Судимість — це особливе правове становище особи, яке виникає у зв'язку з постановлениям обвинувального вироку і призначенням покарання і тягне певні, несприятливі для засудженого, правові наслідки, що виходять за мехі покарання. Призначення інституту судимості полягає в закріпленні цілей покарання, перш за все, у запобіганні вчиненню ' Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 22. — Ст. 262. 428 нових злочинів особою, яка має. судимість за раніше вчинені один чи кілька злочинів. Небажані для особи наслідки судимості мають не лише кримінально-правовий, а й загальноправовий характер. Кримінально-правові наслідки, в основному, настають у випадку вчинення особою, яка має судимість, нового злочину і полягають у такому: а) судимість (в даному випадку як різновид повторності вчинення умисного злочину) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки громадській організації або трудовому колективу (ч. 4 ст. 51 КК); б) наявність судимості (як різновиду повторності вчинення злочину) є, як правило, обтяжуючою відповідальність обставиною при призначенні покарання (п. 1 ст. 41); в) у передбачених законом випадках судимість при вчиненні однорідного злочину перетворює основний (простий) його вид у кваліфікований (зокрема, ч. 2 ст. 155). Це може мати місце і в межах такої кваліфікуючої ознаки злочину, як повторність (див., наприклад, ч. 1 примітки до ст. 81 та примітку до ст. 140). Диспозиції багатьох статей КК вказують як на кваліфікуючу ознаку на попередню судимість особи за такий самий злочин (наприклад, ч. 2 ст. 79, ч. 2 ст. 80, ч. 2 ст. 125, ч. З ст. 154, ч. 2 ст. 161). Наскільки суворішим може бути покарання за вчинення кваліфікованого виду злочину, обумовленого наявністю судимості, можна бачити на прикладі караності такого злочину, як хуліганство. Якщо за простий вид хуліганства найтяжчою мірою покарання є один рік позбавлення волі (ч. 1 ст. 206), то за злісне хуліганство як кваліфікований вид цього злочину, зокрема за хуліганство, вчинене особою, раніше судимою за хуліганство (ч. 2 ст. 206), найтяжчим покаранням є п'ять років позбавлення волі, а иайм'якшим — один рік позбавлення волі; г) судимість за певні види злочинів дорослої особи є підставою для визнання її особливо небезпечним рецидивістом (ст. 26); д) при призначенні особі покарання у вигляді позбавлення волі судимість може враховуватися судом при визначенні виду виправно-трудової колонії (ч. 7 ст. 25); судимість є підставою для призначення дорослим чоловікам позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму, якщо вони раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі (абз. 6 ч. 4 ст. 25), а неповнолітнім чоловічої статі за таких само умов — у виховно-трудових колоніях посиленого режиму (абз. 2 ч. 6 ст. 25); е) наявність попередньої судимості може збільшувати 429 мінімальну частину покарання, що підлягає обов'язковому відбуванню, при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким (п. 2 ч. 5 ст. 52, п. 2 ч. 5 ст. 53); є) судимість за певного роду злочини (пункти 2 і 3 ст. 52') або певної категорії осіб (пункти 1, 4—6 ст. 52') є перепоною щодо застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміни покарання більш м'яким. Так, ці інститути не застосовуються до особи, яка раніше більш як два рази засуджувалася до позбавлення волі за умисні злочини, якщо судимість за попередній злочин не знято або не погашено у встановленому законом порядку (п. 5 ст. 52'); ж) до осіб, перелічених у ст. 52' (а вони всі є засудженими, а отже, такими, що мають судимість) не застосовується умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці (п. 2 ч. 4 ст. 522). Зазначимо, що постановою Верховної Ради України від 16 травня 1992 p. застосування ст. 522, яка регламентує інститут умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці, зупинено до прийняття нового Кримінального кодексу України. Загальноправові наслідки судимості, вказані не в Кримінальному кодексі України, а в інших нормативних актах.

Єдиного нормативного акта, який був би присвячений регламентації цього питання, не існує. Загальноправові наслідки судимості можуть полягати у тому, що вона є перешкодою для зайняття певними видами професійної діяльності. Так, особа, яка має судимість, не може бути суддею, судовим експертом, нотаріусом, адвокатом, вона не може бути прийнята на службу до міліції, на посаду прокурора або слідчого прокуратури. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які мають судимість, що "несумісна з зайняттям посади". "Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю" (ч. 5 ст. 2 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 p.). 430 Існує ряд інших загальноправових наслідків судимості. Так, не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ч. З ст. 76 Конституції України). Не допускається застосування амністії до осіб, що мають дві і більше судимостей за вчинення тяжких злочинів (п. "в" ст. З Закону України "Про застосування амністії в Україні"). Відповідно до п. 4 ст. 71 Закону України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 p., допуск до державної таємниці не надається у разі "наявності у громадянина судимості за тяжкі злочини". Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 p. визначає умови і порядок встановлення та здійснення адміністративного нагляду за окремими категоріями раніше судимих осіб, а також обов'язки цих осіб. Судимість впливає на визначення умов застосування такого запобіжного заходу, як застава: розмір застави не може бути меншим п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 154' КПК). Одним із загальноправових наслідків судимості може бути позбавлення засудженої особи певних пільг. Так, відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України "Про державну службу" у випадку засудження за вчинення злочину передбачені ч. 4 ст. 31 цього Закону виплати припиняються. Стан судимості для особи, засудженої за вчинення злочину, не є довічним. Він має свій початок і кінець, коли вичерпуються всі аспекти правових, у тому числі кри-мінально-правових, відносин. Судимість виникає: а) з дня набрання обвинувальним вироком законної сили; б) даним вироком особі призначається покарання; в) особа безумовно не звільняється від відбування покарання. Оскільки виникнення стану судимості завжди пов'язане з призначенням покарання, вважаються несудимими особи, звільнені від кримінальної відповідальності або від покарання у порядку ст. 48 (давність притягнення до кримінальної відповідальності), ст. 50 (Звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання) чи ст. 51 (Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення, примусових заходів виховного характеру або громадського впливу), а також звільнені від покарання (одночасно з постановлениям обвинувального вироку) в силу акта про амністію. Не мають 431 судимості особи, ^стосовно яких минув строк давності виконання обвинувального вироку у відповідності до ст. 49, а також особи, які звільнені від відбування покарання або відбули покарання за діяння, караність яких законом усунено (ч. 2 ст. 54). Стаття 55 КК (Погашения судимості) фіксує, перш за все, положения про те, що такими, які не мають судимості, визнаються особи, звільнені від покарання в силу статей 49 і 50 КК (п. 1), а також ті, які звільнені від відбування покарання або відбули покарання за діяння, караність яких законом усунена (п. Г), тобто за діяння, яке було декриміналізоване. Далі в ст. 55 йдеться про те, що такими, котрі не мають судимості, визнаються особи, які відбули покарання в дисциплінарному батальйоні або достроково звільнені з нього, а також військовослужбовці, які відбули покарання у вигляді тримання на гауптвахті взамін виправних робіт (п. 2); особи, умовно засуджені, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину, і якщо протягом зазначеного строку умовне засудження щодо цих осіб не буде скасовано з інших підстав, передбачених законом (п. 3) (таке скасування можливе, наприклад, у випадку ухилення від сплати штрафу, який, у відповідності до ч. 1 ст. 45 КК в редакції Закону від 20 листопада 1996 p., є обов'язковим при умовному засудженні); особи, умовно засуджені до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, якщо вони протягом строку обов'язкового залучення до праці не вчинять нового злочину або не будуть направлені в місця позбавлення волі для відбування покарання за підставами, передбаченими законом (п. З') (зазначимо, що дію норми, якою передбачене умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, а саме ст. 25' КК, постановою Верховної Ради України від 6 травня 1992 p. зупинено до прийняття нового Кримінального кодексу України); особи, засуджені до позбавлення волі із застосуванням ст. 46' КК, якщо вони протягом строку відстрочки виконання вироку не вчинять нового злочину і відносно них у встановленому порядку вирок не буде виконано (п. З2 ч. 1 ст. 55) (вирок може бути виконаним, зокрема, у випадку ухилення від сплати штрафу, який відповідно до ч. 1 ст. 46' в редакції Закону від 20 листопада 1996 р., у принципі, є обов'язковим). Отже, у перелічених випадках не вважаються судимими особи з моменту відбуття ними призначеного покарання 432 (чи дострокового звільнення від його відбування) або сприятливого закінчення іспитового строку чи строку відстрочки виконання вироку. Водночас ст. 55 КК містить ряд положень, згідно з якими особа вважається несудимою лише за спливом певного часу, так званого строку погашення судимості, після відбуття нею покарання (в тому числі додаткового, якщо таке було призначене, крім позбавлення батьківських прав, оскільки така міра покарання має безстроковий характер). Погашення судимості може бути автоматичним (пункти 4—7) і таким, яке відбувається за постановою суду (п. 8 ч. 1 ст. 55). Кримінальним законом встановлені такі строки автоматичного погашення судимості: один рік після відбуття покарання — при засудженні до громадської догани, штрафу, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю або виправних робіт (п. 4 ч. 1 ст. 55); три роки після відбуття покарання (основного і додаткового) — при засудженні до позбавлення волі на строк не більше трьох років (п. 5 ч. 1 ст. 55); п'ять років після відбуття покарання (основного і додаткового) — при засудженні до позбавлення волі на строк понад три роки, але не більше шести років (п. 6 ч. 1 ст. 55); вісім років після відбуття покарання (основного і додаткового) — при засудженні до позбавлення волі на строк понад шість років, але не більше десяти років (п. 7 ч. 1 ст. 55). У більшості випадків автоматичне погашення судимості настає за наявності кількох визначених у ст. 55 умов: а) особа відбула основне і додаткове покарання; б) відбуте особою основне покарання за своєю тяжкістю не перевищує десяти років позбавлення волі; в) засуджений не був визнаний особливо небезпечним рецидивістом; г) минув визначений законом строк погашення судимості, диференційований залежно від виду покарання і строку покарання у вигляді позбавлення волі; д) до закінчення строку погашення судимості засуджений не вчинив нового злочину. Судимість особи, якій на підставі ст. ЗО КК виправні роботи замінені позбавленням волі, погашається відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 55, тобто з врахуванням судимості до виправних робіт без позбавлення волі (див. абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1984 р. № 5 "Про практику застосування судами України законодавства про повторні злочини"). 433 При засудженні особи за кілька злочинів строк погашения судимості за кожний із злочинів, що входять до сукупності, обчислюється, виходячи з остаточної міри покарання, визначеної вироком суду за ст. 42 КК. Судимість за вироком, яким покарання призначено за ч. З ст. 42, має розглядатися та враховуватись як одна за всі злочини, що входять до сукупності (див., наприклад, абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1986 p. № 3 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду" (в редакції постанови від 26 жовтня 1995 p. № 19). До строку відбутого покарання, визначеного за ст. 43 КК, тобто за кількома вироками, і врахованого при обчисленні строку погашення судимості, входить лише покарання, призначене за останнім вироком. Перебіг строку погашення судимості починається з моменту фактичного відбуття основного і додаткового покарань. У випадках дострокового звільнення судом особи від покарання у зв'язку з тяжкою хворобою (ст. 408 КПК) або дострокового звільнення від покарання в силу акта амністії чи помилування без зняття судимості строк погашення останньої обчислюється, виходячи з реально відбутого (а не призначеного) строку покарання з моменту фактичного звільнення від відбування основного і додаткового покарання. Зазначимо, що відповідно до ч. З ст. 5 Закону України "Про застосування амністії в Україні" питання про погашення (як і про зняття) судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується згідно з положеннями Кримінального кодексу України, виходячи з виду і терміну фактично відбутого винним покарання. Виходячи з фактично відбутого покарання, визначається строк погашення судимості особі, умовно-достроково звільненій від покарання в силу ст.

52 чи ст. 53 КК, — з моменту звільнення від відбування покарання (основного і додаткового). При цьому у випадках умовно-дострокового звільнення засудженого, а також дострокового звільнення непрацездатної особи на підставі ст. 109' Виправно-трудового кодексу судимість погашається не раніше закінчення строку покарання, від відбування якого засуджений був звільнений. У разі, якщо невідбуту частину позбавлення волі замінено більш м'яким покаранням, строки погашення судимості обчислюються, виходячи з відбутого строку позбавлення волі, з моменту відбуття більш м'якого покарання (основного і додаткового) (ч. З ст. 55 КК). 434 У випадках, коли у зв'язку зі зміною кваліфікації злочину міра покарання знижена, і при цьому засуджений фактично відбув більший строк позбавлення волі, ніж заново призначений, строк погашення судимості обчислюється з моменту закінчення строку заново призначеного покарання, а не фактично відбутого. Судимість автоматично не погашається щодо осіб, засуджених до позбавлення волі на строк понад десять років, які відбули це покарання, а також щодо особливо небезпечних рецидивістів (п. 8 ч. 1 ст. 55), оскільки наявність таких обставин свідчить про підвищену суспільну небезпечність злочинів та осіб, які їх вчинили. Судимість таких осіб може бути погашена судом, якщо протягом восьми років після відбуття основного й додаткового покарання вони не вчинили нового злочину та довели своє виправлення, і немає підстав вважати засудженого таким, що має судимість (п. б постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 травня 1975 р. № 4 "Про практику розгляду судами клопотань про погашения і дострокове зняття судимості"). У цих випадках суд зобов'язаний ретельно вивчити особу, включаючи спосіб життя, поведінку на виробництві та в побуті протягом восьми років з моменту відбуття покарання, оскільки мова йде про осіб, засуджених, як правило, за тяжкі злочини, особливо небезпечних рецидивістів. Клопотання про погашення судимості розглядається за участю особи, яка його порушила (ч. 2 ст. 414 КПК). З метою забезпечення правильного вирішення клопотання про погашення судимості суди мають витребувати необхідні документи, якими можуть бути, зокрема, характеристики з місця проживання і місця роботи, дані про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних злочином, дані органів адміністративного нагляду і спостережних комісій про особу, яка має судимість, тощо (див. п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 травня 1975 р. № 4). Перебіг строку погашення судимості, за загальним правилом, переривається в разі вчинення особою, яка має судимість, нового злочину, за який їй було призначено покарання вироком суду. Строк погашення судимості за перший злочин обчислюється заново після фактичного відбуття основного і додаткового покарання за останній злочин. При цьому особа вважається судимою за всі злочини, по яких строк погашення судимості був перерваний, до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяж-435 кий із них (ч. 4 ст. 55 КК). Тут має місце паралельний (одночасний) перебіг строку судимості за кілька злочинів. Якщо до закінчення строку погашення судимості за перший злочин особа вчинила новий злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі на строк понад десять років і відбула це покарання, або ж у зв'язку із вчиненням останнього злочину її було визнано особливо небезпечним рецидивістом, така особа вважається судимою за обидва злочини до моменту погашення судимості судом, що може мати місце не раніше восьми років із дня відбуття основного і додаткового покарання. Строк погашення судимості переривається вчиненням нового злочину, за який винному вироком суду визначається реально здійснюване покарання. Перериває зазначений строк і вчинення нового злочину, за який винному призначається покарання із застосуванням статей 45, 46' КК. Вчинення злочину, за який особа за обвинувальним вироком безумовно звільняється від покарання за попередній злочин, не перериває перебігу строку погашення судимості (наприклад, за актом амністії). Крім погашення, ще однією формою припинення стану судимості є її зняття. Зняття судимості можливе судове, в порядку помилування Президентом України, а також при декриміналізації діяння або виключенні певного виду покарання із Кримінального кодексу Верховною Радою України. Так, у ч. 1 п. 1 постанови Верховної Ради України від 11 березня 1992 р. "Про звільнення від покарання осіб, засуджених за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями" сказано: "Враховуючи, що, відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" громадяни України можуть проходити альтернативну службу, замість військової, коли релігійні переконання перешкоджають їм проходити військову службу, звільнити від відбуття покарання осіб, засуджених судами України до прийняття цього Закону за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями (частина перша і друга статті 72 Кримінального кодексу...), із зняттям з них судимості"'. У ч. 2 п. 2 постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про скасування кримінальних покарань у вигляді заслання і вислання" говориться: "Зняти судимість з осіб у Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 23. — Ст. 341. 436 частині засудження їх за статтями Кримінального кодексу..., за якими їм були призначено як основне покарання заслання чи вислання"'. Дострокове зняття судимості судом застосовується лише щодо осіб, які відбули покарання у вигляді позбавлення волі, а не якесь інше, за умови, що вони довели своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці. Якщо особі були призначені, крім позбавлення волі, додаткові покарання, то розглядати питання про дострокове зняття судимості до відбуття цих додаткових покарань (крім позбавлення батьківських прав) не можна. Суддя розглядає питання про дострокове зняття судимості за наявності письмового клопотання громадської організації чи трудового колективу. Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 16 травня 1975 р. № 4 роз'яснив: "Вважати правильною практику, що склалася в судах, розгляду клопотань про дострокове зняття судимості на підставі ч. 5 ст. 55 КК не раніш, як через рік після відбуття засудженим покарання (основного і додаткового)". Постанова судді про задоволення клопотання про дострокове зняття судимості (як і про погашення) чи про відмову в цьому є остаточною і оскарженню не підлягає. Якщо суддя відмовить у достроковому знятті судимості, повторне клопотання може бути порушено не раніше, як через рік з дня відмови (частини 5 і б ст. 414 КПК). Відповідно до Положення про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, затвердженого Указом Президента України від 31 грудня 1991 p.2, помилування засуджених здійснюється, зокрема, у вигляді зняття судимості (ст. 2 Положення). Погашення або зняття судимості анулює правові наслідки засудження особи за вчинений нею злочин. ' Закони України. Том. 3. — К., 1996. — С. 138. 2 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 21. — Ст. 293

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Уголовное право:

М. И. Бажанов, Ю В. Баулин, В. И. Борисов. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак.. 1999

Лекції. Кримінальне право України.. 2000