Теория государства и права

Тому з давніх-давен феномен "політична свідомість" хвилює розум дослідників. І сьогодні, коли суспільство, а разом з ним і ми — суб'єкти політики, звільняємося від ідеологічних штампів, які існували роками, постановка питання про те, що ж таке політична свідомість, вкрай актуальна.

Політична свідомість — одна з форм суспільної свідомості, яка характеризується відносною самостійністю, отже, специфічними структурами та функціональними характеристиками; активне, творче усвідомлення суб'єктами політики сфери політичної дійсності, передусім, політичних потреб, інтересів і цінностей, які виступають як сукупність відповідних політичних знань, уявлень і оцінок, система духовних засобів відношення соціальних суб'єктів до сфери політики, а також до свого місця і ролі в політичній життєдіяльності .

В "Кратком политическом словаре" ряду видань відсутнє визначення політичної свідомості, але подається визначення суспільної свідомості як духовної сторони історичного процесу, яка включає політичну, економічну свідомість тощо, а також соціальні настрої, звички, норови і т.ін.2. А в "Философском словаре" міститься таке

1 Политологический словарь / Сост. Р.Г.Григорян, А.А.Коггева, Т.А.Малыгина, В.Г.Смольков, В.Ф.Халипов. — К., 1991. — С.210—211.

2 Краткий политический словарь / Сост. Л.А.Оникова, Н.В.Шишлина. — о-е изд. — М., 1989. — С.377.

31

1 *•

визначення: "Форми суспільної свідомості являють собою різноманітні способи духовного опанування дійсності і включають політичну і правову свідомість, мораль, релігію, мистецтво, науку, філософію"1.

Взагалі можна стверджувати, що при кожній спробі виділити категорію "політична свідомість", проаналізувати її основні параметри і складові, визначити місце в суспільному житті, неминуче постає питання про її співвідношення із суспільною свідомістю взагалі та її формами зокрема. Слід зазначити, що найважливіші аспекти суспільної свідомості, особливо проблеми, що стосуються соціальної психології, масової свідомості, ідеології, розроблені глибоко. Набагато складніші справи з типологізацією форм суспільної свідомості, хоча окремі цікаві спроби існують .

Уперше форми суспільної свідомості в 1951 році описав Ф.В.Константинов. Це — наука, філософія, релігія, мистецтво і мораль. Власне політичну свідомість розробили в 1959 році В.Ж.Кел-ле і М.Я.Ковальзон. Вважають також, що основи політичної свідомості заклав ще Н.Макіавеллі. Суспільну свідомість і різні її форми автори розглядали як явища суспільного життя, як такі, що мають свою специфіку, займають у системі суспільних відносин конкретної суспільно-економічної формації певне місце, взаємопов'язані на основі того чи іншого способу виробництва з іншими суспільними явищами і відіграють в розвитку суспільства конкретну і активну роль. З часом до цих форм приєдналися правова, економічна, технологічна, екологічна форми свідомості . Не можна не пом.ітяти наявності понятійного різнобою в тлумаченні самих форм суспільної свідомості. Так, В.В.Мшвенієрадзе називає такими в одному разі мораль, право, політику, мистецтво, релігію, науку, філософію, а в іншому зазначає, що "форми свідомості включають в себе художньо-естетичну свідомість, моральну, політичну, правову, релігійну та ін." .

1 Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова. — 5-е изд. — М., 1987. — С.331.

2 Гаджиен К.С. Политическое сознание или политическая культура? // Кентавр. — 1991. — № 10—12. — С. 14—25.

ЗДив.: Фигуровская В.М. Реализация интегральных функций технического сознания и формирование технологического сознания в развитии культуры // Философия и ее место в культуре. — Новосибирск, 1990. — С. 167.

4 Див.: Мшвениерадзе в.В. Философия — политика — культура // СССР — ФРГ: навстречу друг другу. — М., 1990. — С.38, 40.

Своєрідний інтерес з цієї точки зору викликає позиція Б.Чагінл. Перелічивши основні форми суспільної свідомості — політичну, правову, моральну, художню, наукову, філософську, він розглядає мистецтво, його підрозділи — живопис, скульптуру, літературу, а також різні наукові дисципліни як форми або галузі свідомості . Б.Грушин виділяє і такі форми суспільної свідомості, як класову, національну, етнічну, професійну і т.ін. .

Звичайно, що штучний поділ суспільної свідомості на складові частини неможливий. Специфіка суспільної свідомості полягає в тому, що, на відміну від матеріальних систем, вона не може бути розділена на частини. Суспільна свідомість — це цілісне утворення, між його окремими елементами існують відношення по лінії "рід —' вид". Якщо аналізувати будь-який елемент суспільної свідомості, то з'ясовується, шо відокремити його від інших елементів і виявити у чистому вигляді неможливо. Візьмімо, наприклад, такий компонент суспільної свідомості, як політична свідомість. Якщо проаналізувати будь-який політичний документ або висловлювання, то з'ясовується, що йому притаманні також моральні, правові, філософські та інші погляди, за допомогою яких висловлена певна політична ідея або програма. Іншими словами, в політичній свідомості відображені ідеї, погляди і почуття всіх інших форм суспільної свідомості, тому що без їхньої присутності неможливо обійтися хоча б тому, що політична діяльність потребує морального виправдання, правового тлумачення з точки зору законності, апелює до почуттів людей, їхньої психології тощо. Те ж саме відноситься і до ідеології, котру як систему ідей також неможливо цілком відділити від науки, суспільної психології, оскільки в ідеології органічно пов'язані як окремі наукові уявлення, так і елементи суспільної психології. Сама ідеологія, її елементи репрезентовані і в науці, і в суспільній психології, і в формах суспільної свідомості.

К.С.Гаджисв, зокрема, вважає, що "спроби вичленити види і

форми суспільної свідомості за ознакою поділу сфер суспільного

іхиття були зумовлені пануванням у нашому суспільствознавстві

.рормули "буття — свідомість", "базис — надбудова", де, по суті,

ипадала головна системоутворююча ланка у вигляді громадянського

— . „ ._.

2 Див.: Грушин Б.А. Массовое сознание // 50/50: Опыт словаря нового

По - М., 1У»* «-• •""•

І Див.: Чагин К.А. Структура и закономерности общественного сознания. — М , 1982 — С. 106— 107.

ушин •І. тления /Под общ. кц. М.Ферро и Ю.Афанасьева

І83Х

33

32

суспільства"1. Таким чином, саме собою припускалось, що буття визначає свідомість, базис — надбудову і т.ін. Тому у відповідності до сфер суспільного життя виділялися і форми свідомості, що їх відображали.

Досить часто деякі дослідники ототожнюють політичну свідомість з ідеологією, політичною усвідомленістю. Але ж усвідом-леність — це здатність суб'єкта політики формувати і відстоювати свій політичний інтерес самостійно або в складі соціально-політичної спільності, активна цілеспрямована діяльність носіїв політичної свідомості з перетворення політичних цінностей і норм у свою позицію і переконання, готовність суб'єктів політики відстоювати у боротьбі свій політичний вибір і орієнтацію.

Існує багато плутанини у визначенні форм і рівнів політичної свідомості. Очевидно, що серцевину політичної свідомості становлять установки, орієнтації, цінності, стереотипи, які відносяться до політичної системи, до системи влади і владних відносин, державного управління, політичних інститутів; таких категорій, як свобода, справедливість, рівність, демократичні принципи, авторитаризм, тоталітаризм, соціалізм, права людини і т.ін. Саме в цьому полягає специфічність політичної свідомості порівняно з іншими формами суспільної свідомості. Окрім установок, орієнтацій, цінностей, що складають політичну свідомість, в її суб'єктивний зміст потрібно відносити і такі компоненти, як норми і "правила гри", стереотипи поведінки, вербальні реакції, політичну символіку і знакову систему. Детальніше заглиблення в сутність політичної свідомості дозволяє зробити висновок про те, що адекватно цей феномен можна зрозуміти лише в тому разі, якщо розглядати його як компонент не тільки і не стільки суспільної свідомості, скільки загальної для конкретної нації культури. Ф.Бурлацький та А.Галкін вважають, що в політичній свідомості переважають когнітивні елементи, але вона не зводиться лише до них. Політична культура "присутня в політичній свідомості ніби незримо, у вигляді чинника, що суттєво впливає на політичну систему, на формування соціально-політичних цінностей..." . Політична свідомість функціонує й самовідтворюється в певному політико-культурному середовищі. Разом з тим вона є умова і засіб відтворення політичної культури. Цю взаємозумовленість ще треба вивчати.

1 Гвджиев К.С. Политическое сознание или политическая культура? — С.15.

2 Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Сон|«'мсииый Левиафан: Очерки .'І'тической социологии капитализма. — М., І'Ж-, ._ (,'.2<Х)—221.

Подібний підхід вважаємо наслідком гіпертрофованош трактування місця і ролі політичної свідомості. Ще рано говорити про задовільне розв'язання проблеми типологізації форм суспільної свідомості. Це також відноситься і до політичної свідомості, її меж, суттєвих характеристик, складових елементів, співвідношення з іншими формами або сферами суспільної свідомості.

Серед форм суспільної свідомості свідомість політична посідає особливе місце хоча б тому, що в ній найбільш яскраво, безпосередньо проявляються економічні відносини й інтереси різних верств населення, ті соціальні зв'язки, котрі в інших формах суспільної свідомості знаходять тим більш опосередковане виявлення, чим більше вони віддалені від економічної основи, на якій кінець кінцем базуються всі виявлення людського духу.

У сфері політичної свідомості і, передусім, у політичній ідеології, відображаються і отримують ідейно-теоретичне обрамлення соціальні проблеми і протиріччя епохи, суспільства. Нарешті, завжди перемагали ті суспільні сили, які вигравали битву в розумі людей і виявлялися здатними вести за собою більшість населення. Свідомість активно включена в історичну дію. Якісні зміни в державному устрої безпосередньо зв'язуються в політичній свідомості з чесним і повним уявленням про минуле. На базі історії і через історію можна усвідомити повністю, від чого держава хоче відмовитися і до чого прийти в процесі побудови своїх нових якостей. Необхідність історичної свідомості продиктована і моральними причинами. Те, що українське суспільство відчуло цю необхідність — велике досягнення тих демократичних процесів, які ще не оцінені повністю. Це свідчення духовної сили суспільства, воно підтверджує

35

його життєздатність, віру в майбутнє. Така свідомість взаємодіє з усіма економічними, політичними і соціальними чинниками, визначаючи разом з ними рівнодіючу історію. Ідеї, що оволодівають свідомістю людей, організують і з'єднують на ідеологічних принципах великі групи, змагаються в історичних подіях, зазнають поразок і одержують перемоги. Реальна політична свідомість конкретних груп населення, громадян, їх ідеологічні погляди і т.ін. мають глибоке коріння у соціально-економічному грунті своєї епохи. Це дуже важливо, особливо при дослідженні реального стану політичної свідомості, адже треба розуміти, що людина без традицій, засвоєних культурних форм, пуста і є податливим об'єктом для маніпуляцій її свідомістю взагалі і політичною зокрема. Але наявність менталітету лише зумовлює свідомість людини. При цьому необхідні великі самостійні зусилля, реалізація самої думки. Більше того, потрібна усвідомленість і самого менталітету, умов його функціонування, вихід за його межі, творення інших нових складових цього менталітету. На жаль, це рідко трапляється у політичній практиці, а коли такі зусилля не робляться, то індивід, наука та людська спільність живуть за інерцією і тому не можуть не бути об'єктами маніпуляцій, рабами зовнішніх сил. Без зусиль, живої думки деградує людськість. Тобто, розуміємо політичну свідомість як зусилля, творчість, зумовлені в конкретному менталітеті, а людину політичну, що володіє такою свідомістю, вважаємо унікальним утворенням, що відтворює себе на найбільш розвиненому рівні. Людина в політичній сфері не може бути раз і назавжди сталим суб'єктом. Вона формується постійно, засвоюючи якісно нові поняття, риси тієї політичної свідомості, яка притаманна конкретній добі. Тому, щоб розуміти цю політичну свідомість, треба розуміти динаміку конкретної доби. Найголовнішим у ній має бути визнання самоцільності людської особистості, її свободи і гідності, Найбільша її цінність полягає у чіткій свідомості, адже все, що відбувається в світі, залежить від конкретних зусиль людей. Тому дослідження політичної свідомості дозволяє робити висновки, що людина як суб'єкт політичної сфери постійно робить помилки, тобто ми здійснюємо таке, за чим постійно шкодуємо, але наше каяття не заважає нам знову робити те, за чим ми знову будемо шкодувати. І так буде доти, доки люди не робитимуть глибинних висновків з історії.

Кожна скільки-небудь значуща суспільна ситуація повинна аналізуватися і оцінюватися з точки зору не тільки соціально-економічних, політичних, а й ідейно-моральних критеріїв. Ігнорування

останніх може призвести до прорахунків в оцінці як сучасного моменту, так і перспективних тенденцій суспільного розвитку.

Зв'язок політичної свідомості з суспільним буттям має складний та суперечливий характер. Насамперед саме буття відбивається в свідомості не у вигляді механічних копій з дійсності, ие у формі свого дзеркального відображення. Процес відображення має активний характер і ця активність може бути зрозуміла тільки безпосередньо через предметно-практичну діяльність суспільної людини. Політична свідомість безпосередньо пов'язана з економічними відносинами та випливаючими з них класовими інтересами, що обумовлюють характер політичної діяльності. Але ідеологічні та соціально-психологічні чинники активно впливають і на хід економічного розвитку. Механізм взаємодії економіки і політики багатозначний. Усі зміни в економіці, техніці, умовах праці і побуті проходять через людський чинник, відображаються в суспільній свідомості і настроях. У свою чергу на економічний розвиток все більшу дцо чинять ідейно-політичні та інші установки людей, мотиви і форми їх трудової та суспільно-загальної культури і професійної підготовки, соціальної відповідальності і т.ін. Просування до ринку почало розкріпачувати економічну свідомість, активність громадян. Трудові колективи підприємств, трудящі починають усвідомлювати можливості, що впливають на самостійність. Виходить з летаргічного стану підприємливість. Пробуджуються до життя ті форми власності, що були заборонені. Але цей процес пробуджує в свідомості людини і другу, зворотну сторону: набуваючи певної політичної та економічної самостійності, треба і відповідати за свої дії, насамперед за впровадження нової технології у всі сфери економіки, без яких немислимий вихід з кризового стану в Україні. Тому перебування свідомості в такому стані розцінюємо як природне і корисне, бо тільки таке може дати практичні добрі наслідки в становленні нових економічних реалій.

Політична свідомість має тісний зв'язок з правовою свідомістю. Правосвідомість безпосередньо і органічно пов'язана з правом, в одному з ним комплексі формується, відтворюється, рухається. Право ж знаходиться у найтісніших взаєминах з такими завоюваннями цивілізації та її політичної сфери, як свобода, демократія, справедливість, моральність і т.ін. Право — особливий вид суспільних підносин, що є формою багатьох інших, насамперед, економічних та політичних відносин. Якщо держава та її громадяни поставили перед

10 — 1838

37

* і

f

собою мсту — побудувати правову державу і відновити громадянське суспільство, то зрозуміло, що вони, їх політична свідомість відображають нагальну потребу цього суспільства, тобто таку потребу, яка усвідомлена усіма політичними інститутами. Та тільки цього одного для досягнення мети замало. Потрібне знання права, право-РИХ відносин, законів, їх усвідомлення, щоб така правосвідомість могла стати здатною до високої політичної дії. Треба враховувати і своєрідність правових відносин, бо, по-перше, їх учасники (громадяни, групи громадян, спільності, різного роду організації тощо) пов'язані між собою системою різних обопільних обмінів. В актах обміну фігурують речі, духовні блага, послуги, інформація, ролі і т.ін. В межах права суб'єкти взаємодіють між собою як рівні, хоча за межами відносин права учасники цієї взаємодії часто знаходяться далеко не в рівному майновому, політичному, сімейному стані. По-друге, відношення права жорстко диктує поводження з контрагентами як з вільними істотами. Права немає, коли ігнорується або зачіпається волевиявлення контрагента і йому чиняться перешкоди в самостійному виборі своєї власної лінії поведінки. Обов'язковий компонент права — ряд притаманних учасникам правових .відносин соціальних якостей, які формуються як наслідок їх включеності в різні суспільні зв'язки: економічні, політичні, етнічні та ін. Ці соціальні якості становлять суть домагань суб'єктів, що адресуються нарешті суспільному цілому, державі, своїм найближчим предметом мають ту частину матеріальних, духовних та інших цінностей, привласнювання яких забезпечує можливість нормальної життєдіяльності. Такі домагання є не що інше, як вираження в правовій формі суспільних, зокрема політичних, потреб та інтересів. Задоволення або незадоволення цих домагань рівнозначне реалізації або не реалізації потреб та інтересів самого суспільства і його спільностей, громадян. Тому зв'язок політичної і правової свідомості мас чітко виражений характер, сильний взаємовплив і відповідні наслідки. Формувати політичну свідомість, адекватну розвитку суспільства, без урахування І використання існуючого права неприпустимо. Політична свідомість і політичні відносини ширші та багатопла-новіші, ніж правова свідомість і правові відносини, але це не означає механічну підкореність правової ідеології і права політичним ідеям і цілгм. Тут існує діалектична взаємодія, нпніть процесуально-пра-»ові уявлення, ідеї та теорії •— не лише засіб досягнення політичних ци.сіі, а й, будучії безпосереднім вираженням суті економіки і

політики держави, виступають з необхідністю в таких категоріях І нормах, які є відносно самостійними і які відповідають правовій свідомості громадян. Але розвиток правосвідомості трудящих не може проходити такими темпами, як розвиток політичної свідомості. Зміни, що відбуваються в політичній сфері, швидко усвідомлюються політичне активною частиною громадян. Нові політичні відносини завойовують визнання більшості населення. Внесення ж нової якості правосвідомості в маси вимагає додаткової мобілізації всіх економічних, політичних, духовних засобів для подолання розриву між рівнем політичної і правової свідомості. Саме правова держава робить все необхідне для розв'язання цієї багатопланової проблеми.

Людське і соціальне становлення неправильно було б уявляти собі лише як різні сфери суспільного буття, хоча на певному етапі історичного розвитку вони відносно відокремлюються одне від одного. Сенс тут і не в просторовому становищі індивідів, безпосередності чи анонімності їх спілкування: люди можуть бути разом і залишатися чужими, а можуть знаходитися далеко, взагалі нічого не знати одне про одного, а бути близькими. Велике значення має міра моральності, людських соціальних відносин, а також соціальна значущість власне моральних відносин. Історія знає багато політичних актів, які сповнені гуманізмом. Реальна історія може об'єднувати і такі протилежності, як політична необхідність і моральна ганьба. З іншого боку, моральні відносини, зокрема, моральні якості людей, теж небайдужі для політики. Історії відомо багато прикладів політики, які немислимі без людей чесних, самовідданих, а для здійснення іншої політики, навпаки, підходящими виявились люди підлі, злі, підкупні. Як видно на прикладі співвідношення моралі і політики, взаємопереплетення свідомості політичної і моральної не лише існує, а й життєво потрібне для людини, коли вона хоче і має стати громадянином. У цьому разі розглядаємо моральну свідомість як систему форм, що зростають за ступенем свого узагальнення і незалежності від конкретних ситуацій поведінки: норма — система норм — моральні якості — моральний ідеал — моральні принципи; поняття, що становлять нормативний зміст соціальної дійсності (справедливість, суспільний ідеал, частково зміст життя); поняття, що становлять особливий рівень розвитку особистості (обов'язок, відповідальність, честь, гідність) . Всі ці форми

1 Див.: Общественное сознание и его формы / Под р<-.(. В.И.Толстых. — М., 1986. — С.178—179.

10*

39

І

І

моральної свідомості є різновидами вимог до поведінки. Специфіка моральних вимог полягає в тому, шо їм притаманний всебічний, загальнолюдський характер, такий, що не містить у собі різницю між суб'єктом і об'єктом, являє собою вищий рівень суспільної обумовленості.

Моральна свідомість — особливий засіб соціальної регуляції, який відрізняється від права, адміністративних настанов, організаційно-технічних правил, а також від звичаїв, норовів, і породжує специфічно людський феномен сьободи волі. Зараз наша українська держава взяла курс на розвиток конкретної людини. Цей курс повинен виглядати як створення нею умов для такого розвитку. При їх наявності кожен громадянин має зробити і для себе, і для своєї спільності, і для держави те, що відрізняє його від просто-лю-дини, просто-живої істоти. Тобто, громадянин має статися там і тоді, коли держава надасть йому для цього належні умови. В моральному плані це означає таке зближення сфер особистого і суспільного, виробництва людини і виробництва засобів життя, коли власне моральні, безкорисливі мотиви все більш одержують підкрііілення, опору у виробничо-економічній та інших видах соціально-політичної діяльності. Кожна людина має бачити моральну перспективу держави, але їй треба знати, на якій стадії морального розвитку вона (держава) знаходиться. У цьому їй допоможе існуюча політична і моральна свідомість, які збігаються і доповнюють одна одну в живЫ політичній, суспільній практиці.

Важко визначити сферу життєдіяльності, яку б прямо чи нег прямо не зачіпало мистецтво як форма суспільної свідомості. Тим більше політичну. Мистецтво має широкі відносини j політичною свідомістю. Якщо мистецтво користується політикскг. мораллю, правом або релігією, то лише для того, щоб визначити і висловити до них своє власне, художнє відношення. Не лише мистецтво зважає на політику, мораль та релігію, але й вони, потрапивши в орбіту мистецтва, зважають на його принципи і закони. Мистецтво робить об'єктом своєї уваги і предметом свого аналізу багаїство потреб і здібностей людини, цілісність її розвитку. З цього й починається його своєрідність: воно об'єднує в собі всі ті види діяльності, в яких проявляється універсально-людське відношення Індивіда до дійсності і до самого себе. Тобто мистецтво являє собою предметно-розвинуте багатство людини у всій повноті її життя, взятого в його можливостях стати більш досконалим. У цьому, власне, ' с перевага мистецтва, воно не схоже ні на який інший пид ;;уховної діяльності.

Мистецтво, як і політика, передбачає різні погляди на світ. Наявність таких поглядів природна. Таким чином, і політична свідомість конкретного громадянина, і його художні погляди весь час вбирають в себе чужий досвід, а це робить людську свідомість гнучкою, динамічною. Засвоєння чужого досвіду як свого в мистецтві має суттєві особливості. Як акт творчий і пристрасний, мистецтво викликає зворотну реакцію, адекватну його власній суті. Вбираючи в себе всю повноту людського відношення до дійсності, воно вимагає такої ж самовіддачі і від сприймаючого суб'єкта. Подібні процеси відбуваються і з політичною свідомістю. Повноцінне сприйняття мистецтва, політичної сфери вимагає цілісної й універсальної людини, якій притаманна свідомість тієї чи іншої форми. Особливе місце мистецтва в галузі суспільної свідомості визначається її можливістю духовно-практичного освоєння світу. Мистецтво, разом з іншими формами суспільної свідомості, робить людину громадянином, воно робить помітний внесок у розв'язання особистих, державних проблем. Мистецтво повинне активно об'єднувати специфічні потреби економічного, політичного розвитку суспільства із загальнокультурними потребами всебічного розвитку кожної людини.

Питання про взаємовідносини філософії і політичної свідомості, а також інших форм суспільної свідомості теж має велике теоретичне й практичне значення. Філософія утворює ніби "ідеальні підстави" всій системі духовних утворень і відповідних їм ідеологічних форм суспільства, з кожною з яких вона вступає в складні специфічні відносини. Вплив філософії на політику, мораль, мистецтво, релігію чи науку мас глибоко внутрішній характер, отже, не може бути зведений до використання, застосування готових філософських висновків та узагальнень, які не слід спрощено, безпосередньо сприймати як аналог дійсності, що розвивається. Філософія ставить питання і допомагає одержати на них відповіді, вона надає суспільній думці розуміння закономірностей історичного процесу, сенсу людського життя. Так само і політична свідомість допомагає пізнанню законів, закономірностей, тенденцій політичного життя. В цьому однаковість їх дії на збагачення людини необхідними знаннями в різних сферах буття.

Таким чином, взаємодія політичної" свідомості та інших форм суспільної свідомості збагачує кожну з них, сприяє практичній реалізації ідей, принципів, ідеалів політичного життя, підсилює його теоретичну і практичну дієвість. Одним із завдань держави є розповсюдження і впровадження в свідомість громадян політичних ідей правової держави, а на цій основі підвищення виробничої, техно-

•

І ї;

1838

41

•10

логічної і соціальної активності кожної людини, всіх верств населення.

Форми суспільної свідомості — політична, економічна, історична, правова, мораль, філософія та ін. — не існують в реальності як певне окреме, самостійне утворення, котре саме по собі виробляє ідеї, норми, цінності тощо, а являє собою відображення і виявлення живої практики людей і лише настільки дійові, ефективні, наскільки є мислимим змістом і продуктом їх діяльності. Форми свідомості виходять із суспільного виробництва, тому їх важливо уявляти як продукти мислення певного суспільного зв'язку людей. А оскільки самому суспільству притаманні ті чи інші деформації, то розглянемо, як це становище відображається на стані політичної свідомості громадянського суспільства.

Відомо, що в основу державності закладено відмову від внутрішнього розвитку на користь зовнішньому. Рабство було покладено в фундамент розквіту економіки країни та її державної могутності. Тому багато чого в нашій історії не здійснилось. Як наслідок — здичавіла свідомість людини, ситуація, за якою громадянська гідність людини не визнається і з цього не робляться конструктивні висновки. Відчуження людей від власності і влади позбавило політичну свідомість енергії. Що стосується економічної свідомості, то вона позбавилась почуття господаря. Відсутність екологічної культури обернулася жорстким протиріччям між суспільством і природою. Історична свідомість постійно годувалася напівправдою. Деформувалися базові поняття моралі. Право і правосвідомість були придушені адміністративно-командною системою, при наявності безлічі інструкцій гору брало беззаконня. В цілому суспільна свідомість ставала все більше розщепленою, дріб'язковою. Вона була з подвійним дном: одна — офіційна, трибунна, друга — неофіційна, кулуарна, кухонна. Як наслідок цього — масовий відхід людей від політики, соціальна самотність, нігілізм, втрата багатьох цінностей та ідеалів, зростання деградованих норм поведінки: корупції, пияцтва, наркоманії, проституції тощо. Свідомість переживала соціальну драму. Вихід з такого скрутного становища вбачався лише на шляхах демократії, тобто "системи соціальних та політичних відносин, які забезпечують утвердження людини як особи, її безпосередній вплив на всі політичні, економічні, культурні процеси, що відбуваються у суспільстві" . Бачення ж політичної дійсності лише з двох точок зору

1 Мироненко О.М. Шляхи до демократичної державності: Зустріч політологів и "крутім столом" // Політика і час. — 1492. — № 6. — С.Ї9.

неможливе і в громадянському суспільстві. Має бути широкий спектр політичного розуміння і свідомості, а цю широту забезпечує багатство індивідуальної політичної свідомості громадян, що притаманне тільки громадянському суспільству і правовій державі. Вони забезпечують умови розкріпачення людини.

Наша політична свідомість, як і наше суспільство в пострево-люційний період, довго розвивалися під знаком патерналізму. Відшліфовувалося розуміння того, що правителі, держава більше за громадянина знають, як розвиватися, які інтереси має народ. Така модель суспільного устрою вимагала відмови від будь-яких спроб самостійно усвідомлювати інтереси, тим більше — спроб їх реалізації. Така свідомість призводила до закріплення інфантильних рис психології і поведінки, заснованих на сліпій вірі в ідеї і авторитет вищої влади. Ця довіра мала масовий характер. У політичному плані це була домінуюча риса масової політичної свідомості. Спроби порушити цей сталий консенсус призводили не лише до арештів, а й до психічної та моральної ізоляції тієї особи, що вагалася.

Останнім часом у масовій свідомості стали поширюватися ан-типатерналістські, активістські, демократичні риси. Вихідне їх положення випливає з того, що народ знає про свої інтереси краще, ніж його представники, які так легко перетворюються у правителів. Але ж народ — це багато людей з різними інтересами. Як саме це багатстзо інтересів інтегрується, як народ узнає про те, що йому потрібно? Яким чином йому висловити свої інтереси?

Суть демократизації якраз і полягає в тому, щоб розширити засоби вираження інтересів народу, щоб критично оцінити кожен з каналів цього вираження. Гласність, плюралізм думок та інтересів, суспільні рухи, дискусії, клуби і різні партійні структури, різноорієнтовані журнали, наші народні представники — все це і виступає засобами вираження голосу народу, засобами перетворення масової свідомості в думку політичних сил, що змагаються при розробці державних концепцій розвитку. У цьому процесі демократизації найбільш перспективною тенденцією є визволення громадянського суспільства від патерналістських тенденцій і висновків, намагання самостійно усвідомити свої інтереси.

Саме політичне життя, діяльність держави обумовлюють політичну свідомість учасників політичного процесу, всіх сил, які борються за владу і здійснюють її. Однак на неї впливають й інші чинники, а також глобальні процеси. Відповідно до цього риси політичної свідомості громадян України, її основні тенденції зумов-

•13

ленІ широким комплексом процесів, їх суперечністю н економічній сфері, у галузі міжнародних відносин, у проведенні політичної реформи.

Формування політичної свідомості — це усвідомлення суспільними суб'єктами процесів, які відбуваються в політичному житті, через призму притаманних їм інтересів і ціннісних орієнтацій. Ця свідомість може більш-менш адекватно відображати об'єктивні процеси, боротьбу за владу та її здійснення, в цілому потреби політичного розвитку. Чим повніше і глибше інтереси і ціннісні орієнтації даної соціальної спільності, групи, особи відповідають інтересам суспільного процесу, тим повніше їх політична свідомість відображає справжнє життя. Оскільки громадянське суспільство — складна система, то його політична свідомість неоднорідна, Вона виступає як специфічна форма мислення, вираження політичних інтересів певних спільностей громадян України. За цим критерієм можна визнати різні типи політичної свідомості: промислових робітників, учителів, лікарів, шахтарів, фермерів, брокерів тошо. Типи політичної свідомості — це такий феномен, що знаходиться у політичній динаміці, і вони будуть розширюватися разом із розвитком форм власності, тобто процес цей має поглиблюватися внаслідок ускладнення соціальної структури сучасного суспільства.

Зміст політичної свідомості детермінується і національними інтересами, тією полііик.ою, шо проводить держава у національному питанні. Причому ці інтереси набирають великого значення при зростанні національної свідомості, кризи існуючого суспільного ладу, в тому числі його ціннісних орієнтацій.

Політична свідомість ригтупає активним чинником політики передусім через тс, що вона здатна випереджати практику, а також прогнозувати політичні процеси. Крім того, політична свідомість істотно впливає на політичне життя, значною мірою визначаючи спрямування діяльності різних спільностей, партій і суспільно-політичних рухів та окремих індивідів.

Тому держава мас врахувати політичну свідомість як громадянського суспільства в цілому, так І окремих верств, груп населення, прагнути досягнення консенсусу я їх політичних позиціях, сприяти формуванню такої політичної свідомості, яка б відображала найбільш суттєві, життєво важливі для всього населення інтереси.

Це передбачає врахування не тільки горизонтальної структури політичної свідомості. Ця свідомість водночас і явище багаторівневе, яке має проявлятись як свідомість на рівні всього суспільства, далі —

нацією, групою — великою чи малою, формальною чи неформальною, віковою й іншою, нарешті — окремим громадянином.

За ступенем відображення закономірностей сфери боротьби за владу та її здійснення в структурі політичної свідомості виділимо два взаємопов'язані рівні — раціональний та емпіричний.

Теоретичний рівень політичної свідомості орієнтований на розкриття суті політичних процесів, законів, що зумовлюють політичне життя. Цей рівень характерний для діяльності вчених, ідеологів — виразників інтересів тих чи інших спільностей громадян. Теоретичне знання не ізольоване від буденної свідомості, воно живиться тими ж самими життєвими витоками. Бо, не маючи виходу на практику, теоретичне знання було б приречене обертатися в замкненому колі загальних понять та абстрактних визначень. Разом з тим воно критично аналізує зміст буденної свідомості; погляди та уявлення, що склалися стихійно; підводить під них певну ідеологічну базу; активно впливає на громадську думку і психологію. Водночас не можна недооцінювати вплив громадської психології на розвиток ідеології. Цей зворотний зв'язок тим важливіше враховувати в такий час, коли відбувається перехід суспільства від одного його стану до іншого, коли психологічна переорієнтація виступає важливим важелем соціально-економічного розвитку держави. Великі можливості закладено при цьому в об'єднанні ініціативи і самодіяльності громадян з науково обгрунтованим творчим підходом до розв'язання проблем, що назріли. Таким чином, важливо поєднувати соціально-психологічний чинник, пов'язаний з особистим досвідом мас, та ідейно-теоретичні знання, пов'язані з науковим пошуком оптимальних шляхів побудови демократичної держави. Сьогодні, зокрема, це один з важливих чинників суспільного прогресу. Відношення до соціальної психології, до свідомості, що функціонує на масовому і практичному рівні, в умовах того чи іншого суспільства, а особливо, коли воно знаходиться в перехідному стані, є питанням довіри влас-

45

12 - 1838

ному політичному досвіду мас, їх спроможності робити висновки про всі суспільні явища. Бо соціальна психологія — це погляд на життя мільйонів людей, а політика може бути сприятливою лише тоді, коли ці мільйони будуть у ній активно діяти. Повсякденне життя містить у собі мільйони фактів, що зумовлюють зміст політичної свідомості на його первісному рівні, вони виражаються в різних образах, сподіваннях, надіях, висновках, визначаючи сприйняття і оцінку подій, цілеспрямованість прагнень.

Здійснення політичної лінії держави немислиме без постійного зіставлення стратегії і тактики з рівнем реальної суспільної свідомості, зі спроможністю не тільки політизованих мас, а й загальної маси громадян сприймати в конкретній ситуації ті чи інші політичні ідеї. Звідси випливає завдання переведення теоретичних формул та політичних висновків на мову реального життя, підготовка громадян до сприйняття цих ідей, переорієнтація суспільної свідомості в період якісних змін в житті суспільства. Перебудова завжди є складне явище, бо вона передбачає подолання інерції в свідомості, готовності до прийняття незвичних, нестандартних рішень. Чим складніше завдання, яке здійснює держава, тим вищого рівня політичної свідомості потребує вона від громадянського суспільства, інакше воно не зможе самостійно приймати рішення. Щоб держава була спроможна досягти адекватного своєму розвитку стану свідомості, їй та її інститутам потрібно постійно, ретельно аналізувати рівні свідомості всіх суспільних верств населення, мати у своєму розпорядженні дійсну політичну інформацію. Розвиток політології в країнах Заходу свідчить, що їх державне ставлення до аналізу стану суспільної, політичної свідомості допомагає безболісно вирішувати складні питання державного розвитку. Розвиток політичної науки і її галузей, таких як політологія президентства, парламентства та ін. сприяє гармонійному існуванню громадянина і владних структур.

Виробленню політичної свідомості на теоретичному рівні багато в чому сприяють особисті якості ідеологічних представників держави, їх інтелектуальна чесність, політичні знання та принциповість, спроможність бути в науково-теоретичному та моральному відношенні на рівні вимог свого часу. Політичний популізм тут шкідливий, він погіршує стан політичної сфери. На грунті теоретичної політичної свідомості визначаються і формуються політичні ідеї, виробляються певні концепції, які втілюються в політичних деклараціях, програмах тощо.

Інша справа — емпіричний рівень. Така політична свідомість формується на грунті повсякденного практичного досвіду людей. Вона пов'язана з їх безпосередньою політичною поведінкою. Ця свідомість відображається у спостереженнях, навичках і уявленнях, які виникають у суб'єктів політичних процесів.

Емпірична і особливо масова політична свідомість характеризуються рельєфно вираженими соціально-психологічними рисами: почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю, безпосереднім і гострим сприйняттям політичних процесів і подій. Це надає цьому рівню свідомості особливу динамічність, гнучкість, здатність чутливо реагувати на зміни політичних умов. Саме внаслідок цього емпірична, а надто буденна свідомість справляла дуже часто великий, а в ряді випадків — і вирішальний вплив на хід політичних процесів. Зазначені соціально-психологічні риси політичної свідомості набирають особливого значення у переломні моменти, в умовах гострих політичних криз.

Особливо суттєвим явищем для політики є масова свідомість. Вона зумовлена процесами масовизації в різних сферах сучасного життя, зокрема в політиці. Йдеться про зростання маси людей, які беруть участь в історичних подіях, примноження та ускладнення політичних зв'язків тощо, якісні зміни в посиленні неоднорідності суспільних груп.

За своїм змістом масова свідомість становить широку сукупність ідей, уявлень, зокрема ілюзорних почуттів і настроїв, що відображають всі сторони суспільного життя, доступні масам і здатні викликати їх інтерес. Носієм її виступає маса як сукупність індивідів. Особливості масової політичної свідомості зумовлені рисами такої спільності, зокрема тим, що це аморфне, випадкове і нестійке утворення виникає на грунті і в межах певної конкретної політичної ситуації. Для масової політичної свідомості властиві розірваність) суперечливість, здатність до несподівано швидких змін, а також застиглість.

Взаємодія індивідуальної і масової свідомості — складне явище. Так, перекручення і догматизація соціалістичної ідеї в попередні роки, розрив між словом і ділом призвели до роздвоєння індивідуальної і масової політичної свідомості — виник феномен двозначності. Говорилося одне, думалось інше. Ця роздвоєність глибоко деформувала свідомість людей, призвела до втрати у частини з них життєвих орієнтацій, породжувала нігілізм і цинізм, конформізм, відчуженість від політичного життя.

•НІ

Останнім часом посилився плюралізм політичних позицій різних груп населення. Не завжди його можна охарактеризувати за допомогою класових, національних чи інших традиційних і звичайних соціальних ознак. В цілому у масовій свідомості можна виділити такі її різновиди, як консервативна, ліворадикальна, соціал-демок-ратична, соціалістична, анархосиндикалістська тощо.

Однією з деформацій масової політичної свідомості, її хворобою є стійке поширення синдрому ворога. В основі цієї деформації — певні об'єктивні причини. Так сталося, що ми весь час боремось — якщо немає ворога реального, то вигадуємо його. Діють і суб'єктивні чинники — чиясь зла воля, надмірна амбіція і т.ін. На грунті такого буття, особливої авторитарності виникають соціальні групи і сили, яким вигідний образ ворога. Це потрібно всім тим, хто злий, лінивий, заздрісний, хто готовий розтоптати будь-кого заради своєї кар'єри. Тим, хто погано працює на виробництві, зручно звинувачувати суміжників. Окремій людині — звинувачувати у своїх невдачах кого завгодно, тільки не себе. На цю потребу у ворогах, навіть всередині себе, вказує вітчизняна література. У нинішніх умовах, коли руйнується старе і тільки-но утверджується нове, в масовій свідомості створюється особливо сприятливий фон для пошуків зовнішніх і внутрішніх ворогів. Синдром ворога дуже небезпечний. Без перебільшення можна сказати, що основна і найбільш замаскована небезпека побудови нової державності йде саме звідси. По-перше, в соціальному плані потреба в образі ворога штовхає на шлях неправильних, часто трагічних рішень. Виникають міжнаціональні конфлікти, знижується дисципліна і відповідальність, поширюється безгосподарність тошо. По-друге, в Історичному плані ми стоїмо на роздоріжжі. Один шлях — це повернення до старого, дорога у безвихідь. Другий — рішуче подолання всього того, що деформує нашу душу авторитарністю, з це вимагає рішучого подолання синдрому ворога.

Ті зміни на краще, які неодмінно відбуваються в свідомості людей у ході побудови своєї державності, не можуть бути лише стихійними, вони потребують цілеспрямованого впливу. Рух до правової держави, вихід із соціального глухого кута не можуть не супроводжуватися усвідомленим удосконаленням свідомості. Формування політичної свідомості — це передусім всебічний розвиток людей, підвищення їх культурного рівня, що передбачає і високу моральність і спроможність до розуміння дійсності.

Політична свідомість громадянського суспільства України в умовах відродження зумовлюється не лише процесами реформи політичної системи, розвитку демократії, гострої боротьби з антидемократичними проявами з боку окремих груп. Вона значною мірою активізована тривогою за кризовий стан економіки і соціальної сфери, загостренням економічних проблем, падінням моралі, зростанням злочинності, нездійсненними очікуваннями, які формувалися протягом кількох десятиріч, ідеологічною діяльністю, тривогою за долю демократії .

Тож робота по формуванню і розвитку політичної свідомості, на наш погляд, може йти двома взаємопов'язаними напрямами. По-перше, шляхом підвищення "якості" свідомості, підняття її на новий науковий, культурний рівень, удосконалення її інформативності і кругозору. По-друге, через перетворення знань у переконання, а переконань — у вчинки і політичні дії громадян.

Що ж являє собою та свідомість, засоби формування якої будуть розглядатися? Нове розуміння характеру політичної свідомості пов'язане, насамперед, з відмовою від погляду на політичний ідеал як на щось особливе, сугубо пролетарське, відірване від духовного життя, суперечностей, труднощів розвитку всього людства. Політична свідомість — не замкнуте в собі явище, воно повинно увібрати в себе кращі гуманістичні риси, вироблені в процесі суспільного розвитку людства. Політична свідомість має бути динамічним явищем, бо тільки тоді вона буде відкритою до нових ідей, сприйме і переробить в собі все те, що сприяє реальному поліпшенню життя громадян. Нове розуміння політичної свідомості, висування на передній план гуманістичних орієнтацій потребує звільнення від цілої низки стереотипів, а саме:

технократичної настанови не на благо людини, а на техніко-економічний вал;

ідеї тотального пріоритету інтересів колективу над інтересами особистості;

установки на монолітність "ми", при якій людина з її індивідуальністю не береться до уваги, вважається лише гвинтиком соціальної машини;

намагання урівняти поняття справедливості І а зрівнялівки;

ідеї жертовності нинішніх поколінь в ім'я щасливого майбутнього потемків;

І Лив.: Основы политологии: Курс лекций для высшич учебных.заведений / Авт. кол.: В.Д Ьіібкин, Н.И.Козюбра, В.В.Копейчиксш и др. — К., 1УУ1. — С..І.ИІ.

13 -- 1838

49

месіанства і ворожого ставлення до оудь-якого іншого мислення, спроби не шукати компромісів, консенсусу, залишатись безкомпромісними будь-шо-будь.

Наведемо перелік тих настанов, які повинні, ча наш погляд, змінити попередні погляди і спроможні виразити гуманістичну спрямованість політичної свідомості:

орієнтація на людину, її соціальне самопочуття, забезпечення її суспільною захищеністю, реалізація себе як громадянина, своїх здібностей і нахилів;

гармонізація інтересів особистості і великих спільностей, а також малих груп людей;

подолання однаковості в свідомості, орієнтація на диференційовану винагороду у відповідності з реальним внеском людини у справу суспільства або спільності;

настанова на розквіт людської індивідуальності, цінності особистої свободи;

орієнтація на сьогоднішнє благополуччя людей;

терпимість до тих, хто мислить інакше, прагнення до згоди, взаємопорозуміння між людьми при визнанні природності і закономірності плюралізму думок тощо.

Однак зміст політичної свідомості не вичерпується лише настановами на гуманізм. Вона повинна характеризуватись глибоким розумінням тих засобів, тих соціальних важелів, які могли б сприяти дійсній гуманізації суспільства. Суть політичної свідомості не може вичерпуватися лише емоціями і моральними уявленнями. Вона повинна вбирати в себе розуміння реальних процесів, бути гнучкою, здатною до осмислення конкретних умов життя, прогнозу.

Основу свідомості складають знання, засвоєні індивідом. Тому її пізнавальна функція завжди виступає вихідною. Проте свідомість — це не тільки знання, а й відношення до них, а головне — активне їх використовування в суспільних перетвореннях. Свідомою завжди буває така поведінка, якій притаманна заздалегідь поставлена мста, попереднє уявне будування припустимих дій і передбачення їх наслідків .

Вивчення політичної форми суспільної свідомості передбачає аналіз буття суспільства в динаміці змін, притаманних йому засобів виробництва та систем суспільних відносин. Процес вироблення

1 Див.: Андреев С.С. Политическое сознание и политическое поведение // -полит, жури. — 1992. — № 8. — С. 10.

.10

політичних Ідей не Існує поза матеріальним, практичним процесом життєдіяльності людей. Відображення дійсності у свідомості людей виникає і розвивається у процесі розвитку реальних зв'язків людей з оточуючим їх світом, обумовлюється цими зв'язками та спричиняє зворотний вплив на їх розвиток. Матеріальна діяльність людей є основою соціального пізнання, в ході її розвитку виникають пізнавальні завдання, породжуються і розвиваються ідеї та уявлення. Взаємодіючи із зовнішнім світом у процесі матеріальної діяльності, люди змінюють і самих себе. Як відомо, свідомість не тільки відображає, а й творить світ. Політична ж свідомість віддзеркалює процеси, шо відбуваються у політичній сфері, а також формує, перетворює цю сферу.

Про механізм, який застосовує держава у розвитку політичної свідомості громадян, мова піде в третьому розділі.

Висновки:

та чи інша якість держави виникає як наслідок усвідомлених зусиль громадян. Високого ступеня дієвості політичної роботи держава може досягти, якщо вона буде насичена багатим політичним та ідейним змістом;

' усвідомити великі завдання побудови правової держави мо;,<е лише громадянин. Людину громадянином робить свідомість. Тому зусилля всіх політичних інститутів повинні бути на це спрямовані, бо без традицій, засвоєних культурних форм, свідомості людина гола, є прекрасним об'єктом для маніпуляції своєю свідомістю;

серед форм суспільної свідомості політична займає особливе місце. У ній найбільш випукло, безпосередньо виявляються економічні відносини, соціальні зв'язки. Ця форма свідомості безпосередньо торкається державної сфери і влади, не тільки активно впливає на економіку, національні відносини, а й здійснює формуючий вплив на інші форми суспільної свідомості;

політична свідомість громадянського суспільства — це не механічна сума поглядів, ідей, які, консолідуючись, дають поштовх розвитку держави. Щоб цей процес відбувався, держава має створити належні умови для розвитку адекватної політичної свідомості громадян;

громадяни володіють різною політичною свідомістю, її стан залежить від

1) знання суб'єктом законів, закономірностей, тенденцій політичної та інших сфер;

2) мого практичної діяльності у цих сферах;

ІЗ* 51

3) впливу на політичну свідомість інших громадян і спроможності передавати свої ідеї;

необхідна синхронність розвитку політичної свідомості на всіх її рівнях: державному, пов'язаному з прийняттям загальнозначущих рішень; науково-теоретичному, де розробляються нові ідеї; і масо-во-практичному, на якому ідеї функціонують, реалізуються в масових практичних діях;

важливо, щоб держава відчула, відобразила в політичних рішеннях, сформулювала на науково-тсоретичному рівні все цінне, що породжує досвід мільйонів громадян, шо міститься в масовій свідомості, в галузі соціальної психології;

політична свідомість виступає соціальною домінантою інших форм свідомості. Відображаючи наявні в суспільстві політичні відносини, політична свідомість реалізується в діяльності конкретних громадян, груп громадян, різних спільностей, партій, масових рухів, органічно входячи в існуючу політичну систему, виступає чинником її функціонування і розвитку. Взаємозв'язок різних форм суспільної свідомості життєво необхідний для людини, яка бажає стати громадянином;

треба розвивати політичну свідомість нової якості: сприйнятливу до змін, пластичну, активну, глибоко обізнану в політичних законах.