Третейські суди.

На відміну від кримінальних справ, які може розглядати та вирішувати лише суд, що виступає від імені держави, цивільні справи можуть бути передані на розгляд третейського суду — недержавного незалежного органу, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, установленому законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних і господарських правовідносин.

Будь-які юридичні або фізичні особи мають право передати спір у цивільних або господарських правовідносинах, якщо вони про це домовляться, на розгляд третейського суду.

Водночас закон установив перелік справ, які не можуть вирішуватися третейськими судами.

Ознайомтеся з витягом із Закону України *Про третейські суди*. Визначте, які справи не можуть передаватися на розгляд третейських судів і висловіть свою думку, чому саме ці справи вилучені з їх юрисдикції.

Із Закону України «Про третейські суди»

Стаття 6. Підвідомчість справ третейським судам Третейські суди в порядку, передбаченому ним законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов’язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін у яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин;

10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов’язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

11) інших справ, які відповідно до закону під лягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;

12) справ, коли хоча б одна зі сторін спору є нерезидентом України;

13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду погребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб’єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Нині в Україні діє чимало третейських судів, серед них є як постійно діючі, так і суди, створені для розгляду конкретного спору. Сторони спору мають право вільно призначати чи обирати третейський суд і третейських суддів. Для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода. Кількість суддів, які розглядатимуть конкретну справу, погоджується сторонами спору, але їхня кількість обов’язково повинна бути непарною. Кожна зі сторін обирає (призначає) рівну кількість суддів (виходячи з визначеної їхньої загальної кількості), а потім ці судді спільно обирають ще одного суддю — щоб кількість стала непарною.

Процедура розгляду справ у третейських судах подібна до розгляду у звичайних судах. Сторона-позивач подає до суду позов, обидві сторони подають до третейського суду докази, що доводять їх позицію, можливе проведення необхідних експертиз. За наслідками розгляду справи третейський суд приймає рішення, яке обов'язкове для виконання обома сторонами, які передали його на розгляд третейського суду.