§ 6. Захист прав природокористувачів
Конституція України від 28 червня 1996 року вперше закріплює правові норми, що гарантують існування таздійснення права природокористування (статті 13, 22, 41). Основний Закон передбачає, щодер- жава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання.
Усі суб’єкти права рівні перед законом. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, вони гарантуються Конституцією і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.У широкому розумінні захист права природокористування здійснюється усіма нормами екологічного законодавства, що забезпечують нормальний розвиток еколого-економічних відносин в умовах ринку з використання природних об’єктів. У вузькому розумінні захист визначається як сукупність правовихзасобів або форм, що застосовуються в разі порушень відносин природокористування, тобто суб’єктивних прав та інтересів природокористувачів1.
Найпоширенішими видами порушень прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері природокористування є: самовільне зайняття (захоплення) природного об’єкта, що належить на законних підста- &ax природокористувачеві; його псування або забруднення хімічними [51] [52] та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами; його незаконне зменшення або вилучення; перешкоджання в користуванні ним; заподіяння майнових збитків у наведених випадках, а також у разі знищення або пошкодження сіножатей, пасовищ, посівів, насаджень тощо. Законодавство України передбачає такі засоби захисту суб’єктивних прав та інтересів природокористувачів: визнання спірних прав за законним природокористувачем; поновлення стану, що існував до порушення права і припинення дій, що його порушують; припинення або зміна правовідносин та ін. Адміністративний захист прав здійснюється органами державної влади і місцевого самоврядування в межах компетенції кожного такого органу. Звернення особи за захистом своїх порушених прав до такого органу і прийняття ним рішення не унеможливлює звернення особи з цього приводу до суду у разі незгоди з рішенням органу fy п. 2 ч. 3 ст. 17 ЦК України). Природоресурсові нормативно-правові акти містять перелік органів, які у встановленому порядку вирішують спори з питань охорони, захисту, використання та відворення природних ресурсів (ст. 158 ЗК України, ст. 103 ЛК України, ст. 109 BK України, ст. 64 КУпН).До них належать органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади та інші, що свідчить про можливість захисту прав природокористувачів без судового втручання, тобто про здійснення позасудового захисту. У випадках незгоди з прийнятим рішенням органу місцевого самоврядування, органу виконавчої влади та інших, сторони спору мають право на його оскарження в судових органах. У такому випадку спір вирішується судом. Судовий захист права природокористування здійснюється судами (загальними, господарськими, третейскими) та його можна визначити як дії правозастосовчих органів, спрямовані на припинення порушення права, ліквідацію, наскільки це можливо, усіх негативних наслідків порушення, а також встановлення юридичної відповідальності (цивільної, адміністративної, кримінальної, дисциплінарної, фінансової) за порушення права. Судовий захист прав природокористувачів здійснюється шляхом подання в судові органи позовів про поновлення порушених прав і інтересів природокористувачів; про витребування об’єкта природокористування з чужого незаконного володіння; про усунення перешкод, що заважають нормальному здійсненню права природокористування; про відшкодування збитків (шкоди), заподіяних порушенням суб’єктивних прав і інтересів природокористувачів тощо. Більш детально про захист прав конкретних природокористувачів йдеться в Особливій частині підручника.