§ 1. Поняття та основні ознаки права власності на землю
Відносини власності становлять основу життєдіяльності будь-якого суспільства і матеріальну основу існування кожної людини. Володіння власністю завжди було пов'язане з матеріальним достатком і наявністю влади.
Категорія власності посідає центральне місце в системі соціальних відносин і визначає основи державного і суспільного устрою. У соціальному житті відносини власності виступають як відносини між людьми в процесі привласнення ними матеріальних благ, здійснення обміну ними, розподілу та споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб. Тому саме в соціальному характері відносин власності полягає її сутність. Адже поза суспільством немає і відносин власності.Особливе місце в системі відносин власності посідає проблема власності на землю як споконвічної умови життєдіяльності людини і суспільства. Специфіка правового регулювання відносин власності, пов'язаних з землею, визначається низкою факторів: земля є утвором природи, тобто створена без участі людини і суспільних затрат; кількісно та якісно вона обмежена природним середовищем; її просторові межі є невідтворюваними і не можуть бути розширені шляхом відтворення; земля фізично нерухома і не може бути переміщуваною у просторі; у суто економічному розумінні вона не є товаром, оскільки не має реальної вартості; земля є засобом виробництва в сільському та лісовому господарстві; відмова від використання земельних ресурсів не призводить до їх деградації або іншого стану непридатності; в результаті використання землі як просторово-територіального базису для здійснення виробничо-гос-
64
подарської діяльності и межі не змінюються; земля є екологічним об'єктом життєзабезпечення, життєдіяльності та місцеперебування людини і суспільства; на земельних просторах розміщується й об-лаштовується держава тощо.
Оптимальне врахування обставин природного походження і фактичного стану землі як природного об'єкта, а також її соціального, політичного, економічного й екологічного значення в законодавстві справляє істотний вплив на правове оформлення відносин власності на земельні ресурси, забезпечує їх раціональне використання та ефективну охорону.
Тому при вивченні питань права власності на землю необхідне глибоке осмислення природних закономірностей функціонування цієї унікальної матерії, пізнання усталених соціальних традицій користування нею та усвідомлення широкого кола суспільних відносин, пов'язаних з використанням земельних ресурсів.У вітчизняній і зарубіжній науковій літературі проблеми власності є досить дослідженими, але й найбільш активно обговорюваними. При цьому як наукова категорія власність розглядається в економічному і юридичному розумінні, хоча вона має і філософський, психологічний, морально-етичний та інші аспекти. Тому її реальний зміст не може бути вичерпаний дослідженням лише економічних і юридичних аспектів суспільних відносин власності.
В економічному розумінні визначення власності як привласнення (присвоєння) індивідом предметів природи, насамперед освоєння землі за допомогою певної суспільної форми*, у вітчизняній літературі є усталеним. Визнаною є також вказівка основоположника марксизму на те, що ні про яке виробництво, а отже, ні про яке суспільство не може бути мови там, де не існує ніякої форми власності1. При всій непопулярності марксистського вчення про відносини власності треба визнати, що наведене положення задовольняє умовам належності та використання земельних ресурсів.
Економічне вчення про власність пов'язане з динамікою (процесом привласнення) і статикою (станом привласнення об'єктів природи чи освоєння земельних ресурсів), що є необхідною умовою існування людини і суспільства. Такі процеси завжди здійснювалися і будуть здійснюватися у певній суспільній формі залежно від сформованих економічних умов, які існують у суспільстві. Економічні відносини власності являють собою певну суспільну форму, у межах якої відбувається привласнення людиною або суспільством предметів природи. Тому власність як економічна ка-
* Треба зазначити, що у відносинах власності на землю категорія привласнення не зовсім адекватно відображає їх зміст. Воно є зручним для майнових відносин власності, оскільки можна привласнювати предмети, речі, результати праці, а також те, що можна відторгнути від землі. Але саму землю привласнювати неможливо. Землю можна освоювати, відвойовувати, захоплювати і внаслідок цього привласнювати її природні багатства тощо. Однак з урахуванням широкого визнання визначення власності як привласнення відносини власності на землю також прийнято розглядати через категорію привласнення (присвоєння).
1 Див.: Маркс К. К критике политической зкономии. — М., 1978. — С. 198.
3