1.3. Визначення належності земельної ділянки до тієї чи іншої категорії земель.
Цільове призначення земельної ділянки (а отже, і належність її до певної категорії) на сьогодні на практиці визначають кількома способами, що можуть давати різні результати: (1) за фактичним становищем (наприклад, якщо на ділянці знаходиться ліс або водний об'єкт), (2) за даними державного земельного кадастру, які можуть суперечити існуючому фактичному становищу, землевпорядній та містобудівній документації тощо, (3) за даними землевпорядної документації (проектами відведення тощо), (4) за даними статистичної звітності (т.
з. форми 6-зем тощо - див. ст. 203 ЗКУ та коментар до неї) - такий підхід часто практикують податкові органи та органи прокуратури.На наш погляд, визначальними для з'ясування цільового призначення земельної ділянки є насамперед положення щодо цільового призначення, вміщені у документах, які посвідчують право на земельну ділянку (ст.ст. 125, 126 ЗКУ). Розбіжності між правоустановчими документами та фактичним станом земельної ділянки (наприклад, знаходження на ній природного водного об'єкту, лісових насаджень, правомірно збудованих об'єктів житлової та громадської забудови та ін.), положеннями містобудівної та землевпорядної документації можуть свідчити про наявність процедурних порушень при оформленні правоустановчих документів, що є підставою для їх оспорювання. Що ж стосується статистичної звітності, вона може лише відображати існуючий фактичний стан, проте не може сама по собі визначати цільове призначення земельної ділянки.
До частини другої. Згідно із положеннями коментованої частини, землі будь-якої категорії, "які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі". Невдалим слід визнати вживання у коментованій статті слова "можуть". Як видається, виходячи із мети даної норми, а також із системного тлумачення норм земельного законодавства, які не передбачають формальної процедури віднесення земель до запасу, формулювання "можуть" не слід тлумачити буквально. Не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб землі "автоматично" (ipso iure) перебувають у запасі.
Слід наголосити, що такі землі не є нічийними: вони перебувають або у комунальній, або у державній власності, на що вказують положення ч. 2 ст. 83, ч. 1 ст. 84 ЗКУ. До розмежування земель державної та комунальної власності всі землі запасу перебувають у державній власності (див. п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ).
Землі запасу за чинним ЗКУ не є окремою категорією земель, оскільки критерій, за яким вони виділяються, не пов'язаний із їх цільовим призначенням.