Таможенное право

66

I

З*

Гл. 4 Нетарифне регулювання

С. Терещенко Основи митного законодавства України______

та експортні товари вітчизняного виробництва [16, 20, 29]. Така спроба більш прозора та зрозуміла при оцінці їхнього впливу на прогнозування та планування експортного напрямку.

Першим буде розглянуто підхід до класифікації викладений у [16].

Запропонована економістами систематизація засобів нетарифного регулювання [16] відрізняється від варіанту фахівців менеджменту. Ь представлено на малюнку 4.2, де засоби нетарифного регулювання об'єднано в чотири окремі групи.

Першу групу утворюють так звані методи, пов'язані з кількісними обмеженнями, застосування яких здійснюється через адміністративний вплив держави на зовнішньоторговельні операції.

Головна мета кількісних обмежень полягає у захисті внутрішнього ринку від проникнення товарів іноземного виробництва. Тим самим захищається вітчизняний товаровиробник, коли застосування митно-тарифних засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності вичерпало себе або їхній вплив, з погляду держави, не достатньо ефективний. У цьому разі держава застосовує кількісні обмеження експорту та імпорту. Два основні методи — це квотування (контенгування) та ліцензування, що є обмеженням на певний термін імпорту (експорту) товарів за кількістю, обсягом або вартістю, і полягає у отриманні відповідного дозвільного державного документа (ліцензії) на здійснення експорту (імпорту). Згідно з законодавчою базою держави, яка здійснює ліцензування, існують разові або генеральні ліцензії на експорт та імпорт. Різниця між цими видами ліцензій полягає у тому, що в разовій ліцензії наводяться кількісні та вартісні показники товару, а також зазначається термін її дії, тоді як у генеральній ліцензії подається лише перелік товарів, а впродовж терміну її чинності кількісних або вартісних обмежень не передбачає ться. Генеральні ліцензії, згідно з національним законодавством, можуть мати деякі особливості, які певним чином регулюють експортні або імпортні операції.

Ліцензування тісно пов'язане з квотуванням експорту та імпорту. Існують глобальні, індивідуальні, сезонні та тарифні квоти. Глобальні квоти визначають обсяги експорту (імпорту) у вартісних або фізичних одиницях на

68

Гл. 4 Нетарифне регулювання

певний період часу. Індивідуальна квота передбачає розподіл обсягів експорту чи імпорту для певних країн. Сезонні квоти поширюються на певні сільськогосподарські товари та забезпечують регулювання надходження імпортованої сільськогосподарської продукції у певні сезони року. Мета сезонного квотування — забезпечити пріоритетний збут товарів вітчизняного виробництва та, тим самим, забезпечити підтримку національних виробників сільгосппродукції.

Тарифна квота являє собою поєднання кількісного обмеження та митно-тарифних засобів. Вона визначає обсяги імпортованого товару за мінімальними розмірами мита. До товарів, що імпортуються поза квотою, застосовуються ставки мита на загальних підставах.

«Добровільне обмеження експорту» полягає у тому, що країни-імпортери, застосовуючи політичні та економічні важелі, пропонують країні-експортеру зменшити обсяги продажу певних товарів на зовнішньому ринку.

До другої групи віднесено методи «побічного» або «прихованого» протекціонізму, серед яких центральне місце посідає регулюючий вплив податків та податкової політики держави. Податки безпосередньо впливають на вартість імпортованих товарів, а в разі зниження ставок імпортного мита суттєво підвищується роль внутрішніх податків, які ведуть до загального підвищення цін на товари. Податком, який безпосередньо стягується при митному оформленні товарів, є податок на додану вартість.

Введено [16] показник — «вартість ввезення» товару на внутрішній ринок, який складається з трьох основних компонентів: відшкодування на транспортування, суми мита та суми податків, що накладаються на імпортовані товари. Він визначає суму, яку має сплатити імпортер в разі випуску товару у вільний обіг на внутрішньому споживчому ринку. Податки, якими обкладаються імпортовані товари, суттєво підвищують вартісні показники. Застосовуються вони, починаючи від перетину митного кордону, і до реалізації товару кінцевому споживачу. Підвищення ціни імпортованого товару зменшує його конкурентоспроможність стосовно національних товарів за ціновими показниками. Аби уникнути подвійного стягнення податків з товарів у разі експорту або імпорту, укладаються відповідні

69

С.

міждержавні угоди, які регулюють стягнення внутрішніх податків тільки в одній країні експорту чи імпорту. :

Принцип «країни споживання» полягає у тому, що всі товари, які споживаються в даній країні, незалежно від походження — вітчизняні чи імпортовані, обкладаються однаковими податками. Разом з тим, податки з імпортованих товарів стягуються в разі митного оформлення у вільний обіг на національному ринку. З вітчизняних товарів податки стягуються тільки в разі реалізаціїї їх споживачеві. Такий принцип застосування механізму оподаткування утворює певний розрив у часі сплати податку та надає вітчизняним товаровиробникам певні переваги на внутрішньому споживчому ринку. Експортовані товари вітчизняного виробництва звільняються від побічних податків. Таким чином експортери (товаровиробники) отримують умовні субсидії на суму несплаченого (поверненого) податку. Тим часом імпортер сплачує податки за іноземні товари на момент митного оформлення. Отже, з цих товарів стягується той самий податок, що й з вітчизняних, але між моментами оподаткування імпортованих та вітчизняних товарів утворюється певний розрив у часі, що надає відповідні переваги вітчизняним товаровиробникам.

У розділі 3.2 було розглянуто аспекти визначення митної вартості імпортованих товарів, яка суттєво відрізняється від оптової вартості товарів вітчизняного виробництва. Обкладання податками імпортованих товарів здійснюється з митної, а не з оптової вартості, що утворює певний ціновий бар'єр для імпортованих товарів на внутрішньому споживчому ринку.

Таким чином, регулюючий вплив національних податків та додаткових відшкодувань на вартість імпорту та застосування принципу країни споживання, певним чином перешкоджають просуванню імпортованих товарів на внутрішній споживчий ринок.

Разом з підвищенням вартості у звязку з застосуванням національної системи оподаткування, вартість імпортованих товарів може підвищуватись за рахунок спеціальних імпортних податків та зборів, які за своїм економічним змістом відповідають імпортному миту, але застосовуються державою тільки як надзвичайний засіб з метою ліквідації дефіциту торговельного та бюджетного балансів

70

Гл. 4 Нетарифне регулювання

країни. Крім того, цей засіб може застосовуватись державою, аби примусити ту чи іншу країну ввести «добровільне» обмеження експорту.

Збори та податки за дотримання національних особливостей митного оформлення вантажів суттєво не впливають на вартість імпортованого товару, але у зв'язку з відсутністю еквівалентів серед внутрішніх податків, ці збори та податки мають певний протекціоністський характер.

Спеціальні податки на внутрішньому споживчому ринку виконують особливу функцію стосовно імпортованих товарів, хоча формально ставки податків однакові для імпортованих та вітчизняних товарів. У звязку з тим, що цінова база оподаткування та методика стягнення податку щодо вітчизняних товарів відрізняються від тих, що застосовуються до імпортованих товарів, вони суттєво підвищують ціну відносно вітчизняних товарів. Таким податком є акцизний збір, який стягується як з вітчизняних, так і з імортованих товарів, таких як алкогольні, тютюнові вироби або товари, що в даній країні не виробляються. У деяких країнах це — кава, чай, шоколад і т. ін. Національний товаровиробник має можливість скористатися відстроченням сплати акцизного збору, але отримувач зобовязаиий сплатити цей податок за імпортований товар безпосередньо при митному оформленні та випуску його у вільний обіг на внутрішній ринок.

Розглянуте дозволяє зробити висновок, що засоби побічного (прихованого) протекціонізму суттєво впливають на підвищення ціни імпортованого товару, що створює певний ціновий бар'єр стосовно аналогічних або подібних національних товарів на внутрішньому споживчому ринку, та, тим самим, створює певні переваги для товарів національного виробництва.

Стандарти та вимоги до імпортованих товарів [16], як засобів нетарифного регулювання, складають третю групу, що утворена на підставі національних технічних, адміністративних норм та правил, запровадження яких утворює протекціоністські бар'єри на шляху імпортованих товарів. Ця група, що включає технічні бар'єри, якісні показники, санітарно-гігієнічні вимоги, параметри атестації фармацевтичної продукції, необхідність збереження навколишнього середовища та стандарти до маркування, пакування імпортованого товару, певним чином регулюється положення-

71

С. Терещенко Основи митного законодавства України_______

ми, напрацьованими у ході «Токійського раунду» ГАТТ. Країни, що брали участь у ньому, уклали угоду стосовно технічних бар'єрів у зовнішньоторговельних стосунках та усунення дискримінаційних технічних вимог до імпортованих товарів. Країнам-учасницям запропоновано не застосовувати протекціоністські національні стандарти та норми, оцінювати імпортовані товари тільки за стандартами та правилами, які застосовуються до вітчизняних товарів. Так, застосування технічних бар'єрів до імпортованих tosa-рів забезпечує надходження товарів, які за своїми параметрами відповідають національним стандартам країни-імпортера. У разі розбіжностей у технічних характеристиках, для імпорту таких товарів виникають практично нездоланні перешкоди.

Якісні характеристики товару мають відповідати вимогам внутрішнього ринку країни-імпортера. При цьому кожна країна-імпортер застосовує свої національні системи перевірки якості товарів. Особливості національних систем перевірки якості можуть призвести до певних часових та матеріальних витрат на проведення випробувань як з боку експортера, так і імпортера відповідного товару. Перевірка якісних характеристик майже завжди застосовується до електротехнічних товарів, складного обладнання та хімічних речовин. Характеристики товарів можуть перевірятись у національному полі країни-імпортера, а також шляхом проведення експертних обстежень підприємств-виробників даної продукції у країні експорту. На підставі оцінки якісних характеристик товару, видається відповідний документ країни імпорту про безпеку застосування, що засвідчує відповідність імпортованого товару національним нормам та стандартам.

Національні санітарно-гігієнічні вимоги та вимоги Міністерства охорони здоров'я до відповідних імпортованих товарів переважно не збігаються з стандартами країни-ви-робника, що ускладнює проникнення товарів на внутрішній ринок країни імпорту. Відповісти на запитання, яку мету мають ті чи інші стандарти відносно імпортованих товарів (захист здоровя споживачів або захист вітчизняних виробників аналогічних чи подібних товарів) — дуже важко, але один висновок можна зробити: застосування національних норм та стандартів утворює нетарифні ба-

72

Гл. 4 Нетарифне регулювання

р'єри імпорту. Незважаючи на наявність відповідного документа країни експорту, що підтверджує безпеку того чи іншого товару для споживачів, виникає потреба у проведенні випробувань, що в свою чергу підвищує вартість кожної вартії товару. Проблема проникнення на внутрішній ринок країни імпортованих санітарно-гігієнічних та фармацевтичних товарів, продуктів харчування, медикаментів, тварин, ядохімікатів ускладнюється ще й з відсутністю загальноприйнятих міжнародних правил, які регулювали. & застосування норм та стандартів до згаданої продукції.

Вимоги з охорони навколишнього середовища пов'язані, в першу чергу» з протекціоністським напрямком стандартів, які застосовуються до імпортованих товарів та базуються на вимогах до якості товарів або результатах їх випробувань чи досліджень.

Національні вимоги до пакування та маркування імпортованих товарів утворюють додатковий нетарифний бар'єр щодо проникнення імпортованих товарів на внутрішній ринок. Разом з цим, вимоги до пакування та маркування імпортованих товарів, які можуть бути іншими в країні-ви-робникові чи експортері, підвищують ціну товару у зв'язку з необхідністю виконання певних особливих вимог, таких як обмеження ваги товару в одній упаковці, наявність обов'язкової інформації на кожній упаковці тощо.

Отже, виконання вимог стандартів та правил країна імпортера утворює нетарифні перешкоди для проникнення товарів на внутрішній ринок. У разі дотримання цих вимог підвищується ціна товару, що в сукупності з заходами державного нетарифного регулювання є важелями протекціонізму стосовно товарів вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку країни.

Останню, четверту групу методів утворюють вимоги до зовнішньоторговельного діловодства [16], що на думку автора утворюють окремий засіб нетарифного регулювання. Вони стосуються товаросупроводжувальних, транспортних та інших документів, у яких зазначається походження товару, цінові показники, технічні та якісні характеристики, його кількість. Отримання державних документів на товар в разі проведення експортних операцій потребує не тільки . часу, коштів, а й підготовки пакету проміжних документів,

73

С. Терещенко Основи митного законодавства України_____

на підставі розгляду яких відповідними структурами держави буде видано кінцевий документ на партію товару. Національні вимоги до пакету документів, що супроводжують експортні вантажі, у багатьох країнах утворюють протекціоністський бар'єр на шляху експорту. Протекціонізм визначається відсутністю єдиних вимог до цих документів, а також вимогами стосовно зазначених у них відомостей, які становлять комерційну таємницю. Крім того, отримання кожного документа повязане з витратами, які можуть бути віднесеш на вартість товару. Деякими країнами введено вимоги щодо виконання консульських формальностей — подання консульської фактури, отримання якої знову ж таки потребує витрат часу та коштів.

Розгляд особливостей оформлення зовнішньоторговельних документів свідчить, що будь-яка країна імпорту чи експорту може шляхом висування певних вимог стосовно дотримання національних особливостей укладення документів, що супроводжують товар, створити протекціоністський бар'єр, подолання якого потребує витрат часу та коштів, а отже і підвищує вартість товару в кожній конкретній зовнішньоторговельній операції.

Таким чином, розглянутий підхід до класифікації засобів нетарифного регулювання (малюнок 4.2) грунтується на виділенні чотирьох окремих напрямків: кількісних обмежень, методів побічного (прихованого) протекціонізму, стандартів та національних вимог до товарів, особливостей зовнішньоекономічного діловодства. Така класифікація окремо виділяє засоби побічного (прихованого) протекціонізму та вимоги національної системи стандартизації та сертифікації, що дозволяє розглядати їх як суттєві бар'єри для проникнення іноземних товарів на внутрішній споживчий ринок будь-якої країни.

Іншу класифікацію засобів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі з погляду фахівців-економістів [20] представлено на малюнку 4.3. У лівій колонці, так само як і на малюнку 4.2, наведено кількісні обмеження, як один з напрямків нетарифного регулювання. Особливістю є те, що квоти класифіковано з урахуванням напрямків їхньої дії (експортні та імпортні) та обсягів (глобальні та індивідуальні). Експортні квоти — це кількісні обмеження експорту, що введені на підставі міжнародних угод з

74

75

Гл. 4 Нетарифне регулювання

С. Терещенко Основи митного законодавства України______

метою закріплення за кожною країною певного обсягу експорту або введені односторонньо окремою країною з метою обмеження експорту товарів, дефіцитних для внутрішнього ринку.

Імпортні квоти вводяться національним законодавством з метою захисту вітчизняних товаровиробників, регулювання попиту та пропозицій національного ринку на певні товари. Крім того, це може бути заходом-відповіддю на прояви зовнішньоторговельної політики країни або групи країн.

Застосування будь-якого виду квотування більш привабливе для усіх без винятку країн, оскільки це адміністративний державний засіб регулювання зовнішньої торгівлі.

Вплив кількісних обмежень як одного з засобів регулювання зовнішньої торгівлі, до переліку яких входять квотування, ліцензування та «добровільне» обмеження експорту, у [20] пропонується оцінювати певними показниками, розрахунок яких дозволяє зробити порівняння «вартості» подолання нетарифних бар'єрів у вигляді еквівалента адвалер-ного мита, яке обчислюється у відсотках до митної вартості.

Відмінність класифікації засобів побічного (прихованого) протекціонізму викладена у [20] (мал.

76

Гл. 4 Нетарифне регулювання

вання національного виробництва, забезпечити зайнятість населення.

У класифікації, що розглядається (мал. 4.3), особливе місце посідають методи фінансового засобу нетарифного регулювання зовнішньоторговельної політики держави, що спрямовані на збільшення експортного потенціалу країни, фінансування, спрямованого на зменшення вартості товару, що підлягає експорту, та, тим самим, підвищує його конкурентоспроможність на зовнішньому ринку. Фінансування експорту відрізніється від кредитування та фінансування експортно-імпортних операцій тим, що передбачає дискримінацію іноземних товарів на користь товарів національного виробництва, які підлягають експорту [2].

Фінансування, як засіб нетарифного регулювання, поділяється на три групи: субсидії, експортні кредити та демпінг. Субсидії — це грошова виплата, спрямована на підтримку вітчизняного виробництва та побічну дискримінацію імпорту. Прямі та опосередковані субсидії відрізняються тим, що перші — це дотації вітчизняному товаровиробнику, які сплачуються безпосередньо в разі проведення експортної операції, а другі застосовуються шляхом прихованих дотацій експортерам у вигляді надання пільг зі сплати податків, поверненні імпортного мита і т. ін. Експортна субсидія передбачає бюджетні виплати, що дозволяє національним експортерам проводити продаж товару на зовнішній ринок за цінами нижчими, ніж ціни внутрішнього національного ринку. Цим забезпечується конкурентоспроможність національних товарів на світовому ринку. Разом з експортними субсидіями, що забезпечують проникнення товарів на зовнішньоторговельний ринок та реалізують державну експортну стратегію, з метою дискримінації імпортних товарів на внутрішньому ринку, для товарів вітчизняного виробництва застосовуються внутрішні субсидії.

Поряд з ними, експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання державою експортних можливостей вітчизняних підприємств. Воно може відбуватися шляхом надання національним експортерам кредитів під відсоткову ставку нижчу за ринкову або державним кредитуванням імпортерів за умови обовязкової закупівлі товарів у країні, яка надала кредит (повязаний кредит). Окрім то-

77

С. Терещенко Основи митного законодавства України_____

го, застосовується страхування експортних ризиків національних експортерів, що зменшує або нейтралізує вплив комерційних та політичних ризиків. За терміном кредитування, експортні кредити можуть бути коротко-, середньо-або довгостроковими.

Розглянувши складові експортного кредиту як один із методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, слід звернути увагу на подальшу розробку аспектів стимулювання експортного потенщалу вітчизняних товаровиробників шляхом застосування державного пільгового страхування експортних кредитів, пільгових термінів повернення одержаних сум, знижки відсотків за користування кредитами тощо.

Конкурентна боротьба на зовнішньоторговельних ринках призводить до того, що з метою активного просування товарів і заволодіння ринками, застосовується такий метод фінансового нетарифного впливу як демпінг.

Демпінг як метод нетарифного регулювання полягає у просуванні товарів на зовнішній ринок шляхом їх продажу за цінами, нижчими від цін внутрішнього ринку. Різниця вартості, яка утворена між цінами внутрішнього та зовнішнього ринків, може бути компенсована або субсидована за рахунок державних бюджетних коштів чи за рахунок окремих підприємств. Демпінг може застосовуватися з використанням однієї з існуючих форм, а саме: спорадичної, нав-мисноїмпостійної, зворотної або взаємної. Спорадичний демпінг — це епізодична реалізація зайвого товару, кількість якого перевищує можливості держави або підприємства щодо його збереження. Підставою для його застосування може бути надмірна вартість зберігання товару за специфічних умов, які треба забезпечити. Навмисний демпінг застосовується для отримання певних переваг у конкурентній боротьбі з метою заволодіння зовнішнім ринком або його сегментом. Постійний демпінг передбачає, що експортовані товарі постійно просуваються за зниженою ціною. Зворотний демпінг — продаж товарів за цінами, вищими від цін внутрішнього ринку. Взаємний демпінг обумовлює зустрічну торгівлю двох країн одним товаром за зниженими цінами.

Демпінговий метод застосовується тільки за наявності різного попиту на даний товар у країні-виробнику та на зовнішньому ринку. Він є проявом недосконалих конку-

78

Гл. 4 Нетарифне регулювання

рентних відносин, що дозволяють монополісту-виробнику використовувати цінові показники товару для опанування зовнішнім ринком, застосовуючи різні засоби завоювання внутрішнього національного споживчого ринку, на якому ті ж самі товари мають вищі цінові показники, ніж на зовнішніх ринках.

Держави, на внутрішній ринок яких надходять товари за демпінговими цінами, мають певний механізм впливу, спрямований на захист вітчизняних товаровиробників. Це — введення антидемпінгового мита. Розмір його ставки можна визначити як різницю вартості товару, реалізованого на ринку країни-виробника та країни-імпортера. У разі неможливості порівняння цінових показників двох ринків (наприклад, через відсутність реалізації товару на внутрішньому ринку) можна зробити порівняння з ціновими показниками подібних або аналогічних товарів, вироблених у третіх країнах. Окрім того, можна оцінити вартість товару шляхом послідовної оцінки вартості сировини, виробництва, амортизаційних відрахувань, пакування, маркування, транспортування та інших витрат, які звичайно закладаються виробником у ціну експортованого товару.

Таким чином, фінансовий засіб нетарифного регулювання зовнішньоторговельної політики реалізується державним законодавством шляхом надання субсидій, експортних кредитів та застосуванням демпінгу. Всі ці заходи врешті-решт виконують протекціоністські функції стосовно вітчизняних товарів та спрямовують діяльність національних товаровиробників на опанування стратегії та тактики експортної політики.

Одним із засобів нетарифного регулювання є сукупність неекономічних методів, які полягають у правовому забезпеченні зовнішньоторговельної діяльності (четверта колонка, мал. 4.3).

Один з методів, що регулює торговельні відносини різних країн, полягає в укладенні двосторонніх договорів, які визначають принципи та режим торговельних стосунків.

Такими ж методами є певні правові режими, як-от режим найбільшого сприяння та національний режим. Режим найбільшого сприяння передбачає встановлення на підставі міжнародних торговельних угод такого порядку торгівлі, за якого між країнами здійснюється

79

С. Терещенко Основи митного законодавства України______

торговельний обмін із застосуванням загальноприйнятих правил, що забезпечує утворення недискримінаційного режиму світової торгівлі. Водночас національний режим обумовлює економічні стосунки між країнами, за яких одна держава надає іноземцям фізичним та юридичним особам, такі самі юридичні можливості стосовно зовнішньоекономічної діяльності що і для резидентів своєї країни.

Отже, нетарифне регулювання як інструмент зовнішньоторговельної політики держави являє собою певну сукупність засобів, а саме: кількісні обмеження, приховані засоби протекціонізму, фінансові та неекономічні засоби, кожний з яких складається з певних методів державного впливу на зовнішньоторговельні відносини.