Таможенное право

З метою виявлення спільного, в різних варіантах класифікації, у таблиці 4.1 узагальнено всі засоби регулювання, які було розглянуто у попередніх розділах.

Гл. 4 Нетарифне регулювання

Таблиця 4.1

Засоби нетарифного регулювання

№

з/п Засоби нетарифного регулювання 3 погляду фахівців менеджменту 3 погляду економістів 3 погляду фахівців митної справи

мал. 4. la мал. 4.16 мал. 4.2 мал. 4.3 мал. 4.4 мал. 4.5 мал. 4.6 1 2 3 4 5 6 7 8 9 1. Кількісні обмеження 2. Побічний протекціонізм 3. Стандарти та вимоги до товарів • , • • •f 4. Фінансові засоби • 5. Методи

:СТИМУЛЮ-

вання експорту 6. Правове забезпечення 7. Вимоги діловодства 8. Спеціальне мито 9. Парата-рифні обмеження 10. Обмеження митного оформлення 11. Обмеження за цінами та режимом розрахунків за імпорт 89

С. Терещенко Основи митного законодавства України

Побудовано таблицю 4.1 таким чином. У колонці 2 перелічено засоби нетарифного регулювання, що згадувалися при розгляді різних варіантів класифікації. У колонках з З по 9 знаком « » позначено наявність того чи іншого засобу нетарифного регулювання у класифікації різних фахівців.

Розглянемо засоби та методи нетарифного регулювання, які, на думку автора, доцільно включити до узагальненої класифікації.

4.4.1. Методи кількісних обмежень

Перший засіб нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який згадується в усіх розглянутих роботах — це кількісні обмеження. Слід зауважити, що наповнення цього засобу конкретними методами у різних авторів суттєво відрізняється. Узагальнюючи та відкида-ючи вплив національних особливостей державного регулювання зовнішньої торгівлі, можна дійти висновку, що загалом до складу кількісних обмежень входять квотування, ліцензування та «добровільне» обмеження експорту. На малюнку 4.8 представлено методи кількісних обмежень як засобу нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, форми квот і ліцензій.

Гл. 4 Нетарифне регулювання

4.4.2. Методи побічного протекціонізму

Засіб побічного, прихованого протекціонізму (рядок 2, табл. 4.1), загалом, являє собою різноманітні перепони, створені численними державними структурами, на шляху імпортних товарів. Національні стандарти та вимоги до товарів (рядок 3, табл. 4.1) також можуть розглядатись як один з методів прихованого протекціонізму, оскільки імпортовані товари підлягають більш прискіпливому дослідженню на відповідність національним стандартам та вимогам, що створює певний бар'єр на шляху їхнього просування на внутрішній споживчий ринок. Тому ці два засоби будуть об'єднані та розглядатимуться як засоби побічного прихованого протекціонізму, методи якого представлено на малюнку 4.9.

За впливом на зовнішньоторговельні відносини до методів побічного протекціонізму можна умовно включити технічні бар'єри на шляху імпортованих товарів на внутрішній ринок, внутрішні податки, політику державної закупівлі та вимоги стосовно місцевих компонентів.

Методи прихованого, побічного протекціонізму

Квотувавші

Глобальна квота

Індивідуальна квота

Сезонна квота

Кількісні обмеження

«Добровільне» обмеження експорту

Тарифна квота

Експортна квота

Імпортна квота

Ліцензування

зія

Глоба

Генеральна ліцензія

Разова ліцензія

Автоматична ліцензія

Технічні бар'єри Стандарти Сертифікація якості Вимоги пакування та маркування Санітарно-Іілєшчш вимоги Охорона середовища Внутрілпгі

Прямі

Опосередкові

Усклад

процедури митного оформлення

Кількістьдокументів

Політика державної закупівлі

Вигоми стосовно

місцевих компонентів

Мал. 4.8. Методи кількісних обмежень. 90

Мал. 4.9. Методи прихованого, побічного протекціонізму.

91

С.Терещенко Основи митного законодавства України_____

4.4.2.1. Технічні бар'єри

Технічні бар'єри виникають, перш за все, в разі перевірки відповідності імпортованого товару технічним вимогам країни імпорту, що має засвідчуватися відповідними сертифікатами, які товар отримує після певних випробувань. Все це потребує часу та коштів. Державний орган, що проводить перевірку товару на відповідність національним стандартам, може вимагати перевірки кожної товарної партії, що суттєво ускладнює надходження імпортованого товару на внутрішній ринок та підвищує вартість одиниці товару. Витрачений на випробування час та підвищення вартості імпортованого товару є проявом протекціонізму стосовно аналогічних або подібних вітчизняних товарів на внутрішньому споживчому ринку.

Визначення якості імпортованого товару передбачає існування якісних показників та стандартів. Сукупність показників має відповідати характеру товару та його призначенню. Крім того, в разі визначення якості можуть використовуватись результати фітосанітарного та ветеринарного контролю, випробувань у спеціалізованих закладах Міністерства охорони здоров'я, які визначають гігієнічні, фізіологічні, психофізіологічні та інші показники товару. Порівняння номенклатури показників, їхніх значень з еталонними дозволяє визначити якість товару. Слід зауважити, що на споживчому ринку з двох однакових товарів здебільшого покупці обирають дешевший, а за наявністю однакових цін — якісніший. Процедура визначення відповідності якості імпортованого товару системі базових національних показників та отримання потрібного дозвільного державного документа також вимагає часу та відповідних витрат імпортера за проведення випробувань.

Сертифікація якості, перевірка санітарно-гігієнічних показників товару призводять до зростання вартості одиниці імпортованого товару, що є певним ціновим протекціонізмом щодо подібних або аналогічних вітчизняних товарів.

Вимоги до пакування та маркування товарів у країні імпортера можуть стати на перешкоді проникненню товару на внутрішній ринок, особливо, коли мови країн експорту та імпорту різні. Національне законодавство може встановлювати певні вимоги щодо маркування імпортованих товарів, яке дозволяє споживачеві розпізнати товар та застосу-

92

Гл. 4 Нетарифне регулювання

вати до нього власний досвід споживання, виділити товари вищої якості та одержати додаткову інформацію про використання чи застосування того чи іншого товару. Маркування містить інформацію про особливості даного товару порівняно з аналогічним, визначає споживчі властивості та корисність виробів для покупців, стає певним гарантом захисту від підробок та виключає можливість сплутати їх з подібними товарами. Відповідне маркування або спрощує доведення товару до споживачів, або становить певний бар'єр, якщо маркування містить обмаль інформації. Виконання національних вимог щодо особливостей маркування підвищує вартість одиниці імпортованого товару, що надходитиме на внутрішній споживчий ринок. Водночас вимоги, що висуваються до пакування імпортованих товарів, забезпечують збереження цінності товару, визначають його пристосованість до перевезень та складування, доступність використання. Виконання експортером національних вимог щодо пакування завжди пов'язане з додатковими витратами. Особливого значення набуває обов'язкове нанесення на упаковку штрихового кодування, яке дозволяє забезпечити контроль за якістю товару, її відповідністю до загальноприйнятих стандартів. Таким чином, вимоги щодо пакування та маркування можуть стати суттєвим бар'єром на шляху імпортованих товарів, а виконання національних вимог країни імпорту, які можуть відрізнятися від вимог країни експорту, підвищує вартість одиниці товару на внутрішньому споживчому ринку.

Маркування імпортованого товару має інформувати споживача про відповідність санітарно-гігієнічним стандартам, та екологічну безпечність як самого товару, так і його упаковки. Спеціальне екологічне маркування має свідчити, що товари не забруднюють довкілля та як самі товари, так і упаковка, придатні для вторинної переробки. Вимоги щодо збереження озонового шару атмосфери найчастіше застосовуються до косметичних виробів, товарів побутової хімії, побутових товарів, технологічного обладнання та товарів, що можуть містити озоноруйнуючі речовини. Національним законодавством можуть бути висунуті специфічні вимоги до маркування упаковки імпортованих товарів відповідною національною символікою, що свідчить про їхню екологічну безпеку. Таким чином, у зв'язку з важливіс-

93

С. Терещенко Основи митного законодавства України_____

тю вимог екологічної безпеки, дотримання національних екологічних стандартів утворює ще один нетарифный бар'єр для імпортованих товарів.

Національні процедури митного оформлення ускладнюються через наявність майже в кожній країні переліку товарів, заборонених до ввезення на національну територію Товари, що не входять до цього переліку, підлягають обов'язковому декларуванню шляхом подання до органу митного контролю на кожну товарну партію вантажної митної декларації, заповненої у відповідності з національними вимогами. Крім того, для випуску товару у вільний обіг, разом з вантажною митною декларацією та товарними транспортними документами на кожну товарну партію, що декларується, слід подати пакет дозвільних документів, які свідчать про її проходження через різні контролюючі державні органи.

Одним з напрямків ускладнення процедури митного оформлення є визначення окремих пунктів пропуску на кордоні для певної категорії товарів. Це стосується, перш за всё, алкогольних та тютюнових виробів. Слід також ураховувати, що для пропуску на митну територію цих товарів може бути запропоновано подати додаткові документи на момент перетину ними митного кордону

Таким чином, ускладнення процедури митного оформ лення потребує додаткового часу і додаткових витрат на отримання дозвільних документів, що є досить суттєвим нетарифним бар'єром імпорту та може ускладнити процедуру митного оформлення експорту. Водночас суттєво

94

Гл. 4 Нетарифне регулювання

збільшується кількість документів, необхідних для митного оформлення. Так, при митному оформленні, крім вантажної митної декларації, товаросупровідних документів, цілої низки дозвільних документів до митного органу, слід подати зовнішньоекономічний контракт, а у разі необхідності, підтвердження торгово-промислової палати стосовно коду або ціни товару, зазначеної у товарних документах.

Митні органи можуть вимагати як комерційні документи зовнішньоекономічний контракт, рахунок-фактуру, ра-хунок-проформу, специфікації, пакувальні листи, різноманітні сертифікати і т. ін. Банківськими документами як підставою для митного оформлення можуть бути довідки банків про надходження або ненадходження коштів, довідки про надходження коштів при розрахунку за контрактом акредитивом і т. ін. Страховим документом може бути страховий поліс на партію вантажу або документ, що засвідчує внесення заставної суми митних платежів за експортну чи імпортну партію вантажу. В залежності від виду транспорту оформлюється транспортний документ, який свідчить, що перевізником вантаж прийнято до перевезення. Це може бути залізнична або авіаційна накладна, накладна автодорожнього перевезення чи документ комбінованого транспортування. В разі виконання експедитором доручень з транспортно-експедиційного обслуговування можуть подаватись документи, що підтверджують відвантаження чи отримання товару, складські квитанції, різноманітні повідомлення. Крім вантажної митної декларації, митними документами можна вважати документи, що свідчать про виконання державних вимог нетарифного регулювання. Це ліцензії, сертифікати, сертифікати походження тощо.

Загальну класифікацію документів представлено на мал. 4.10.

Застосування при митному оформленні пакета документів змушує, крім оригіналів документів, мати певну кількість копій, які можуть подаватися до податкових органів для здійснення валютного контролю та в обслуговуючий банк як підстава для здійснення валютних розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом.

Слід зауважити, що експортеру та імпортеру треба враховувати національні особливості та вимоги щодо як пере-

95

С. Терещенко Основи митного законодавства України______

ліку документів, потрібних для проведення митного оформлення, так і їх змісту. Ці особливості можуть призвести до великих витрат часу та коштів (сплати мита, податку на додану вартість тощо) за процедуру митного оформлення.

Таким чином, технічні бар'єри, як сукупність методів нетарифного регулювання, можуть утворити суттєві перепони для проникнення товарів на іноземні споживчі ринки. Нехтування впливом технічних бар'єрів у разі розробки стратегічних прогнозів та тактичних планів може призвести до суттєвого підвищення ціни експортованого това1-ру на споживчих ринках країн імпорту, а крім того може спричинити додаткові витрати часу на отримання дозвільних документів, що стануть підставою для випуску товарів у вільний обіг.

4.4.2.2. Внутрішні податки

Черговою сукупністю методів побічного, прихованого протекціонізму як засобу нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, виступають внутрішні податки країни імпорту (мал. 4.9), якими обкладаються імпортовані товари. Ступінь споживчого попиту на товари залежить, у першу чергу, від цінових показників. Обкладення імпортованих товарів (на додаток до імпортного мита, сплати за отримання дозвільних документів країни імпор-

ифікація документів, необхідних для митного

Документн, необхідні для митного оформления

Гл. 4 Нетарифна регулювання

ту при подоланні технічних бар'єрів) внутрішніми податками додатково підвищує вартість імпорту та є проявом прихованого протекціонізму.

Слід звернути увагу на деякі аспекти застосування внутрішньої системи податків до імпортованих товарів. По-перше, оподаткування товарів здійснюється з митної вартості, а не з фактурної. Це однозначно підвищує вартість імпортованих товарів, що надходять на внутрішній споживчий ринок. Тим самим підвищується цінова конкурентоспроможність аналогічних або подібних імпортованим вітчизняних товарів. По-друге, вже розглянутий у підрозділі 4.2.1 принцип країни споживання свідчить про те, що усі товари споживчого ринку однаково обкладаються внутрішніми податками, але податки з імпортованих товарів стягуються під час митного оформлення та випуску їх у вільний обіг на національний ринок, а для вітчизняних товарів моментом оподаткування є момент реалізації їх споживачеві. Слід зауважити, що цей податок, загалом, сплачує споживач, а не товаровиробник. Таким чином, розрив у часі оподаткування вітчизняних та імпортованих товарів надає перевагу національному товаровиробникові на суму не сплаченого податку. Водночас, імпортер, ще не маючи стовідсоткової упевненості стосовно успіху реалізації товару на вітчизняному ринку, сплачує податок на момент митного оформлення.

По-третє, показник «вартість ввезення» товару на внутрішній ринок визначає витрати імпортера в разі випуску товару у вільний обіг та складається з відшкодувань на транспортування, суми мита та податків.

Податки можна поділити на прямі та опосередковані. Прямі податки, такі як податок на додану вартість, акцизний збір, податок на продаж стягуються з митної, а не з фактурної вартості імпортованого товару. До опосередкованих податків можна віднести збори за процедуру митного оформлення, відшкодування за виконання всіляких формальностей, різноманітні збори, які сплачуються після перетину митного кордону. Внутрішні податки та збори відіграють дискримінаційну роль стосовно імпортованого товару. Крім того, слід ураховувати, що ставки внутрішніх податків перевищують ставки імпортного мита, можуть змінюватись країною-імпортером у залежності від кон'юнкту-

97

4 0—454

С. Терещенко Основи митного законодавства України________

ри внутрішнього ринку та виконують протекціоністську роль стосовно вітчизняних товарів шляхом підвищення вартості імпортованих.

4.4.2.3. Політика державної закупівлі.

Вимоги наявності місцевих компонентів

Як метод прихованого, побічного протекціонізму (мал. 4.9) можна визначити політику в рамках державної закупівлі. Це — прихований метод державної торговельної політики, який полягає у тому, що державні структури країни зобов'язані закуняти певні групи товарів тільки у вітчизняних виробників. Цей метод обґрунтовується вимогами національної безпеки.

Іще один метод прихованого протекціонізму, який за кріплюеться законодавче, полягає у вимогах наявності в готовій продукції, яка збувається на внутрішньому місцевому ринку, певного відсотка місцевих компонентів. Така політика спрямована на послідовне заміщення імпортної продукції вітчизняним товаром шляхом розвитку національних виробничих потужностей.

Таким чином, розглянуті у сукупності методи побічного, прихованого протекціонізму як одного з засобів нетарифного державного регулювання зовнішньоторговельної політики дають чітке уявлення про вплив цих методів на торговельні відносини різних країн. Сукупність цих методів утворює адміністративні перешкоди для імпорту товарів, а- подолання їх шляхом отримання державних документів, що засвідчують відповідність товарів національним стандартам, показникам якості, вимогам пакування та маркування, санітарно-гігієнічним нормам, а крім того, вплив внутрішньої податкової системи та системи державної закупівлі, вимоги наявності місцевих компонентів у кінцевому продукті суттєво підвищують вартість одиниці імпортованого товару, що утворює певні адміністративні та цінові переваги для вітчизняних товарів на внутрішньому споживчому ринку країни можливого імпорту.

Застосування методів побічного, прихованого протекціонізму як вхідної інформації у разі здійснення заходів експортної політики та формування складових управлінського рішення експортного спрямування дозволить правильніше

Гл. 4 Не тарифне регулювання

оцінювати вплив адміністративних бар'єрів іноземної держави, що надають певні пільги товарам вітчизняного виробництва та стають перешкодою для проникнення імпортних товарів на внутрішній споживчий ринок.

4.4.3. Методи стимулювання експорту

Фінансовий засіб (колонка 3, мал. 4.3), як сукупність методів нетарифного регулювання (рядок 4, табл. 4.1) розглядається тільки одним автором [20]. Проте, вивчаючи кожний з аспектів цього засобу, можна з'ясувати, що іншим автором запропоновано сукупність методів стимулювання експорту (колонка 2, мал. 4.4) [18], які загалом мають аналогічне наповнення.

Основна спрямованість їхнього впливу — стимулювання експортної стратегії та тактики вітчизняних товаровиробників шляхом яядання прямих або опосередкованих державних субсидій та впровадження експортної державної кредитної політики стосовно національних виробників. Найголовніше призначення субсидій та кредитів — підвищити конкурентоспроможність національних товарів на світовому торговельному ринку шляхом зниження вартості експортованого товару.

Враховуючи викладене, варто, на думку автора, узагальнити наведене у [18,20] під однією назвою — методи стимулювання експорту як засобу нетарифного регулювання зовнішньоторговельної діяльності держави. Можна виділити чотири взаємопов'язані групи методів: фінансові субсидії, експортні кредити, демпінг та адміністративні методи стимулювання експорту (мал. 4.11).

4.4.3.1. Субсидії

Відомо [20], що субсидія — це грошова виплата, спрямована на підтримку вітчизняних товаровиробників та опосередковану дискримінацію імпортних товарів. Водночас, експортні кредити — це прихована експортна субсидія, яка виступає як метод фінансової зовнішньоторговельної політики та спрямована на фінансове стимулювання експорту вітчизняними товаровиробниками. Крім цього, за умови загострення цінової конкурентної боротьби можливе застосування державного демпінгу, як методу фінансової нетарифно! торговельної політики, який полягає в тому, що ціни товарів у разі просування їх на зовнішній ринок суттєво нижчі

98

99

С. Терещенко Основи митного законодавства України_______

від їхніх цін на внутрішньому національному ринку.

Субсидії, у звязку з напрямком їх виплат, можна поділити на прямі, які сплачуються експортерові безпосередньо після здійснення експортної операції та являють собою дотацію йому на відшкодування різниці між витратами та отриманим прибутком, і опосередковані, з допомогою яких шляхом надання пільг зі сплати податків, пільгових умов страхування і т. ін. здійснюється прихована дотація. Субсидії можуть надаватися тим товаровиробникам, чиї товари на внутрішньому споживчому ринку конкурентоспроможні щодо імпортних, а також тим, які безпосередньо здійснюють експортні операції.

Отже, існують внутрішні субсидії. Вони надаються вітчизняному товаровиробникові, коли його товари надходять на внутрішній ринок, задля підтримки їх конкурентоспроможності щодо імпортованих товарів та, як найбільш прихований фінансовий метод дискримінації імпорту, передбачають державне бюджетне фінансування виробництва певних вітчизняних товарів. Такий вид субсидій ефективніше впливає на обмеження імпорту, ніж введення квотування або певних ставок імпортного мита.

Над. 4.11. Методи стимулювання експорту. 100

Методн егасуяюваиня ____експорту____

Гл. 4 Не тарифне регулювання

Експортні субсидії, на відміну від внутрішніх, надаються національним експортерам для продажу товарів на зовнішній ринок за цінами, нижчими від внутрішніх, що забезпечує їм цінову конкурентоспроможність та стимулює розвиток експортної стратегії та тактики вітчизняних підприємств. Одначе, стимулювання експорту шляхом надання субсидії, яка зменшує надходження вітчизняних товарів на внутрішній ринок, може спричинити утворення певного їх дефіциту, що, у свою чергу, призведе до підвищення ціни товару на внутрішньому ринку. Різниця між імпортним тарифом та експортною субсидією полягає у тому, що перший підвищує внутрішню ціну імпортованого товару, а друга — експортованого товару.

Слід зауважити, що коли імпортер виявить факт субсидіювання експортованого товару, країна-імпортер для підвищення вартості товару на внутрішньому споживчому ринку може запровадити компенсаційне мито.

Внутрішні та експортні субсидії можуть набувати різноманітних форм, що ускладнює їх визначення та оцінку їхнього впливу для країни товаровиробника або країни-екс-портера.

На «Токійському раунді» переговорів стосовно субсидіювання товарів, призначених для експорту у рамках Генеральної угоди по тарифах і торгівлі, розроблено Кодекс по субсидіях і компенсаційному миту, який забороняє використання субсидій у зовнішньоекономічній діяльності, як засобу нетарифного стимулювання експортної політики.

Отже, експортні субсидії, надані певним товарам або певним імпортерам, можуть спричинити у країні імпорту проведення відповідного розслідування та застосування компенсаційного мита, що призведе до утворення певного цінового бар'єра для проникнення на внутрішній споживчий ринок і до зниження конкурентоспроможності щодо аналогічних та подібних товарів національного виробництва.

4.4.3.2. Експортні кредити

Експортні кредити як прихований метод субсидіювання експорту за терміном надання можуть бути короткострокові (до 1 року) для кредитування експорту споживчих товарів та сировини, середньострокові (від 1 до 5 років) для кредитування експорту машин та обладнання та довгостро-

101

С. Терещенко Основи митного законодавства України______

нові (понад 5 років) для кредитування експорту великих інвестиційних проектів. Кредитування здійснюється за умови виконання його основних принципів — повернення, сплата та своєчасність, тобто повернення суми кредиту в обумовлений термін, та сплата певних відсотків за користування ним. Крім цього, слід ураховувати, що кредити надаються під певну заставу, банківські гарантії, страхування та інші види забезпечення, передбачені угодою між стороною, що надає кредит, та стороною, яка позичає. Державні банки можуть надавати кредити національному експортеру під ставку відсотка нижчу від ринкової. Іноземним імпортерам — за обов'язкової умови закупівлі товарів у товаровиробників країни, що надала кредит та страхування експортних ризиків, які містять комерційні та політичні ризики. Кредити імпортерові можуть надаватись у вигляді кредитних ліній, які відкриваються на певну суму та дозволяють кредитувати постачання товарів імпортерам країни, яка отримала відповідну кредитну лінію. Особливостями кредитування експорту як методу державного стимулювання експортної стратегії та тактики є можливість перенесення часу перших сплат за кредит на пізніший строк, державне забезпечення покриття кредиту в грошовій або товарній формі і т. ін.

4.4.3.3. Демпінг

Найгострішим проявом конкурентної боротьби на зовнішньому ринку є експорт товару за демпінговими цінами, що утворені шляхом застосування експортних субсидій та спрямовані на зменшення, порівняно з цінами внутрішнього ринку, експортних цін товару. Головна мета демпінгу — завоювати монопольне становище на зовнішньому ринку збуту.

Демпінг як фінансовий метод нетарифного ругулювання зовнішньої торгівлі може набувати, як уже зазначалось у розділі 4.2.2, різних форм. Так спорадичний демпінг відрізняється тим, що має вимушений для експортера характер, пов'язаний з перенасиченістю внутрішнього споживчого ринку певним товаром. Виникає проблема збуту його на зовнішньому ринку за будь-яку ціну. У той же час навмисний демпінг — це спланована тимчасова цінова політика, головна мета якої — усунення будь-яких конкурентів та встановлення монопольних цін на даний товар на зов-

Гл. 4 Нетарифне регулювання

нішньому ринку. Постійний демпінг передбачає постійне насичення зовнішнього ринку товарами за цінами, нижчими від тих, що утворились на даному ринку на даний товар. У разі експорту товарів за цінами, що перевищують ціни внутрішнього ринку, утворюється зворотний демпінг. У разі зустрічної торгівлі двох країн одним товаром за зниженими цінами утворюється взаємний демпінг.

Таким чином, запровадження демпінгу передбачає монопольне становище певного товаровиробника, що дозволяє нав'язувати свою цінову політику на зовнішньому ринку збуту. Крім того, необхідні можливість відокремлення зовнішнього і внутрішнього ринків та певний попит на зовнішньому ринку на даний товар.

Виявлення країною-імпортером фактів демпінгу викликає відповідну реакцію у вигляді застосування антидемпінгового мита, ставка якого відповідає різниці між цінами внутрішнього та зовнішнього ринку. В такий спосіб, створюючи рівні цінові показники вітчизняному та імпортованому товару, країна-імпортер захищає вітчизняного виробника аналогічних або подібних товарів.

4.4.3.4. Адміністративні методи

Сукупність адміністративних методів як фінансового засобу нетарифного регулювання складається з відмінностей податкової політики щодо експортера, особливостей системи валютного регулювання, інформаційного та кадрового забезпечення і дипломатичної підтримки.

Відмінність національної податкової політики може полягати у необхідності проведення певної процедури державної реєстрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, можливості призупинення зовнішньоекономічних операцій, наявності національних особливостей подання річних та квартальних звітів із зовнішньоторговельних операцій, можливості накладення податкових штрафів, наявності певних методик обчислення податків із зовнішньоторговельних операцій, певних термінів проведення розрахунків за експортні операції, можливості надання податкового кредиту і т. ін. [38].

Національні системи валютного регулювання мають прояв у наявності сукупності двох елементів — валютного механізму та валютних відносин. Валютний механізм установлює правові норми та інститути їх реалізації, а ва-

102

103

С. Терещенко Основи митного законодавства України_____

лютні відносини складаються з повсякденних зв'язків приватних осіб, підприємств, банків з метою проведення міжнародних валютних розрахунків, кредитних та валютних операцій. Національні валютні системи — це сукупність економічних стосунків, з допомогою яких здійснюються розрахунки по зовнішньоторговельних операціях. Загалом, національним законодавством затверджується механізм валютного регулювання та система контролю за рухом валютних коштів, окрім того встановлюється певний механізм купівлі валюти та перерахування її до інших країн. Валютна система кожної країни певним чином визначає співвідношення національної валюти з валютою інших країн шляхом встановлення валютних курсів, визначає ставки відсотків у разі надання кредитів, встановлює валютні обмеження з продажу та купівлі валюти [39].

Наявність національної системи інформаційного забезпечення дозволяє оперативно знайомитись з існуючим національним законодавством, що регулює зовнішньоекономічні торговельні відносини, та з законодавством країн можливих контрагентів торговельних угод, вивчати особливості можливого ринку та його національного законодавства, яке сприяє проведенню експортної стратегії та тактики, або, навпаки, утворює певні митно-тарифні та не-тарифні бар'єри на шляху просування товару на визначений експортером ринок. Сукупність форм національної системи інформаційного забезпечення дозволяє визначити коло факторів, що впливають на проведення експортних операцій, та, шляхом проведення попередніх розрахунків на етапах прогнозування і планування, визначити прогнозовану ефективність здійснення експортних операцій.

Кадрове забезпечення полягає у підготовці національних менеджерів та маркетологів різного рівня для забезпечення підприємств будь-яких форм власності та державних структур фахівцями з питань зовнішньоторговельної політики, тактики та окремих операцій. Наявність фахівців, обізнаних з особливостями національного законодавства та державною системою стимулювання експорту, дозволяє підприємствам виходити на зовнішній торговельний ринок з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком.

104

Гл. 4 Нетарифне регулювання

Торговельні представництва у країнах майбутніх партнерів по зовнішньоторговельних угодах забезпечують експортерам правову підтримку, оскільки вони входять до складу посольств або місій, але безпосередньо підпорядковані міністерствам, що регулюють зовнішню торгівлю. Завдання представництв — сприяти торговельним відносинам з країною перебування, вивчати кон'юнктуру її ринків, визначати національні пріоритети у торгівлі з нею. Торговельні представництва також інформують суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності своєї країни та країни перебування про порядок та правила державного регулювання торговельних відносин в обох країнах.

Національні адміністративні методи нетарифного регулювання ЗЕД мають знайти своє відображення у системі управління експортною політикою, що пов'язана з потребою здійснення валютних розрахунків за експортно-імпортними операціями, оцінки впливу національної податкової політики на цінові показники товару на ринку споживання, перевірки надійності можливого інопартнера та підтримкою в іноземній країні з боку національних торговельних представників.

4.4.3.5. Правове забезпечення

Окремим рядком слід виділити методи правового забезпечення як засобу нетарифного регулювання зовнішньоторговельних відносин (рядок 6, табл. 4.1). Низкою авторів [14, 17, 18, 20] згадується ця проблема, але більш-менш повно її опрацьовано тільки у [20]. У першу чергу, всі автори відзначають, що існують особливості внутрішнього законодавства, яке зазначає та надає відповідь на запитання — хто може бути суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності. Водночас, у кожній країні існує низка двосторонніх договорів, які закріплюють у правовому відношенні стосунки даної країни з усіма іншими країнами, з якими врегульовано торговельні відносини шляхом укладення торговельних договорів та торговельних угод. Головний принцип міжнародного права полягає у тому, що кожна держава володіє винятковою юрисдикцією щодо своєї території, тобто усі юридичні та фізичні особи, які знаходяться на цій території, підпадають під юрисдикцію цієї держави. Виходячи з цього головного принципу, оцінюються усі тор-

105

С. Терещенко Основи митного законодавства України______

говельні договори та угоди, за якими визначається режим перебування іноземних товарів на території даної країни. Таким, зокрема, є режим найбільшого сприяння, який створює рівні, не дискримінаційні умови у міжнародній торгівлі. Він передбачає надання імпортним товарам певних пільг аж до звільнення, за умови виконання певних вимог, від сплати імпортного мита в разі імпортування товарів з країн, з якими укладено відповідні угоди. Існують певні режими для спеціальних економічних зон однієї країни або для територій країн, які входять до митних союзів. Країни, що уклали угоду про митний союз, надають юридичним та фізичним особам-представникам країн угоди, режим не меншого сприяння, ніж національним юридичним та фізичним особам. Слід зауважити, що існують додаткові особливості прикордонної торгівлі сусідніх країн та система митних пільг стосовно товарів походженням з країн, що розвиваються.

Таким чином, правове забезпечення зовнішньоторговельної політики як засіб нетарифного регулювання торговельних відносин різних країн, закріплюється міжнародними торговельними договорами, які визначають принципи торгівлі двох країн або групи країн, що утворюють митні союзи.

Методи правового забезпечення

Тсфгемжьні

Принцип Мал. 4.12. Методи правового забезпечення зовнішньоторговельної політики.

106

Гл. 4 Не тарифне регулювання

4.4.3.6. Обмеження митного оформлення

Сьомим та десятим рядками таблиці 4.1 як засоби нетарифного регулювання визначені вимоги національного діловодства та обмеження митного оформлення.

Вимоги до діловодства як засобу нетарифного регулювання та методи їх реалізації представлено на мал. 4.2. Одначе, слід зауважити, що у цілому їх розглянуто в процесі класифікації технічних бар'єрів як засобу нетарифного регулювання. Не розглянутими лишилися консульські формальності, які полягають у оформленні консульської фактури — документа, що засвідчує ціну одиниці товару та вартість усієї товарної партії. Консульську фактуру експортер може готувати в своїй країні та подавати до дипломатичного представництва країни імпорту для передачі імпортерові товару з метою підтвердження вартісних показників товарної партії. Таким чином, у разі експорту чи імпорту можливе оформлення дипломатичним представництвом документа, який засвідчує ціну одиниці товару та загальну вартість товарної партії, що може бути використано митними органами для перевірки заявленої вартості імпортованого товару та прийнято за основу для визначення митної вартості, з якої нараховуватимуться усі види митних платежів.

Обмеження митного оформлення (мал. 4.5), на думку автора [19], полягають, у реєстрації експортерів, декларуванні та методах оперативного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Законодавство всіх країн веде облік суб'єктів (фізичних та юридичних осіб) зовнішньоекономічної діяльності своєї країни. Окремий облік суб'єктів-експортерів запроваджено деякими країнами з метою регулювання експорту стратегічної сировини, озброєння, подвійних технологій та інших видів товарів, які згідно з внутрішнім законодавством підлягають окремому обліку та регулюванню. Загалом реєстрації, яка відповідно до національного законодавства передбачає присвоєння відповідних кодів (реєстраційного коду підприємства, коду платника податку і т. ін.), підлягають як експортери, так і імпортери. Крім кодифікації суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності слід пройти процедуру державної реєстрації підприємства.

107

С. Терещенко Основи митного законодавства України________

Таким чином, на відміну від викладеного у [19], державній реєстрації підлягають усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. Окремій реєстрації підлягають особливо важливі для даної країни товари, які можуть бути об'єктами імпортних чи експортних операцій. Загальнодержавній реєстрації підлягають усі експортно-імпортні операції суб'єктів даної країни, що е підґрунтям для державної системи валютного контролю (див. 4.4.3.4) та утворюють базу статистичних даних зовнішньої торгівлі даної країни.

Процедура декларування експортно-імпортних операцій полягає у заявленні, у відповідності до вимог національного законодавства країни експорту чи імпорту, відомостей на кожну конкретну товарну партію та сплаті усіх належних митних платежів. Слід зазначити, що кожна держава визначає, хто має повноваження декларувати товар — експортер чи імпортер — сторона зовнішньоекономічного контракту або тільки спеціально уповноважена на це організація, яка здійснює декларування на підставі спеціального доручення експортера чи імпортера. Іще одна особливість декларування полягає в тому, що державою визначається час його проведення. Наприклад, декларування можливо тільки після доставления товару до митниці призначення або цю процедуру можна виконати заздалегідь. Національне законодавство може, в залежності від виду транспорту, яким переміщується товар, передбачити декларування товару тільки у пунктах пропуску через державний кордон, наприклад, для авіаційного або морського транспорту. Певні особливості декларування існують у кожній країні, яка самостійно визначає свою зовнішньоекономічну політику. Крім викладеного, як підставу для проведення процедури декларування, до митного органу слід подати пакет, що складається з комерційних, банківських, транспортних, транспортно-експедиційних, страхових та митних документів (див. мал. 4.10), які вміщують в себе також документи, Що засвідчують подолання експортером чи імпортером державних технічних бар'єрів.

Методами оперативного регулювання зовнішньоекономічної діяльності можуть виступати певні обмеження у торгівлі з певною країною або групою країн. Такі обмеження можуть набирати форму ембарго, яке передбачає повну або часткову заборону торгівлі.

108

Гл. 4 Не тарифне регулювання

У зв'язку з небезпечним епізоотичним станом у країні експорту службою ветеринарного контролю країни-імпор-тера можуть установлюватись обмеження аж до заборони ввезення товарів тваринного походження. Аналогічні обмеження, тільки щодо товарів рослинного походження, можуть застосовуватись інспекцією по карантину рослин (фі-тоінспекція). Державними органами сертифікації може бути заборонено імпорт певних видів товарів, вироблених конкретним товаровиробником. Підставою для заборони зазначається невідповідність товару вимогам національних норм та стандартів. Подібним чином може бути заборонено імпорт товарів, які не відповідають санітарно-гігієнічним та екологічним нормам і стандартам.

Варто зауважити, що як експорт, так і імпорт може бути обмежений під впливом внутрішньо-політичних умов однієї або групи країн.

Отже, до обмежень митного оформлення зовнішньоекономічної діяльності можна віднести (мал. 4.13) виконання консульських формальностей, реєстрацію суб'єктів зовнішньоторговельної діяльності, окремих операцій та їх облік, національні особливості декларування та методи оперативного регулювання.

Обмеження митного оформлення як один із факторів впливу на експортну політику передбачають наявність інформації про їхнє існування в країнах експорту та імпорту і пошуку шляхів їх подолання у разі втілення в життя стратегічних прогнозів та тактичних планів експортного напрямку.

Обмеження митного оформлення

Державна реєстрація

Особливості декларування

Консульські формальності

Методи оперативного регулювання

Мал. 4.13. Методи обмежень митного оформлення як засоби нетарифного Регулювання.

109

С. Терещенко Основи митного законодавства України

Гл. 4 Нетарифне регулювання

4.4.3.7. Спеціальне мито. Паратарифні обмеження

Дев'ятим рядком таблиці 4.1 як засіб нетарифного регулювання визначено паратарифні обмеження. Це, на думку авторів [19], збори за процедуру митного оформлення, внутрішні фіскальні податки, статистичні та гербові збори, податки на імпортні угоди, фрахтові та портові збори. При розгляді методів прихованого протекціонізму розглядався вплив внутрішньої податкової системи у вигляді прямих та опосередкованих податків щодо імпортованих податків [19], тому методи паратарифних обмежень окремо розглядатись не будуть у зв'язку з тим, що основний вплив цих методів врахований при розгляді підрозділу 4.4.2.2.

Антидемпінгове та компенсаційне мито — це спеціальні види мита, що як засіб нетарифного регулювання є захо-дом-відповіддю країни імпорту та являють собою метод підвищення вартості імпортованого товару на внутрішньому споживчому ринку, який виконує захисні функції стосовно аналогічних або подібних вітчизняних товарів. Механізм походження антидемпінгового та компенсаційного мита викладено у 4.4.3.1 та 4.4.3.3 розділах даної роботи.

4.4.3.8. Обмеження за цінами та режимом розрахунків за імпорт

В обмеженнях за цінами та митними платежами можна умовно, тільки для розгляду, виділити два взаємопов'язані методи — цінову політику держави щодо імпортованих товарів та порядок валютних розрахунків за їхнє надходження (рядок 11, табл. 4.1).

Обмеження за цінами, як метод нетарифного регулювання можна розглядати з двох позицій. Перша полягає в тому, що країна-імпортер, задля обмеження перерахування валютних коштів за імпортований товар, здійснює контроль за неперевищенням вартості товарів певного рівня. З цією метою визначаються структури, уповноважені визначати цінові показники імпортованих товарів щодо цін світових товарних ринків. Друга позиція полягає в тому, що з метою збільшення надходжень до бюджету держави, відповідними законодавчими документами затверджуються мінімальні ціни на імпортовані товари, які, загалом, суттєво перевищують фактурні. Таке обмеження за цінами може

110

застосовуватись до товарів високоліквідних на внутрішньому споживчому ринку. Ці позиції певним чином суперечать одна одній. Тому вплив цього методу нетарифного регулювання імпорту підлягає попередньому обрахуванню, яке має визначити дієвість того чи іншого підходу до державної цінової політики.

Крім вищевикладеного, державою, з метою усунення можливих антидемпінгових заходів країни або країн імпорту, можуть визначатись певні нижні цінові показники основних видів товарів, що можуть стати предметом експорту даної країни.

Проведення розрахунків за імпортований товар залежить від існуючих державних механізмів валютного контролю та розрахунків по зовнішньоекономічних операціях. Крім того, існують особливості розрахунків у залежності від місця знаходження товарної партії.

У разі, коли імпортер не набув права власності на товар, який може бути ще не відвантажений або знаходиться на шляху до імпортера, він має подати до обслуговуючого банку зовнішньоекономічний контракт та відповідні розрахунки для перерахування валюти експортерові. Обслуговуючий банк купує потрібну кількість іноземної валюти та переказує її до обслуговуючого банку імпортера. Розраховуючись з експортером після проведення процедури митного оформлення, імпортер до згаданих документів додає вантажну митну декларацію, на підставі якої обслуговуючий банк перевіряє фактурну вартість імпортованої партії товару, та після відповідної перевірки всіх незалежних документів купує на валютній біржі іноземну валюту і переказує її до обслуговуючого банку експортера для зарахування коштів на розрахунковий рахунок експортера.

Усі ці особливості — збирання додаткових документів, виконання певних банківських формальностей — властиві країнам з перехідною економікою та застосовуються як один з методів нетарифного регулювання, спрямований на ускладнення процедури розрахунків за імпортований товар.

Таким чином, державний механізм примусового регулювання цін імпортованих товарів та державне регулювання розрахунків за зовнішньоторговельними операціями по

111

to*

to

Засоби нетарифного регулювання

1 - 1 1 1 Кількісні обмеження

Побічний протекціонізм

Стимулювання експорту

Обмеження митного оформленнях

Правове забезпечення

Квотування

Технічні бар'єри

Субсидії

Державна реєстрація

Торговельні договори та угоди

Ліцензування

ВнуІ'ІПІІІш

податки

Експортне кредитування

Особливості декларування

Режим регулювання ЯІ^Т^

«Добровільне обмеження експорту»

Політика державної закупівлі

Демпінг

Методи оперативного регулювання

авд

Обмеження по цінах та режиму розрахунків за імпорт

Вимоги стосовно місцевих компонентів

АдМІТЯІУП'М'РДПвм І

методи

Мал. 4.14. Класифікація засобів нетарифного регулювання та основні методи їх реалізації.

І

?

С. Терещенко Основи митного законодавства України________

їн, детально розглянуто при проведенні аналізу кожного з засобів регулювання, викладено у розділах 4.1-4.3 цієї роботи та представлено на малюнках 4.1-4.5.

Запропонована узагальнена класифікація засобів та методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності дає, по-перше, уявлення про існування певних бар'єрів у здійсненні експортно-імпортних операцій, по-друге визначає сукупність методів можливого державного впливу на ввезення-вивезення певних товарів, по-третє дозволяє здійснити попередні розрахунки можливих фінансових витрат, пов'язаних з експортом чи імпортом товарів.

Разом з фінансовою оцінкою впливу митно-тарифних засобів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності ця класифікація дозволить визначити цінову конкурентоспроможність експортованих товарів щодо подібних та ідентичних товарів країни імпорту або будь-якого іноземного ринку споживання, що має бути підґрунтям експортної політики.

Висновки.

І. Нетарифні обмеження, за своїм походженням, є комплексом національних адміністративних заходів, які нерідко пов'язані безпосередньо з зовнішньою торгівлею, але виконують функції регулятора експортних та імпортних операцій. Засоби нетарифного регулювання, на перший погляд, не мають такого суттєвого впливу на зовнішню торгівлю, як митно-тарифні, але у звязку з своїм національним походженням та національними особливостями застосування стають впливовим регулюючим фактором у торговельних відносинах різних країн.

II. Головна мета кількісних обмежень як засобу нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності полягає у захисті внутрішнього ринку від проникнення товарів іноземного виробництва. У такий спосіб, відбувається захист вітчизняного товаробника, коли застосування митно-тарифних засобів регулювання вичерпало себе або їх дія, з погляду держави, недостатньо ефективна. У цьому разі держава застосовує методи кількісного обмеження експорту чи імпорту.

114

Гл. 4 Не тарифне регулювання

ПІ. Методи побічного протекціонізму полягають у наявності певних стандартів, застосуванні внутрішніх податків і особливих правил стосовно імпортних товарів, що створює нетарифні перешкоди на шляху проникнення товарів на внутрішній ринок країни імпорту. В разі виконання цих вимог зростає ціна товару, що у сукупності є важелем протекціонізму щодо товарів вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку країни імпорту.

IV. Потреба у державному стимулюванні експортної стратегії та тактики вітчизняних товаровиробників викликала запровадження у практику зовнішньоторговельної політики прямих та опосередкованих субсидій, розвитку державного механізму кредитної політики з метою підвищення конкурентоспроможності національних товарів на світовому торговельному ринку шляхом зменшення вартості експортованого товару, як наслідку надання державних субсидій та кредитів. Найбільш гострим проявом конкурентної боротьби на зовнішньому ринку є експорт товарів за демпінговими цінами, утвореними шляхом використання експортних субсидій, який спрямований на завоювання монопольного становища на зовнішньому ринку.

V. Правове забезпечення зовнішньоторговельної політики як засіб нетарифного регулювання закріплюється міжнародними торговельними договорами та визначає принципи торговельних відносин різних країн, визначає режим перебування іноземних товарів. Двосторонніми договорами може бути встановлено режим найбільшого сприяння, який забезпечує надання імпортним товарам певних пільг зі сплати імпортного мита.

VI. До обмежень митного оформлення як засобу нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності можна віднести державну реєстрацію суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, окремих торговельних операцій та їх облік, національні особливості декларування та методи оперативного регулювання.

VII. Державний механізм регулювання цін імпортованих товарів та розрахунків за зовнішньоторговельними операціями по імпорту утворюють додатковий засіб нетарифного регулювання, який проявляється у навязуванні державної цінової політики по певних групах імпортованого товару та ускладненні процедури валютних розрахунків.

115

С. Терещенко Основи митного законодавства України________

VIII. Хоча пропонована узагальнена класифікація засобів та методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності не є загальноприйнятою, вона дає уявлення про наявність бар'єрів у здійсненні експортно-імпортних операцій, визначає сукупність методів можливого державного впливу на ввезення-вивезення певних товарів та дозволяє здійснити попередні розрахунки можливих фінансових витрат, пов'язаних з експортом чи імпортом товарів.

IX. Розробка експортних стратегічних прогнозів, планування тактики експорту потребує від експортера виділення окремим блоком факторів державного впливу національних особливостей проведення зовнішньоторговельних операцій. Крім цього, слід вивчати та враховувати нета-рифні бар'єри в країні можливого імпорту, оскільки подолання адміністративних нетарифних перепон — це додаткові витрати часу та коштів, що суттєво підвищує вартість імпортованих товарів, гальмує їхнє надходження на внутрішній ринок країни імпорту та тим самим забезпечує певні переваги національним товарам.