Стаття 149. Порядок вилучення земельних ділянок

1.Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2.Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

3.Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

4.Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

5.Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті;

(Пункт "б" частини п'ятої статті 149 із змінами, внесеними згідно із Законом №3404-lVeid 08.02.2006)

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

(Пункт "в " частини п 'ятої статті 149 із змінами, внесеними згідно із Законом №3404-IV від 08.02.2006)

6. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

7. Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

8. Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами насе­лених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

9. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насад­ження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

(Частина дев'ята статті 149 в редакції Закону №3404-1V від 08.02.2006)

10.У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

До частини першої. Ч. 1 ст. 149 ЗКУ передбачає можливість безоплатного вилучення земельних ділянок у постійних користувачів для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення є фактично повноваженням власника земельної ділянки, право, яке належить власникові та постійному користувачеві не передається. При цьому право примусо­вого вилучення (за відсутності згоди користувача) має публічно-правове походження і є аналогічним праву на викуп земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності (див. коментар до ст.ст. 146, 147 ЗКУ).

Якщо земельна ділянка надана в постійне користування із земель державної власності, то її вилучення провадиться за рішенням органів державної влади, якщо надавалась із земель комунальної власності - то за рішенням органів місцевого самоврядування, уповноваже­них надавати таку земельну ділянку в постійне користування. До розмежування земель державної та комунальної власності до визначення компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування застосовуються правила п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ.

Варто відзначити формулювання цілей, для яких може бути вилучена земельна ділянка - "для суспільних та інших потреб". Вважаємо, що для "інших" потреб земельна ділянка може вилучатися лише за згодою користувача; примусове ж вилучення має допускатися лише для суспільних потреб. Такий висновок випливає із положень п. "г" ст. 143 "Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку" ЗКУ ("викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб") та § 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (ратифікована ЗУ від 17.07.1997 року), за якими "ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом ...".

Згідно із тлумачен­ням Європейського суду з прав людини (див. рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Леннрот проти Швеції", від 21.02.1986 у справі "Цжеймс та інші проти Сполученого Королівства", від 30.05.2000 у справі "Карбонара і Вентура проти Італії"), рішення якого визнаються в Україні джерелом права (ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право постійного користування земельними ділянками повинно розглядатися як майно в розумінні § 1 ст. 1 Протоколу 1, тому примусове вилучення земельної ділянки в суб'єкта постійного користування "не в інтересах суспільства" (тобто не для "суспільних потреб") заборонене.

Не можна не звернути увагу на недолік ЗКУ: його формулювання, взяте ізольовано, дозволяє у будь-який час і з будь-яких мотивів припинити право постійного землекористування, що може негативно впливати на стабільність відносин землекористування та ефективність останнього (див. коментар до ч. 10 цієї статті).

До частини другої. Вилучення земельних ділянок може провадитись за згодою землекористувачів органами державної влади чи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч.ч. 3-9 коментованої статті). За відсутності згоди на вилучення земельної ділянки воно може бути проведене і примусово на підставі рішення суду (ч. 10).

До частин третьої-восьмої. Коментовані норми в принципі достатньо однозначно визначають та розмежовують компетенцію органів місцевого самоврядування та виконавчої влади з вилучення земельних ділянок.

Можливість вилучення земельних ділянок стосується як земельних ділянок суб'єктів, перелічених у ст. 92 ЗКУ, так і тих суб'єктів, що користуються земельними ділянками на праві постійного користування відповідно до норм ЗКУ 1990 року в силу п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ та рішення Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22.09.2005

До розмежування земель комунальної та державної власності коментовані норми слід застосовувати з урахуванням п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ".

До частини дев'ятої. Коментована норма не прив'язує можливість вилучення земельних ділянок, зайнятих лісами, до їх віднесення до земель лісогосподарського призначення. Відповідно до ст. 1 ЛК України, ліси можуть перебувати і на земельних ділянках іншого цільового призначення. Це, а також нечіткість юридичного визначення категорії "ліс" ускладнюють чітке окреслення кола земель, вилучення яких повинно провадитись за рішенням KM України.

Слід наголосити, що, на думку авторів, формула "понад 1 гектар" стосується не лише лісів, а й інших різновидів земель, згаданих у відповідному реченні ("ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб"). На це вказує системне тлумачення ч. 9 ст. 149 в сукупності із ч. 1 ст. 150 ЗКУ - якби KM України приймав рішення про вилу­чення ріллі та багаторічних насаджень будь-якої площі, потреби у виділенні окремого порядку вилучення особливо цінних земель (ст. 150 ЗКУ) не було б. Крім того, встанов­лення для сільськогосподарських угідь більш жорсткого режиму, ніж для лісів, вочевидь є непропорційним цінності відповідних земель.

Формулювання ч. 9 коментованої статті є не лише класичним прикладом формул типу "стратити не можна помилувати" (або "куди віднести 1 га?"). Вони є ще й прикладом реалізації тези "хотіли як краще, а вийшло як завжди". Справа у тому, що у первісній редакції норми було вміщено "поріг" для втручання KM України в 10 га. Із прийняттям нової редакції ЛК України до ч. 9 були внесені зміни, спрямовані щодо зменшення порога щодо лісів до 1 га, проте через недоліки юридичної техніки цей поріг було знижено також і для ріллі та багаторічних насаджень. Оскільки KM України не може оперативно вирішувати питання щодо вилучення таких земель, майже одразу виникла необхідність повернутися відносно них до порогу у 10 га'45.

До частини десятої. Вилучення земельної ділянки, наданої у постійне користування, не завжди проводиться за згодою постійного користувача. У разі виникнення спору з приводу принципової можливості вилучення, строків припинення права постійного користу­вання тощо дане питання може бути предметом судового розгляду. При вирішенні спору за відсутності належної чіткості у національному законодавстві слід керуватися § 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (ратифікована ЗУ від 17.07.1997 року) та практикою його застосування Європейським судом з прав людини.

Як звернув увагу ВС України у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 №7, при вилученні земельної ділянки повинні бути дотримані гарантії прав на землю, передбачені розділом V ЗКУ та ст. 350 ЦК України.

<< | >>
Источник: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. - К., 2009. - 496 с.. 2009

Еще по теме Стаття 149. Порядок вилучення земельних ділянок:

  1. § 5. Порядок погодження вилучення та викупу земельних ділянок
  2. Стаття 151. Порядок погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом)та вибором земельних ділянок
  3. Стаття 171. Забезпечення жилими приміщеннями громадян, будинки яких підлягають знесенню у зв'язку з вилученням земельних ділянок
  4. § 3. Умови і порядок придбання та передачі земельних ділянок громадянам
  5. Стаття 124. Порядок передачі земельних ділянок в оренду
  6. Порядок встановлення цільового призначення земельних ділянок.
  7. Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами
  8. Стаття 123. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування
  9. Стаття 128. Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам
  10. § 4. Умови і порядок надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування та в оренду
  11. Стаття 117. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земель­них ділянок комунальної власності у державну власність
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -