Уголовное право

Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів
§ 2. Вік кримінальної відповідальності. Відповідальність неповнолітніх
Суб'єкт підлягає кримінальній відповідальності по досягненні на момент вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку. Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності пов'язане з фізіологічним процесом поступового формування здатності особи з моменту досягнення певного віку усвідомлювати свої дії і керувати ними та розуміти небезпечність дій, які нею вчиняються. У зв'язку із цим законом диференційовано вік кримінальної відповідальності: за загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення злочинів, які перелічені у ч. 2 ст. 10 (у тому числі за готування чи замах щодо їх вчинення та співучасть у них), з 14-річного віку. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство (статті 93—98), посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (ст. 190'), умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я (статті 101—104, 106 частина 1 та 1894, зґвалтування (ст. 117), крадіжку (статті 81, 86', 140, 223 і 2292), грабіж (статті 82, 86', 141, 223 і 2292), розбій 153 (статті 86, 86', 142, 223 частина 2 і 2292 частина 3), злісне або особливо злісне хуліганство (ст. 206 частини 2 і 3), пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та наф-топродуктопроводів при обтяжуючих обставинах (ст. 78' частини 2 і 3), умисне знищення або пошкодження державного, колективного майна чи індивідуального майна громадян, що спричинило тяжкі наслідки (статті 89 частини 2 і 3 та 145 частина 2), а також за умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда (ст. 78). При цьому слід зазначити, що особи у віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній відповідальності за необережні злочини, крім вбивства з необережності. Деякі злочини, зважаючи на особливі ознаки суб'єкта або особливості їх об'єктивної сторони, можуть бути вчинені особою по досягненні 18-річного віку (статті 72, 208, 208'). Оскільки ст. 10 не встановлює відповідальність осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, за злочини, передбачені статтями 58, 59, ч. З ст. 62, ч. 3 ст. 66, ст. 69, ч. 2 ст. 71, ч. 3 ст. 862, ч. 5 ст. 123' ч. 3 ст. 144, ч. 4 ст. 1876, ч. 2 ст. 1895, такі дії винного, поєднані з убивством або заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, необхідно кваліфікувати за статтями 93—98, 101—104, ч.
1 ст. 106 чи ст. 1894 КК'. Поняття "неповнолітній" та "особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку", що вживаються у ст. 10 і деяких інших статтях (24, 25, 53, 117, 208) є ідентичними, оскільки неповнолітніми вважаються особи, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Особи, які вчинили діяння, передбачені кримінальним законом, у віці до 14 років, а також особи, що вчинили у віці від 14 до 16 років суспільне небезпечні діяння, не вказані в ч. 2 ст. 10, не підлягають кримінальній відповідальності. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність, повинен обчислюватися з моменту вчинення злочину. При притягненні неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюється відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження), а при відсутності таких — на підставі висновку медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в 1 Див.: п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 p. № 1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" // Бюлетень... — С. 96—97. 154 день народження, а починаючи з наступної доби. У випадках, коли вік обвинуваченого неповнолітнього встановлює судово-медична експертиза, днем його народження слід вважати останній день визначеного року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити з пропонованого експертизою мінімального віку цієї особи. При застосуванні до неповнолітнього міри покарання необхідно враховувати не лише характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, але й особу винного, його психофізіологічний розвиток, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також причини, з якими пов'язаний злочин. Зокрема слід мати на увазі, що, відповідно до п. 6 ст. 40, вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, яка пом'якшує відповідальність. Пленум Верховного Суду України часто звертає увагу судів на те, що не повинні застосовуватися міри кримінального покарання до неповнолітніх за окремі незначні правопорушення, які були вчинені як дитячі пустощі, а також за крадіжки у батьків чи інших членів родини, якщо самі потерпілі не зверталися у відповідні органи з проханням про притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності. До незначних правопорушень, що мають характер дитячих пустощів, слід віднести крадіжку фруктів із саду, овочів із городу, угон велосипеда з метою покататися тощо. До особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, суд може, у відповідності до ч. З ст. 10, застосувати примусові заходи виховного характеру, що не є кримінальним покаранням. Визнання злочину таким, що не становить великої суспільної небезпеки, залежить від сукупності умов його вчинення, зокрема об'єкта посягання, способу його вчинення, стадії вчинення злочину, форми вини, мотивів, мети винного, тяжкості наслідків, які настали або могли настати, тощо. Однак злочин, який віднесено законом до тяжкого (ст. 7'), не може визнаватися "таким, що не становить великої суспільної небезпеки". До неповнолітнього, який вчинив такий злочин, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, передбачені ст. 11. Такі самі заходи суд може застосувати до особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. 155 При сумніві щодо наявності розумової відсталості неповнолітнього, який вчинив суспільне небезпечне діяння, призначається судово-медична експертиза. Наявність розумової відсталості за певних умов може бути підставою для застосування судом до такого неповнолітнього примусових заходів медичного характеру. Відповідно до ст. 11, до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років або суспільне небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суд може застосувати такі примусові заходи виховного характеру: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання; 4) покладання на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються спеціальними положеннями. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому громадського вихователя у порядку, передбаченому відповідним Положенням. Якщо при розгляді кримінальної справи щодо неповнолітнього, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, буде встановлено, що ним вчинено злочин, який не становить великої суспільної небезпеки, і підсудний може бути виправлений без застосування кримінального покарання, суд ухвалою, а суддя постановою закриває кримінальну справу і у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 447 КПК, вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених ст. 11 КК. Щодо суспільне небезпечного діяння, вчиненого особою, яка досягла 11 років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, то за фактом такого діяння порушується, у відповідності до ч. 5 ст. 6 КПК, кримінальна справа. Слідчий, встановивши, що суспільне небезпечне діяння вчинене особою у віці від 11 156 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом із постановою надсилається прокурору. Прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови, після чого направляє справу до суду для застосування заходів виховного характеру (п. 1 ст. 232' КПК). Розгляд справи провадиться суддею одноособове з обов'язковою участю прокурора і захисника. Пщ час провадження попереднього слідства та розгляду судом справи про застосування примусових заходів виховного характеру, крім обставин, зазначених у ст. 64 КПК, підлягають з'ясуванню: а) вік неповнолітнього — число, місяць і рік народження (з цією метою до справи має бути долучена копія свідоцтва чи актового запису про народження); б) стан здоров'я та рівень загального розвитку неповнолітнього (за наявності даних про його розумову відсталість, не пов'язану з душевним захворюванням, слід з'ясувати, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі необхідності призначається експертиза за участю спеціалістів у галузі дитячої та підліткової психології, або ж зазначені питання виносяться на вирішення експертів-психіатрів) ; в) умови життя, виховання і поведінка неповнолітнього; г) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, можливий вплив дорослих, які втягнули його в злочинну діяльність; д) ставлення неповнолітнього до вчиненого, навчання чи праці, дані про його сім'ю. За результатами розгляду справи суддею виноситься постанова, а судом ухвала.
З метою здійснення контролю за виконанням постанови (ухвали) про застосування примусового заходу виховного характеру суд інформує службу у справах неповнолітніх місцевого органу державної виконавчої влади та місцевого самоврядування'. Зміст кожного з примусових заходів виховного характеру, вичерпний перелік яких міститься в ст. 11 КК, полягає, зокрема, в такому: ' Див.: п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 21 "Про судову практику застосування судами примусових заходів виховного характеру" // Правовісник. — С. 76—77. 157 1. Зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого означає, що воно повинно бути здійснено у присутності інших осіб: у залі судового засідання, в колективі, де працюють або навчаються неповнолітній і потерпший, через пресу тощо. 2. Застосування застереження полягає в оголошенні судом у постанові (ухвалі) осуду поведінки неповнолітнього, який вчинив злочин або суспільне небезпечне діяння. 3. Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, полягає у покладанні судом на таких осіб обов'язку повсякчасно здійснювати виховний вплив і систематично контролювати поведінку неповнолітнього. Під особами, які заміняють батьків, розуміються усиновителі, опікуни і піклувальники. 4. Передача неповнолітнього під нагляд педагогічному або трудовому колективу полягає у покладанні судом на означений колектив за його згодою обов'язку по здійсненню належного виховного впливу і постійного контролю за поведінкою неповнолітнього. 5. Передача неповнолітнього під нагляд окремим громадянам полягає у покладанні судом на певного громадянина обов'язку по нагляду, вихованню і контролю за поведінкою неповнолітнього та піклування про нього. 6. Покладання на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяні збитки як примусовий захід виховного характеру, говориться у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 21 "Про судову практику застосування судами примусових заходів виховного характеру", може застосовуватися лише до неповнолітнього, який досяг 15 років, має майно або доходи і не потребує застосування іншого примусового заходу виховного характеру. 7. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків здійснюється за постановою (ухвалою) суду за путівкою органу освіти. До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. Статус таких навчально-виховних установ визначений Законом України від 24 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх". До спеціальних навчально-виховних установ, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 11 КК, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в названій постанові від 22 грудня 1995 p., неповнолітні 158 направляються, коли вони вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. Водночас не можуть направлятися в ці установи особи, визнані інвалідами, а також ті, яким за висновком відповідних спеціалістів перебування в таких закладах протипоказане за станом здоров'я. Неповнолітній направляється до спеціальної навчально-виховної установи до його виправлення на визначений судом строк, який не може перевищувати трьох років. До загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направляються неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до професійного училища соціальної реабілітації — від 14 до 18 років. У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітні утримуються до досягнення ними 14 років, а при необхідності закінчення навчального року або професійної підготовки в школах — до досягнення ними 15 років, в училищах, за рішенням суду, — до досягнення 19 років.
вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів - Уголовное право
  2. § 2. Вік кримінальної відповідальності. Відповідальність неповнолітніх - Уголовное право
  3. Кримінальне право України. - Уголовное право
  4. 5.2. Склад адміністративного правопорушення - Административное право
  5. 5.3. Адміністративна відповідальність - Административное право
  6. § 78. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. - Уголовное право
  7. § 80. Примусові заходи виховного характеру (суть, підстави, та порядок застосування). - Уголовное право
  8. § 1. Система покарань, її ознаки та значення - Уголовное право
  9. § 3. Злочин і покарання за кримінальним правом іноземних дерхав - Уголовное право
  10. § 14. Класні чини працівників органів прокуратури. Заохочення та відповідальність прокурорів і слідчих - Правоохранительные органы
  11. - Конституционное право
  12. Біленчук П. Д., Сливка С. С Правова деонтологія / За ред. акад. П. Д. Біленчка. - Київ: АТІКА, 1999. - 320 с. - Правовая деонтология
  13. Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
  14. Адвокатура України - Адвокатское право
  15. 3.3. Органи виконавчої влади - Административное право
  16. 3.5. Громадяни України та іноземці - Административное право
  17. 4.2. Адміністративний примус - Административное право
  18. 6.3. Провадження у справах про адміністративні правопорушення - Административное право
  19. 8.5. Управління внутрішніми справами1 - Административное право
  20. ПРОГРАМА КУРСУ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО Загальні методичні вказівки - Административное право

Другие научные источники направления Уголовное право:

    1. М. И. Бажанов, Ю В. Баулин, В. И. Борисов. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак.. 1999
    2. Лекції. Кримінальне право України.. 2000