§J Поняття міжнародного економічного права
У науці міжнародного права переважає думка, згідно з якою міжнародні економічні відносини регулюються системою міжнародно-правових норм, що об'єднуються поняттям «міжнародне економічне право» (МЕП).
Водночас існують різні погляди щодо змісту цього поняття. Найбільш поширеним є той, відповідно до якого міжнародне економічне право — це система міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють економічні відносини основних суб'єктів міжнародного права: держав, національно-визвольних рухів, міжнародних міжурядових організацій. У цьому разі предметом регулювання виступають будь-які макроекономічні відносини (торгівля, виробництво, інвестиції, надання економічної допомоги, питання трудової міграції та ін.). При цьому економічні взаємозв'язки фізичних і юридичних осіб залишаються поза рамками МЕП, хоча і зазнають значного впливу з його боку.Відповідно до іншого погляду МЕП охоплює будь-які економічні операції за умови, що вони виходять за межі правової системи однієї держави, — МЕП у широкому розумінні. Незважаючи на те що ця позиція має набагато менше прихильників, ніж перша, вона яскраво характеризує складність міжнародних економічних відносин258. Д. Карро та П. Жюйар, аналізуючи поняття МЕП у широкому розумінні, зазначали, що воно охоплює практично необмежену сферу економічних відносин. Тому «неможливо зрозуміти зміст регульованого предмета», що, на їхню думку, і є його основним недоліком259. До цього додамо, що МЕП у широкому розумінні фактично прирівнює норми, що регулюють економічні відносини публічного характеру, які виникають між основними суб'єктами міжнародного права, і ті норми, що їх прийнято відносити до міжнародного приватного права. Автори цього навчального посібника розділяють ці критичні зауваження та вважають, що МЕП слід визначати лише у вузькому розумінні.
Залежно від конкретного напряму міжнародного економічного співробітництва в МЕП виокремлюють: міжнародне торгове право (регулює рух товарів і послуг); міжнародне валютно-фінансове право (охоплює різноманітні розрахункові та кредитні відносини між державами та міжнародними міжурядовими організаціями); міжнародне інвестиційне право (регулює відносини держав із приводу капіталовкладень (інвестицій)); право міжнародної економічної допомоги (регламентує відносини з надання економічної допомоги у вигляді пільгових позик, кредитів, забезпечення особливих преференцій у торгівлі, що надаються переважно слаборозвиненим державам); міжнародне трудове право (регулює відносини трудової міграції між державами).
§2
Джерела міжнародного економічного права
МЕП має ті самі джерела, що і загальне міжнародне право.
Але особливості користування цими джерелами, визнання їх значущості для регулювання міжнародних економічних відносин дає можливість говорити про певні особливості цієї джерельної бази.Більшість норм міжнародного економічного права є конвенційними. Причому особливе значення з огляду на вироблення універсальних норм і принципів МЕП мають багатосторонні договори. Прикладами найважливіших багатосторонніх договорів є Генеральна угода про тарифи та торгівлю (ГАТТ), Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС), які, у свою чергу, формують пакет документів до Угоди про заснування Всесвітньої Торговельної Організації (1994 р.). Два розділи Статуту ООН присвячені економічному співробітництву — дев'ятий «Міжнародне економічне та соціальне співробітництво» і десятий «Економічна та соціальна рада». На підставі багатосторонніх міжнародних договорів здійснюють свою діяльність Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку та багато інших міжнародних економічних організацій. Двосторонні угоди стосуються переважно конкретних випадків надання економічної допомоги, докладно визначають умови взаємної торгівлі, чітко обмовлюють режими інвестиційної діяльності тощо.
Питання про місце міжнародних звичаїв у регулюванні міжнародних економічних відносин залишається в теорії міжнародного права невизначеним. Висловлюються думки як на користь визнання великої ролі міжнародного звичая в цій галузі (Д. Вагтс, Дж. Бакчус, Д. Джексон, Б. Стерн, І. І. Лу- кашук, В. М. Шумілов), так і такі, що заперечують цю роль (Я. Броунлі, П. Маланчук, Д. Карро, П. Жюйар, Г. М. Велья- мінов). Але МЕП як частина міжнародного публічного права не може обійтися без звернення до звичаєвих норм. Основне значення в регулюванні світової економіки належить основним принципам міжнародного права, які мають звичаєво-правову природу. Це, зокрема, підкреслюється в розділі I Хартії економічних прав і обов'язків держав від 12 грудня 1974 р. Крім того, складність й специфіка регульованих відносин вимагають міжгалузевого підходу.
Іншими словами, для ефективного регулювання світогосподарсь- ких відносин також необхідно звертатися до міжнародних звичаїв міжнародного морського, міжнародного повітряного й інших галузей сучасного міжнародного права. Дж. Бак- чус, голова Органу з апеляцій Світової Організації Торгівлі, підкреслює, що «правила СОТ з вирішення спорів не можуть розглядатися як «клінічно ізольовані» від іншого міжна- родного права»260. Професор Гарвардського університету Д. Вагтс саме міжнародне звичаєве право кладе в основу сучасного транснаціонального бізнес-права. При цьому на конкретних прикладах він показує важливість звичаїв міжнародного публічного права не тільки для регулювання міждержавних економічних відносин, але і для взаємодії підприємців різних держав261.Рідкісна єдність у теорії міжнародного права спостерігається щодо регулятивного впливу на систему міжнародних економічних відносин неправових норм. Маються на увазі рішення міжнародних міжурядових організацій рекомендаційного характеру та політичні домовленості, досягнуті на міжнародних конференціях, що складають разом так зване м'яке право. Саме за допомогою таких норм - через резолюції Генеральної Асамблеї ООН — у 60—70-ті роки ХХ ст. була здійснена спроба встановлення нового міжнародного економічного порядку. Маються на увазі: Декларація про встановлення нового міжнародного економічного порядку (резолюція ГА ООН 3201 (S-VI) від 1 травня 1974 р.); Програма дій зі встановлення нового міжнародного економічного порядку (резолюція ГА ООН 3202 (S-VI) від 1 травня 1974 р.); Хартія економічних прав і обов'язків держав (резолюція ГА ООН 3281 (XXIX) від 12 грудня 1974 р.). І хоча цю спробу важко назвати вдалою, вона змусила держави, що контролюють світову економіку, звернути увагу на проблеми слаборозвинених країн.