Теория государства и права

Право переважно проявлялось у закріпленні заборон, обов'язків, відповідальності (пов'язаної зі сплатою податків, військовою службою тощо), і хоч в якійсь мірі воно базувалося на нормах моралі, завжди було прямим знаряддям держави та втілювалося у життя державною владою через юридичні механізми.

Але найбільша цінність права - не у встановленні заборон, обов'язків, відповідальності, а у запровадженні дозволів, що регламентують соціальну свободу, громадянську активність людей.

Будь-яка національна правова система з метою правового регулювання, забезпечення організованості, впорядкованості, стабільності суспільних відносин залежно від економічних, соціально-політичних умов рівномірно встановлює і заборони, і позитивні обов'язки, а тим більше визначає дозволи для розвитку соціальної свободи й автономії кожної особи, активності людей, створення можливостей їх розквіту і самореалізації. Характерними рисами авторитарних, антидемократичних держав є те, що

ПО

в їх нормативному матеріалі переважають юридичні заборони, суворі санкції та інші примусові заходи державного впливу. Але навіть у цих державах право сприяло прогресові, поступовому нагромадженню елементів загальнолюдської правосвідомості. Право є показником суспільного розвитку і культури людства. Воно характеризується тим, що за своєю суттю покликане бути першоосновою, головною цінністю суспільства Така історична роль і призначення права в житті загалу (соціуму) визначена його особливими основними властивостями (нормативністю, формальною визначеністю, державною забезпеченістю, загальною обов'язковістю, системністю) та завданнями, що покладені на нього: ввести чіткі, постійні, гарантовані нормативні критерії, побудовані на принципах громадянського миру, злагоди, врахування різних інтересів у складному, суперечливому соціальному житті, викликаному політичною боротьбою, етнічними, груповими конфліктами, особистими колізіями у стосунках людей; забезпечити і захистити статус автономності особи та межі її вільної поведінки.

Вдумливий аналіз юридичних документів і, в першу чергу, пам'яток права свідчить про прагнення цього інституту своїми нормами закріпити справедливість, мудрість, реалізм, життєздатність. Невипадково стародавні збірники законів, пам'ятки права називали "Правдами" і вважали виразниками істини, справедливості, правди, а численних служителів права та феміди об'єктивно йменували мислителями, мудрецями. Юридичні вимоги цих актів проникали в усі життєві ситуації, тонкощі, деталі людських стосунків, впливали на різноманітні інтереси співвітчизників. В обгрунтуванні видання стародавніх індійських законів Ману йшлося: "Якби цар не накладав безустанно кару на тих, хто її заслужив, сильніші засмажили б слабких, як рибу на вертелі".

Право виступає ознакою цивілізації тому, що виражає глибинні потреби суспільства у визначальних цінностях, створює ідеал поведінки, орієнтованої на ці цінності.

111

Право є вираженням соціального прогресу, розвитку, поступу всього суспільства вперед, його гарантом та засобом реалізації.

Та найважливіше те, що право є виразником найвищого досягнення цивілізації - свободи, гуманізму, культури.

Право, виступаючи найважливішим елементом культури, утверджує свою цінність. Це полягає в тому, що воно у специфічному вигляді віддзеркалює суспільне життя в усіх його різноманітних і складних аспектах, особливо його якісний стан, де особа визнається найвищою соціальною цінністю.

Право, виражене в законах і підзаконних актах, вбирає у свої формалізовані нормативні приписи, всесвіт складних людських відносин надзвичайно широкого спектру - від доленосних і глибинних сторін життя, що визначають політичні, економічні, соціальні основи суспільства, до простих побутових питань.

При цьому норми права орієнтуються на засади найпрогресивнішого стану суспільства. Вони покликані передчасно впливати на поведінку людей з метою ефективного, справедливого вирішення різноманітних конфліктів, спірних питань, пристрастей людей.

Власне тому, що в правових нормах, юридичній практиці відображаються найскладніші життєві ситуації, юридична наука - юриспруденція завжди була тісно пов'язана з мистецтвом, літературою, з театром і має незаперечну культурну вартісність.

Увесь цей скарб, надбання духовних цінностей через право, нормативну базу, через увесь апарат правового регулювання отримує нормативне життя у світі об'єктивованих явищ, закріплюється і поширює свою силу на майбутнє та реалізується у повсякденних стосунках людей.

Мабуть, тільки через право матеріалізується основа культури - потенціал акумульованих духовних цінностей,

112

покликаних і здатних оберегти і захистити людину від негативних сил природи, суспільства.

У ході розвитку всесвіту, переході його на нові, вищі ступені якісного стану, здійснюється і послідовний розвиток права, здобуття ним нових характеристик, що відповідають його істинній сутності.