Теория государства и права

Права людини - це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку всього людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

Люди мають багато прав, щоб привести їх до певної системи, вони розподіляються за певними ознаками.

> фізичні (необхідні для фізичного існування, для задоволення біологічних, матеріальних потреб - право на життя, житло, безпечне природне середовище, належний рівень матеріального забезпечення);

> особисті (щодо збереження, розвитку та захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її

84

світогляду та духовності - право на їм я, честь, гідність, свободу віросповідання, переконань, сумління тощо);

> культурні (щодо збереження, розвитку національної самобутності, доступу до духовних здобутків людства, їхнє засвоєння, використання та участь у подальшому розвитку -право на освіту, виховання, користування надбаннями культури та мистецтва, авторство, наукову, технічну та художню творчість);

> економічні (можливості реалізувати свої здібності й здобувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та духовних благ, - право на здобуття професії, вибір та здійснення трудової діяльності, справедливу оплату праці, відпочинок і дозвілля та ін.);

> політичні (що стосуються участі у державному та громадському житті, впливу на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об'єднань політичного спрямування - право на громадянство, участь у державному управлінні суспільством, у формуванні представницьких органів державної влади і т. д.).

Існує також інша класифікація, зокрема:

1) за характером, способом здійснення - активні та пасивні;

2) за значенням для носія - основні й неосновні;

3) за суб'єктами - індивідуальні, колективні.

Міжнародпо-правові стандарти в галузі прав людини

Будь-яка держава регламентує та забезпечує права й свободи особистості за допомогою норм національного права, різноманітних внутрішніх механізмів і процедур. Проте силами однієї держави важко їх захистити, тому необхідні міжнародні гарантії.

Уже в 1919 р. була заснована Ліга Націй, під егідою якої укладено ряд міжнародних договорів, що передбачали захист національних меншин в окремих країнах.

85

принцип поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо. В ході своєї діяльності ООН прийняла і проголосила ряд міжнародно-правових актів у галузі прав людини, зокрема:

1. Загальну декларацію прав людини (10 грудня 1948 p.), що має основоположне значення для міжнародної регламентації прав і свобод людини. Це перший міжнародний документ, який найповніше виклав перелік прав людини на основі християнських заповідей;

2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (16 грудня 1966 p.);

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 р.) Ці два Пакти та Декларація стали складовими частинами Хартії прав людини. На відміну від Декларації, кожен Пакт має обов'язкову силу для держав, які його підписали. За обсягом - Пакти не відрізняються від Декларації, а лише розширюють та конкретизують її положення;

4. Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод (прийнята Рада Європи у 1950 p.);

5. Європейську соціальну хартію (Турін, 1961 p.);

6. Заключний Акт наради з безпеки і співробітництва в Європі /НБСЄ/, підписаний у Хельсінкі у 1975 p.;

7. Конвенцію про права дитини (1989 р.) та ряд інших.

Міжнародні документи про права людини не є застиглими стандартами, вони виникають за конкретних умов і можуть уточнюватися, змінюватися, розвиватися.