§ 3. Принципи сімейного права

Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу визначає ст.51 Конституції України і ст. 15 Кодексу про шлюб

14

та сім'ю України. Цей принцип означає, що вибір дружини, чоловіка громадянами України здійснюється за власним бажанням осіб. Разом з тим суть цього принципу і в тому, що держава стане на захист інтересів особи, право якої на вільний вибір дружини, чоловіка буде порушено.

Принцип свободи при укладенні шлюбу нерозривно пов'язаний з іншою основною засадою сімейного права — із свободою розірвання шлюбу. Але свобода розірвання шлюбу знаходиться під контролем держави (ст.38 КпШС).

Оголосивши першим декретом свободу розірвання шлюбу, держава перш за все мала на увазі надати жінкам, що зареєстрували шлюб у дореволюційний період, можливість розірвати ті кайдани, які їх оплутали, і вийти зпід жорстокої влади чоловіка.

Проте зловживання правом на розлучення не було б сумісне з інтересами держави по зміцненню сім'ї, покращанню справи виховання дітей. Тому розірвання шлюбу поставлено під контроль держави і хоча як при судовому, так і при спрощеному адміністративному, через органи ЗАГСу, розірванні шлюбу свобода на розлучення зберігається, але попереджується самовільність, в галузі громадських відносин, що завдає великої шкоди подружжю, а особливо дітям.

Четвертим принципом сімейного права є принцип повної рівності чоловіка і жінки в особистих і майнових правах. Це визначають ст.ст.21, 24, 51 Конституції України та ст.3 КпШС України.

Ще одним з найважливіших принципів є принцип моральності і матеріальної підтримки нужденних членів сім'ї. Правове освітлення цього принципу здійснюється аліментними зобов'язаннями (п.2 ст.51 Конституції, ст.32 КпШС), а саме: батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного на випадок потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду одержувати утримання від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.