Об'єктивно однакові дії особи залежно від місця, часу, обстановки, мотивів і мети їх вчинення, причин, що їх зумовили, інших конкретних обставин, а також законодавчого їх врегулювання можуть оцінюватися трояко: як суспільне корисні та правомірні; як суспільне небезпечні та протиправні та як такі, що ставлення до них як законодавства, так і суспільства, є нейтральним. Наприклад, позбавлення життя людини є завжди вбивством у загальновживаному значенні цього слова, але таке "вбивство' може розглядатись як правомірна і навіть суспільне заохочувана чи вимушена (необхідна, допустима) дія: позбавлення життя воєнного противника на полі бою, чи особи, яка, приміром, захопила заручників і погрожує вчинити вибух чи знищити заручників, виконання вироку, яким особа засуджена до смертної кари тощо. Аналогічно знищення майна, що, як правило, розцінюється як суспільне небезпечне і протиправне діяння, за певних умов може розглядатись: І) як правомірна, суспільне корисна дія, коли таке майно знищується для того, щоб відвернути заподіяння більшої шкоди (наприклад, викидання за борт судна, що терпить лихо на морі, вантажу, який перевозиться, для того, щоб врятувати пасажирів судна і саме судно); 2) як дія, що її особа вчиняє правомірно, але суспільством вона ні як суспільне небезпечна, ні як суспільне корисна не оцінюється, а визнається лише як необхідна, можлива чи допустима (наприклад, знищення майна його власником)^ Хоча суспільство і не може оцінювати як суспільне корисні дії власника майна, яке ним знищується, але воно дозволяє, допускає, погоджується на можливість вчинення таких дій, виходячи з того, що право приватної власності є непорушним, а тому власник має право, згідно зі ст. 41 Конституції України, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, але при цьому використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам 189 суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. У наведених і подібних випадках дії особи об'єктивно (формально) містять ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом як злочин, але такі дії не можуть тягти кримінальної відповідальності, оскільки вони з позиції кримінального права є правомірними і, як правило, суспільне корисними. Проте при вчиненні таких дій цивільно-правова, дисциплінарна чи адміністративна відповідальність за заподіяну фактично шкоду може наставати. Дії особи, які при об'єктивному (формальному) спів-паданні з ознаками діяння, передбаченого кримінальним законом, не тягнуть кримінальної відповідальності внаслідок того, що вони визнаються правомірними і, як правило, є при цьому суспільне корисними, в теорії кримінального права називаються по-різному: 1) обставини, що виключають суспільну небезпечність діяння; 2) обставини, що виключають протиправність діяння; 3) обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння; 4) обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння; 5) обставини, що виключають винність; 6) обставини, що виключають караність діяння; 7) обставини, що виключають злочинність діяння тощо. Остання назва стала широко вживаною віднедавна. Таку назву зазначені обставини мають у проекті Кримінального кодексу, підготовленому робочою групою Кабінету Міністрів України', так вони іменувалися в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і республік, прийнятих 2 липня 1991 p.2, така ж їх назва в новому Кримінальному кодексі Російської Федерації, який був прийнятий Державною Думою 24 травня 1996 p. і набрав чинності з 1 січня 1997 p.3. У Кримінальному кодексі України передбачені як самостійні дві обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння: необхідна оборона (ст.

15) та крайня необхідність (ст. 16). Крім того, в ч. 5 ст. 15 передбачено, що дії по затриманню особи, яка вчи- ' Див.: Кримінальний кодекс України. Проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України, та пояснювальна записка до нього. _ К... 1997. 2 Див.: Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1991. — № 30. — Ст. 862. 3 Див.: Уголовный кодекс Российской Федерации. Общий комментарий. Сравнительная таблица. — М., 1996. 190 нила напад, як правомірні прирівнюються до необхідної оборони. Саме ці обставини і знайшли достатнє висвітлення в теорії кримінального права, підручниках і навчальних посібниках. При цьому висловлюються різні думки щодо назви, про яку згадувалося вище, а відтак і щодо юридичної природи та кола обставин, які розглядаються. У відповідній літературі пропонувалося розглядати обставини, які виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, як різновид чи то обставин, що виключають кримінальну відповідальність, чи то обставин, що звільняють від кримінальної відповідальності, чи то обставин, що звільняють від кримінальної відповідальності і покарання. Ці пропозиції, по суті, зводяться до утворення в кримінальному праві єдиного інституту, який об'єднав би усі випадки, коли особа не може бути притягнена до кримінальної відповідальності взагалі, а також випадки, коли особа з тих чи інших підстав може бути звільнена від кримінальної відповідальності або звільнена від покарання. Такі пропозиції не знайшли підтримки, оскільки вони ведуть до об'єднання одним поняттям обставин, які мають різну юридичну природу. У кримінальному праві існує чотири самостійних інститути: 1) обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння; 2) обставини, що виключають кримінальну відповідальність; 3) обставини, що звільняють від кримінальної відповідальності; 4) обставини, що звільняють від покарання. Ці групи обставин мають спільні ознаки, але між ними існують і суттєві принципові відмінності. Так, спільною ознакою обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, та обставин, що виключають кримінальну відповідальність, є неможливість притягнення особи до кримінальної відповідальності. Однак якщо за обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність, діяння під час його вчинення є правомірним, а в більшості випадків — і суспільне корисним, тож існує тільки формальна відповідність діяння ознакам злочину, то за обставин, що виключають кримінальну відповідальність, діяння під час його вчинення було суспільне небезпечним. При цьому особа не може бути притягнена до кримінальної відповідальності з інших підстав. За наявності обставин, що звільняють від кримінальної відповідальності або від покарання, діяння як під час його вчинення, так і під час розгляду справи, є або злочином, або визнається діянням, 191 що містить ознаки злочину, який не являє великої суспільної небезпеки, а особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених кримінальним законом, зокрема, ст. 51, ч. 1 ст. 50, або звільняється від покарання за вчинений злочин на підставах, передбачених ч. 2 ст. 50. За наявності обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, воно під час вчинення є правомірним і, як правило, суспільне корисним. Існує лише формальна відповідність його ознак ознакам злочину. Закон або дозволяє, або зобов'язує вчинити таке діяння. Тому обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, — це самостійний інститут кримінального права. Виходячи із соціальної суті обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, повинно вирішуватись і питання про критерії віднесення тих чи інших обставин до зазначеного інституту, тобто про коло цих обставин. Окремі вчені вважають, що таким критерієм є передбаченість їх кримінальним законом, і на цій підставі робиться висновок, що оскільки виконання наказу, згода потерпілого та інші обставини не передбачені безпосередньо в кримінальному законі, то вони мають іншу юридичну природу'. Слід зазначити, що не всі прихильники цієї точки зору до кінця послідовно витримують запропонований ними критерій, називаючи як самостійну обставину дії по затриманню злочинця, котрі безпосередньо Кримінальним кодексом як самостійна обставина не передбачені. Не зовсім точним є і запропонований деякими вченими критерій суспільної корисності дій за обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння. Як правило, діяння за вказаних обставин є суспільне корисним, але інколи, формально вважаючись правомірним (непротиправним), воно в цілому, з урахуванням його наслідків, фактично не є суспільне корисним. Так, із позиції кримінального закону, завжди є правомірним заподіяння середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень особі, яка здійснює посягання на інтереси, що охороняють- ' Див., наприклад: Советское уголовное право. Часть Общая: Учебное пособие. — К., 1973. — С. 175; Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — С. 192—193; Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій. — С. 216—217. 192 ся законом, навіть якщо при цьому матиме місце явна невідповідність заподіяної шкоди щодо небезпечності посягання чи обстановки захисту, тобто перевищення меж необхідної оборони, оскільки кримінальна відповідальність передбачена лише у разі, якщо при перевищенні меж необхідної оборони заподіяна тому, хто вчиняє посягання, шкода буде виявлятись у тяжких тілесних ушкодженнях чи смерті (див. статті 97, 104). Але уявляється, кримінальне некаране, тобто правомірне, заподіяння шкоди тому, хто вчиняє посягання, при її явній невідповідності небезпечності посягання чи обстановці захисту вважати суспільне корисним підстав немає. Критерієм віднесення тих чи інших діянь до обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, слід визнати правомірність дій при їх вчиненні, оскільки за наявності вказаних обставин завжди відсутня протиправність діяння, а в більшості випадків відсутня і його суспільна небезпечність. Ця особливість повинна знайти відображення і в найменуванні самого інституту: "Обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння". Таким чином, обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, — це умови, за наявності яких діяння, котрі своїми зовнішніми ознаками збігаються формально з ознаками діянь, передбачених кримінальним законом як злочини, є правомірними через припис закону про можливість, необхідність чи обов'язковість їх вчинення. Ознаки правомірності таких умов визначаються законом або вироблені судовою практикою та наукою кримінального права. У різний час до кола обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, пропонувалося ввести як самостійні такі обставини: необхідна оборона, крайня необхідність, дії по затриманню злочинця, виконання наказу, виконання службових і професійних обов'язків, здійснення свого права, згода потерпілого, виконання закону, зміна закону, зміна соціально-політичної обстановки, малозначність правопорушення, добровільна відмова від злочину, перебіг строків давності кримінального переслідування і давності вироку, фізичний примус, непереборна сила, виробничий ризик, виконання обов'язків військової служби, примус до дії для виконання правового обов'язку. Крім необхідної оборони та крайньої необхідності, до обставин, що виключають злочинність діяння, 7 7-261 193 Основами кримінального законодавства Союзу РСР і республік були віднесені затримання особи, що вчинила злочин, та виправданий професійний і господарський ризик, а новим Кримінальним кодексом Російської Федерації, крім того, фізичний чи психічний примус та виконання наказу чи розпорядження. Проектом Кримінального кодексу України, підготовленим робочою групою Кабінету Міністрів, до обставин, що виключають злочинність діяння, віднесено необхідну оборону, уявну оборону, крайню необхідність, затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, виправданий ризик. Проте не всі з перелічених обставин мають" однакову юридичну природу, а частина з них не може бути віднесена до обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння. Так, при непереборній силі і фізичному примусі відсутнє саме діяння в кримінально-правовому його розумінні як вольова поведінка особи, тому говорити про виключення суспільної небезпечності чи протиправності взагалі не можна, сам же прояв активності чи пасивності людини в цих випадках об'єктивно буде суспільне небезпечним. Якщо при зміні закону діяння під час його вчинення було злочинним, то питання про відповідальність особи має вирішуватися за правилами дії кримінального закону в часі. При зміні соціально-політичної обстановки, добровільній відмові від вчинення злочину і перебігу строків давності діяння під час його вчинення було суспільне небезпечним і протиправним, тобто мала місце не тільки формальна, а й фактична відповідність ознакам злочину, тому ці обставини також мають іншу юридичну природу і належать або до обставин, що виключають кримінальну відповідальність (добровільна відмова від вчинення злочину), або до обставин, що звільняють від кримінальної відповідальності (зміна соціально-політичної обстановки і перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. При малозначності правопорушення ступінь його суспільної небезпечності недостатній для віднесення його до категорії злочинів, саме ж діяння від цього не стає правомірним і суспільне корисним.

У зв'язку з цим мало-значиість правопорушення є обставиною, що виключає кримінальну відповідальність. 194 yd інші обставини з наведеного вище переліку можуть бути віднесеш до обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, але не всі вони мають самостійне значення. Так, примус до послуху є спеціальним видом виконання командиром обов язків військової служби, а виконання обов'язків військової служби в свою чергу, є різновидом виконання службових і професійних функцій. Виробничий ризик також є різновидом виконання службових або професійних функцій. Примус до дії для виконання правового обов'язку, тобто примушення шляхом фізичного впливу особи, котра "Р0™" законно виявляє бездіяльність, виконати правовий обов я-зок, якщо її бездіяльність може призвести негайно до суспільне небезпечних наслідків, залежно від того, ким здійснюється такий примус, повинен розглядатись як окремий випадок здійснення свого права. Немає необхідності виділяти як самостійну обставину виконання закону, тому що останнє ніби розчиняється у всіх інших обставинах, тобто будь-які правомірні дії є водночас виконанням закону. Отже, до обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, слід віднести: необхідну оборону, крайню необхідність, дії по затриманню особи, що вчинила суспільне небезпечне посягання, виконання наказу, виконання професійних чи службових функцій, згоду потерпілого, здійснення свого права. У літературі висловлювалися пропозиції про поділ обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, на окремі групи. Так, Ю. Баулін пропонує за критерієм юридичної форми об'єднати всі обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, в три групи: обставини, що є здійсненням особою свого суб'єктивного права; обставини, що є виконанням правового обов'язку, та обставини, пов'язані з виконанням службового обов'язку (юридичних державно-владних повноважень). До першої групи він відносить необхідну оборону, крайню необхідність, затримання злочинця, професійний ризик, заняття спортом, застосування батьками заходів домашнього нагляду щодо дітей тощо, до другої — виконання наказу чи Розрядження, виконання професійних, службових, військових та інших обов'язків, колізію юридичних обов'язків тощо; до третьої — правомірне застосування спеціальних засобів, сили і зброї, виконання слідчим служ-7* 195 бового обов'язку при здійсненні правомірного впливу на свідка чи обвинуваченого з метою одержання необхідних відомостей, проникнення державного податкового інспектора в приміщення чи житло з метою здійснення необхідного контролю за доходами тощо'. Критерії класифікації обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, залежно від мети класифікації можуть бути різними, а тому по-різному вирішуватиметься й питання про обсяг окремих обставин, тобто про характер і коло дій, які утворюватимуть зміст цих обставин. Критеріями класифікації можуть бути, зокрема: 1) соціальна сутність дій (суспільна корисність і правомірність чи лише правомірність); 2) правові підстави для вчинення дій (дозволяння законом чи обов'язковість виконання}; 3) характер дій, що вчиняються; 4) спрямованість дій (об'єкт, на який вони націлені); 5) врегульо-ваність дій у законі; 6) правовий статус особи, зокрема її професійний і службовий стан; 7) мета вчинення дій (відвернення заподіяння шкоди, досягнення суспільне корисного результату, задоволення власних потреб у межах, дозволених законом, тощо). Наведені критерії класифікації таких обставин будуть одночасно й критеріями їх розмежування. Якщо, наприклад, за критерії розмежування обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, взяти характер дій, що вчиняються, їх спрямованість і мету, то затриманням особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, як самостійною обставиною охоплюватимуться дії всіх осіб, спрямовані на затримання зазначеної особи, незалежно від того, покладений на них відповідний обов'язок чи ні. Проте чинний КК підстав для такого висновку не дає. Відповідно до ч. 5 ст. 15, по-перше, затримувати особу, що вчинила суспільне небезпечне посягання, належить "безпосередньо після вчинення посягання", по-друге, метою цих дій має бути доставления особи, яка вчинила напад, "відповідним органам влади", по-третє, в статті йдеться про дії "потерпілих та інших осіб" і нічого не говориться про дії посадових осіб. Затримання особи, що вчинила суспільне небезпечне посягання, зокрема працівниками правоохоронних органів, може здійснюватися через значний проміжок часу після вчинення злочину. Крім того, застосування зброї при затриманні ' Баушін Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. — Харьков, 1991. — С. 55—60. 196 зазначеної особи може призвести до її смерті, тобто таке затримання ставить за мету не тільки доставления такої особи відповідним органам влади, а й недопущення її втечі, зокрема втечі з-під варти. Досягати цієї мети закон дозволяє навіть шляхом позбавлення життя особи, яка втікає з-під варти. Це зумовлено тим, що при затриманні злочинців працівникам міліції дозволяється в окремих випадках застосування зброї навіть без попередження про намір її застосування. Однакові за характером дії, в залежності вщ обраних критеріїв класифікації та врегульованості у законі, в одному випадку охоплюються однією обставиною, що виключає суспільну небезпечність чи протиправність діяння, в другому — іншою. Тому при розмежуванні обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, необхідно враховувати всі критерії їх класифікації (розмежування), керуючись при цьому правилами, виробленими щодо конкуренції кримінально-правових норм (загальної чи спеціальної норми, спеціальних норм між собою, частини та цілого, повної та неповної) і розмежування суміжних норм. Так, професійний ризик можна розглядати як спеціальну норму (обставину) щодо загальної норми (обставини), якою є виконання професійних і службових функцій, тому що право на вчинення дій, пов'язаних із професійним ризиком (що випливає із самої назви цієї обставини), виникає тільки у зв'язку з виконанням особою своїх професійних і службових функцій. Виконання професійних і службових функцій слід розглядати як загальну норму (обставину) і стосовно таких її окремих видів, як примус до послуху, виконання обов'язків військової служби, науковий експеримент тощо. Спеціальними щодо виконання професійних і службових функцій будуть і дії, спрямовані на припинення злочинних посягань і затримання особи, що вчинила суспільне небезпечне посягання, особами, на яких покладені відповідні обов'язки у зв'язку з їх професійним (службовим) становищем.

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Уголовное право:

М. И. Бажанов, Ю В. Баулин, В. И. Борисов. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак.. 1999

Лекції. Кримінальне право України.. 2000