Теория государства и права

багатьох самостійних, рівнозначних духовних сутностей, які не зводяться до єдиного начала. Термін «плюралізм» запропонував німецький філософ X. Вольф у 1712 р. Плюралізм виступає у двох основних формах:

1) дуалізм, згідно з яким існують два початки: ідеальне і матеріальне;

2) поліїзм, де початок не один, а їх багато.

У пізнанні теорії плюралізм обстоює множинність істини.

Плюралізм же права відображає плюралізм прав та понять, причому кожне з конкуруючих між собою вчень претендує на істинність саме в своїй версії, свого розуміння права.

«Багатогранність» права як складного суспільно-політичного феномена є загальною рисою всіх сучасних концепцій права. Право «розчиняється» в системі соціального регулювання і розглядається як система, складовими якої є справедливість, гуманізм та система цінностей на протиставлення закону. І єдину можливість існування у правовому полі дає саме концепція правового плюралізму.

У світі існує змагання різних культур та систем цінностей, різних філософських поглядів та систем права, в ході якого вони намагаються довести свої переваги і зникають, якщо не можуть цього зробити. Вчені-прихильники плюралізму вважають: «Будь-яка система, вступаючи у боротьбу з іншою, в обов'язковому порядку враховує її досвід, розширюючи тим самим горизонт власного досвіду. Адже найцінніші пізнавальні ідеї виникли саме при зіткненні та взаємодії систем».

У сучасності плюралізм представлений як методологічна орієнтація в ряді концепцій: теорії факторів, теорії політичного плюралізму, так званої плюралістичної демократії. Плюралістична демократія - це концепція, згідно

98

99

якою політична влада в сучасній державі перетворилась на «колективну владу» багатьох організацій.

Повертаючись до права, слід підкреслити, що незважаючи на протилежність щодо підходів до історичної форми права, основою їх було уявлення про право як явище, що виражає відповідно до першої з названих концепцій -історичні традиції, а відповідно до другої - природні права людини. Кожна з цих теорій розглядає право, як виразник моралі, справедливості, а закон - як закріплення волі держави. Порушена ще в працях стоїків, софістів, Платона, Аристотеля теорія відмінності «закону» і «права» знайшла розвиток у багатьох сучасних концепціях права.

Засновником концепції соціологічного права був Є. Ерліх. Право коріниться не в законах, а в самому суспільстві. Джерело його слід шукати у поведінці людей, які реалізують право. З цих позицій він висунув ідею «живого права спільнот», котра віддавала перевагу судовій та адміністративній правотворчості. Соціологічна концепція сучасності представлена Гарвардською школою (Р.

Психологічна теорія права виникла в XIX ст., а найбільшого поширення досягла на початку XX ст. її засновником в Україні та Росії є Л. Петражицький, а у Західній Європі - Г. Тард. Представники психологічної школи перетворюють право на психологічний процес, вважаючи джерелом права переживання та емоції людини. Л. Петражицький відкидав будь-які спроби обгрунтувати взаємозв'язок людських емоцій та об'єктивного світу, що призвело до висновку про незалежність права щодо політики, економіки та держави.

Засновником інтегративної юриспруденції є Д. Холл. Він спробував поєднати окремі елементи теорії природного

100

права, позитивізму, соціологічної школи права, створивши тим самим нову школу. Так, із позитивного права запозичене вчення про юридичні терміни, з природного права - вчення про моральну цінність права, з соціологічної юриспруденції - умови виникнення і розуміння права, процес його функціонування.

Усі наведені точки зору, характерні для різних правових шкіл, є свідченням того, яка складна природа права. Поділяючи зміст одних теорій і відхиляючи інші, слід і в останніх бачити раціональне зерно. Отже, можна стверджувати, що сучасна правова наука характеризується плюралізмом концепцій права, причому зміст права становлять не лише норми правових актів, судова правотворчість, а й мораль, традиції, звичаї, етикет, правосвідомість різних правових груп.