Уголовное право

Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів
§ 4. Крайня необхідність
Повсякденне життя нерідко ставить людей в умови, коли необхідно відвернути шкоду інтересам, що охороняються законом, шляхом заподіяння шкоди якимось іншим інтересам, шо також охороняються законом. Кожна людина практично щоденно зіштовхується з такими ситуаціями, проте, це пов'язано з необхідністю вибору пріоритетів власних інтересів: придбати продукти харчування чи одяг (взуття) для дітей, витратити кошти, призначені на придбання цукерок дітям, на оплату проїзду в таксі з метою уникнення незручностей у громадському транспорті, виконати певну роботу понаднормове для отримання додаткового заробітку чи відпочити, продати квартиру і купити меншу за площею, погіршуючи тим самим житлові умови, а на отримані кошти придбати автомобіль тощо. Із позиції права поведінка особи у подібних ситуаціях є правомірною — особа здійснює (реалізує) гарантовані їй Конституцією права. Кримінально-правової оцінки потребують лише випадки заподіяння шкоди не власним, а іншим правам та інтересам, що охороняються законом, коли метою заподіяння шкоди є відвернення іншої шкоди. Статтею 16 КК передбачено: "Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода". Таким чином, законом допускається вимушене, необхідне за даних конкретних умов, заподіяння шкоди одним інтересам, що охороняються правом, для відвернення шкоди іншим таким інтересам. Таке заподіяння шкоди, оскільки воно дозволяється законом, має оцінюватись як правомірне, воно у більшості випадків буде суспільне корисним. Проте заподіяння шкоди одним інтересам для відвернення шкоди іншим інтересам буде вважатися вчиненим у стам крайньої необхідності, а відтак, і правомірним при дотриманні певних умов, які іменуються умовами правомірності крайньої необхідності. Одна з найголовніших умов правомірності крайньої необхідності вказана безпосе- ^аов "' - запоа1я}1а ""«ВДа повинна бути менш значною, ніж відвернена. 219 Умовами правомірності заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є: 1) наявність небезпеки заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом,; 2) неможливість усунення наявної небезпеки без заподіяння шкоди іншим інтересам, що охороняються правом; 3) заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена, тобто не повинні бути перевищені межі крайньої необхідності. Небезпека інтересам, що охороняються законом, може бути створена: 1) природними явищами: повінню, землетрусом, виверженням вулкана, бурею, заметіллю, сильним снігопадом, похолоданням, іншим стихійним лихом; 2) будь-якими діями (бездіяльністю) людей, в тому числі і попередніми діями (бездіяльністю) особи, яка знаходиться в стані крайньої необхідності. При цьому не має значення наявність чи відсутність вини осіб, діями (бездіяльністю) яких створена загроза заподіяння шкоди. Такими діями можуть бути і дії, вчинені іншою особою теж у стані крайньої необхідності. Наприклад, водій автобуса з метою відвернути наїзд на пішохода, котрий раптово з'явився на проїжджій частині, виїжджає на смугу зустрічного руху, створивши тим самим небезпеку зіткнення з автомобілем, що рухається назустріч, а водій зустрічного автомобіля, щоб уникнути зіткнення, виїжджає на тротуар, де збиває пішохода і заподіює йому тілесні ушкодження. Стан крайньої необхідності може бути створений не тільки умисними неправомірними діями інших людей, а й необережними чи навіть невинними.
Такий стан може бути створений і правомірною поведінкою іншої людини; 3) технічними факторами: поламкою технічних пристроїв, їх виходом з ладу, порушенням режиму роботи технічних, автоматизованих та інших систем, аваріями (наприклад, пошкодженням нафто- газопродуктопроводів, водопроводу, систем каналізації, систем електропостачання, зв'язку); 4) фізіологічним (біологічним) станом інших людей, наприклад, необхідність надання термінової медичної допомоги особі, яка знаходиться в небезпечному для життя стані внаслідок аварії, різкого загострення хвороби; 5) поведінкою тварин, наприклад, напад розлюченого бугая, собаки, диких тварин, сказ тварин, втеча диких тварин із зоосаду чи цирку, хвороби тварин чи рослин (епідемії, епізоотії, епіфітототії тощо). 220 До факторів створення небезпеки інтересам, що охороняються законом, нерідко відносять і так звану колізію обов'язків', під якою розуміють необхідність вибору особою з двох чи більше об'єктів того, загрозу заподіяння шкоди якому відвернути при неможливості її відвернення одночасно від усіх об'єктів. Наприклад, до районної лікарні, яка має лише один автомобіль швидкої допомоги, надійшли виклики до хворих одночасно з кількох сіл району, віддалених одне від одного. У такому випадку чергова бригада лікарів швидкої допомоги постає перед вибором, до якого хворого найперше необхідно виїхати, оскільки надати допомогу одночасно кільком особам вони не в змозі. Аналогічні за змістом ситуації можуть виникати і в інших випадках, наприклад, при виникненні одночасно кількох пожеж, якщо у пожежній частині не вистачає автомобілів для виїзду на всі пожежі. Як правило, проблема колізії обов'язків виникає при вирішенні питань про притягнення до відповідальності за неподання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі (ст. 112 КК), за завідоме залишення без допомоги особи, котра перебуває в небезпечному для життя становищі і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження (ст. 111), за неподання без поважних причин допомоги хворому особою медичного персоналу, яка зобов'язана подати таку допомогу (ст. 113), за неподання допомоги капітаном судна іншому судну, що зіткнулося з ним, його екіпажеві та його пасажирам, а так само особам, які зазнали лиха (ст. 203). При колізії обов'язків виникає ситуація, коли реально існує загроза заподіяння шкоди двом чи більше інтересам, що охороняються правом. При цьому така загроза шкоди для кожного з інтересів може бути однаковою, рівноцінною, а може бути і різною як за розміром, так і за змістом. Наприклад, існує загроза заподіяння шкоди здоров ю людини і загроза знищення чи пошкодження майна тощо, і на конкретній особі лежить обов'язок вчинити певні дії, спрямовані на відвернення заподіяння одночасно шкоди кожному з інтересів, які охороняються, що вона обєктивно зробити не в змозі, тобто особа має здійснити вибір на користь якогось з інтересів. Вчинення особою дій по відверненню загрози заподіяння шкоди одному з інте-І)ес1в» які охороняються, зумовлює заподіяння шкоди ' яaУxoвAД_ Российское уголовное право. Общая часть: Курс лек-ВД™. t,. 348, Кримінальне право України: Тези лекцій. - С. І07. 221 іншому інтересу внаслідок дії факторів, якими загроза створена. Наявність колізії обов'язків, коли необхідно вчинити одночасно дії, спрямовані на відвернення шкоди, яка загрожує двом або більше об'єктам, якщо при цьому відвернення шкоди одному об'єкту не дало можливості відвернути заподіяння шкоди іншому об'єкту, не дає підстав ставити питання про те, що особа знаходилася в стані крайньої необхідності, оскільки шкода одному з об'єктів заподіяна не діями даної особи, а внаслідок дії факторів природи, дій інших людей. Очевидно, що про наявність чи відсутність стану крайньої необхідності можна говорити лише щодо заподіяння шкоди активними цілеспрямованими діями особи, тобто за крайньої необхідності шкода об'єкту, що охороняється правом, заподіюється саме діями даної особи для того, щоб відвернути іншу більшу шкоду. Заподіяння шкоди, правильніше — настання шкоди внаслідок існуючої небезпеки шляхом її невідвернення, тобто невчинення особою дій, які вона повинна була б вчинити для відвернення шкоди, має оцінюватися не за правилами крайньої необхідності, а з позиції інших обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння: виконання професійних чи службових функцій, здійснення свого права. Загроза заподіяння шкоди для визнання дій особи як вчинених у стані крайньої необхідності має бути наявною, існуючою реально, а не лише в уяві особи. Якщо реально загрози заподіяння шкоди не існує, або ж вона вже минула, чи можливість заподіяння шкоди віддалена в часі, а не є негайною і неминучою, то заподіяння шкоди інтересам, які охороняються, не може бути визнане правомірним і йому має даватися оцінка на загальних підставах із урахуванням положень про вплив помилки на кваліфікацію дій винного. Але якщо особа щиро помиляється щодо наявності загрози, її реальності, то Її дії мають розглядатись як вчинені в стані крайньої необхідності. Наприклад, якщо особа вимагає від касира магазину віддати їй гроші, що є в касі, погрожуючи у разі невиконання вимоги застосувати зброю, а в дійсності або предмет, яким вона погрожує, є непридатним для стрільби, або є лише імітацією зброї (іграшковий пістолет), то дії касира, який, сприймаючи загрозу як реальну, віддає наявні у касі гроші, мають розглядатись як вчинені у стані крайньої необхідності. Друга умова правомірності дій у стані крайньої необхідності — неможливість усунення наявної небезпеки 222 інтересу, що охороняється, без заподіяння шкоди іншому інтересу. Вимушеність, необхідність заподіяння шкоди одному з інтересів, що охороняються правом, за крайньої необхідності є єдиною реальною можливістю відвернути ще більшу шкоду іншому інтересу за умов, що склались. У разі можливості відвернення шкоди інтересу, який охороняється законом, без заподіяння шкоди іншому інтересу стан крайньої необхідності відсутній, а заподіяння шкоди має розцінюватись як неправомірне, навіть якщо відвернена шкода більша, ніж заподіяна. Класичним прикладом, який наводиться в літературі для ілюстрації цього положення, є такий: якщо розлючений бугай напав на людину, то у разі можливості втекти, а не вбивати його, особа не повинна вбивати бугая для відвернення загрози заподіяння ним шкоди. У стані крайньої необхідності шкода заподіюється, як правило, інтересам третьої особи, тобто особи, яка не причетна до створення небезпеки. Проте шкода може спричинятись також інтересам особи, яка певним чином причетна до створення небезпеки заподіяння шкоди інтересам, що охороняються правом. Так, у наведеному вище прикладі вбивства розлюченого бугая, якій втік з хліва, причиною його втечі могли бути неналежні умови його утримання. Або ж при гасінні пожежі знищується майно громадянина, необережне поводження якого з вогнем спричинило пожежу, тощо. Тому, очевидно, не зовсім точною є позиція вчених, які в категоричній формі стверджують, що за крайньої необхідності шкода завдається інтересам третіх осіб, непричетних до виникнення небезпеки, вбачаючи в цьому одну з відмінностей крайньої необхідності від необхідної оборони'. Однією з найважливіших умов правомірності крайньої необхідності є вимога закону, щоб заподіяна шкода була за розміром меншою, ніж відвернена. При вирішенні питання про співвідношення розмірів заподіяної і відверненої шкоди виникають значні труднощі, зумовлені, по-перше, тим, що оцінювати необхідно реально заподіяну і потенційно можливу шкоду, і по-друге, заподіяна і відвернена шкода знаходяться, як правило, в різних площинах інтересів, що охороняються правом; наприклад, створена загроза заподіяння шкоди життю або здоров'ю людини, а шкода заподіюється шляхом пошкодження чи знищення Коментар... — С. 71. 223 майна, тобто відносинам власності, чи навпаки, заподіюється шкода державній власності для відвернення шкоди громадському порядку чи громадській безпеці, або для відвернення шкоди цим інтересам обмежується свобода громадян тощо. Кількісно відобразити відвернену і заподіяну шкоду у подібних випадках неможливо. Що вагоміше: можливий тривалий розлад здоров'я чи майно значної вартості; нормальна робота міського транспорту чи права громадян на проведення мітингу тощо? Оцінювати наслідки відверненої і заподіяної шкоди, очевидно, необхідно з урахуванням як пріоритетності цінностей, так і їх кількісного виразу. У кожному конкретному випадку це питання має вирішуватись індивідуально. Проте за всіх інших умов на перше місце за важливістю необхідно ставити людину, її життя, здоров'я, честь, гідність, свободу. Ієрархія цінностей, на чолі якої є людина та її особисті блага, закріплена в Конституції України. Відвернення загрози знищення майна за рахунок заподіяння шкоди здоров'ю людини правомірним визнаватися не може. Водночас знищення чи пошкодження майна для відвернення загрози заподіяння шкоди здоров'ю, як правило, буде правомірним. Якщо відвернена і заподіяна шкода стосуються одних і тих самих цінностей, то питання вирішується на підставі порівняння кількісної оцінки розміру відверненої і заподіяної шкоди. На практиці можливі ситуації, коли у особи є вибір, яким інтересам і в якому розмірі заподіяти шкоду для відвернення більшої за розміром шкоди.
Наприклад, відвернути шкоду можна і шляхом знищення державного майна, і шляхом знищення майна, що є приватною чи колективною власністю. У таких випадках, якщо особа завдає шкоду більшу, ніж можна було завдати, але заподіяна шкода менше відверненої, вона повинна вважатися такою, яка діяла в стані крайньої необхідності, адже умовою крайньої необхідності є вимога закону, щоб заподіяна шкода була менша відверненої. Тому питання про те, яку конкретно і яким інтересам заподіяти шкоду, за можливості вибору, має вирішуватись особою, яка знаходиться в стані крайньої необхідності. Найбільш принциповим питанням при вирішенні змісту умов правомірності крайньої необхідності є питання про допустимість (можливість) заподіяння шкоди життю чи здоров'ю однієї людини (кільком людям) для відвернення 224 загибелі чи завдання шкоди здоров'ю більшої кількості людей. Щодо цього питання в науковій літературі висловлюються діаметрально протилежні погляди: від простої констатації висновку про те, що рятування власного життя за рахунок життя іншої людини є неправомірним, а у разі наявності загрози одночасно власному життю та життю іншої особи, тобто за наявності дилеми — загинути обом чи врятуватися комусь одному — суспільна небезпечність дій відсутня і складу злочину вони не мають, бо загибель одного із двох неминуча', до висновку, що заподіяння смерті людині, непричетній до створення небезпеки, може бути визнано правомірним лише у випадку, якщо це було єдиним засобом зберегти життя кількох осіб2. Або взагалі це питання обминається. Жоден із наведених висновків не можна вважати однозначно правильним. Очевидно, слід керуватися тим, що свідоме позбавлення життя певної особи для врятування життя однієї чи кількох інших осіб ні за яких умов не може визнаватися вчиненим у стані крайньої необхідності. Протилежний висновок дасть підстави визнати правомірними як вчинені у стані крайньої необхідності, наприклад, дії медичних працівників, які позбавили життя молоду здорову людину для того, щоб взяти у неї внутрішні органи для пересадки (трансплантації) кільком невиліковно хворим особам, врятувати життя яких іншим шляхом, не пов'язаним із пересадкою органів, неможливо. Цю ситуацію можна доповнювати будь-якими умовами: позбавляється життя злочинець, визнаний особливо небезпечним рецидивістом, а його органи пересаджуються видатним вченим, конструкторам, політикам тощо; позбавляється з тією ж метою життя особа, засуджена до смертної кари за вчинення особливо тяжких злочинів чи невиліковно психічно хвора особа тощо. При вирішенні питання про можливість позбавлення життя іншої особи в стані крайньої необхідності слід, перш за все, чітко розрізняти психічне ставлення до заподіяної шкоди особи, яка її заподіяла. Про стан крайньої необхідності може йтися лише при умисному, конкретизованому заподіянні конкретної шкоди. Необережне чи невинне ' Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій. — С. 228. _2 ^ччінальне право України: Тези лекцій. — С. 109; Российское уголовное право. Общая часть. — С. 254. "^""».&uc 8 7-261 225 заподіяння іншої шкоди при вчиненні дій у стані крайньої необхідності знаходиться за її межами, і йому має даватись оцінка на загальних підставах. Наприклад, якщо водій автомобіля для відвернення наїзду на пішохода, якийфаптово вибіг на проїжджу частину перед автомобілем, різко повертає праворуч, внаслідок чого керований ним автомобіль виїжджає на полосу зустрічного руху, і відбувається зіткнення з автобусом, що рухається назустріч. Результатом є загибель водія автобуса. У цьому випадку про позбавлення життя однієї особи для врятування життя іншої в стані крайньої необхідності мова йти не може, оскільки має місце необережна вина щодо наслідків. Тож водій автомобіля повинен нести відповідальність за необережне порушення правил безпеки руху і експлуатації транспорту, що спричинило смерть потерпілого. Крайня необхідність має ряд спільних ознак з необхідною обороною, але вони мають і ряд відмінностей: 1. Джерелом небезпеки при необхідній обороні є лише суспільне небезпечне посягання, що вчиняється фізичною особою, а джерелом небезпеки за крайньої необхідності можуть бути будь-які фактори. 2. Шкода при необхідній обороні може бути заподіяна лише особі, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, а в стані крайньої необхідності шкода заподіюється, як правило, третім особам, тобто не особі, яка здійснила посягання, і не власним інтересам особи, котра заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності. 3. При виникненні стану необхідної оборони заподіяння шкоди не є обов'язковим, посягання може бути припинено шляхом звертання за допомогою до органів влади чи інших осіб, або особа може ухилитися від посягання (втекти), за крайньої необхідності заподіяння шкоди є обов'язковим і вимушеним, а наслідком відмови від заподіяння меншої за розміром шкоди іншим інтересам, які охороняються правом, є реальне заподіяння шкоди інтересам, що охороняються законом, від дії джерела небезпеки. 4. Шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, може бути різною і навіть перевищувати шкоду, яка могла бути заподіяна суспільне небезпечним посяганням, за умови, що межі необхідної оборони не були перевищені; за крайньої необхідності заподіяна шкода завжди має бути меншою відверненої шкоди. 5. Згідно зі ст. 444 Цивільного кодексу України, шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, не підлягає відшкодуванню, якщо не були перевищені межі необхідної оборони, а шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності згідно 226 зі ст. 445 ЦК повинна бути відшкодована особою, яка її заподіяла. При цьому суд, враховуючи обставини, за яких була заподіяна шкода в стані крайньої необхідності, може покласти обов'язок її відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, котра завдала шкоду, або звільнити від відшкодування шкоди повністю чи частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду. При вирішенні питання про відповідальність за шкоду, заподіяну в стані крайньої необхідності, за наявності трьох форм власності, що є рівноправними у правовому захисті, необхідно враховувати, якому суб'єкту права власності шкода відвернена, а якому заподіяна. Якщо суб'єкт права власності один і той самий, то, очевидно, суд повинен звільняти особу від відшкодування шкоди, заподіяної нею в стані крайньої необхідності.
вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Кримінальне право України. - Уголовное право
  2. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів - Уголовное право
  3. Розділ 14. Позадоговірні зобов´язання - Международное право, европейское право
  4. ПРОГРАМА КУРСУ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО Загальні методичні вказівки - Административное право
  5. § 2. Віктимологічні аспекти самозахисту - Правовая деонтология
  6. § 2. Обставини, які виключають кримінальну відповідальність - Правовая деонтология
  7. § 4. Захисна промова - Риторика
  8. §2. Способи захисту цивільних прав - Гражданское право
  9. § 3. Підстави позадоговірної відповідальності - Гражданское право
  10. § 2. Система кримінального права України. - Уголовное право
  11. § 45. Обставини, що виключають злочинність діяння (поняття, види). - Уголовное право
  12. § 48. Крайня необхідність. - Уголовное право
  13. § 3. Завдання кримінального права - Уголовное право
  14. § 7. Система кримінального права - Уголовное право
  15. § 3. Основні системно-структурні характеристики юридичного складу злочину - Уголовное право
  16. § 1. Поняття та види обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння - Уголовное право
  17. § 4. Крайня необхідність - Уголовное право
  18. § 3. Злочин і покарання за кримінальним правом іноземних дерхав - Уголовное право
  19. Міжнародне право:5. Обставини, що виключають відповідальність держав - Международное право, европейское право
  20. § 2. Засади виявлення злочинів - Правоохранительные органы

Другие научные источники направления Уголовное право:

    1. М. И. Бажанов, Ю В. Баулин, В. И. Борисов. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак.. 1999
    2. Лекції. Кримінальне право України.. 2000