Система земельного права

Характерною ознакою комплексних земельних правовідно­син є те, що вони регулюються нормами публічного і приватного права. Кожне явище може бути зрозумілим і розпізнаним, якщо воно буде впорядковане за формою, змістом і системою.

З урахуванням соціальних функцій правові норми об'єдну­ються в інститути не схоластично, а згруповуються в певній структурованій однорідності і послідовності, забезпечуючи єдність у правовому регулюванні суспільних відносин. У системі земельного права, наприклад, виділяються такі основоположні інститути: права власності на землю, державного регулювання земельних відносин, регулювання використання земель і угод, об'єктом яких є земля (земельні ділянки). У певній послідовності розміщуються інститути, якими визначається цільове призна­чення і правовий режим земель відповідних категорій, зокрема земель сільськогосподарського призначення, земель житлової і громадської забудови, промисловості, транспорту, зв'язку, обо­рони, лісогосподарського призначення і водного фонду; правовий режим земель, що належать громадянам, юридичним особам і державі; земель, що особливо охороняються, тощо.

Земельне право є самостійною галуззю права в системі права України і розглядається у сукупності з системою галузі земель­ного законодавства, а також з системами науки і навчальної дис­ципліни земельного права.

Система земельного права розглядається як науково обґрунто­ване послідовне розміщення однорідних інститутів і норм, що об'єднані в інститути, залежно від змісту, функцій, цільового при­значення і способів їх реалізації, які обумовлені характером та особливостями суспільних земельних відносин, що ними регулю­ються, зокрема земельних матеріальних і процесуальних норм.

Наведене вище дає підстави побудувати систему галузі зе­мельного права України за структурою ЗК України. Вона скла­дається з норм права, якими є статті, що безпосередньо предмет­но регулюють певні земельні відносини. Статті ЗК України за предметом і змістом логічно об'єднані в певну групу земель­но-правових норм, якими регулюється відповідна однорідна гру­па земельних відносин. Кожна група таких правовідносин роз­поділена на глави і становить інститут земельного права. Інсти­тути земельного права (глави ЗК України) групуються в окремі розділи, кожний із яких можна розглядати як підгалузь земель­ного права або ж як укрупнений інститут земельного права, якщо у розділі міститься невелика кількість глав.

Структурно система галузі земельного права складається з 10 розділів, 37 глав, 212 статей і 23 пункти (Прикінцевих і Пере­хідних положень, викладених у двох останніх розділах ЗК України), зокрема:

Розділ і.

Розділ II. Землі України;

Розділ III. Права на землю;

Розділ IV. Набуття і реалізація права на землю;

Розділ V. Гарантії права на землю;

Розділ VI. Охорона земель;

Розділ VII. Управління в галузі використання і охорони зе­мель;

Розділ VIII. Відповідальність за порушення земельного зако­нодавства;

Розділ IX. Прикінцеві положення; Розділ X. Перехідні положення.

Наука земельного права розглядається як творча науково-пізнавальна, науково-дослідницька і навчальна діяльність у га­лузі земельних правовідносин, як спеціалізована частина правової науки України. Предметом науки земельного права є не лише норми права і правові інститути, що становлять систему галузі права, а й теоретичні питання розвитку земельного права і земельного законодавства, земельних правовідносин (право-творчої і правозастосовної діяльності), історії земельного права, концепції та ідей земельного права, їх наукового обґрунтування і реалізації, вивчення стану і досвіду розвитку земельного права в Україні та зарубіжних країнах.

Земельно-правові норми та інститути, як і в інших галузях права, в науці земельного права поділяються на загальні і спе­ціальні (особливі). Перші становлять загальну частину земель­ного права. Нормами загальної частини регулюються усі відно­сини, що є предметом земельного права в цілому. Спеціальна або особлива частина охоплює правовим регулюванням спеціальні (окремі) підгрупи земельних суспільних відносин, зокрема прав на землю, порядку набуття і припинення, земельного кадастру і землевпорядкування тощо. Це також норми, що стосуються ре­гулювання земельних відносин, об'єктом яких є землі відпо­відних категорій, якими визначається їх правовий режим.

Земельне право як навчальна дисципліна спрямоване на науко­во-методологічне забезпечення вивчення земельного права у ви­щих та середніх юридичних, аграрних, економічних, землевпо­рядних навчальних закладах України, на сприяння засвоєнню студентами основ земельного права, вміння реалізувати норми земельного права і земельне законодавство на практиці.

З огляду на це В.І. Андрейцев обґрунтовано пропонує спряму­вати освітню юридичну діяльність на:

1) розуміння права не тільки як соціального регулятора, а й як засобу встановлення і забезпечення міжособистих правових зв'язків у різних за характером правовідносинах (абсолютних і відносних);

2)використання його як особливого соціального феномену — форми правової культури та світогляду української нації і наро­ду, що увібрала у себе національні правові традиції і прогресивні ідеї історичного українського права;

3)усвідомлення права як специфічної угоди, в якій уособлю­ються інтереси різних соціальних груп і прошарків, та засобу їх забезпечення у реальній правозастосовчій діяльності;

4)становлення права як ціннісної категорії, спрямованої на забезпечення предмета природних та законних прав як засобу задоволення соціально-правових запитів особи за допомогою державних та інших публічно-правових інституцій;

5)культивування права як форми концентрації приватного (людського) і публічного (державного та корпоративного) інте­ресів. Тому юридична освіта має ґрунтуватися на поглибленому вивченні та засвоєнні двох основних блоків правового.регулю­вання (публічно- і приватно-правового), розглядуваних у тісно­му генетичному поєднанні в системі законодавства;

6)сприйняття права як певного блага, неодмінної умови правосуб'єктності особи, спрямованої на охорону та захист за­кріплених у Конституції України та інших актах законодавства її суб'єктивних можливостей;

7)розгляд права як важливого засобу становлення суверенної держави, гаранту її безпеки та незалежності1.

Земельне право як навчальна дисципліна розподіляється на три частини: загальну, особливу і земельного права зарубіжних держав. У загальній частині розглядається теорія земельного права (предмет і система, історія і витоки земельного права, зе­мельно-правові норми і земельно-правові відносини, право влас­ності на землю і землекористування, державне управління зе­мельним фондом і правова охорона земель, а також земельне процесуальне право щодо реалізації прав на землю.

Особливу частину становлять розділи щодо реалізації права на землю. У ній висвітлюється правовий режим земель сільсько­господарського призначення, земель житлової і громадської за­будови, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, природ­но-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздо­ровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, земель лісогосподарського призначення і водного фонду, земель, наданих для використання надр.

У третій спеціальній частині викладається земельне право за­рубіжних країн, досвід яких має як пізнавальне значення, так і сприяє використанню його у законотворчій і правозастосовчій діяльності в Україні. Особливо важливо вивчати досвід форму­вання і реалізації земельного права зарубіжних країн, коли Україна вирішує основні напрями розвитку земельного права і земельно-правових відносин у контексті адаптації його до зе­мельного законодавства ЄС і СОТ, співробітництва у системі Єдиного економічного простору (ЄЕП).

Система земельного права як навчальної дисципліни фор­мується відповідно до навчальних програм юридичних вузів чи факультетів. У цьому підручнику система земельного права роз­роблена відповідно до Програми курсу земельного права Київ­ського університету права НАН України (КУП НАНУ).