Предметом злочину є речі матеріального світу, діючи на які, особа посягає на блага, що належать суб'єктам суспільних відносин. Своєрідність механізму заподіяння шкоди цінностям, що охороняються законом, полягає в таких випадках у тому, що злочинний вплив на певні предмети матеріального світу призводить до розриву впорядкованих і врегульованих правом зв'язків між людьми з приводу цих предметів. Предмет злочину має важливе значення в структурі складу злочину. 5* 131 Формулюючи ознаки складу злочину, законодавець створює модель злочину певного виду. При кваліфікації злочину виявляються найсуттєвіші риси конкретного суспільне небезпечного діяння шляхом співставлення його з інформаційною моделлю, закріпленою в законі. При цьому без дослідження і встановлення властивостей предмета, в зв'язку з яким або з приводу якого вчиняється злочин, у ряді випадків обійтися не можна. Так, при притягненні особи до відповідальності за ст. 229' необхідно довести наявність у її діях злочинного поводження з наркотичними засобами або психотропними речовинами. Тому включення предмета в комплекс ознак складу злочину забезпечує повноту його моделювання і, в кінцевому підсумку, успішне вирішення завдань кваліфікації. Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випадків він є обов'язковою (конструктивною) ознакою об'єкта злочину певного виду. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину — це те, на що впливає злочинець, то знаряддя — це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння. Як і безпосередній об'єкт, предмет може бути критерієм розмежування схожих злочинних діянь. Наприклад, за цим критерієм відрізняється розкрадання державного або колективного майна шляхом шахрайства (ст. 83) від злочину, передбаченого ст. 87 (спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою). Зокрема, предметом шахрайства є майно, яке на момент вчинення злочину знаходилось у державних фондах чи фондах колективних організацій, а предметом злочину, передбаченого ст. 87, — майно, яке лише повинно було надійти в ці фонди. Предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування кримінальне караної контрабанди і контрабанди як адміністративного проступку. Ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом'якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його в особливо кваліфікований вид. Наприклад, викрадення документа утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 193. Викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч. 2 ст. 193. Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об'єкта, сприяє, в кінцевому підсумку, суворому дотриманню законності при розгляді судами кримінальних справ. 132 Глава УШ ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ Об'єктивна сторона є одним з елементів складу злочину. Цей елемент охоплює ознаки, що характеризують злочин із точки зору його зовнішнього прояву. На відміну від інших структурних частин складу злочину він містить більше інформації, необхідної для кваліфікації діяння. У більшості описових диспозицій статей Особливої частини КК відображається саме об'єктивна сторона складу злочину. Зміст ознак цього елементу часто є критерієм розмежування суміжних складів злочинів. Ретельне дослідження ознак об'єктивної сторони складу злочину допомагає таким чином дати точну правову оцінку суспільне небезпечних діянь, що, в свою чергу, зумовлює забезпечення законності у процесі боротьби зі злочинністю. Об'єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв'язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак — ситуацію вчинення злочину. Конструктивною особливістю об'єктивної сторони складу злочину є своєрідність зв'язків між окремими групами ознак. Із цієї точки зору їх можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належать дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний зв'язок; 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання — ситуація). Більшість із зазначених ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинів. Універсально обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є лише діяння. Діяння (дія або бездіяльність) є компонентом об'єктивної сторони будь-якого складу злочину. Якщо немає діяння, кримінальна відповідальність виключається. Тому сам по собі факт виявлення злочинного наміру або процес формування такого наміру (так званий голий умисел) не є кримінальне караними. Дії, тобто активна поведінка, властиві більшості злочинів. За формою прояву вони можуть бути різноманітними: із докладанням власних фізичних зусиль особи, використанням іншої особи (наприклад, малолітнього), сил 133 природи або тварин. Дії можуть бути пов'язані з використанням посадового становища, виконанням професійних обов'язків. Наприклад, із виконанням таких обов'язків може бути пов'язаний обман покупців тощо. Бездіяльність — це пасивна поведінка, її антисуспільне спрямування полягає в тому, що у певних випадках особа повинна діяти, але не робить цього. Обов'язок діяти може випливати з приписів нормативних актів (наприклад, необхідність явки військовозобов'язаного на пункт учбових або перевірочних зборів). Такий обов'язок може також зумовлюватися посадою або професіональною діяльністю. Наприклад, відповідальна за дотримання правил безпеки виробництва особа повинна у відповідних випадках забезпечити працівника засобами індивідуального захисту від шкідливого впливу токсичних речовин, вібрації тощо. Обов'язок діяти може виникати і внаслідок попередньої поведінки особи. Так, особа, яка взялася перевести незрячого через дорогу, не має права залишити його, не довівши до кінця проїжджої частини вулиці. Діяння може бути як одноактною, так і багатоактною поведінкою. В останньому випадку необхідно вирішувати питання про те, чи немає множинності злочинів, пам'ятаючи, що одиничний злочин може бути триваючим, продовжуваним або складним. Роз'яснюючи поняття продовжуваного злочину стосовно розкрадання майна, Пленум Верховного Суду України в абз. 5 п. 23 постанови від 22 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" зазначив, що неодноразове вилучення майна (чи заволодіння ним) у одного і того самого потерпілого, якщо воно складалося з ряду тотожних дій, охоплювалося від самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом, належить розглядати як один продовжуваний злочин'.

В універсальному аспекті для продовжуваного злочину характерна наявність, принаймні, трьох ознак: 1) тотожності дій; 2) єдності умислу; 3) наявності загальної мети. Останні дві ознаки передбачають, що винний від початку вчинення першої дії має намір здійснити і подальші дії, спрямовані на досягнення певного кінцевого результату. Як приклад такого злочину можна навести викрадення грошей у кілька заходів за підробленим документом, у якому зазначена остаточна їх сума. ' Бюлетень ... — С. 119. 134 Із кількох частин складається і триваючий злочин, для якого характерне вчинення на початку одноактного діяння, а надалі невизначено тривалий час безперервно зберігається злочинний стан. Наприклад, триваючим злочином є незаконне зберігання зброї. Особливістю складного злочину є те, що його утворює сукупність дій, які самі по собі передбачені в інших статтях КК як самостійний злочин. Наприклад, такі дії, як напад з метою заволодіння майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, характерні для розбою — злочину, передбаченого ст. 86 або ст. 142. Але, якщо такі дії вчиняються під час нападу банди, вони підпадають під ознаки бандитизму. Оскільки дії, що утворюють об'єктивну сторону бандитизму, ширші за змістом (вони можуть полягати і в заволодінні майном, і в спричиненні тілесних ушкоджень, і в насильницькому статевому акті тощо), то вони не потребують додаткової кваліфікації за іншими статтями КК. Тому в наведеному вище прикладі все вчинене охоплюється ознаками складу злочину, передбаченого ст. 69. Деякі склади злочинів передбачають вчинення діяння систематично, тобто більше двох разів. Діяння може вчинятись і у вигляді промислу. Це такі випадки, коли має місце більш-менш тривала злочинна діяльність, яка стає основним або відчутним додатковим джерелом злочинного збагачення. Оскільки діяння — обов'язкова умова кримінальної відповідальності особи, недоведеність факту його вчинення слідчими органами або судом є підставою для закриття кримінальної справи щодо цієї особи або винесення ви-правдального вироку. Наслідком (злочинним результатом) діяння прийнято вважати передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням об'єкта посягання. Важливість цієї ознаки полягає в тому, що від розміру та характеру можливої або фактично спричиненої шкоди залежить значною мірою ступінь суспільної небезпечності злочину. Особливо велике значення ця ознака має у так званих матеріальних складах злочинів. До матеріальних належать склади злочинів, об'єктивна сторона яких включає наслідки як обов'язкову ознаку. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку. Наприклад, вбивство, розкрадання майна, за винятком розбою, є зло- 135 чинами з матеріальним складом. Вбивство може визнаватися закінченим лише з моменту настання смерті потерпілого, а розкрадання — з моменту, коли суб'єкт заволодів майном і має реальну можливість хоча б первісне розпоряджатись чи користуватись ним. На відміну від матеріальних, формальними є склади злочинів, об'єктивна сторона яких не передбачає наслідків як обов'язкову їх ознаку. Закінченим такий злочин вважається з моменту вчинення діяння, а наслідок віднесено за межі складу злочину, і на кваліфікацію він не впливає. Це такі злочини, як образа, одержання хабара тощо. Деякі склади злочинів сформульовані в законі таким чином, що наслідок діяння зазначено як альтернативну ознаку. Так, посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку (ст. 190'), може бути у формі замаху на умисне вбивство або у формі умисного вбивства зазначених осіб. У обох варіантах злочин буде закінченим. Такі склади злочинів у теорії кримінального права отримали назву формально-матеріальних. Критерієм вирішення законодавцем питання про включення або невключення наслідку до комплексу обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу конкретного злочину є міра відображення ознаками складу злочину ступеня суспільної небезпечності того чи іншого діяння. При цьому враховується специфіка самого діяння, ступінь вірогідності спричинення шкоди, її характер, обсяг і час настання можливого наслідку. Значення специфіки діяння у вирішенні питання про конструкцію об'єктивної сторони складу злочину можна продемонструвати на прикладі такого злочину, як погроза вбивством. Погроза вбивством — це дія, що сама по собі суспільне небезпечна. Тому злочинний результат не є обов'язковою ознакою цього злочину. У інших випадках значне підвищення ступеня суспільної небезпечності діяння зумовлює характер спричиненої шкоди. Наприклад, незаконне лікарювання визнається злочинним лише за умови настання таких наслідків, як розлад здоров'я або смерть потерпілого (ст. 226). Тому ці наслідки введені законодавцем у конструкцію об'єктивної сторони складу цього злочину. Іноді таку функцію виконує обсяг спричиненої шкоди. Наприклад, у ст. 165 вказана як зло- 136 чинний наслідок істотна шкода. Якщо зловживання владою або посадовим становищем не завдало істотної шкоди, воно не є злочином. Для деяких злочинів характерно, що можливі їх наслідки дуже віддалені від вчинення діяння за часом. У таких випадках визнаються злочинними самі дії, а наслідки не включаються до складу злочину. Таким злочином є пропаганда війни (ст. 63) тощо. Тож наслідки не входять до конструкції об'єктивної сторони складу злочину у випадках, коли діяння самі по собі суспільне небезпечні, а можливі наслідки за характером, обсягом або через значну віддаленість моменту їх настання різко не підвищують суспільну небезпечність злочину. Форма зазначення у статтях КК наслідків як обов'язкової ознаки складу злочину різноманітна. У ряді випадків вони безпосередньо вказані в законі (статті 165, 226), а іноді випливають зі змісту закону. В останньому випадку висновок про обов'язковість наслідків для того чи іншого складу злочину робиться в результаті тлумачення закону. Наприклад, таким чином можна зробити висновок про обов'язковість майнової шкоди при розкраданні майна в будь-якій формі за винятком розбою. Зустрічаються диспозиції статей, які описують і діяння, і наслідок одним терміном. Наприклад, у ст. 89 ідеться про знищення або пошкодження майна, тобто мається на увазі як процес приведення майна у непридатність (діяння), так і наслідок — факт знищення або пошкодження майна і спричинення відповідної майнової шкоди. За змістом наслідки злочинних діянь можуть класифікуватися таким чином: 1) наслідки у вигляді фізичної шкоди (смерть, ушкодження здоров'я — див. статті 58, 93—98, 101—105, 227); 2) у вигляді майнової шкоди (статті 81—90, 1472, 157); 3) порушення нормальної роботи транспорту або зв'язку (статті 78, 205, 217і); 4) у вигляді іншої шкоди — дезорганізації нормальної діяльності установ (ч. 2 ст. 193). Особливість наслідків як ознаки об'єктивної сторони складу злочину полягає в тому, що вони можуть бути або підраховані, або певним чином визначені. Лише за такої умови наслідки можуть виконувати функції ознаки складу злочину. Наприклад, майнова шкода може визначатися вартісними критеріями, шкода здоров'ю може встановлюватись за допомогою судово-медичних критеріїв визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, порушення нор-137 мальної роботи транспорту може виявлятися у зриві графіку руху поїздів тощо. Як й інші ознаки матеріального складу злочину, наслідки входять у предмет доказування по кримінальній справі, що стає можливим за умови конкретності цієї ознаки. Якщо наслідки злочину при розслідуванні кримінальної справи не були встановлені або були визначені помилково, це є підставою для направлення судом кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдального вироку. Труднощі у визначенні злочинних наслідків часто пов'язані з тим, що ця ознака описана в законі у вигляді оціночного поняття. У таких випадках вирішенню цього питання сприяє легальне або судове тлумачення закону. Наприклад, безпосередньо в/ законі визначено поняття "істотної шкоди, якщо вона зодягає в заподіянні матеріальних збитків" (ст. 164), поняття "значної шкоди потерпілому" (ч. 2 ст. 140) роз'яснено у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 p. № 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності"'. Причинний зв'язок — це обов'язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Особливо складним є встановлення причинного зв'язку при розслідуванні справ про автотранспортні злочини, порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміну, перевезення радіоактивних матеріалів тодю. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку. Так, вироком Вільнянського районного суду Л. засуджено за ч. З ст. 215 КК. Як визнав суд, Л., рухаючись на автомобілі КамАЗ о 22 год із ближнім світлом фар із швидкістю 55 км/год, побачив, як на трасу на відстані 60 м по ходу руху став виїжджати автомобіль ВАЗ. Л. на порушення правил дорожнього руху не знизив швидкості і, розраховуючи, що водій ВАЗа зупиниться, застосував із метою уникнення зіткнення нічим не виправданий маневр, виїхавши на смугу зустрічного руху. Однак той не зупинився і теж виїхав на ліву частину дороги, де і сталося зіткнення транспортних засобів. У результаті водій ВАЗа і двоє його пасажирів були смертельно травмовані. Але суд не взяв до уваги, що аварійну ситуацію на дорозі створив, насамперед, водій ВАЗа, який на порушення правил дорожнього руху виїхав на до- Бюлетень ... — с. 120. 138 рогу без світлових сигналів, що позбавило Л. можливості правильно зорієнтуватися у раптовій ситуації. Тому дії Л, не були у необхідному причинному зв'язку з наслідками зіткнення транспортних засобів. За таких обставин судова колегія Верховного Суду України скасувала вирок суду щодо Л. за відсутністю у його діях складу злочину'. Як відомо, причинний зв'язок — це філософська категорія. Використовуючи ті чи інші філософські положення, кримінально-правова наука, звичайно, не створює якісно нового поняття причинного зв'язку, а лише вирішує цю проблему з урахуванням специфіки кримінального права. Причинний зв'язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільне небезпечним і протиправним діянням суб'єкта злочину. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільне небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння — не настали б і наслідки. Якщо ж, навпаки, суспільне небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинено діяння, причинний зв'язок відсутній. Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов'язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому досить важко встановити, які саме з них є юридичне значимими причинами наслідку. Враховуючи важливість цих питань, кримінально-правовою наукою розроблено різні концепції щодо проблеми причинного зв'язку. Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести три теорії: 1) "conditio sine gua non"; 2) адекватності причини; 3) необхідного спричинення. "Conditio sine gua non" у перекладі з латинської означає "умова, без якої немає". Суть цієї теорії полягає в тому, що той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і тому — підставою для висновку про наявність причинного зв'язку. За такої логічної конструкції до зазначених факторів можуть бути віднесені і необхідні причини, і випадкові, і навіть умови, за яких відбувається діяння. Ця теорія приваблює відносно простою схемою вирішення проблеми причинного зв'язку і має чимало прибічників серед науковців України і зарубіжних вчених. Але суттєвим її недоліком є те, що вона надто розширює коло юридичне значимих факторів, які зумовлюють настання наслідків. Спроби вчених звузи- ' Практика ... — С. 176—177. 139 ти коло цих факторів за допомогою допоміжних критеріїв (ступінь або безпосередність спричинення тощо) не можна визнати вдалими через недостатню чіткість цих критеріїв. Теорія "адекватності причини" визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки "типові" причини. Наприклад, легкий удар, завданий людині, мозок якої через поранення в минулому частково не прикритий кістками черепа, саме у це її вразливе місце, на думку прихильників цієї теорії, не є адекватною причиною. Тому, на їх погляд, у таких ситуаціях причинний зв'язок відсутній. У порівнянні з вищезазначеною ця теорія навпаки надто звужує коло причин, що можуть мати кваліфікуюче значення. Ця концепція також неприйнятна, оскільки питання про "типовість" або "нетиповість" причин, по суті, віднесено на розсуд суб'єкта застосування норми, що не виключає можливості судового свавілля у вирішенні цих важливих питань. Оскільки причинний зв'язок — це об'єктивна категорія, цю проблему треба вирішувати не суб'єктивно, а на підставі вивчення і врахування об'єктивних закономірностей. Такий методологічний підхід властивий теорії необхідного спричинення. Квінтесенцією цієї теорії є те, що вона надає значення ознаки об'єктивної сторони складу злочину не будь-якому причинному зв'язку між явищами, а лише такому, коли наслідок стає необхідним, об'єктивно закономірним, а не випадковим результатом діяння. В основу зазначеної теорії покладено положення матеріалістичної філософії, а саме: 1) під причинним зв'язком слід розуміти такий зв'язок явищ, коли одне з них (причина) породжує інше (наслідок); 2) детермінізм властивий усім природним та соціальним явищам і є, таким чином, універсальною закономірністю; 3) причинний зв'язок явищ — об'єктивна категорія. Одні явища породжуються іншими внаслідок існуючих незалежно від нашої свідомості природних або соціальних закономірностей; 4) характер причинних зв'язків може бути різним — одні явища — результат їх необхідного розвитку, інші виникають як випадковий результат збігу кількох закономірностей; 5) для людського пізнання доступне виявлення детермінізму явищ в цілому і виділення із загального ланцюга 140 окремих ланок, що є закономірно пов'язаними необхідними зв'язками. Для необхідного причинного зв'язку як ознаки об'єктивної сторони складу злочину з точки зору теорії необхідного спричинення характерно: 1) діяння передує наслідку за часом; 2) діянню внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку; 3) у конкретних умовах місця, часу та обстановки ця реальна можливість перетворюється в дійсність — діяння породжує наслідок; 4) наслідок породжується саме цим діянням як результат його закономірного, необхідного розвитку, а не діями інших осіб або інших зовнішніх сил. Необхідний причинний зв'язок між діянням і наслідком може бути безпосереднім або включати проміжні ланки. У цьому розумінні можливі різні варіанти, а саме: 1) діяння закономірно і безпосередньо породжує наслідки; 2) діяння закономірно породжує друге явище, яке, в свою чергу, закономірно зумовлює настання суспільне небезпечного наслідку; 3) діяння одного суб'єкта закономірно породжує діяння іншого суб'єкта, яке, в свою чергу, закономірно породжує наслідок; 4) одночасні діяння двох або більше суб'єктів закономірно породжують наслідки (див. схему 5, с. 142). Для випадкового причинного зв'язку характерно, що наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння особи у конкретній обстановці. Вони настають через випадковий збіг обставин. При цьому в закономірний перебіг діяння втручається друга закономірність — дія третьої особи або іншої зовнішньої сили.

У результаті перехрещення цих закономірностей настає наслідок, не властивий жодній із них окремо взятій. Ці теоретичні положення можна проілюструвати з допомогою схеми б (див. с. 145). Як приклад випадкового причинного зв'язку можна навести справу по обвинуваченню П. Вироком народного суду Першотравневого району Харківської обл. він був засуджений за ст. 94 КК. Його було визвано винним в умисному вбивстві громадянки С. Злочин вчинено за таких обставин. П., який був у нетверезому стані, під час сварки зі своєю тещею С. на грунті неприязних стосунків наніс їй молотком два удари по голові, спричинивши відкриту черепно-мозкову травму, від чого через 25 днів потерпіла померла. 141 Розглянувши у порядку нагляду цей вирок, судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду України визнала висновок суду помилковим. Зокрема, суд вважав, що смерть С. була причинно пов'язана з діями П. Але, згідно з висновком судово-медичної експертизи, призначеної по цій справі, смерть С. настала не в результаті травми голови, а від гнійного запалення легенів, чому сприяли патологічні зміни серцево-судинної системи, а також тривале пасивне положення тіла під час перебування у лікарні у зв'язку з травмою голови. Зваживши на це, судова колегія перекваліфікувала дії П. на ст. 17 та 94 КК, оскільки смерть потерпілої не була у необхідному причинному зв'язку з умисними діями засудженого'. Якщо прокоментувати цю справу з точки зору вчення про причинний зв'язок, привертає увагу, що травма, заподіяна потерпілій, сама по собі не створювала реальної загрози для її життя. Закономірним результатом таких дій мало бути спричинення тілесного ушкодження. Так само не були смертельно небезпечними і патологічні зміни в організмі С., які закономірно могли призвести лише до її хвороби. Але через несприятливий збіг обставин сталося перехрещення двох закономірностей, зумовлених впливом зазначених вище факторів, що призвело до невластивого для них наслідку — смерті С. Таким чином, між діями П. і смертю потерпілої був випадковий причинний зв'язок. Причинний зв'язок можливий тільки між діями і наслідками. Суспільне небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв'язок має певні особливості. Вони зумовлені специфікою самої бездіяльності. Бездіяльність може виявлятись у невтручанні, неперешкод-жанні небезпечним діям іншої людини або шкідливому впливу сил природи. Вона може також являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. У першому випадку для наслідку характерно погіршення стану тих суспільних відносин, які становлять зміст безпосереднього об'єкта злочину. Своєрідність наслідку в другому випадку полягає в тому, що суспільні відносини не зазнають змін на гірше, але їх стан мав бути покращений. Наприклад, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок цього підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству. 1 Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности. — К., 1993. — С. З—4. 144 У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання наслідку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку (другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи). Так, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 1473 КК, злочинні діяння можуть полягати у невтручанні у певні фізичні процеси, що призводять до псування зерна та насіння олійних культур. Спосіб вчинення злочину — це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину. У випадках, коли спосіб вчинення злочину є ознакою конструктивною, необхідне його спеціальне вивчення і доказування, оскільки це має значення для кваліфікації діяння. У КК України таких статей чимало. Наприклад, для складу злочину доведення до самогубства (ч. 1 ст. 99) характерним є такий спосіб, як жорстоке поводження або систематичне приниження людської гідності потерпілого. Перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 127) буде злочинним за наявності таких необхідних ознак — якщо воно вчиняється шляхом насильства, обману, погроз, підкупу тощо. Часто спосіб є не лише ознакою складу конкретного злочину, але ще має значення для розмежування суміжних складів злочинів. У цьому розумінні важко переоцінити роль зазначеної ознаки у складах злочинів розкрадань майна, адже саме від способу вчинення цих злочинів залежить їх форма: крадіжка, грабіж, шахрайство тощо. Іноді певний спосіб вчинення діяння є ознакою кваліфікованого виду складу злочину. Наприклад, вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, визнається вбивством при обтяжуючих обставинах (п. "е" ст. 93), спричинення тяжкого тілесного ушкодження способом, що має характер мучення або мордування, утворює кваліфікований вид цього злочину (ч. 2 ст. 101). Конструктивною ознакою об'єктивної сторони складу злочину є у певних випадках знаряддя і засоби вчинення злочину. До них належать певні предмети або процеси навколишнього світу (наприклад, електричний струм, радіація тощо), які злочинець використовує для дії на предмет посягання, потерпілого або на інші цінності, що охороняються кримінальним законом. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 161, злочинним буде, за наявності інших необхідних ознак, полювання забороненими засобами, а у 146 ч. 2 цієї статті встановлено таку кваліфікуючу ознаку, як застосування автотранспортних засобів. Ще один приклад. Такий склад злочину, як особливо злісне хуліганство буде лише в тому випадку, якщо хуліганські дії вчиняються із застосуванням або спробою застосування вогнепальної зброї або ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень. Пленум Верховного Суду України у постанові № 3 від 28 червня 1991 р. "Про судову практику в справах про хуліганство" роз'яснив, що спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень слід визнавати такі предмети, які були пристосовані для згаданої мети заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоча й не піддавалися будь-якому попередньому обробітку, але були спеціально підготовлені винним для тієї ж мети'. Особливу групу ознак об'єктивної сторони складу злочину утворюють місце, час, обстановка чи ситуація вчинення діяння. Вони являють собою зовнішнє його оточення. Місце вчинення злочину — це певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення є обов'язковою ознакою. Наприклад, місцем вчинення злочину, передбаченого ст. 163', є континентальний шельф України, ст. 204 — море. Місце вчинення обману покупців (ст. 155) — підприємства торгівлі або громадського харчування. Час є обов'язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця, тижня або доби. Наприклад, заборонений час як ознака складу злочину, передбаченого ст. 161 (Незаконне полювання). Обстановка — це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) або наявністю певних подій. Поняття "прилюдність" охоплює випадки, коли злочинне діяння вчиняється у присутності хоча б однієї людини (як правило, свідка). Не виключається прилюдність і тоді, коли інших осіб на місці злочину немає, крім самого потерпілого. Це можливо в тих випадках, коли діяння спрямоване не лише на особисті інтереси потерпілого, а посягає на більш широке коло інтересів (інших громадян, суспільства в цілому). Наприклад, за певних умов є підстави визнати прилюдним ' Бюлетень ... — С. 172. 147 вчинення хуліганських дій, які не спостерігали інші, крім потерпілого, особи. Потерпілий стає, по суті, очевидцем грубого порушення громадського порядку і прояву явної неповаги до суспільства, а суб'єкт злочину усвідомлює факт спостереження представником суспільства цих злочинних дій та усвідомлення їх дійсного характеру. Прилюдність або наявність подій як компоненти обстановки іноді безпосередньо зазначаються в законі. Так, у ст. 189 ідеться про прилюдну образу представника влади або представника громадськості, який охороняє громадський порядок. У ряді статей глави XI КК передбачена відповідальність за військові злочини, вчинені у бойовій обстановці. Це випадки, коли злочин вчиняється під час такої події, як виконання військовим підрозділом бойового завдання. Обстановкою вчинення злочину, передбаченого ст. 188', є така подія, як виконання працівником міліції або членом громадського формування з охорони громадського порядку покладених на цих осіб обов'язків по охороні громадського порядку. Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуація вчинення злочину. Наприклад, поняття "час бою" означає не лише певний проміжок часу, а й наявність подій, що мають соціальне значення. Так само не охоплюються терміном "місце вчинення злочину" такі ситуації, як "поле бою", "район воєнних дій" (статті 261, 263). У таких випадках законодавцем звертається увага не тільки на територію вчинення злочину, а й на події, що в цей час відбуваються ("бій", "воєнні дії" тощо). Ситуацію як ознаку об'єктивної сторони складу злочину включає і ст. 256 (Залишення гинучого військового корабля). Специфічною є ситуація вчинення хуліганства — вона обов'язково передбачає у певному поєднанні з іншими умовами або прилюдність, або певні події, за яких вчиняється цей злочин, або громадське місце. Місце, час та обстановка утворюють кількісну сторону ситуації у різних комбінаціях. Постійною при цьому є наявність хоча б двох із цих компонентів. Якісна сторона ситуації залежить від того, які саме компоненти вона охоплює. Наприклад, визначаючи ситуацію вчинення злочину, передбаченого ст. 203 (Неподання допомоги судну і особам, що зазнали лиха), законодавець акцентує увагу на фізичних властивостях простору, де вчиняється злочин — море або інший водний шлях. Крім того, ця ситуація виріз- 148 няється і специфікою обстановки — наявністю таких подій, як зіткнення суден або зустріч осіб, що зазнали лиха. Для ситуації характерне діалектичне поєднання компонентів, які вона охоплює. Вони ніби доповнюють один одного, зумовлюють якісно новий зміст зовнішнього оточення злочинного діяння, збільшують або зменшують комплекс норм, що забороняють якісь дії або вимагають певної поведінки, впливають на ступінь суспільної небезпеки вчиненого. У наведеному прикладі щодо ситуації вчинення злочину, передбаченого ст. 203, взаємодія фізичних властивостей простору і подій, що відбуваються, утворює таку сукупність умов, за яких ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння значно зростає. Адже йдеться не просто про неподання допомоги, а про бездіяльність щодо осіб, які зазнали лиха в морі або на іншому водному шляху і перебувають у небезпечному для життя становищі. За таких обставин вірогідність настання шкідливих наслідків для здоров'я потерпілих і навіть їх смерті максимальна. Тому невипадково законодавець прийняв рішення про включення до КК спеціальної статті, яка має суворішу санкцію, ніж санкція ст. 112, що містить загальну норму (Неподання допомоги). Оскільки ситуація є конструктивною або кваліфікуючою ознакою складу багатьох злочинів, її дослідження при розгляді кримінальних справ відповідної категорії обов'язкове.

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Уголовное право:

М. И. Бажанов, Ю В. Баулин, В. И. Борисов. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак.. 1999

Лекції. Кримінальне право України.. 2000