Вважається, що джерелом права є зовнішня форма об'єктивізації правової норми. Причому лише об'єктивізо-вана ("у певній формі") норма стає загальнообов'язковою ' Див.: Уголовное право Соединенных Штатов Америки: Сборник нормативных актов. — М., 1986. — С. 80—81. 2 Див.: Уголовный кодекс Социалистической Республики Вьетнам. — М„ 1988. — С. 3. 3 Див.: Китайская Народная Республика: Конституция и законодательные акты. — М., 1984. — С. 331. 4 Див.: Gaceta oficial de la Republica de Cuba. Miereoles 30 de Diciembe de 1987. — № 3. — P. 51. 440 т правовою нормою, реалізація якої забезпечується відповідними засобами державного впливу. Це стосується і норм кримінального права. Основним джерелом кримінального права більшості зарубіжних країн є кримінальні кодекси. В усіх зарубіжних соціалістичних і постсоціалістичних країнах' прийняті та функціонують кримінальні кодекси (далі — КК), причому в деяких країнах їх було прийнято кілька. Так, у Монголії діє КК 1961 p.2 (раніше приймалися Кримінальні уложення в 1926 p., 1929 p., 1934 p., a також КК 1942 р.), у Корейській Народно-Демократичній Республіці — КК 1950 р.3, у Китайській Народній Республіці — КК 1979 р., в Соціалістичній Республіці В'єтнам — КК 1985 p., в Республіці Куба — КК 1987 p. (замінив КК 1979 p.), в Албанії — КК 1977 p.4 (замінив КК 1952 p.), у Болгарії — КК 1968 р. (замінив Кримінальний закон, прийнятий 2 лютого 1951 p., який 10 лютого 1956 p. був перейменований у Кримінальний кодекс)5, у Польщі — КК 1969 p.6, у Румунії — КК 1968 p.,' в Угорщині — КК 1978 р. (замінив КК 1961 p.), у Чехії, а також у Словаччині — КК 1961 p. (замінив КК 1950 p.). Прийнятий у 1968 р. КК НДР перестав діяти у зв'язку з возз'єднанням НДР з ФРН у жовтні 1990 p. У СФРЮ в 1976 р. був прийнятий Кримінальний кодекс федерації, а в 1977 p. — Кримінальні кодекси шести союзних республік (Боснії і Герцеговини, Македонії, Сербії, Словенії, Хорватії, Чорногорії) та двох автономних країв у складі Сербії (Воєводини і Косова)8. ' Відомостей про кримінальне право ЛНДР автор не має. 2 Уголовный кодекс Монгольской Народной Республики. — Улан-Батор, 1969. 3 Уголовное законодательство зарубежных социалистических государств: Китайская Народная Республика. Корейская Народно-демократическая Республика. Демократическая Республика Вьетнам. — М., 1957. — С. 27—50. 4 Kodi penal і Republikes populiore Socialiste te shqi perise // Gazete zyrtare e Republikes Populiore te shqiperise. — 1977. — № 3. 5 Наказателен кодекс. Наказателно-процесуален кодекс. — София. 1994. — С. 5—122. 6 Kodeks karay. — Warszawa., 1994. 7 Codul penal al Republicii Socialiste Romania. — Bucuresti, 1973; Kodeks karay Socialistyczney Republiki Rumunii. — Warszawa, 1969. 8 Див.: Zbirka krivicnih zakona. Krivicni zakon SFRJ^ sa napomenawa. Krivicni zakoni republika і autonomnih pokrajina. Registar za sve krivicne zakone. — Beograd, 1977. 441 т У 1994 р. Республіка Словенія прийняла новий Кримінальний кодекс*. Але кримінальні кодекси не є єдиним джерелом кримінального права тієї чи іншої країни. Норми про кримінальну відповідальність можуть міститися в інших законодавчих актах. Так, польський закон від 15 лютого 1962 р. про охорону цінностей культури і про музеї містить докладний перелік кримінальне караних видів неналежного поводження з цінностями культури2. Своєрідне положення щодо джерел кримінального права містить ст. 80 КК КНР: "У районах національної автономії, де немає можливості повністю використати положення даного Кодексу, органи державної влади автономних районів або провінцій на підставі місцевих національних, економічних і культурних звичаїв і відповідно до принципів даного Кодексу можуть пристосувати ці положення до місцевих умов або внести в них доповнення, які повинні бути спрямовані до Постійного комітету Всекитайського зібрання народних представників на затвердження". Велика кількість вчинених у Китаї злочинів розглядається не народними судами, а адміністративними комісіями, які керуються при цьому "Постановою з питань трудового виховання"3. Джерелом кримінального права в більшості розвинених капіталістичних країн є не лише кримінальні кодекси. Таким джерелом можуть бути також конституції, інші закони та під законні нормативні акти, судові прецеденти (останнє характерне для сім'ї загального права), міжнародні угоди, а також думки авторитетів у галузі права, що характерно для англійського права. В абсолютній більшості західноєвропейських країн діють кримінальні кодекси. Так, у ФРН у 1987 p. була здійснена нова редакція КК ФРН4. ' Karenski zakonik. Republike Slovenije.

— Ljubljana, 1994. 2 Див : Kodeks kamy. — Warszawa, 197І. — S. 445—464. 3 Див.: Китайская Народная Республика: Конституция и законодательные акты. — С. 433—435. 4 Див.- Sirafgesetzouch mil Einfuhrungsgesetz, Wehrstrafgesetz, Wirtschafls-strafgesetz, Beaubungsmittelgesetz, VersammlungsgeseG. Auszugen dus dem Jugendgerichtsgesefa und Ordnugswidrigkeiiengesetz scwie anderen Vorschriiten des Nebenstrafrechts. — Deutscher Taschenbuch Veriag, 1993. — S. 1—160. 442 У франції діє Кримінальний кодекс 1992 р.', в Австрії — КК 1974 p.2, у Швейцарії — КК 1937 р.3, в Італії — КК 1930 p.4, Бельгії — КК 1867 p., Греції — КК 1950 p., Данії — КК 1930 p., Ісландії — КК 1940 p., Португалії — КК 1982 p., Фінляндії — КК 1889 p., Швеції — КК 1962 p.5, Норвегії — КК 1902 p.6 В Японії діє Кримінальний кодекс 1907 p.7 Серед кримінальних кодексів інших азіатських держав можна назвати КК Індії 1860 p. Кримінальні кодекси переважної більшості країн Африки, колишніх колоній або протекторатів європейських держав, значною мірою відтворюють положення кримінального права своїх колишніх метрополій. Основним джерелом кримінального права в латиноамериканських країнах є кримінальні кодекси, засновані на концепціях класичної (неокласичної) школи кримінального права (наприклад, КК Аргентини 1984 p.8), класичної школи та антрополого-соціологічного напрямку в кримінальному праві (наприклад, КК Колумбії 1980 p.), класичної школи та ідеях нового соціального захисту (наприклад, КК Сальвадору 1973 p.) До сім'ї загального права на американському материку належать, зокрема, такі країни, як Канада та США. Нині у Канаді чинним є Кримінальний кодекс 1954 р. У Сполучених Штатах Америки діють 53 правові системи: федеральне право, право п'ятдесяти штатів і Пуерто-Ріко, як "держави, пю "вільно приєдналася", а також право федерального округу Колумбія, на території якого розташована столиця США місто Вашингтон, для якого закони приймає Конгрес США. Норми кримінально-правового характеру ' Новый Уголовный кодекс Франции. — М., 1993. — С. 1—204; Nouveau code penal, mode d'emploi. — Paris: Documents, 1993. — S. 195— 393. 2 Strafgesetzouch. — Vien, 1974. — 219 s„ Austriacki Kodeks karny. — Warsaw, 19t». — S. 19-164. ' 3 Швейцарский Уголовный кодекс 1937 г. — М., 1947; Code penal suisse. — Berac, 1992. 4 Итальянский Уголовный кодекс 1930 г. — М., 1941. 5 The Swedish Penal Code. — Stockholm, 1990. 6 The Norwegian Penal Code. — London, 1961. 7 The Penal Code of Japan // EHS Low Bulletin Series. — Vol. II. — І7в4. 8 Codigo Penal. —Buenos Aires, 1993. 443 федерації зібрані в основному в ч. І розділу 18 Зводу законів США, реформованого в 1948 p. (це так званий федеральний кримінальний кодекс США)'. В окремих штатах США діють свої кримінальні кодекси: Кримінальний кодекс штату Нью-Йорк 1965 p., що являє собою главу 40 Зводу законів цього штату. Кримінальний кодекс Аляски 1978 p. тощо. Система загального права (common law) створена в Англії після норманського завоювання, головним чином, у процесі діяльності королівських судів. Вони називалися Вестмінстерськими — за місцем, де засідали, починаючи з XIII століття, і використовувались як знаряддя боротьби за зміцнення королівської влади. Англійське кримінальне право як таке створене, головним чином, судовою практикою, тобто право засноване на судових прецедентах. Лише з часом одним із головних джерел англійського кримінального права поряд із прецедентом став закон, інакше — статут (statute), тобто акт, прийнятий парламентом (звідси — statute law). Домінуюча роль положень загального права обумовлюється тим, що вони можуть бути самостійною підставою кримінальної відповідальності за певні діяння, є загальним джерелом засад тлумачення законодавства, а також джерелом ряду інститутів так званої загальної частини кримінального права (скажімо, щодо форм вини). Прецедентне значення мають рішення Палати лордів як судової інстанції та Верховного Суду, до якого входять Високий суд, Суд Корони, Апеляційний суд. Палата лордів є вищою судовою інстанцією не лише для Англії, а й для всього Сполученого Королівства. Ступінь обов'язковості прецеденту залежить від того, яке місце в судовій ієрархії посідає суд, що виніс преце-дентне рішення. Рішення Палати лордів обов'язкові для всіх інших судів. Прецедент, встановлений Палатою лордів, може бути ліквідований парламентом шляхом прийняття відповідного закону. З 1966 p. Палата лордів може відступити від сформульованого її рішенням прецеденту. Апеляційний суд, який у судовій ієрархії стоїть нижче Палати лордів, зобов'язаний дотримуватися прецедентів не лише Палати лордів, а й своїх власних, Високий суд зобов'язаний дотримуватися прецедентів обох згаданих ' Federal Criminal Code and Rules as amended to February I, 1991 — St. Paul., 1991. — P. 953—1044. 444 інстанцій та своїх власних, а Суд Корони та магістратські суди — прецедентів, сформульованих Палатою лордів, Апеляційним судом та Високим судом. Статутне право є системою законів, які приймаються парламентом, а також під законних нормативних актів, прийнятих на виконання законів. Їх називають делегованим або допоміжним законодавством. В Англії відсутній кримінальний кодекс, але існують численні закони, в яких містяться положення про кримінальну відповідальність. Крім власне кримінальних законів (наприклад. Закон про злочинне спричинення шкоди майну 1971 p.. Закон про кримінальне караний замах 1981 p.), кримінально-правові норми містяться в актах інших галузей права, що встановлюють відповідальність за конкретні правопорушення (наприклад. Закон про банківську справу 1979 p.), а також в актах кримінально-процесуального характеру (наприклад, Закон про повноваження кримінальних судів 1973 p.. Закон про магістратські суди 1980 p., закони про кримінальне правосуддя 1982, 1987, 1988 pp.). Мають місце часткова кодифікація правових норм (статутного і прецедентного права) про відповідальність за ті чи інші види злочинів (наприклад. Закон про злочини проти особи 1861 p.. Закон про статеві злочини 1956 р.) та консолідація законодавства, коли в одному чи кількох актах систематизуються норми про відповідальність за певні види злочинів. Так, у 1913 p. консолідовано законодавство про підлог, коли було об'єднано 73 статути. На теперішній час більшість злочинів визначається статутами, причому деякі з них замінили положення загального права (наприклад. Закон про крадіжку 1968 p.), деякі нові злочини були визначені як такі статутами (наприклад, Закон про безпеку авіації 1982 p.). Закон Англії про делеговані акти 1946 p. ввів поняття "акт, що видається на підставі статуту". Нормотворчими повноваженнями наділяються різні органи. Перш за все, це — уряд, королева, міністри, місцеві органи. Більшу частину делегованого законодавства складає урядова нормотворчість. Вона існує в різних формах: укази короля в Раді, правила, накази, інструкції тощо. Особливе місце серед актів урядової нормотворчості належить тим, що приймаються на підставі надзвичайних законів (наприклад, Emergency Powers Act 1920 р.), за невиконання яких передбачені кримінальні санкції. Місцеві органи влади наділені правом видавати постанови та інструкції, сфера дії 445 яких обмежена відповідною територією (так звані by-laws). Відзначимо, що в разі, коли делегований акт прийнятий із перевищенням тим чи іншим органом повноважень, наданих йому парламентом, він визнається недійсним. Додатковим джерелом (крім прецеденту і статуту, під який, в його широкому розумінні, підпадають і підзаконні нормативні акти, або інакше — делеговане законодавство) англійського кримінального права є думки авторитетів, інакше кажучи — праці середньовічних юристів-класиків (наприклад, написані Блекстоном і видані в 1765 p. "Коментарі до законів Англії"). Сучасні теоретичні роботи не є "авторитетними книгами", хоча вони нерідко все ж цитуються в судових рішеннях. Кримінальне право США, яке запозичило положення англійського кримінального права, відрізняється своєрідністю. При цьому вироблено власний варіант англійської правової системи. Це стосується і джерел кримінального права, до яких належать Конституція США 1787 р. та конституції штатів. Так, Конституція США забороняє видавати акти, які мають зворотну силу, застосовувати жорстокі й незвичні покарання. В ієрархічній послідовності далі йдуть закони, якими є акти Конгресу США та відповідні закони штатів, за ними — підзаконні нормативні акти, акти Федерації (вони видаються Президентом, міністерствами і відомствами федерального уряду) та штатів. У штатах підзаконні нормативні акти можуть видаватись як вищими, так і місцевими органами виконавчої влади в графствах і містах. Одним із джерел кримінального права, як й інших галузей права США, є укладені міжнародні договори. Стаття VI Конституції США проголошує: "Ця Конституція і закони Сполучених Штатів, видані на її виконання, рівно як і всі договори, які укладені або будуть укладені Сполученими Штатами, є вищими законами країни, і судді кожного штату зобов'язані до їх виконання, хоча б у Конституції і законах окремих штатів зустрічалися суперечливі постанови". Федеральні кримінально-правові норми поділяються на дві групи: а) ті, які за певних умов діють на всій території США (це норми, що встановлюють відповідальність за посягання з "федеральним елементом" — посягання проти федеральних осіб або цими особами у зв'язку з виконанням свого службового обов'язку, посягання, що зачіпають інтереси кількох штатів, федеральних установ, служб або 446 Сполучених Штатів у цілому; б) ті, що встановлюють відповідальність за всі посягання, вчинені на приналежних федеральній владі територіях, на об'єктах військового відомства, на суднах, що плавають під прапором США у відкритому морі, тощо. Загальне право формально не є джерелом кримінального права більшості штатів. У ряді штатів воно відіграє таку роль офіційно, коли суди можуть створювати норму права. Крім прецедентів, створюваних судами, коли прецеденти виконують функцію заповнення прогалин у нормативному матеріалі, існують ще прецеденти, які є наслідком судової інтерпретації законодавства і досить суттєвим джерелом права. Юридичне тлумачення закону, інкорпороване у пре-цедентне рішення, стає невід'ємною частиною цього закону і зобов'язує нарівні із самим законом. Доцільно відзначити дуалізм американського кримінального права: право федерації і право штатів діють, по суті, паралельно. На території штату діють правові положення власні, а за певних умов — федеральні, одні й ті самі питання можуть по-різному регулюватися правом федерації і штату. Франція вважається батьківщиною континентальної системи права. Відкинувши після перемоги Великої буржуазної революції 1789 p. правову спадщину феодалізму з його режимом беззаконня, Франція проголосила наріжним каменем принцип законності. Саме Франція стала першою країною писаного права, формально усунувши з числа джерел права звичай, судову та адміністративну практику. До джерел чинного французького кримінального права належить, перш за все. Конституція 1958 p. Хоча безпосередньо в Конституції кримінально-правові положення відсутні, вона в Преамбулі посилається на Декларацію прав людини і громадянина 1789 p. Декларація проголошує: "Закон має право забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все, що не заборонено законом, те дозволено, і ніхто не може бути змушений робити те, що не приписано законом" (ст. 5), "Ніхто не може піддаватися звинуваченню, затриманню або ув'язненню інакше як у випадках, передбачених законом, і в приписаних ним формах. Той, хто просить, віддає, виконує чи примушує виконувати засновані на свавіллі накази, підлягає покаранню; але кожний громадянин, викликаний або затриманий в силу закону, повинен беззаперечно коритися: у випадку опору він несе відповідальність" (ст.

7). Вперше у світі в Декларації в 447 конституційному порядку закріплений принцип nullum cnmen sine lege, mulla poena sine lege: "Закон повинен встановлювати покарання лише суворо і безспірно необхідні; ніхто не може бути покараний інакше, як в силу закону, прийнятого і оприлюдненого до вчинення правопорушення і належно застосованого" (ст. 8). Основним джерелом кримінального права Франції є прийнятий у 1992 p. Кримінальний кодекс. Положення кримінально-правового характеру містяться й в інших кодексах Франції: Кримінально-процесуальному, Кодексі військової юстиції, Сільському, Дорожньому, Трудовому, Соціального забезпечення, Публічної охорони здоров'я тощо. Так, Кодекс національної служби Франції 1971 p. передбачає кримінальну караність відмови одержати документи, пов'язані з призовом на національну службу, а також знищення таких документів. Ще одним джерелом кримінального права Франції є підзаконні нормативні акти. Відповідно до Конституції Франції 1958 р. (ст. 34) закони приймаються Парламентом і встановлюють норми, які стосуються, зокрема, визначення злочинів і деліктів (проступків) та міри покарання за них. Отже, положення про відповідальність за ще одну категорію кримінальне караних діянь — поліцейські порушення (за новим КК — порушення) приймалися не законодавчою владою, а виконавчою. До числа джерел французького кримінального права належать також іноземні кримінальні закони за умови, що їх врахування відповідно до французького законодавства є необхідним. Стаття 55 Конституції проголошує: "Договори і угоди, належним чином схвалені або ратифіковані, з моменту Їх опублікування мають силу, що перевищує силу внутрішніх законів, за умови застосування такого договору або угоди іншою стороною". У країнах континентальної сім'ї права, зокрема Франції, прецедент формально не входить до системи джерел кримінального права. Хоча бувають винятки. Основний Закон Федеративної Республіки Німеччина — Конституція 1949 p. — містить ряд положень кримінально-правового характеру'. Так, абз. 3 ст. 20 Конституції проголошує: "Законодавство зв'язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя — законом і правом", у ст. 25 ' Див.: Федеративная Республика Германия: Конституция и законодательные акты. — М., 1991. — С. 25—92. 448 говориться: "Загальновизнані норми міжнародного права є складовою частиною федерального права. Вони мають перевагу перед законами і породжують права та обов'язки безпосередньо для осіб, які "проживають на території Федерації". У ст. 102 цієї Конституції зафіксовані важливі для кримінального права положення: "Діяння може бути покаране, тільки якщо його караність була встановлена законом до вчинення цього діяння" (абз. 2) та "Ніхто не може бути підданий неодноразовому покаранню за одне й те саме діяння на підставі загальних кримінальних законів" (абз. 3). У ФРН, крім кримінального кодексу, діють більше тисячі так званих додаткових кримінальних законів, які далеко не завжди вказуються в додатку до КК. Серед цих додаткових законів можна назвати Закон про зібрання і демонстрації (Закон про зібрання) від 24 липня 1953 р. в редакції від 15 вересня 1978 p., Закон про боротьбу з порушеннями порядку від 24 травня 1968 р. в редакції від 19 лютого 1979 p. У землях ФРН дозволяється видання законів, відповідно до яких за протиправне діяння може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, а також штраф не більше максимального розміру, встановленого федеральним кримінальним законодавством. Отже, можна констатувати можливість паралельного існування федерального і земельного кримінального права ФРН. Принцип законності знайшов відображення в кримінальному законодавстві Франції, ФРН, Російської Федерації. Так, ст. 111-3 КК Франції проголошує: "Ніхто не може бути підданий покаранню за злочин або проступок, ознаки яких не визначені законом, або за порушення, ознаки якого не визначені постановою" (зазначимо, що остання не є законом у вузькому розумінні цього слова). Параграф 1 КК ФРН — "Нема покарання без закону" — проголошує: "Діяння може каратися тільки у тому випадку, якщо караність була визначена законом, що діяв до вчинення діяння". Стаття З КК Російської Федерації — "Принцип законності" — сформульована так: "1. Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки даним Кодексом. 2. Застосування кримінального закону за аналогією не допускається". 15 7-261 449 Що стосується країн, які належать до сім'ї загального права (common law), де одним із джерел в тій чи іншій формі є судовий прецедент, то треба погодитися з слушністю такої думки: "Можливість засудження на підставі прецедента за делікт common law означає, безсумнівно, відхід від начал nullum crimen sine lege, тому що покарання має місце без статутних підстав"'. Дійсно, важко вести мову про справжню реалізацію принципу законності (nullum crimen lege) на грунті такого права, зокрема, англійського, де підставою кримінальної відповідальності може бути не припис закону, а положення загального права, напрацьованого судами. У законодавстві країн континентальної системи права зафіксовано положення про неприпустимість зворотної дії кримінального закону, який встановлює караність діяння або посилює кримінальну відповідальність. Так, ст. 112-1 КК франції проголошує: "Карані лише дії, що утворюють злочинне діяння на момент їх вчинення. Можуть бути призначені лише покарання, законно застосовні на той самий момент. Однак нові положення поширюються на злочинні діяння, вчинені до їх введення в дію за відсутності вироку, який вступив у законну силу, якщо вони менш суворі, ніж положення, що діяли раніше". Відповідно до абз. 2 ст. 112-4 цього Кодексу "виконання покарання припиняється, якщо воно було призначене за дію, яка згідно із законом, прийнятим після винесення вироку, не має характеру злочинного діяння". Аналогічний підхід знайшов чітке відображення і в КК Російської Федерації, ч. 1 ст. 10 — "Зворотна сила кримінального закону" — якого звучить так: "1. Кримінальний закон, що усуває злочинність діяння, пом'якшує покарання або іншим чином поліпшує становище особи, яка вчинила злочин, має зворотну силу, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чинності, в тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Кримінальний закон, що встановлює злочинність діяння, посилює покарання або іншим чином погіршує становище особи, зворотної дії не має". ' Pomorski S. Amerykanskie common law a zasada nullum crunen sine lege — Warezawa, 1969. — S. 17. 450 Важливо зазначити, що серед принципів дії кримінального закону у просторі поряд з іншими (перш за все, територіальним і зумовленими громадянством) у кодексах країн континентальної системи права зафіксовано й так званий реальний. Так, ст. 113-7 КК Франції проголошує: "Французьке кримінальне законодавство застосовне щодо будь-якого караного тюремним ув'язненням злочину або проступку, вчиненого... іноземним громадянином за межами території Республіки, якщо потерпілий у момент вчинення злочинного діяння мав французьке громадянство". Відповідно до принципу просторової дії кримінального закону Франції французьке кримінальне законодавство поширюється також на будь-які злочини та проступки проти співробітників або приміщень посольств і консульств Франції, вчинені за межами території Республіки. У ч. З ст. 12 КК Російської Федерації сформульовані реальний та універсальний принципи дії кримінального закону у просторі: "Іноземні громадяни і особи без громадянства, які не проживають постійно в Російській Федерації, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо злочин спрямований проти інтересів Російської Федерації, і у випадках, передбачених міжнародним договором Російської Федерації, якщо вони не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території Російської Федерації".

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Уголовное право:

М. И. Бажанов, Ю В. Баулин, В. И. Борисов. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак.. 1999

Лекції. Кримінальне право України.. 2000