2. Суб'єкти й об'єкти правової охорони земель

Надання землі на законодавчому рівні статусу основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави, покладає на органи державної влади, а також на орга­ни місцевого самоврядування загальний обов'язок забезпечити раціональне використання та охорону земельних ресурсів краї­ни.

Важливу роль у сфері правової охорони земель країни відіграє Верховна Рада України, яка визначає засади державної політики в галузі використання та охорони земель, приймає за­кони у галузі регулювання земельних відносин та затверджує загальнодержавні програми щодо використання та охорони зе­мель (ст. 6 ЗК України).

Прийняті Верховною Радою України законодавчі акти та інші документи у галузі охорони земель реалізуються через діяль­ність органів державної виконавчої влади, яку очолює Кабінет Міністрів України. Згідно зі ст. 13 ЗК України з метою забезпе­чення охорони земель Кабінет Міністрів України здійснює:

1) ре­алізацію державної політики у галузі використання та охорони земель;

2) розроблення і забезпечення виконання загальнодер­жавних програм використання та охорони земель;

3) організацію ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

4) встановлення порядку проведення моніторингу земель;

5) роз­порядження землями державної власності в межах, визначених ЗК України, та деякі інші функції.

Підпорядковані Кабінету Міністрів України місцеві державні адміністрації також є суб'єктами правової охорони земель. Так, згідно зі ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій, через виконання яких здійснюються покладені на ці органи завдання щодо охорони земель, належать: участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використан­ня та охорони земель; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; ко­ординація діяльності державних органів земельних ресурсів; розпорядження землями державної власності в межах, визначе­них ЗК України, та деякі інші.

До суб'єктів правової охорони земель належать також органи місцевого самоврядування, які в межах наданих їм повноважень здійснюють землеохоронну діяльність. Так, обласні ради здійс­нюють: забезпечення реалізації державної політики в галузі ви­користання та охорони земель; погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації на відповідній території; затвердження та участь у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родю­чості ґрунтів, охорони земель; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; організація землеустрою; розпоря­дження землями, що знаходяться у спільній власності тери­торіальних громад, тощо (ст. 8 ЗК України).

Районні ради як суб'єкти правової охорони земель здійсню­ють: забезпечення реалізації державної політики в галузі охоро­ни та використання земель; організацію землеустрою та за­твердження землевпорядних проектів; координацію діяльності місцевих органів земельних ресурсів; розпорядження землями на праві спільної власності відповідних територіальних громад (ст. 10 ЗК України).

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі охорони земельних ресурсів на території сіл, селищ, міст нале­жать: розпорядження землями територіальних громад; ор­ганізація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земель­ного та екологічного законодавства; викуп земельних ділянок для суспільних потреб, пов'язаних з охороною земель та інших природних ресурсів, земель приватної власності в межах сіл, се­лищ, міст; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) викори­стання земель громадянами та юридичними особами у разі пору­шення ними вимог земельного законодавства (ст. 12 ЗК України).

Крім органів державної влади загальної компетенції та ор­ганів місцевого самоврядування, важлива роль у забезпеченні правової охорони земель належить галузевим органам держав­ної виконавчої влади — міністерствам, державним комітетам та іншим відомствам.

Держкомзем України є центральним органом виконавчої вла­ди з питань земельних ресурсів. Тому правова охорона земель є одним з його головних завдань. До повноважень Держкомзему України у галузі охорони земель належать: участь у розробленні та реалізації загальнодержавних, регіональних програм викори­стання та охорони земель; ведення державного земельного када­стру; здійснення землеустрою, моніторингу земель; здійснення державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформуван­ня земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань цих програм і проектів; внесення пропозицій про формуван­ня державної політики у галузі земельних відносин і забезпечен­ня її реалізації; координація робіт з проведення земельної реформи тощо (ст. 15 ЗК України).

Мінприроди України як суб'єкт правової охорони земель здійснює: організацію моніторингу земель; державну екологічну експертизу землекористування; внесення пропозицій щодо фор­мування державної політики в галузі охорони та раціонального використання земель. Крім того, це міністерство бере участь у розробленні та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель, нормативних доку­ментів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів, а також здійснює міжнародне співробітництво з питань охорони земель (ст. 14 ЗК України).

Обов'язок забезпечення охорони земель у процесі їх викори­стання закон покладає також на власників і користувачів зе­мельних ділянок. Тому суб'єктами правової охорони земель є громадяни та юридичні особи, яким земельні ділянки належать на праві власності, праві постійного користування чи праві орен­ди. Так, згідно зі статтями 91 і 96 ЗК України власники та кори­стувачі земельних ділянок зобов'язані: додержуватися вимог за­конодавства про охорону довкілля; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; дотримува­тися обмежень, пов'язаних зі встановленням охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зро­шувальних і осушувальних систем; своєчасно надавати відповід­ним органам виконавчої влади та органам місцевого самовряду­вання дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; забезпечувати ви­користання земельних ділянок за їхнім цільовим призначенням.

Згідно із законодавством України охороні підлягають всі землі в межах території нашої держави. Отже, об'єктом пра­вової охорони земель є всі землі, на які поширюється сувере­нітет України. Однак суб'єкти правової охорони земель мають різний правовий статус і, відповідно, різну компетенцію у сфері охорони земель. Крім цього, земельний фонд країни поділяється на дев'ять категорій земель, кожна з яких має особливий право­вий режим і потребує вжиття різних за змістом заходів щодо їх охорони. Відповідно до цього, землі як об'єкт правової охорони за суб'єктами такої охорони та специфікою охорони земель можна поділити на дві групи.

За суб'єктами правової охорони можна виділити землі, охо­рона яких є обов'язком того чи іншого суб'єкта. Так, об'єктом охо­рони власників та користувачів землі є окремі земельні ділянки, що знаходяться у власності чи користуванні громадянина чи юридичної особи. Об'єктом охорони земель, яку здійснюють сільські, селищні та міські ради, є землі в межах відповідних на­селених пунктів. Об'єктом охорони земель, здійснення якої по­кладено на районні та обласні органи влади (районні ради, рай­онні державні адміністрації, обласні ради, обласні державні адміністрації), є землі в межах району чи області. Нарешті, об'єктом охорони земель, яку здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Мінприроди України, Держкомзем України, є весь земельний фонд нашої держави.

За специфікою охорони об'єкти охорони землі класифіку­ються за їх категорійною приналежністю та цільовим призна­ченням. Так, відповідно до ст. 19 ЗК України у складі земель на­шої держави виділяють такі категорії земель:

а) землі сільсько­господарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохо­ронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного при­значення;

е) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборо­ни та іншого призначення. Використання та охорона кожної із зазначених категорій земель регулюються як загальними, так і спеціальними нормами земельного права, які враховують соціально-економічну та екологічну специфіку земель кожної категорії. Причому питома вага спеціальних норм земельного права в регулюванні суспільних відносин щодо використання зе­мель різних категорій є досить великою. Це у свою чергу зумов­лює необхідність здійснення охорони різних категорій земель з урахуванням їх специфіки. Отже, окремими об'єктами охорони земель слід вважати землі, що віднесені до кожної з передбаче­них ЗК України категорій земель.

Разом із тим, слід зазначити, що в межах кожної з категорій земель можуть бути землі, вимоги щодо використання та охоро­ни яких істотно відрізняються від вимог, що поширюються на всі землі відповідної категорії. Так, наприклад, у складі земель сільськогосподарського призначення виділяються меліоровані сільськогосподарські угіддя, тобто угіддя, на яких штучно регу­люється водний режим (шляхом зрошення посушливих земель, осушення перезволожених земель тощо). У зв’язку з необхідністю проведення на таких землях штучного регулювання їх водного режиму меліоровані землі виділяються як окремий об'єкт правової охорони у складі земель сільськогосподарського при­значення. Аналогічно можна виділити землі, що охороняються за особливими правилами, й у складі інших категорій земель.

Класифікація земель як об'єкта правової охорони має не тільки теоретичне чи дидактичне (навчальне) значення, а й но­сить прикладний характер. Шляхом проведення такої класи­фікації виявляються землі, охорона яких належить до компе­тенції відповідного суб'єкта. Крім того, виділення у складі тієї чи іншої категорії земель окремих їх підвидів, які потребують до­даткових заходів їх охорони, може використовуватися для вдо­сконалення законодавства про охорону різних видів земель чи вдосконалення охоронної діяльності відповідного суб'єкта правової охорони земель.