Норми Загальної частини КК містять три споріднені інститути: умовне засудження (ст. 45), відстрочення виконання вироку військовослужбовцеві або військовозобов'язаному у воєнний час (ст. 46) та відстрочку виконання вироку (ст. 46'), які передбачають умовне незастосування основного покарання щодо осіб, засуджених до позбавлення ваді (а при умовному засудженні — і до виправних робіт), з обов'язковим випробуванням засудженого. При успішному перебігу випробування засуджена особа остаточно звільняється від відбування призначеного вироком основного покарання. Найближча мета кримінального покарання — виправлення та перевиховання засудженої особи при умовному засудженні та відстрочці виконання вироку — досягається шляхом реального застосування нестандартного, зменшеного проти санкції обсягу відповідальності: обов'язкового додаткового покарання у вигляді штрафу в розмірах, передбачених ст. 45 та ст. 46' КК, та обов'язкового випробування засудженої особи впродовж передбаченого законом іспитового строку (ст. 45) чи строку відстрочки виконання вироку (ст. 4б'). При умовному засудженні обов'язковими до реального виконання можуть бути додаткові покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового або спеціального звання, позбавлення батьківських прав. Якщо вироком суду призначена конфіскація майна, то умовне засудження не може застосовуватися. При відстрочці виконання вироку можуть призначатися такі самі додаткові покарання, як і при умовному засудженні, а крім них — ще і конфіскація майна. Проте суд може відстрочити виконання і цих покарань. Це, однак, не стосується відстрочення передбаченого статтями 45, 46' оеов язкового додаткового покарання у вигляді штрафу. Він a^язїtaч^^'тьcя завжди i завжди підлягає реальному вико-иднню. лише при вчиненні злочину за наявності обставин, передбачених ст. 44, штраф може не застосовуватись. 391 Якщо ж відстрочка виконання вироку надається вагітним жінкам і жінкам, що мають дітей у віці до трьох років (надається на привілейованих підставах), то закон щодо них обов'язкового додаткового покарання у вигляді штрафу не передбачає. Випробування умовно засуджених осіб та осіб, яким надано відстрочку виконання вироку, відбувається протягом передбачених відповідними статтями строків — іспитового строку при умовному засудженні від одного до трьох років (ст. 45) та строку відстрочки виконання вироку від одного до двох років (ч.

1 ст. 46'). Вагітним жінкам і жінкам, що мають дітей до трьох років, цей строк визначається в межах строку, за яким за чинним законодавством жінка може бути звільнена у зв'язку з вагітністю, пологами та досягненням дитиною трьохрічного віку (ч. З ст. 46]). При випробуванні засуджених осіб за їхньою поведінкою здійснюється контроль органами внутрішніх справ, громадський нагляд та виховні заходи громадської організації або трудового колективу, яким були передані такі особи для проведення з ними виховної роботи. Випробування засудженої особи вважається вдалим, якщо її поведінка відповідає передбаченим певними статтями стандартам (вимогам). Умовно засуджений має довести своє виправлення і перевиховання "зразковою поведінкою", що згідно зі ст. 45 КК, означає, що він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину, сплатить штраф, не ухилиться від відбування інших додаткових покарань (якщо вони були призначені), не допустить систематичних порушень громадського порядку, які потягли застосування заходів адміністративного стягнення або громадського впливу, буде чесно працювати і не ухилятиметься від громадського впливу і виховних заходів, вжитих громадською організацією або трудовим колективом. Щодо особи, якій було надано відстрочку виконання вироку, передбачено законом суворіші вимоги, оскільки успішне її випробування пов'язане не тільки з виконанням вимог, які передбачені для умовно засуджених, а й з виконанням передбачених ст. 46' КК багатьох обов'язків, коло яких визначається у кожному конкретному випадку вироком суду. На відміну від умовного засудження, де після успішного перебігу випробування засуджена особа автоматично звільняється від відбування основного покарання, при відстрочці виконання вироку таке звільнення здійснюється лише на 392 підставі ухвали суду. Якщо ж випробування особи, яка була умовно засуджена або отримала відстрочку виконання вироку, виявиться невдалим, то ця особа повинна реально відбути призначене вироком основне покарання. Якщо ж така особа у період випробування вчинить новий злочин, то вона також повинна відбути основне покарання за попередній злочин, яке суд приєднує до нового покарання за правилами, передбаченими ст. 43 КК. При відстроченні покарання військовослужбовцеві або військовозобов'язаному у воєнний час (ст. 46 КК) найближча мета покарання досягається за рахунок нестандартного обсягу кари, який у цьому випадку може полягати у реальному виконанні призначених судом будь-яких додаткових покарань, обмежень щодо яких ст. 46 не передбачає, як і не передбачає застосування притаманного ст. 45 та ст. 46' КК обов'язкового додаткового покарання у вигляді штрафу. Однак при застосуванні ст. 46 можуть бути відстрочені й додаткові покарання. У такому випадку нестандартний обсяг кари буде виявлятися лише в наявності судимості, яка сама по собі хоча і не є видом покарання, але безпосередньо входить до змісту кари у розумінні ст. 22 КК та пов'язаних із нею моральних переживань і правообмежень. Таке зниження обсягу реальної нестандартної кари компенсується екстремальним? умовами випробування засудженої особи — вона перебуває в діючій армії в умовах бойових дій упродовж відносно невизначе-ного часу — часу тривалості воєнних дій або ж до втрати засудженим здатності до участі в цих діях (тяжке поранення, захворювання тощо). Успіх випробування військовослужбовця визначається з урахуванням того, чи виявить він себе стійким захисником Батьківщини, що випливає, насамперед, із його активності у бойових діях. Залежно від того, наскільки засуджений військовослужбовець виявить себе стійким захисником Батьківщини, суд за клопотанням військового командування може звільнити засудженого від відбування призначеного покарання або замінити його більш м'яким. Якщо ж засуджений стійким захисником себе не виявить, то по закінченні бойових дій, на час яких було надано відстрочення покарання, він відбуватиме раніше призначене покарання. - Вчинення такою особою нового злочину у період випробування тягне такі само правові наслідки, як і у випадках, 393 передбачених статтями 45 та 46'. Отже, і при заміні військовослужбовцю покарання на більш м'яке найближча мета покарання досягається за рахунок нестандартного обсягу кари. Поняття "обсяг кари" в науковий обіг введено недавно, хоча критеріями, що утворюють це поняття, теорія і практика, фактично, постійно користувалися. Як відомо, змістом покарання є кара (ст. 22 КК), що може мати різний характер і ступінь, за якими і розрізняються види покарань. Характер кари визначається видом покарання, наприклад, позбавлення волі, штраф тощо, а ступінь кари визначається вищою та нижчою межею санкції. Визначення поняття обсягу кари грунтується на одночасному поєднанні характеру і ступеня кари. Формулюючи це поняття, Е.Саркісова відзначає: "Сукупність правообме-жень, характерних для конкретного виду покарання, утворює для конкретного виду покарання обсяг кари в цьому покаранні"'. Повний зміст обсягу кари, згідно з цим поняттям, з'ясовується на рівні виду покарання, враховуючи також і критерії, що визначають суть покарання відповідно до ст. 22 (моральні, а іноді й фізичні страждання, певні утиски і правообмеження, судимість) та на рівні санкції певної статті Особливої частини КК. По суті, це є стандартний обсяг кари, передбачений законодавцем щодо злочинів певного виду; в межах цього обсягу і відбувається стандартна (типова) індивідуалізація покарання судом. Однак Загальна частина КК передбачає норми, які при правозастосуванні дають підстави реконструювати санкції й таким чином зменшувати стандартний обсяг кари, а іноді й збільшувати його. В обох випадках це утворює нестандартну індивідуалізацію покарання та відповідальності. Нестандартна індивідуалізація відповідальності та покарання має законодавчу методологічну основу, в якій головне місце належить позитивним даним про особу винного або прогнозованій можливості появи їх при застосуванні зменшеного обсягу кари. При криміналізації діянь законодавець виходить із типової суспільної небезпечності діяння певного виду, яке завжди має відповідати мінімальному стандарту злочинної по- ' Саркисова Э. Роль наказания в предупреждении преступлений. — Минск, 1990. — С. 13. 394 ведінки, передбаченому ч. 1 ст. 7 КК, — мати значну суспільну небезпечність. Суспільна небезпечність злочинця при криміналізації діянь до уваги береться лише у певних випадках. Тому в теорії кримінального права склалася думка, що ступінь суспільної небезпечності злочинця є адекватним тяжкості вчиненого ним злочину. У зв'язку із цим розрахунок обсягу кари зорієнтовано, в основному, лише на діяння, оскільки в самому визначенні поняття злочину особа винного не береться до уваги. Тому в санкціях законодавець визначає типові стандарти обсягу кари за відповідні діяння.

Це, як правило, виявляється у вигляді певних видів альтернативних основних покарань за менш тяжкі злочини або у визначенні строків лише одного основного покарання — позбавлення волі за тяжкі злочини. За деякі особливо тяжкі злочини обсяг кари включає ще й альтернативну позбавленню волі виняткову міру покарання — смертну кару. Крім того, в типові стандарти обсягу кари входять передбачені в санкціях обов'язкові чи факультативні додаткові покарання. У порядку винятку певні негативні властивості винної особи — зокрема, непогашена судимість або особливо небезпечний рецидив — набувають визначального значення лише при криміналізації певних видів суспільне небезпечних діянь. У цілому, дані, що характеризують особу злочинця, впливають лише на визначення йому індивідуального обсягу кари на підставі норм Загальної частини КК. Ці самі дані у сукупності з певними суб'єктивними та об'єктивними факторами вчиненого діяння, передбаченими у статтях 45, 46, 46' КК, детермінують при винесенні вироку суттєве попереднє зменшення обсягу стандартної кари — умовне незастосування основного покарання у ви-гладі позбавлення волі (а згідно зі ст. 45 — і виправних робіт), яке після вдалого випробування засудженої особи трансформується в остаточне зменшення цього обсягу оскільки засуджена особа остаточно звільняється від при^ значеного їй основного покарання. Отже, незастосування основного покарання при застосуванні статей 45, 46, 46' спочатку грунтується на поєднанні ^SJ131™"1" властивостей засудженої особи та прогнозованої судом появи нових властивостей або ж на прогнозованому посиленні тих позитивних властивостей, що їх 395 вже має ця особа на час випробування. Остаточно таке незастосування даного покарання грунтується на відповідності поведінки засудженої особи передбаченим статтями 45, 46, 4б1 КК стандартам упродовж усього випробування. Це зумовлює особливу юридичну природу зазначених інститутів і необхідність їх докладного розгляду. Юридичну природу цих інститутів доцільно розглядати на основі аналізу інституту умовного засудження, оскільки він виник в системі радянського кримінального права раніше від інших, має багато типових рис щодо регламентації умовного незастосування основного покарання, а також передбачає специфічний механізм досягнення виправлення і перевиховання засудженої особи. Щодо юридичної природи умовного засудження існують різні погляди — від визнання умовного засудження особливим видом покарання до визнання його засобом громадського впливу. Між цими поглядами мають місце такі: умовне засудження є особливим порядком застосування покарання (позбавлення волі або виправних робіт); особливим порядком призначення і застосування кримінального покарання; особливим порядком застосування (реалізації) судом призначеного раніше покарання; особливим порядком відбування покарання (виконання вироку); відстрочкою виконання вироку. Однак найбільш поширеною є думка, що умовне засудження є особливою формою реалізації кримінальної відповідальності'. На найбільшу увагу заслуговує саме ця точка зору, оскільки вона найбільш повно відображає притаманні умовному засудженню (і відстрочці виконання вироку — ст. 46') співвідношення обсягів примусу і переконання, — тобто поєднання реального застосування зменшеного обсягу кари, умовну загрозу застосування основного обсягу кари та громадський вплив як при вдалому, так і при невдалому випробуванні засудженого. Аналогічну юридичну природу має і відстрочення виконання вироку військовослужбовцеві або військовозобов'язаному у воєнний час — ст. 46 КК — щодо повного звільнення засудженого від відбування основного покарання, хоча цим інститутом не передбачено громадський вплив, і може реально не застосовуватися додаткове покарання, що, однак, компенсується екстремальними умовами випробу- 1 Никулин С.И. Условное осуждение и отсрочка исполнения приговора: Учебник уголовного права. Общая часть. — М., 1996. — С. 311 396 вання засудженого — активною участю у бойових діях. Що ж стосується передбаченої ст. 46 заміни покарання більш м'яким (очевидно, при менш вдалому випробуванні засудженого), то в цій частині ст. 46 є також різновидом інституту особливої форми реалізації кримінальної відповідальності, оскільки змістом цього інституту охоплюється навіть невдале випробування засуджених, як і у випадках, передбачених статтями 45 та 46' КК.

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Уголовное право:

М. И. Бажанов, Ю В. Баулин, В. И. Борисов. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак.. 1999

Лекції. Кримінальне право України.. 2000