1.Медіація в діяльності державного та приватного виконавця.

Завершальною стадією судового провадження вважається примусове виконання рішення як невід’ємна складова дотримання права людини на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку, закріпленого в статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.

Разом зтим винесення судового рішення і набрання ним законної сили, як правило, не впливає на вирішення конфлікту між його сторонами, оскільки в справі залишається одна зі сторін, інтереси якої не задоволені. У результаті це може призвести до затягування та неналежного виконання судового рішення, що призведе до втрат з боку й тієї сторони, на користь якої воно було винесене. З огляду на це медіація у виконавчому провадженні може стати важливим елементом, який допоможе сторонам порозумітися та прийняти рішення, яке буде взаємоприйнятним для обох. Право на проведення медіації не обмежується тією чи іншою стадією як позасудового, так і судового процесу. Виходячи з аналізу досвіду зарубіжних країн, медіація як спосіб вирішення конфліктів може бути проведена сторонами: у досудовий період; під час судового провадження; у післясудовий період; під час виконавчого провадження. Розглядаючи питання раціональності проведення медіації на стадії виконання судових рішень, варто відзначити думку С. В. Щербак, яка наголошує на відсутності будь-яких перешкод для її застосування, а також про недооцінений потенціал медіації для цілей виконавчого процесу. Запровадження правових засад медіаці в Україні дозволить не лише удосконалити існуючі способи та методи, спрямовані на гарантування реального виконання судових актів та рішень інших органів (посадових осіб), але й заповнити законодавчі прогалини шляхом сприяння вирішенню питань, які не охоплюються наявними виконавчими процедурами, зокрема процедурою мирової угоди в разі виходу сторонами за межі умов мирової угоди тощо275.

Слушною у цьому контексті є й думка О.

С. Можайкіної, яка акцентує увагу на головній меті медіації – пошуку рішень, які б задовольнили інтереси обох сторін спору (конфлікту). А відтак можна з упевненістю стверджувати, що це можуть бути як судове рішення, так і рішення, прийняті обома сторонами спору (конфлікту), які можуть істотно відрізнятися від рішення суду. У цілому за допомогою медіації на стадії виконання судових рішень можна вирішити цілу низку проблем, до яких С. Я. Фурса відносить велику кількість виконавчих проваджень, порушення строків примусового виконання, а також складність та неможливість примусового виконання певних видів рішень. Науковець наголошує, що процедура медіації допомагає враховувати інтереси як боржника, так і кредитора, а також сприяє вирішенню питання про добровільне виконання рішення шляхом взаємних уступок, або, наприклад, вказівкою майна, на яке у першу чергу може бути звернено стягнення. Підтвердженням цьому є практика таких зарубіжних країн, як Нідерланди, Німеччина, Франція, Польща та Іспанія, в яких виконавче провадження насамперед спрямоване на вирішення питання примирення кредитора та боржника, а вже потім на стягнення боргів. Так, у Франції спроба примирення сторін провадження є обов’язковою в тих випадках, коли ставиться питання про накладення стягнення на заробітну плату боржника. У Німеччині заяву про спробу примирення може подати лише кредитор та виключно у випадках, коли виконавцем у конкретному виконавчому провадженні є приватний пристав. Разом з тим як особлива непряма спроба примирення передбачений виняток, згідно з яким боржник може заявити про бажання примирення шляхом подання заяви про виключення з опису окремого майна, яке він вважає життєво необхідним. Як вже було зазначено раніше, в Україні відсутнє профільне законодавче закріплення медіації, у тому числі й у Законі України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) щодо проведення медіації на стадії виконавчого провадження. Натомість у приписах Закону ми можемо зустріти поняття мирової угоди, яка відповідно до частини 2 статті 19 Закону може бути укладена сторонами в процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства.

Так, відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Тобто мирова угода на стадії виконання судового рішення існує як можливість відмовитися від застосування примусу й врегулювати спір з урахуванням інтересів сторін. У результаті застосування цього інституту сторони мають змогу зберегти партнерські взаємовідносини, зекономити свої часові та фінансові ресурси на судову тяганину та отримати виконання своїх вимог. Водночас треба відзначити, що мирова угода, яка укладена сторонами, затверджується ухвалою суду, у резолютивній частині якої зазначаються умови цієї угоди. Це є головною відмінністю останньої від угоди за результатами медіації, яка, зі свого боку, може бути укладена в простій письмовій формі та не потребує додаткового підтвердження з боку судових інституцій. Отже інститут мирової угоди поєднує в собі публічне начало, що виражається у здійсненні судом контролю в межах процесуального законодавства, та приватне, що зумовлено врегулюванням приватних правовідносин між сторонами на взаємовигідних умовах. Деякі науковці мирову угоду розцінюють як форму угоди за результатами медіації, якою закінчується процедура медіації у виконавчому провадженні. Такий же підхід було запропоновано закріпити в одному із законопроектів про медіацію, де було зазначено, що, якщо медіація проводилася в межах кримінального провадження, судового або третейського розгляду справи або виконавчого провадження, її результати, які стосуються безпосередньо предмета позову або кримінального провадження, оформляються мировою угодою, угодою про примирення або іншим документом відповідно до вимог чинного законодавства. Якщо при цьому сторони досягли згоди з питань, що не можуть бути предметом мирової угоди (угоди про примирення), сторони можуть укласти щодо цих питань окремі договори.

Відповідно до статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню в разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення. Разом з тим Закон не відносить до обов’язків виконавця сприяти утвердженню відповідної мирової угоди та досягненню домовленостей між сторонами під час здійснення виконавчого провадження. Проте зарубіжний досвід наочно продемонстрував вагомий соціальний вплив інституту примирення боржника та кредитора, що наразі використовується в багатьох країнах світу. Попри наявність судового рішення спір між сторонами продовжує існувати, що підтверджується необхідністю звернення до органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень. Використання ж медіації на цьому етапі зможе вплинути на результат домовленостей та стати гарантією виконання судового рішення. Ще одним важливим питанням, що стосується медіації у діяльності державного виконавця та приватного виконавця, є питання примусового виконання угод, досягнутих сторонами за результатами медіації. Стаття 6 Директиви 2008/52/ЄC надає певні рекомендації з цього приводу та вказує: «Держави-члени повинні забезпечити, щоб сторони або одна зі сторін, отримавши ясно висловлену згоду інших сторін, мали можливість вимагати, щоб зміст письмової домовленості, досягнутої в результаті медіації, вважався таким, що підлягає примусовому виконанню. Примусове виконання змісту такої домовленості може бути забезпечене судом або іншим компетентним органом, що є суддею, або приймає рішення, або має відповідні повноваження згідно з певним письмовим документом, відповідно до законодавства держави-члена, де робиться така вимога». Отже ми можемо дійти висновку, що наразі медіація в Україні може використовуватися на стадії виконавчого провадження як додатковий, альтернативний спосіб забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення шляхом затвердження мирової угоди або співіснувати з виконавчим процесом шляхом затвердження угоди за результатами медіації. У будь-якому разі відсутність законодавчого закріплення цього прогресивного інституту на теренах України не перешкоджає його широкому використанню задля досягнення сторонами бажаного результату та вирішення їх спору.

<< |

↑

Источник: Маркова О. О.. ПРОГРАМА навчальної дисципліни «Медіація в юридичній практиці» обов’язкової компоненти освітньої професійної програми другого (магістерського) рівня вищої освіти. Харків - 2022. 2022

Еще по теме 1.Медіація в діяльності державного та приватного виконавця.:

- Гражданский процесс России - Цивільний процес України -