Теория государства и права

Саме ця, яку виробили роз'їздні королівські судді, система стала називатися загальним правом та набула обов'язкової сили як для королівських, так і для нижчих судів.

Загальне право в Англії сформувалось і вкорінилося без впливу римського права завдяки позитивним місцевим

147

властивостям. В Англії загальне право виникло на базі королівської влади раніше, порівняно з іншими країнами континентальної Європи, адже тут раніше, ніж в інших державах Європи, утвердилася сильна централізована влада.

Загальне право Англії було сформоване (і, в значній мірі, функціонує сьогодні) як неписане право, що базується на професійній традиції, а згодом - на поглядах суддів при рішенні справ. Однією з фундаментальних основ загального права було те, що кримінальні справи та більшість цивільних справ розглядав суд присяжних.

У XV-XVIII ст. загальне право було доповнене правом справедливості. Суд справедливості виник як правомочність монарха здійснювати через лорда-канцлера право пом'якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття добра, гуманності, а не на конкретні прецеденти.

Суд лорда-канцлера заповнював прогалини загального права, він не змінював норми, які встановили суди, а, по суті, виробляв додаткові норми, що називалися нормами права справедливості.

Право справедливості істотно відрізнялося від загального права. Воно, по-перше, мало інше історичне походження; по-друге, його міг застосовувати тільки канцлер; по-третє, процедура права справедливості не знала інституту присяжних; по-четверте, канцлер приймав наказ, тобто не судове, а управлінське рішення. Незважаючи на це, право справедливості було зібранням чинних юридичних норм, і у 1873-1879 pp., згідно з Актами про судоустрій, усі англійські суди отримали повноваження використовувати норми, передбачені правом справедливості, та застосовувати

148

норми загального права. Тобто норми загального права та права справедливості стали застосовуватись одними й тими ж суддями і склали органічну частину одного прецедентного права Англії.

Нині для того, щоб визначити, до якого права належить справа, слід зрозуміти, до якої галузі законодавства вона належить. Загальне право включає питання кримінального, договірного, цивільно-деліктного права, а юристи права справедливості вирішують питання про нерухомість, довірчу власність, торгівлю, банкрутство, спадкування тощо. Тобто сучасне англійське право має дві системи права, кожна з яких має власний предмет та процедуру регулювання.

В Англії головним для юриста було вміти порушити справу, знайти форму позову, тобто необхідну процедуру, яка дозволяла звернутися до Королівського суду. Якщо ж процес починався, можна було покластися на присяжних, які знайдуть правильне рішення. Англо-американська правова сім'я - це сукупність національних систем права, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норм, які сформулювали судді в судовому прецеденті, в поділі права на право загальне і право справедливості, у визнанні закону лише після випробовування його судовою практикою, в перевазі процесуального права над матеріальним.

Загальне право англо-американського типу поширене, крім Англії і країн Північної Америки, в ряді держав різних континентів: у Північній Ірландії, Австралії, Новій Зеландії, Канаді, у визначеному ступені - в колишніх колоніях Британської імперії тощо.

Усередині англо-американського типу правової

системи розрізняють дві групи: англійське загальне

право (Англія) та американське загальне право

(США)

Що стосується структури права англо-американської правової сім'ї, то слід ще раз підкреслити, що воно, порівняно з правом країн романо-германської правової

149

сім'ї, не знає внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне і юридичне. Воно навіть не диференціюється на цивільне і адміністративне, кримінальне і торгове, а класифікується на загальне право і право справедливості. Цей поділ має надзвичайно важливе значення, тому що й англійські юристи поділяються на юристів загального і юристів права справедливості.

Існують також інші корінні відмінності права англо-американської системи. Так, у ньому не існує галузевих інститутів як сукупності однотипових норм права. Норма права є відпрацьованим судовою практикою рішенням з конкретної справи. Тепер зрозуміло, що ця норма є менш загальною і абстрактною порівняно з нормами права, до яких звикли ми. У цих норм не може бути поділу їх на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів тощо. Така структура права зумовлює те, що воно не може бути кодифікованим.

Отже, головним джерелом англійського права є судова практика. Визнання судового прецедента джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тільки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчу.

На територію США англійське право внесли переселенці з Англії.

У праві США, як і в англійському, домінує процесуальне право над матеріальним та його диференціацією на загальне і право справедливості. Отже, за структурою американське право відноситься до сім'ї загального права, тобто формується судовою практикою у вигляді прецедентів, поділяється на федеральне і право окремих штатів. Джерелами права є судовий прецедент, закон, правова доктрина, яку розробили окремі судді та суддівські

корпорації. Як правило, доктрина стверджує високу роль суду в здійсненні контролю над конституційністю законів, при тлумаченні прецедентів. Як і в Англії, так і в США зберігають своє значення суди справедливості, які існують у 10 штатах і, у випадку відсутності в загальному праві способів для вирішення питання, керуються правом справедливості (не доходячи до створення прецедента).

Отже, у США, як і в Англії, головне джерело права становить судова практика. Проте остання відіграє не однакову роль у створенні прецедентів. На відміну від англійського Апеляційного суду і палати лордів, вищі суди США (Верховний суд США і Верховні суди штатів) не вважають себе зобов'язаними власним прецедентам і можуть, таким чином, змінити свою практику. Верховний суд федерації, Верховні суди штатів можуть відмовитись і від прецедента конституційного тлумачення. Крім того, у співвідношенні федеральної судової системи і системи штатів діє аналогічний принцип, що й при співвідношенні федерального права і права штатів. А саме, суди штатів мають абсолютну компетенцію, а у федеральні суди можна звертатися тільки у разі, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнано компетентними.

Як джерело права законодавство в США має більше значення, ніж в Англії. Закони поділяються відповідно також на загальнофедеральні та закони штатів. Особливе місце серед федеральних законів належить Конституції США. Остання - це акт, яким передбачено не тільки конституційний устрій держави, а й проголошено сам факт створення держави і суспільства. Виходячи з ідей природного права і суспільного договору, вона урочисто встановлює межі повноважень федеральних органів, їх взаємовідносини з штатами і громадянами.

У США більше значення також зберіг інститут присяжних. Громадянин вправі вимагати, щоб його справу розглядали присяжні, якщо ціна позову більша ніж 20$. Щороку в США суди присяжних розглядають більше ніж

151

150

100 000 справ, в той час, як в Англії ця кількість становить 20 000, а в Франції-тільки 1 200.

Судова влада СІЛА має меншу централізацію. Біля 95% справ розглядають тільки суди штатів (Див. праці В. В. Копєйчикова).