§ 1. Безпека людини і громадянина
220
категорії людей потрібен духовний лікар, функції якого з.ісоїіьшого виконує спеціально підготовлена особа — ккг.ют. Адже завданням юриста є не тільки надавати к.ріііичні послуги громадянам, а и навчати їх оргажзон\ьЗлочинець, як правило, усвідомлює мотив, визначає мету задовго до скоєння злочину. Він внутрішньо виправдовує свій обраний мотив. Проте обставини можуть скластися так, що злочинець не встигне усвідомити мотив скоєння правопорушення, або попри усвідомлений мотив може виникнути інший — неусвідомлений, але який теж спонукає його до антисуспшьної поведінки Кожному громадянинові важливо пам'ятати, що поява нових мотивів найчастіше виникає при вчиненні опору злочинцеві, який інколи нічого позитивного не приносить, оскільки злочинець прагне досягти поставленої мети будьяким способом
Тому громадяни мусять знати, що мотив для злочин
223
ця є рушійною силою, певним стимулятором і зоудником активності у його злочинних діяннях. Володіючи належними вольовими властивостями і враховуючи особисті потреби, нехтуючи моральними нормами, особа, схильна ло правопорушень, часто перемагає у двоборстві з жертвою.
Так чи інакше, мотив скоєння правопорушення випливає із моральних категорій. Тобто у будьякому випадку кожний мотив відповідно моральноетично оцінюють. Мораль засуджує як мотив дії, так і мотив бездіяльності. Часто зустрічаються випадки, коли окремі особи виношують наміри скоїти правопорушення з певною метою і мотивами. Тому потрібно, щоб всі мотиви стали відомі широкому загалу. На цій основі про особу створюється громадська думка, яка повинна розповсюджуватися. Тоді ця думка стане застереженням, своєрідним захистом від злочинних посягань.
Отже, громадянам слід роз'яснювати, що із поганих мотивів випливають погані, шкідливі для суспільства вчинки. І навпаки — добрі мотиви породжують добрі, благородні вчинки.Здійснюючи правове виховання громадян, юристам слід наголошувати на чинниках вибору мотивів скоєння злочинів. Перш за все, це пов'язане з особистістю злочинця, його властивостями, особливостями, нахилами, захопленнями та інтересами. Тут важливу роль відіграють також традиції та звички, які склалися в суспільстві і, безумовно, впливають на особистість. Особливо далися взнаки роки, протягом яких знецінювалась загальнолюдська мораль, коли на перший план висувались штучні моральні норми, які так і не прижились у суспільстві. Тому бачення майбутнього було утопією. Такий стан справ негативно впливає на поведінку громадян. Враховуючи безперспективність розвитку суспільства, певні особи накреслювали для себе свою «перспективу» — злочинну. Мотиви 'їхньої діяльності є в основному корисливими, які супроводжуються здебільшого жорстокістю та цинізмом. Як засвідчує практика, правоохоронні органи не в силі позитивно вплинути на особистість злочинця, на мотиви його діяльності, коли суспільство нездорове, коли досвід минулого негативно впливає на майбутнє.
Службовим обов'язком юриста є ознайомлення населення з різними групами мотивів скоєння злочинів. Так. найбільш поширеними мотивами скоєння злочинів є мотиви егоїстичного характеру. До них належать, зокре
224
ма. корисливість, хуліганські спонукання, помста, рівність. озлобленість, ненависть, заздрість, незадоволені сексуальні потреби та ін. Ці мотиви випливають як із особистих моральних якостей особи, її психічного стану так і з прагнення вирішити свої життєві потреби дешевим способом. Як правило, тут рідше зустрічаються випадки володіння собою, наявність твердої волі чи рішучості.
інші мотиви злочинів випливають з багатьох обставин які складаються у життєвих ситуаціях. Вони виникають часто з вини самих потерпілих. Наприклад, споювання особи, яка схильна до правопорушення, спільне проживання членів сім'ї, між якими вже давно припинені близькі сімейні стосунки тощо, де спонукання до скоєння злочинів виникають несподівано, в конкретній ситуації.
Здебільшого такі мотиви рідше залежать від самих винних осіб. Тому для захисту громадян доцільно інформувати їх про те, що стоїть за мотивами, які глибинні психологічні і зовнішні соціальні реалії вони відображають, у чому їхній суб'єктивний зміст.Виявлення і знання мотивів злочинних діянь окремих осіб важливе у захисті самого себе вш різних посягань. Знаючи наміри особи, можна передбачити її дії на основі певних мотивів. Також необхідно знати, шо у більшості злочинців виникає потреба об'єднання зі своїми однодумцями. Така потреба з'являється не тільки для оцінки своїх злочинних дій та навичок, а й для запозичення форм і методів, удосконалення їх на основі набутого злочинного досвіду. Тобто відомості про єднання, гуртування злочинців є дуже цінними у питаннях самозахисту.
Одним із способів самозахисту є знання «законів», традицій та інших чинників, які міцно вкорінені у свідомість та мораль злочинця, якими він живе і від яких не може відмовитися. Такі відомості мають принципове значення, оскільки нерозуміння «життя» злочинного середовиша. а інколи ігнорування певних фактів чи їх недооцінка призводять до самозаспокоєння, до невиправданої безпечності.
Юристи повинні роз'яснювати громадянам, шо серед злочинців існує більшменш чітка спеціалізація. Зокрема. слід розрізняти такі основні злочинні сфери: насильницькі злочини проти особи: службові злочини: полііичні злочини: злочини, пов'язані з порушенням громадського порядку; «звичайні» злочини та ін.
8 П Біленчук
225
Характерним є те. шо. коли злочинець спеціалізується. наприклад, на кишенькових крадіжках, він рідко може скоїти інший злочин — вбивство чи розбійний напал. Крім того. спеціалізуючись в одному виді хтючинної діяльності, злочинець отримує певне визнання у своєму середовищі, завойовує своєрідний «авторитет». Це спостерігається як на волі, так і у місцях позбавлення волі. На волі кожен злочинець спілкується зі своїми однодумцями, підкоряється своїм «законам», удосконалює майстерність свого ремесла тощо. Так, під керівництвом злочинцівпрофесіоналів проводиться спеціальне навчання початківців.
У випадку «грамотних» дій вони отримують визнання і мають право діяти у злочинній групі.Важливу роль у злочинній діяльності відіграє спеціальний стаж такої «роботи». Він рахується, як правило, з того часу, коли отримане певне схвалення злочинного середовища. Також впливає на «авторитет» кількість судимостей, вид скоєння злочину, спільна «робота» або перебування у місцях позбавлення волі зі «знаменитостями» злочинного світу та деякі інші чинники. Однак провідними чинниками є особисті якості особи, зокрема так звана чесність, непродажність. Мається на увазі ненадання інформації правоохоронним органам і неприсвоєння незапланованої частини товарногрошових цінностей. Для цього більшість злочинців складають своєрідну присягу.
Населенню необхідно знати, що кожен злочинець повинен володіти достатнім рівнем спеціальної культури, яка називається субкультурою. До елементів субкультури належать форми спілкування, каси взаємодопомоги, злочинна атрибутика. Усе це таїть у собі велику небезпеку, оскільки є обов'язковим для багатьох категорій злочинців, які в свою чергу вживають заходи, щоб ці елементи засвоїла молодь. Щоб чимось виділитись серед товаришів, підлітки активно засвоюють елементи субкультури, деякі охоче спілкуються з раніше засудженими. Слід зауважити, шо злочинні традиції не залишаються усталеними. Враховуючи конкретні соціальні умови, вони посилюються, стають більш активними і міцними.
Інформаційною продукцією юриста повинен стати весь внутрішній світ злочинців, який яскраво характеризує специфічна мова. Спілкування відбувається в основному на жаргоні, який свідчить про належність до пев
226
но' категорії правопорушників. Слід зазначити шо чпм більша професійна «досконалість» злочинця, тим більше насичена його мова жаргонізмами, спеціальними термінали. Жаргон буває різним залежно від «спеціалізації» злочинця. Деякі слова та вирази «удосконалюються». але здебільшого лексика та функції жаргону залишаються без змін Однак окремі слова із кримінального жаогону вживають громадяни, які характеризуються низькою моральною культурою.
Для конспірації всі злочинці мають призвиська.
Ці призвиська відображають як авторитет злочинця, так і його соціальне походження. Прикрим є той факт, що така манера спілкування властива молоді, шо підкреслює прагнення наслідування злочинців підлітками, їм до вподоби насичувати свій внутрішній світ чимось іншим, відмінним від того, шо визначає суспільство.Кожному громадянинові важливо вміти розпізнавати злочинця за таким елементом субкультури. як татуїровка. Спочатку злочинці, які мали татуїровки, почали претендувати на лідерство, оскільки вони носили на тілі символ сильної, витривалої людини. Пізніше татуїровка для злочинця стала своєршною таємничою мовою, яка необхідна йому для спілкування з подібними до себе як на волі, так і в місцях позбавлення волі. Це пояснюється тим, що. знаючи символіку зображених малюнків, написів, їх розташування на тілі, можна визначити нахил раніше засуджених до певних видів кримінальних проявів. Крім того, татуїровка служить для передачі думки індивіда, його соціальних установок і ціннісних орієнтацій. Часто тлумачення прихованої в татуїровці символіки — це ключ до розуміння психології людини, пізнання кола її інтересів, без врахування чого важко прийняти рішення про близьке контактування. Отже, татуїровка — це візитна картка злочинця тому її потрібно уміти читати Правда, в даний час засуджені ставляться до татуїровок стримано.
У своїй діяльності юристи зобов'язані надавати також інформаційні послуги щодо особливостей «життя» засуджених Перебування у місцях позбавлення волі — це по с\ті «друге» життя, яке значно відрізняється від життя на волі своїми кримінальними традиціями, правиїзми, навіть своєрідними законами.
Як правило, «друге» життя для особи, яка вперше скоїла злочин починається ше на стадії слідства — у сл;;ічому ізоляторі. Через різну систему передачі інфор
8* 227
мації у слідчому ізоляторі досвідчені злочинці досить швидко дізнаються про особу новачка, його життя і скоєні ним злочини. Фактично вид скоєного злочину, його способи стають своєрідною перепусткою для спілкування з професіоналами.
Ці відомості передаються у різні виправнотрудові установи, де вже чекають поповнення.Які ж звичаї панують у «другому» світі. Перш за все, це непідкорення адміністрації установи, невиконання різних робіт, непідтримування контактів з тими. які слухняно виконують розпорядок дня, а навпаки, неухильне виконання вказівок «авторитетів». Слід зауважити, що засуджені вельми зацікавлені у збільшенні числа непокірних, оскільки тим самим забезпечується живучість кримінальних традищй.
Такі традиції стають основними формами «навчання», шліфування злочинних дій, детальнішої «професіоналізації». Важливо пам'ятати, що деякі засуджені, які віддані кримінальним традиціям, не бажають покидати місця позбавлення волі. Вони скоюють нові злочини, щоб проводити подальше «навчання» з засудженими.
Стало правилом для засуджених підтримувати засвоєні традиції і після відбування терміну позбавлення волі. У їх завдання входить навести контакти із «авторитетами», передати всю інформацію про тих, хто залишився в зоні, викласти завдання, які необхідно виконати, і самому взяти участь у їх виконанні.
Отже, ми бачимо, що основна причина такого становища полягає в тому, що наше суспільство поки що не зуміло виробити такої системи профілактичних заходів, які могли хоча б призупинити поширення «другого» життя у злочинному світі. Цьому, можливо, допоможе інформаційна культура юриста, адже всі відомості про злочинне середовище повинні бути доведені до відома громадян. Така інформаційна діяльність юристів повинна бути систематичною. Юрист у межах службових повноважень ознайомлений із різними причинами скоєння злочинів. У тому числі йому відомі й віктимологічні аспекти у самозахисті, про що повинні знати й громадяни.