Теория государства и права

Передумовою закріплення суверенітету в чинній Конституції України стала Декларація про Державний суверенітет України, яку прийняла 16 липня 1990р. Верховна Рада УРСР. Цей документ - перший основний документ на шляху побудови суверенної, незалежної, демократичної України. У декларації було проголошено три відомі у юридичній теорії суверенітети (державний суверенітет - верховенство, самостійність, повнота і неподільність державної влади республіки в межах її території та її незалежність і рівноправність у зовнішньополітичній сфері; народний суверенітет - повновладдя народу, визнання його єдиним джерелом влади, створення засобів і 90

механізмів, що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства; національний суверенітет - повновладдя нації, реальна можливість визначити характер свого національного життя, в тому числі політичного самовизначення та створення власної держави).

Із суверенітету України випливає і незалежність держави. Лише суверенна держава може бути незалежною і має право самостійно вирішувати всі питання державного життя.

Основний закон держави характеризує Україну як демократичну державу, де ст. 5 затверджено республіканську форму правління. Згідно з цим положенням громадяни наділені правом формувати вищу законодавчу владу, обирати Президента, брати участь у роботі місцевого самоврядування. Ці повноваження забезпечують реалізацію принципу народовладдя, участь населення в управлінні державою.

Конституція України гарантує широкий спектр прав і свобод людини та громадянина, які є рівними для всіх і визнані співтовариством світових держав. Зокрема, це право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнських і місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади (ст. 38), об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право на життя (ст. 27), на повагу до його гідності (ст. 28), на свободу й особисту недоторканість (ст. 29), на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), свободу світогляду і віросповідань (ст. 35).

Соціальна спрямованість розвитку Української держави, яка визначена у преамбулі і ст. 1 чинної Конституції розвивається і розширюється у ст. 3. У ній стверджується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава цим нормативним положенням

91

т

взяла на себе повну відповідальність перед людиною за всю свою діяльність, за забезпечення її прав і свобод. Отже, соціальною прийнято вважати державу, що в основу своїх функцій ставить забезпечення добробуту людей, їхній всебічний розвиток.

Серед найпопулярніших ідей сучасного державного будівництва в Україні - ідея правової держави.

Однак практика розбудови українського суспільства і держави підтверджує, у певній мірі, декларативність цього конституційного положення.

Разом з тим, не можна заперечувати наявність передумов і початок формування Української держави як правової держави, в якій влада державних органів і посадових осіб обмежена правом.

Основними напрямками формування правової держави в Україні слід визнати відповідні політичні, економічні, соціальні, ідеологічні та організаційно-правові заходи щодо втілення основних принципів такої держави.

Початок процесу формування правової держави в Україні можна пов'язати з фактом створення Конституційного Суду України, поступовим приведенням українського законодавства у відповідність з міжнародними правовими стандартами, поступовим закріпленням прав людини і запровадженням юридичного механізму, який гарантує реалізацію цих прав.

Подальша розбудова правової держави в Україні вимагає оптимального, високоефективного розвитку існуючого суспільства, держави й особи. 92