Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб

1. Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

2. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

3. Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку, встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.

(Статтю 82 доповнено частиною третьою згідно із Законом M1103-IVвід 10.07.2003)

4. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

(Стаття 82 зі змінами, внесеними згідно із Законом №997-Vвід 27 квітня 2007року)

До частини першої. У коментованій частині застосоване визначення "національності" юридичної особи за колом її засновників. Слід мати на увазі, що визначення національності юридичної особи у ЗКУ є "автономним", тобто відрізняється від підходів, які використовуються у цивільному та господарському законодавстві (див., наприклад, ст. 117 Господарського кодексу України).

Формулювання коментованої статті, за яким визначальним є коло осіб, що "заснували" юридичну особу, породжує питання, чи вплине на "національність" юридичної особи те, що засновники уступлять свою частку у статутному фонді підприємства новим учасникам - іноземцям, особами без громадянства або іноземним юридичним особам? Буквальне розуміння норми спонукає дати негативну відповідь на поставлене питання, проте призначення норми (не допустити контролю над землями сільськогосподарського призначення з боку іноземців) - на позитивну, і змушує тлумачити її розширено, розуміючи під "засновниками" також і "учасників" юридичних осіб.

Положення ч. 1 ст. 82 ЗКУ в частині вказівки на "здійснення підприємницької діяльності" у практичній діяльності часто розглядається як таке, що забороняє набувати земельні ділянки юридичним особам для інших потреб. За таким тлумаченням, позбавляються можливості мати земельні ділянки на праві власності, наприклад, релігійні організації. Саме так тлумачив норму закону Держкомзем України (лист від 29.04.2003 №14-11-11/2704280). На наш погляд, таке тлумачення, хоча і випливає з букви закону, не відповідає його духу, і є помилковим. Важко знайти будь-які мотиви, які б виправдали поставлення вітчизняних релігійних організацій у менш вигідне становище, ніж, скажімо, підприємства торгівлі або іноземну юридичну особу (які можуть набувати земельні ділянки у власність не лише для ведення підприємницької діяльності - див. нижче). Принцип рівності усіх суб'єктів права власності, закріплений у ст. 13 Конституції України, ст. 5 ЗКУ, передбачає, зокрема, те, що закон не може містити необгрунтованих виключень і обмежень. Виходячи із цього, а також враховуючи, що ч. 1 ст. 82 ЗКУ все-таки не містить прямого обмеження на набуття юридич­ними особами земельних ділянок не для ведення підприємницької діяльності, вважаємо, що юридичні особи України можуть набувати у власність земельні ділянки не лише для ведення підприємницької діяльності, а і для інших потреб.

Не знаходить одноманітного вирішення у правовій доктрині та правозастосовчій практиці питання про те, чи може юридична особа придбати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства (далі - ОСГ), адже, відповідно до ст. 1 ЗУ "Про особисте селянське господарство", ОСГ - це "господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають ...". Позиція авторів з приводу даної проблеми наведена у коментарі до ч. 2 ст. 33 ЗКУ.

У практичній діяльності виникає проблемне питання: чи може державне (або комунальне) підприємство мати земельні ділянки на праві власності! На наш погляд, відповідь на це питання негативна. Ст. 14 Конституції України передбачає, що право власності на землю набувається юридичними особами виключно відповідно до закону. ЗКУ не передбачає можливості державних (комунальних) підприємств володіти земельними ділянками на праві власності: такі підприємства не підпадають під поняття "юридичні особи України" (бо вони "не засновані громадянами України") або жоден інший вид підприємств, статус яких визначається коментованою статтею.

Не можуть бути застосовані до даних відносин також і положення господарського законодавства щодо права оперативного управління та повного господарського відання (див. ч. 1 ст. 4 ГК України, яка встановлює, що кодекс не регулює земельні відносини). Таким чином, державні (комунальні) підприємства не можуть набути земельні ділянки ні у власність, ні в оперативне управління, ні в повне господарське відання. Як видається, таке становище є перешкодою для здійснення повноцінної господарської діяльності.

Зауважимо, що в результаті перерозподілу земель в процесі земельної реформи у приватну власність громадян передано 50,7 % земель України281, 0,2 % земель - у власність юридичних осіб282

До пункту "а". Щодо придбання земельних ділянок юридичними особами за цивільно-правовими угодами, див. главу 20 "Продаж земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів" ЗКУ та коментар до неї.

До пункту "б". Внесення земельних ділянок засновниками юридичної особи до її статутного фонду (за термінологією більш пізніх законодавчих актів - "статутний (складений) капітал") регламентується цивільним та господарським законодавством, установчими документами відповідної юридичної особи (див., зокрема, ч. 2 ст. 120, ч. 1 ст. 137, ч. 1 ст. 142, ст. 144, ч. 2 ст. 164, ч. 2 ст. 165 ЦК України, ч.ч. 4-5 ст. 82, ст.ст. 86, 87 ГК України, ст.ст. 16, 51, 52, 59, 67, 76, 78 ЗУ "Про господарські товариства"). Внесення земельних ділянок до статутного фонду є різновидом цивільно-правової угоди (п. "а" коментованої норми) і означає перехід права на ці ділянки до юридичної особи.

До пункту "в". Щодо прийняття земельних ділянок у спадщину, див. ст. 131 ЗКУ та коментар до неї, а також ч. 4 даної статті та коментар до неї.

До пункту "г". На даний час закон не передбачає "виникнення інших підстав" набуття права власності на земельні ділянки юридичними особами.

До частини другої. Під іноземними юридичними особами традиційно розуміються юридичні особи, засновані за законодавством іноземних держав. Також, на наш погляд, враховуючи інший критерій визначення національності юридичної особи за нормами ЗКУ та те, що проведену у ст. 82 ЗКУ класифікацію юридичних осіб слід розглядати як вичерпну, до іноземних юридичних осіб в розумінні ЗКУ слід віднести юридичних осіб, заснованих в Україні на основі виключно власності іноземців, осіб без громадянства або іноземних юридичних осіб. Разом із тим, дане питання у доктрині є дискусійним, у спеціальній літературі висловлюються й інші погляди на тлумачення положень ст. 82 ЗКУ283.

За загальним правилом, іноземні юридичні особи в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, якщо законодавством або міжнародними договорами України не передбачено винятків з цього правила. Такий висновок прямо випливає із ч. 1 ст. 26 Конституції України. Відповідне правило закріплене у ч. 2 ст. 129 ГК України. Проте щодо права власності на землю законодавство якраз і передбачає виняток, за яким іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на землю лише у випадках, передбачених законом (ч. З ст. 374 ЦК України).

Таким законом є ЗКУ, який у коментованій нормі передбачає два випадки, у яких іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на землю: (1) "у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні", та (2) "за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна".

Щодо порядку придбання земельних ділянок іноземними юридичними особами див. главу 20 "Продаж земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів" ЗКУ, а також ст. 129 ЗКУ (щодо придбання земель державної та комунальної власності) та коментар до них.

До частини третьої. Слід відзначити не досить вдале формулювання коментованої частини. Не зовсім зрозуміло, що мається на увазі під "випадками" набуття права власності на землю, щодо яких ч. З ст. 82 ЗКУ відсилає до ч.ч. 1 та 2 цієї ж статті. Скоріш за все, йдеться про коло ділянок несільськогосподарського призначення, які можуть бути придбані (див. ч. 2), та способи набуття земельних ділянок (див. ч. 1), причому при придбанні земельних ділянок державної або комунальної власності слід керуватися ст. 129 ЗКУ (див. коментар).

До частини четвертої. Правила щодо наслідків набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення у спадщину, передбачені ч. 4 ст. 82 ЗКУ, ідентичні тим, що встановлені для іноземних громадян та осіб без громадянства ч. 4 ст. 81 ЗКУ (див. коментар).

<< | >>
Источник: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. - К., 2009. - 496 с.. 2009

Еще по теме Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб:

  1. § 7. Право власності на землю іноземних громадян, іноземних юридичних осіб та іноземних держав
  2. Розділ 5 Право власності на землю
  3. § 4. Право приватної власності на землю
  4. Право власності на землю Українського народу.
  5. § 5. Право комунальної власності на землю
  6. § 6. Право державної власності на землю
  7. § 8. Право спільної власності на землю
  8. Стаття 84. Право власності на землю держави
  9. Стаття 81. Право власності на землю громадян
  10. Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад
  11. Стаття 85. Право власності на землю іноземних держав
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -