Уголовное право

Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів
§ 2. Цілі покарання
Визначення цілей покарання в чинному Кримінальному кодексі України. Стаття 22, яка має назву "Мета покаран- • ня , передбачає: Іокарання не тільки є карою за вчинений злочин, але має на меті виправлення і перевиховання засуджених у ДУСІ чесного ставлення до праці, точного виконання за- 305 конів, поважання правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність". Таким чином, безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 22 випливають такі цілі покарання: а) виправлення і перевиховання засудженого; б) запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим; в) запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами. Водночас положення ч. 2 ст. 22 дають підстави зробити висновок, що не може бути цілями покарання спричинення фізичних страждань засудженому чи приниження його людської гідності. Що стосується кари, то відповідне формулювання ч.
1 ст. 22 не дає можливості однозначно вирішити питання про те, чи є вона метою покарання. Проблеми визначення цілей покарання в теорії кримінального права. Визначені Кримінальним кодексом цілі покарання теорією кримінального права в основному підтримуються. Відповідні теоретичні положення зводяться до більш глибокого розкриття соціального змісту кожної із цілей покарання, докладної їх характеристики. Водночас щодо окремих цілей покарання мають місце розбіжності у підходах окремих учених, висловлюються різні точки зору. Виправлення і перевиховання засудженого як ціль покарання передбачає досягнення певних змін у його особистості. Виправлення пов'язується з появою у засудженого таких рис, властивостей та установок, які б утримували його від вчинення нових, принаймні умисних, злочинів. Перевиховання передбачає глибинні зміни в особистості засудженого — вони зумовлюють, як це зазначено в ч. 1 ст. 22, чесне ставлення засудженого до праці, точне виконання ним законів, поважання правил співжиття. В юридичній літературі неодноразово відзначалось, що ціль перевиховання засудженого шляхом його покарання навряд чи може бути реально досягнута'. У цьому плані виховні можливості покарання в чинному Кримінальному кодексі України явно перебільшені. Очевидно, як покарання, так й інші заходи кримінально-правового впливу, пов'язані з кримінальною відповідальністю, за реальну ціль 1 Див., наприклад: Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. — С. 365. 306 мають ставити лише виправлення засудженого як мінімальний рівень його ресоціалізації'. Запобігання вчиненню нових злочинів засудженим у теорії кримінального права називають спеціальною пре-венцією. Вона тісно пов'язана з розглянутою вище ціллю виправлення засудженого, але повністю з нею не співпадає. В даному разі ціль спеціальної превенції досягається, переважно, за рахунок того, що засуджений під час відбування покарання значною мірою обмежується в можливостях скоєння нових злочинів. Хоча очевидно, що цілковито таких можливостей він при відбуванні будь-якого покарання, крім смертної кари, позбавлений бути не може. Запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами в теорії кримінального права називають загальною пре-венцією. Ціль загальної превенції досягається за рахунок того, що покарання особи, винної у вчиненні злочину, певною мірою утримує від вчинення злочинів інших осіб — принаймні якусь їх частину. І хоча соціальна ефективність покарання з точки зору загальної превенції невисока, воно залишається одним із реальних, хоча і не основних засобів боротьби зі злочинністю2. Найбільш дискусійним у теорії кримінального права є питання про співвідношення кари та покарання. Більшість науковців розглядає кару як основну властивість, необхідну ознаку покарання3. Деякі ж вчені вважають кару однією з цілей покарання4. Вирішення цього питання, як уявляється, залежить від визначення основного змісту поняття кари. Якщо розуміти кару як будь-яке позбавлення чи обмеження прав і свобод злочинця, абстрагуючись від можливих відмінностей за характером, змістом або обсягом такого позбавлення чи обмеження, то очевидно, кара є властивістю будь-якого по- Кримінальний кодекс Російської Федерації 1996 р.
не передбачає перевиховання як окремої цілі покарання. Див.: Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. - с. 367. див-' "априклад: Уголовное право Украинской ССР на современном М."^^"^^6111"' — с' 316' советское уголовное право. Часть общая. — на Зап^к' """Р111"1^ Коржанський М.Й. Уголовне право України. Части- спелстмы урс лекщй - с- 284- Беляев Н.А. Цели наказания и Ч*»-™ их достижения. - Л„ 1963. - С. 24-36. 307 карання. Із цієї точки зору кара як така притаманна і штрафу, і виправним роботам, і смертній карі, а відтак — окремою ціллю покарання вона бути не може. Якщо ж розуміти кару як таке позбавлення чи обмеження прав і свобод злочинця, яке за своїм характером, змістом або обсягом має відповідати, перш за все, тяжкості вчиненого ним злочину, то тоді кара — це не властивість, а одна з цілей покарання. Враховуючи основні принципи кримінального права, вихідні положення побудови кримінально-правових санкцій та загальні начала призначення покарання, більш прийнятною видається точка зору, що визнає кару як одну з цілей покарання. Розглянуті цілі покарання значною мірою є взаємопов'язаними і взаємообумовленими. Тому в багатьох випадках застосування покарання більшість із його цілей може бути досягнута одночасно. Так, засудження особи, яка вчинила розбій, до позбавлення волі на тривалий строк в тій чи іншій мірі сприяє одночасному досягненню таких цілей, як кара, виправлення засудженого, спеціальна, а можливо, і загальна превенція. Водночас, будучи різними за своїм соціальним змістом, деякі цілі при застосуванні окремих видів покарань одночасно досягнуті бути не можуть. Так, смертна кара повністю реалізує ціль кари та спеціальної превенції, але, безумовно, виключає досягнення такої цілі, як виправлення засудженого. Практично не реалізує цілі кари таке покарання, як громадська догана. Отже, відзначаючи взаємообумовленість цілей покарання, треба бачити в окремих випадках суперечливість деяких із них і, очевидно, визначати в таких випадках їх "ієрархію".
вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів - Уголовное право
  2. § 2. Цілі покарання - Уголовное право
  3. § 2. Принципи утворення адвокатури - Адвокатское право
  4. Адвокатура Франції - Адвокатское право
  5. 4.2. Адміністративний примус - Административное право
  6. 5.2. Склад адміністративного правопорушення - Административное право
  7. 5.3. Адміністративна відповідальність - Административное право
  8. § 3. Риторика середньовічного Заходу - Риторика
  9. § 62. Суть і мета покарання. - Уголовное право
  10. § 69. Загальні начала призначення покарання. - Уголовное право
  11. § 3. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням адміністративного стягнення, примусових заходів виховного характеру або громадського впливу - Уголовное право
  12. § 4. Звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок спливу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності - Уголовное право
  13. § 1. Загальна характеристика кримінального права іноземних держав - Уголовное право
  14. І. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПРАВОВА ДЕРЖАВА: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОВПЛИВУ - Теория государства и права
  15. Міжнародне право:1. Міжнародне право в період збройних конфліктів — галузь міжнародного права - Международное право, европейское право
  16. §2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ діяльності ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ В ОСОБЛИВИХ (ЕКСТРЕМАЛЬНИХ) УМОВАХ - Административное право
  17. §3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ - Административное право
  18. Тема 12. Радянська Україна – реалізована - История государства и права
  19. Біленчук П. Д., Сливка С. С Правова деонтологія / За ред. акад. П. Д. Біленчка. - Київ: АТІКА, 1999. - 320 с. - Правовая деонтология
  20. Щербина В. С. Господарське право України. Навч. посібник-К.: Атіка, 1999,-336с - Хозяйственное право

Другие научные источники направления Уголовное право:

    1. М. И. Бажанов, Ю В. Баулин, В. И. Борисов. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак.. 1999
    2. Лекції. Кримінальне право України.. 2000