Семейное право

Сімейними є відносини, які виникають у зв'язку з укладенням, існуванням і припиненням шлюбу, особисті та майнові відносини між подружжям. Сімейними є також особисті та майнові відносини, які виникають між батьками і дітьми у зв'язку з народженням дитини, встановленням походження дитини, її вихованням і розвитком, а також особисті та майнові відносини, пов'язані з родинними стосунками, усиновленням, опікою, піклуванням.

Стаття 1271 Основні засади сімейного права

1. Визнається тільки шлюб, зареєстрований у деожавних органах реєстрації актів цивільного стану. Релігійний обряд шлюбу, так само як і інші релігійні обряди та звичаї, не має правового значення і є особистою справою кожного. Виняток становлять релігійні обряди, здійснені до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

2. Регулювання сімейних відносин здійснюється відповідно до принципів добровільності шлюбу, рівності прав подружжя, вирішення внутрішньосімейних питань за взаємною згодою, пріоритету сімейного виховання дітей, піклування про їхній добробут і розвиток, забезпечення пріоритетного захисту прав та інтересів неповнолітніх та непрацездатних членів сім'ї.

3. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 1272

Особливості здійснення сімейних прав та обов'язків неповнолітніми

1 Особи, які досягай 14 років (неповнолітні), можуть набувати для себе сімейних прав і створювати обов'язки, пов'язані з народженням у них дітей.

2. Неповнолітні мають право особисто виступати в суді як позивачі і відповідачі у справах щодо встановлення батьківства, оспорювання батьківства (материнства) та інших сімейних справах.

3. Обов'язки щодо утримання та виховання дітей неповнолітніми можуть здійснюватися з допомогою їхніх батьків або інших осіб.

Розділ І Шлюб Глава 83 Загальні положення про шлюб

Стаття 1273 Поняття шлюбу

Шлюбом є зареєстрований у державних органах реєстрації актів цивільного стану сімейний союз жінки та чоловіка. Стаття 1274

212

Шлюбний вік

1. Право на укладення шлюбу виникає у жінки та чоловіка з досягненням ними шлюбного віку.

2. Шлюбним віком для чоловіків є 18 років, для жінок — 16 років.

Особи, які бажають укласти шлюб, мають досягти шлюбного віку на час подання заяви до державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 1275

Надання права на укладення шлюбу особі, яка не досягла шлюбного віку

У виняткових випадках за заявою особи, яка не досягла шлюбного віку, начальник відділу державного органу реєстрації актів цивільного стану за наявності поважної причини (вагітність, народження дитини та інше) дозволяє укладення шлюбу до досягнення особою(ами) шлюбного віку.

Стаття 1276

Добровільність шлюбу

Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Стаття 1277

Взаємна обізнаність осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, про стан здоров'я

1. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я.

2. Держава забезпечує створення їм умов для медичного обстеження. Порядок здійснення медичного обстеження визначається правовими актами.

3. Приховання тяжкої хвороби, хвороби, небезпечної для іншого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Стаття 1278

Перешкоди до укладення шлюбу

1. Не допускається укладення шлюбу між особами, з яких хоча б одна вже перебуває в іншому шлюбі.

2. Шлюб між собою не можуть укладати:

1) родичі по прямій висхідній і низхідній лінії споріднення;

2) рідні (повнорідні, неповнорідні), а також двоюрідні брати і сестри;

3) усиновлювач та усиновлена ним дитина;

4) особи, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок психічної хвороби або недоумства.

213

Стаття 1279 Місце реєстрації шлюбу

Шлюб реєструється в державному органі реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання однієї з осіб, шо одружуються, їхніх батьків або в іншому державному органі реєстрації актів цивільного стану України за їхнім бажанням.

Стаття 1280

Вибір прізвища при одруженні

1. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, можуть:

1) обрати прізвище одного з подружжя як спільне;

2) надалі іменуватися дошлюбними прізвищами. 2. Кожен з подружжя може до свого прізвища приєднати прізвище іншого. Якщо подружжя захоче іменуватися подвійним прізвищем, від їхньої згоди залежить, з якого прізвища воно буде починатися. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище одного з подружжя вже є подвійним, він (вона) має право замінити одну із складових частин свого прізвища на прізвище іншого. Складення прізвищ більше двох не допускається. Стаття 1281

Права осіб, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах Наявність між жінкою і чоловіком фактичних шлюбних відносин без зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану шлюбу не є підставою для поширення на зазначених осіб норм цієї Книги (крім встановлення батьківства). Права та обов'язки осіб, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, не є сімейними і регулюються на загальних підставах.

Глава 84 Шлюбний договір (контракт)

Стаття 1282 Право на укладення шлюбного договору

1. Шлюбним договором регулюються на майбутнє майнові відносини між подружжям, встановлюються їхні майнові права та обов'язки.

2. Подружжя має право укласти шлюбний договір як до реєстрації шлюбу, так і під час перебування в шлюбі. Стаття 1283

Місце укладення шлюбного договору Шлюбний договір укладається за місцем проживання однієї

214

із сторін, або їх спільного місця проживання, або за місцем реєстрації шлюбу.

Стаття 1284

форма шлюбного договору

1 Шлюбний договір укладається письмово і підлягає нотаріальному посвідченню.

2. За бажанням сторін шлюбний договір може укладатися у присутності свідків.

Стаття 1285

Час дїї шлюбного договору

1. Шлюбний договір діє на увесь час існування шлюбу, а також після розірвання шлюбу, якщо сторони не відмовилися від нього за взаємною згодою або не змінили його.

2. При припиненні шлюбу в разі смерті одного з подружжя, якщо сторони передбачили в шлюбному договорі умови щодо розпорядження належним їм обом або одному з них майном на випадок смерті одного або кожного з подружжя, доля зазначеного майна визначається згідно з цим розпорядженням і це майно підлягає виділу із спадщини.

3. У разі якщо розпорядження майном на випадок смерті одного з подружжя стосується житлового будинку або квартири, які належать одному або обом з подружжя за правом приватної власності, також мають бути враховані інтереси їхніх малолітніх і неповнолітніх дітей, які проживають у житловому приміщенні, стосовно якого подружжям складається розпорядження, і на зазначене розпорядження має бути даний дозвіл органів опіки та піклування.

Стаття 1286

Визначення в шлюбному договорі правового режиму майна

1. У шлюбному договорі може бути перелічене майно, яке кожен із подружжя передає для використання на спільні потреби сім'ї.

У шлюбному договорі може бути визначений правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Якщо такого застереження в договорі немає, це майно вважається спільною сумісною власністю подружжя.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення щодо нажитого ними за час шлюбу майна правил статті 1300 цього Кодексу і віднести його до особистої власності.

Сторони можуть домовитися на майбутнє про можливий порядок поділу майна на випадок розірвання шлюбу.

215

3. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити перехід права власності на майно, а також використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення їхніх дітей, інших осіб або у благодійних цілях.

Стаття 1287

Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом

1. У шлюбному договорі може бути передбачений порядок користування подружжям житлом і на момент укладення договору, і в майбутньому, а також на випадок розірвання шлюбу. При цьому подружжя може домовитися, шо один з подружжя залишить житло, не претендуючи на житлове приміщення і компенсацію.

При досягненні такої домовленості мають бути також враховані права малолітніх і неповнолітніх дітей на користування житлом.

2. У шлюбному договорі також можуть міститися умови щодо користування житлом, яке належить обом або одному з подружжя, шо стосуються родичів кожного з подружжя.

Стаття 1288

Визначення у шлюбному договорі права на аліменти

1. Сторони можуть домовитися про надання аліментів одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. У разі настання умов для одержання аліментів відповідно до статті 1310 цього Кодексу, сторона, яка одержує аліменти, може вимагати їх виплати у розмірі, передбаченому законом.

2. Шлюбним договором може бути передбачена відмова сторони від одержання аліментів за умови надання їй еквівалентної майнової компенсації.

Стаття 1289

Початок дії шлюбного договору

1. Дія шлюбного договору, укладеного і нотаріально посвідченого до реєстрації шлюбу, починається з дня реєстрації шлюбу.

2. Дія шлюбного договору, укладеного подружжям під час перебування у шлюбі, починається з дня його нотаріального посвідчення.

Стаття 1290

Зміна умов шлюбного договору

Подружжя має право внести зміни в шлюбний договір за вза-

216

ємною згодою сторін протягом всього існування договору. Всі зміни договору мають бути нотаріально посвідчені. Зміни в шлюбному договорі набувають чинності з моменту 'їх нотаріального посвідчення.

Стаття 1291

Право на відмову від шлюбного договору

Подружжя має право за взаємною домовленістю відмовитися від шлюбного договору. У разі відмови передбачені договором права та обов'язки припиняються з моменту нотаріального посвідчення цієї відмови.

Стаття 1292

Примусове розірвання шлюбного договору або зміна його умов

1. Одностороння зміна або відмова від шлюбного договору не допускається.

2. Якщо внаслідок зміни обставин виникла неможливість виконання вже укладеного шлюбного договору в цілому або окремих його умов, спір про розірвання договору або зміну окремих його умов вирішується судом.

Стаття 1293

Визнання шлюбного договору недійсним

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя може бути визнаний судом недійсним, якщо він укладений усупереч законові (стаття 194 цього Кодексу).

Глава 85 Особисті права та обов'язки подружжя

Стаття 1294 Право вибору подружжям прізвища

При укладенні шлюбу подружжя має право за своїм бажанням обирати прізвище відповідно до статті 1280 цього Кодексу.

Стаття 1295

Право подружжя спільно вирішувати питання життя сім'ї

Кожен із подружжя користується рівними правами і несе рівні обов'язки у шлюбі та сім'ї. Питання виховання дітей та інші питання життя сім'ї вирішуються подружжям спільно.

Стаття 1296

Право кожного з подружжя на вибір занять, професії та місця проживання

Кожен із подружжя вільний у виборі занять, професії та місця проживання.

217

Глава 86 Майнові права та обов'язки подружжя

Стаття 1297 Особисте майно подружжя

1. Манно, яке належить кожному із подружжя до взяття шлюбу, є його особистою власністю.

2. Майно, одержане кожним із подружжя під час шлюбу на підставі договору дарування, прийняття спадщини, а також придбане за рахунок власних коштів, є об'єктом права власності кожного з подружжя.

3. Якщо кошти, які належать одному з подружжя, вкладені у придбання спільного майна, то частина в цьому майні (доходи), що відповідає цьому внескові, є його особистою власністю.

Стаття 1298

Плоди, доходи та прибуток від особистого майна подружжя

Плоди, доходи та прибуток від особистого майна належать тому з подружжя, якому належить майно за правом власності, якщо угодою між подружжям не встановлено інше.

Стаття 1299

Здійснення подружжям права власності на особисте майно

Кожен із подружжя самостійно володіє, користується та розпоряджається належним йому майном, якщо інше не обумовлено шлюбним договором.

Стаття 1300

Право спільної сумісної власності подружжя

1. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його сумісною власністю.

Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх окремого проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

2. Кожен з подружжя має рівне право на майно, що є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, незалежно від розміру його внеску до сімейного бюджету, відсутності самостійного заробітку у зв'язку з веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з іншої поважної причини.

У разі спору між подружжям щодо належності майна це майно вважається спільною сумісною власністю, якщо заінтересований у цьому один із подружжя не доведе протилежного.

3. У шлюбному договорі можуть бути передбачені інші заса-

218

ли при- визначенні права власності на майно, нажите подружжям за час шлюбу.

Стаття 1J01

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності

1 Подружжя спільно володіє, користується та розпоряджається майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, причому кожен із подружжя має рівне право володіння, користування та розпорядження майном.

2. Подружжя може домовитися про інший порядок користування майном, що є його спільною сумісною власністю.

3. У разі спору між подружжям про порядок користування майном, що є його спільною сумісною власністю, цей спір на вимогу одного з них вирішується судом.

4. Кожен з подружжя зобов'язаний не чинити одне одному перешкод у здійсненні права спільної сумісної власності.

Стаття 1302

Право подружжя щодо розпоряджання майном, що є його спільною сумісною власністю

1. Подружжя розпоряджається майном, що є об'єктом його права спільної сумісної власності, за взаємною згодою.

2. При вчиненні правочинів одним із подружжя вважається, що він діє зі згоди іншого з подружжя. Кожен з подружжя має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним, таким, що укладений іншим з подружжя без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і державної реєстрації, а також договорів стосовно іншого цінного майна (автомобілі, інші транспортні засоби тощо) згода іншого з подружжя має бути подана письмово.

Стаття 1303

Право власності подружжя на підприємство як єдиний майновий комплекс (або його частини)

1. Використовуване для здійснення підприємницької діяльності підприємство, яке становить єдиний майновий комплекс (стаття 174 Цивільного кодексу), а також його частини можуть бути об'єктом права особистої або спільної сумісної власності подружжя.

2. Якщо підприємство (або його частини) перебувало в особистій власності одного з подружжя до шлюбу, воно становить

219

особисте майно цього з подружжя. Одержувані в процесі здійснення підприємницької діяльності від цього підприємства доходи також становлять особисте майно того з подружжя, якому воно належить, якщо інше не встановлено шлюбним договором.

3. Якщо підприємство (або його частини) набуте під час перебування в шлюбі на власні кошти одного з подружжя, воно становить його особисту власність. Також становлять особисту власність цього з подружжя доходи від зазначеного підприємства, якщо інше не встановлено шлюбним договором.

4. Якщо підприємство (або його частини) набуте під час перебування в шлюбі на кошти, спільно нажиті під час шлюбу, воно є спільною сумісною власністю подружжя.

5. Кожен із подружжя має право у будь-який час вимагати поділу всього підприємства (його частини), що є їхньою спільною сумісною власністю.

Стаття 1304

Право одного з подружжя укладати договори з іншим із подружжя

Один із подружжя може укладати усі не заборонені законом договори з іншим із подружжя щодо майна, яке належить кожному з них або є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, а також усі інші не заборонені законом договори.

Стаття 1305

Речі професійних занять подружжя

1. Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

2. У разі поділу спільного сумісного майна суд може присудити ці речі одному з подружжя, в користуванні якого вони були, з покладенням на нього обов'язку компенсувати іншому з подружжя його частку грошима або іншим майном відповідно до вартості речей на момент поділу.

Стаття 1306

Виникнення спільної сумісної власності на особисте майно подружжя

Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат іншого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане подружжям, а в разі спору — судом — спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не обумовлено шлюбним договором.

220

Стаття 1307 Право на поділ майна, що є спільною сумісною власністю

1. Кожен з подружжя має право у будь-який час вимагати полі-ту всього або частини майна, що є їхньою спільною сумісною власністю.

2. При поділі майна суд може присудити одному з подружжя більшу частку, якщо:

1) з ним залишилися проживати неповнолітні та непрацездатні діти;

2) інший із подружжя зловживає алкогольними або наркотичними речовинами;

3) інший із подружжя ухилявся від участі у придбанні чи ут^ риманні майна;

4) якщо цього вимагають інші інтереси подружжя, що заслуговують на увагу. Стаття 1308 Способи поділу майна, що є спільною сумісною власністю

1. Подружжя має право домовитися про способи поділу майна.

Угода про поділ нерухомого майна (будинку, квартири, земельної ділянки тощо) підлягає нотаріальному посвідченню.

Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, спір вирішується судом.

2. Способами поділу майна є:

1) поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення;

2) поділ речей між подружжям з урахуванням їхньої вартості та частки кожного з подружжя у спільному майні;

3) присудження майна у натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати іншому з подружжя його частку грошима;

4) продаж майна подружжя і поділ між кожним із подружжя одержаної суми.

Стаття 13Звернення стягнення на майно подружжя

1 За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути звернене лише на його особисте майно, на частку в спільній сумісній власності подружжя, яка б належала йому при поділі цього майна.

Стягнення може бути звернене на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, якщо рішенням суду встанов-

221

лено, що зобов'язання одного з подружжя було видане в інтересах усієї сім'ї і одержане за зобов'язанням пішло на її потреби.

2. При відшкодуванні шкоди, завданої злочином одного з подружжя, стягнення може бути звернене на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, якщо вироком суду в кримінальній справі встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом.

Стаття 1310

Право одного з подружжя на утримання (аліменти)

1. Той з подружжя, що є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має право на утримання (аліменти) від іншого з подружжя, якщо останній спроможний його надавати.

2. Права на аліменти не має той із подружжя, який негідно поводив себе у шлюбних відносинах, а також якщо непрацездатність того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала наслідком вчинення ним злочину щодо іншого з подружжя або членів сім'ї.

3. Розірвання шлюбу не припиняє права кожного з подружжя на аліменти. Стаття 1311 Право на аліменти після розірвання шлюбу

1. Право на аліменти має той з розлученого подружжя, що потребує матеріальної допомоги і став непрацездатним не пізніше одного року після розірвання шлюбу.

2. Якщо подружжя перебувало в шлюбі не менше десяти років, право на аліменти у того з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, виникає за умови, якщо на момент розірвання шлюбу йому до досягнення 55 років жінками і 60 чоловіками залишилося не більше п'яти років.

Стаття 1312

Способи надання утримання одному з подружжя

1. Утримання одному з подружжя надається іншим із подружжя в натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.

За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, в грошах.

2. Аліменти надаються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути надані наперед.

3. При виїзді платника аліментів на постійне місце проживання за кордон у держави, з якими Україна має угоди про правову допомогу, сплата аліментів провадиться згідно із зазначеними угодами.

222

4.

Стаття 1313

Час, з якого присуджуються аліменти одному з подружжя

1. Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

2. Якшо позивач вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може присудити йому сплату аліментів за минулий час, але не більш як за один рік.

Стаття 1314

Розмір аліментів, які присуджуються одному з подружжя

1. Розмір аліментів, що стягуються на користь одного з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, визначається судом у частці від заробітку (доходу), включаючи вартість натуральних видач, з урахуванням матеріального і сімейного стану обох сторін, а також можливості одержання утримання від дітей і батьків. При цьому можливість одержання утримання від дітей і батьків для одного з подружжя не звільняє іншого з подружжя від сплати аліментів.

2. У разі зміни матеріального становища кожен із подружжя має право звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів. Таке право належить кожному з подружжя і в тому разі, якщо розмір аліментів визначений шлюбним договором.

Стаття 1315

Припинення права на аліменти

Право одного з подружжя на аліменти припиняється у разі:

1) поновлення його працездатності;

2) укладення ним нового шлюбу;

3) якщо він перестав потребувати матеріальної допомоги;

4) якщо він навмисне поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

Стаття 1316

Позбавлення права на аліменти або обмеження його строком

Суд може позбавити одного з подружжя права на аліменти або обмежити його строком, якщо:

1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;

223

2) непрацездатність того з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину;

3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, була прихована від іншого з подружжя при укладенні шлюбу і цей шлюб не був визнаний недійсним.

Стаття 1317

Право дружини на утримання під час вагітності та в період відпустки для догляду за дитиною, яка проживає з нею, до досягнення дитиною трьох років, а в разі хвороби дитини — шести років

1. Дружина має право на утримання від іншого з подружжя під час вагітності, а також у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення дитиною, яка проживає з нею, трьох років, якщо інший з подружжя має змогу його надавати. Таке право має дружина і в разі розірвання шлюбу, а також визнання його недійсним, якщо вона не знала і не повинна була знати про перешкоди до укладення шлюбу (стаття 1278 цього Кодексу).

2. У разі якщо дружина перебуває у відпустці для догляду за хворою чи ослабленою дитиною, вона має право на утримання на весь час перебування у такій відпустці, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Стаття 1318

Припинення права дружини на аліменти

Право дружини на утримання припиняється у разі передання дитини на виховання іншим особам, а також у разі задоволення позову про оспорення батьківства.

Стаття 1319

Право чоловіка на утримання у разі проживання його разом з дитиною

1. Чоловік має право на утримання від дружини, якщо він перебуває у відпустці для догляду за дитиною і проживає разом із дитиною до досягнення нею трьох років, а дружина має змогу його надавати. Таке право чоловік має і в разі розірвання шлюбу, а також визнання його недійсним, якщо він не знав і не повинен був знати про перешкоди до укладення шлюбу (стаття 1278 цього Кодексу).

2. У разі якщо чоловік перебуває у відпустці для догляду за хворою чи ослабленою дитиною, він має право на утримання на весь час перебування у такій відпустці, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

224

Стаття 1320 Розмір аліментів, які присуджуються дружині або чоловікові

Розмір аліментів, які присуджуються вагітній дружині, а також кожному з подружжя за час відпустки для догляду за дитиною в разі їх проживання з дитиною визначається відповідно до їхнього майнового стану в частці до їхнього заробітку (дохо-

ДУ).

Глава 87 Припинення шлюбу

Стаття 1321 Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя

Шлюб припиняється внаслідок смерті або оголошення таким, що помер, одного з подружжя судом. Стаття 1322 Припинення шлюбу шляхом його розірвання

1. За життя подружжя шлюб може бути розірваний за заявою одного з подружжя або їх обох.

2. Чоловік не має права без згоди дружини порушити справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли рішенням суду у справах про оспорення батьківства встановлено, що він не є батьком цієї дитини.

Стаття 1323

Порядок розірвання шлюбу

Шлюб може бути розірваний судом, а у випадках, передбачених статтею 1326 цього Кодексу, — державними органами реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 1324

Розірвання шлюбу судом

1. При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен з'ясувати фактичні взаємини подружжя, встановити справжні причини вимог про розлучення, а також вжити заходів до їх примирення, надаючи, як правило, для цього певний строк, але не більше шести місяців.

Суд зобов'язаний врахувати всі обставини справи, в тому числі взяти до уваги тривалість шлюбу і наявність неповнолітніх дітей.

Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими.

в 7-64

225

2. При постановленні рішення про розірвання шлюбу суд одночасно за заявою одного з подружжя вирішує питання про стягнення коштів на його утримання, про інші майнові права, виконання іншим із подружжя обов'язків за шлюбним договором, спори про неповнолітніх дітей та стягнення аліментів на їх утримання.

Стаття 1325

Розірвання шлюбу за позовом опікуна

Позов про розірвання шлюбу може бути вчинений опікуном, якщо цього вимагає захист інтересів того з подружжя, що є недієздатним.

Стаття 1326

Розірвання шлюбу в державних органах реєстрації актів цивільного стану

1. При взаємній згоді подружжя на розірвання шлюбу воно провадиться в державних органах реєстрації актів цивільного стану.

2. В органах реєстрації актів цивільного стану провадиться також розірвання шлюбу з особами:

1) визнаними у встановленому порядку безвісно відсутніми;

2) визнаними у встановленому порядку недієздатними внаслідок психічної хвороби або недоумства;

3) засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років (крім випадків умовного засудження, засудження з відстроченням виконання вироку).

3. Якщо той із подружжя, що перебуває в ув'язненні, або опікун того з подружжя, що є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, що є непрацездатним, розірвання шлюбу "провалиться судом.

Стаття 1327

Право кожного з подружжя на прізвище після розірвання шлюбу

Один із подружжя, що змінив своє прізвище при одруженні на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися цим прізвищем або за його письмовою заявою при реєстрації розірвання шлюбу органами реєстрації актів цивільного стану йому присвоюється дошлюбне прізвище.

Стаття 1328

Час припинення шлюбу в разі його розірвання

Шлюб вважається припиненим із моменту реєстрації розірвання шлюбу в державних органах реєстрації актів цивільного

226

стану, а при розірванні шлюбу судом — із дня набуття рішенням суду законної сили.

Стаття 1329

Поновлення шлюбу в разі з'явлення одного з подружжя, визнаного безвісно відсутнім

1. У разі з'явлення одного з подружжя, шлюб з яким було розірвано у зв'язку з визнанням його у встановленому порядку безвісно відсутнім, і скасування рішення суду про визнання його безвісно відсутнім шлюб може бути поновлений органом реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя.

2. Шлюб не може бути поновлений, якщо інший із подружжя взяв новий шлюб.

Глава 88 Недійсність шлюбу

Стаття 1330 Підстави та порядок визнання шлюбу недійсним

1. Шлюб може бути визнаний недійсним у разі порушення при його укладенні встановлених цим Кодексом вимог щодо:

1) необхідності вільної згоди осіб, які одружуються;

2) необхідності досягнення ними шлюбного віку;

3) заборони на укладення шлюбу між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі; між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії; між повнорідними і неповнорідни-ми братами та сестрами; між усиновлювачами та усиновленими; між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок психічної хвороби або недоумства, чи в разі приховання одним із подружжя хвороби, небезпечної для здоров'я іншого з подружжя або їхніх нащадків (статті 1277, 1278).

2. Шлюб визнається недійсним, якщо його укладено без наміру одного з подружжя чи їх обох створити сім'ю (фіктивний шлюб) або якщо шлюб взяла особа, яка на час його реєстрації не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними.

3. Визнання шлюбу недійсним провадиться судом.

Стаття 1331

Випадки, коли шлюб не може бути визнаний недійсним

1. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на час розгляду справи відпали ті обставини, які за законом були перешкодою для його укладення. У цьому разі шлюб вважається дійсним з моменту, коли відпали ці обставини.

227

2. Недосягнення шлюбного віку не може бути підставою для визнання шлюбу недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини.

Стаття 1332

Особи, які мають право вчиняти позов про визнання шлюбу недійсним

1. Позов про визнання шлюбу недійсним може бути вчинений одним із подружжя і особою, з якою один із подружжя перебуває в іншому шлюбі.

2. Позов про визнання шлюбу недійсним внаслідок недосяг-нення подружжям шлюбного віку мають право вчинити самі неповнолітні, їхні батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, органи опіки та піклування.

3. Позов про визнання недійсним шлюбу, який укладено особою, визнаною недієздатною, може бути вчинений особами, зазначеними в п.1 цієї статті, а також опікуном недієздатного й органами опіки та піклування.

Стаття 1333

Умови визнання шлюбу недійсним після розірвання його судом або в органах реєстрації актів цивільного стану

1. Якщо судом винесено рішення про розірвання шлюбу, позов про визнання цього шлюбу недійсним може бути вчинений лише після скасування рішення.

2. Якщо шлюб розірвано в органах реєстрації актів цивільного стану, позов про визнання його недійсним вирішується одночасно з вимогами про анулювання запису про розірвання шлюбу.

Стаття 1334

Час, з якого шлюб вважається недійсним

Шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким з часу його укладення.

Стаття 1335

Наслідки визнання шлюбу недійсним

1. Шлюб, визнаний недійсним, не породжує прав та обов'язків, передбачених законом для подружжя. До відносин щодо майна, нажитого за час недійсного шлюбу, застосовуються правила інших глав цього Кодексу.

2. За особою, яка не знала і не повинна була знати про перешкоди для укладення шлюбу, суд може визнати право на майно, нажите за час недійсного шлюбу, відповідно до правил, встановлених для подружжя.

228

Ці правила можуть бути застосовані також щодо майна, нажитого подружжям до того, як відпали ті обставини, які за законом були перешкодою для укладення шлюбу.

3. У разі визнання шлюбу недійсним за особою, яка набула право користування житловим приміщенням внаслідок укладення шлюбу, ие право зберігається, якщо вона не знала і не повинна була знати про порушення умов взяття шлюбу і перешкоди для укладення шлюбу (статті 1274—1278). Якщо названа особа знала про порушення умов взяття шлюбу, або приховала наявність перешкод для укладення шлюбу, або уклала шлюб без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб) — вона втрачає це право.

4. Особа, яка не знала і не повинна була знати про перешкоди для укладення шлюбу, в разі якщо вона потребує матеріальної допомоги, має право на одержання утримання, але за умови, що непрацездатність її виникла за час шлюбу, визнаного недійсним.

5. На прохання особи, яка не знала і не повинна була знати про перешкоди для укладення шлюбу, суд може залишити її прізвище, одержане при взятті шлюбу, що його визнано недійсним.

6. Після набрання законної сили рішенням про визнання шлюбу недійсним суд направляє копію цього рішення державним органам реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації шлюбу.

Стаття 1336

Права дітей, які народилися у шлюбі, визнаному недійсним

Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, що народилися у цьому шлюбі. Діти, зачаті або народжені в шлюбі, визнаному недійсним, мають ті самі права та обов'язки, що й діти, народжені у шлюбі, укладеному з додержанням вимог закону.

Розділ II Сім'я та родина

Глава 89 Встановлення походження дітей і запис батьків

у книгах реєстрації актів про народження Стаття 1337

Встановлення походження дітей від батьків, що перебувають між собою в шлюбі, і запис їх у книгах реєстрації актів про народження

229

Походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків.

Батько і мати, які перебувають у шлюбі, записуються батьками дитини в актовій книзі за заявою будь-кого з них.

У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини або в якому на цей час дитина перебуває на утриманні.

Стаття 1338

Встановлення походження дитини при розірванні шлюбу або визнанні шлюбу недійсним

Якщо дитина народилася до закінчення 10 місяців з моменту припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається, що вона походить від чоловіка матері, якщо це не спростовано судом.

Стаття 1339

Встановлення походження дитини при укладенні матір'ю дитини нового шлюбу

Якщо дитина народилася до закінчення 10 місяців з моменту припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але вже після укладення матір'ю іншого шлюбу, вважається, що вона походить від чоловіка з другого шлюбу, якщо це не спростовано судом.

Стаття 1340

Встановлення походження дитини, якщо батьки не перебувають між собою у шлюбі

1. Походження дитини від матері встановлюється на підставі документа лікувального закладу.

2. Походження дитини від батька встановлюється;

1) за спільною заявою батька і матері дитини до державних органів реєстрації актів цивільного стану;

2) за заявою батька дитини;

3) за рішенням суду про встановлення батьківства.

Статі» 1341

Встановлення походження дитини, якщо батьки не перебувають міх собою у шлюбі, шляхом подання спільної заяви батька і матері та завис їх у книгах реєстрації актів про народження

1. За наявності спільної заяви батька і матері дитини про її походження, поданої до державних органів реєстрації актів

230

цивільного стану, походження дитини встановлюється відповідно до цієї заяви.

Запис про батька і матір здійснюється згідно з їхньою спільною заявою та їхніми документами.

2 Якшо в одного або в обох батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, відсутня можливість особистого подання спільної заяви до державних органів реєстрації актів цивільного стану, кожен з них може подати окремі заяви, в яких має бути підтверджено походження дитини. Заяви мають бути нотаріально посвідчені.

Запис про батька і матір здійснюється згідно із заявами кожного з них.

Стаття 1342

Встановлення походження дитини, батьки якої не перебувають між собою у шлюбі, шляхом подання заяви особою, що вважає себе батьком дитини

1. Особа, що не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, може подати до державних органів реєстрації актів цивільного стану заяву про своє батьківство лише тоді, якщо мати померла, оголошена такою, що померла, або якщо немає відомостей про її місце проживання, а також якщо мати визнана недієздатною або позбавлена батьківських прав.

2. У випадках, зазначених у п.1 цієї статті, особа, яка подала таку заяву, реєструється батьком дитини за умови, якщо у книзі реєстрації актів про народження запис про батька раніше був зроблений відповідно до п.2 статті 1350 цього Кодексу.

3. Вагітна жінка, а також особа, яка вважає себе батьком зачатої дитини, можуть подати спільну або окремі заяви про походження дитини до державних органів реєстрації актів ци-вільно-го стану у будь-який час до народження дитини. Вагітність жінки має бути підтверджена документом лікувального закладу.

Запис про походження дитини у книзі реєстрації актів про народження здійснюється після її народження на підставі зазначених заяв.

Стаття 1343

Встановлення походження дітей, батьки яких не перебувають у шлюбі, судом

1. У разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, походження дитини від батька, за відсутності спільної заяви батьків або заяви особи, що вважає себе батьком, може бути встановлене судом.

231

При встановленні батьківства суд бере до уваги різні докази, які достовірно підтверджують, що ия особа є батьком дитини.

2. Батьківство встановлюється судом за заявою одного з батьків, опікуна (піклувальника) дитини, особи, на постійному вихованні та утриманні якої перебуває дитина, а також самої дитини — з досягненням нею повноліття.

3. Позов про встановлення батьківства може вчинити особа, яка вважає себе батьком, якщо у книзі реєстрації актів про народження запис про батька дитини зроблено відповідно до п.2 статті 1350 цього Кодексу.

4. При розгляді заяви особи, яка вважає себе батьком дитини, про встановлення батьківства враховується думка матері та батька дитини, записаного таким у державних органах реєстрації актів цивільного стану, або законного представника дитини, а також самої дитини, якщо їй виповнилося 18 років.

5. Визнання батьківства щодо повнолітньої особи, визнаної недієздатною, допускається лише за згодою на це її опікуна або органу опіки та піклування.

Стаття 1344

Встановлення материнства

1. Материнство встановлюється за позовом особи, яка вважає себе матір'ю дитини, опікуна (піклувальника) дитини, а також особи, з якою постійно проживає неповнолітня дитина.

2. Позов про встановлення материнства може бути вчинений, якщо у книзі реєстрації актів про народження запис про матір здійснено за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини або в якому на той час дитина перебувала на утриманні.

3. Материнство особи встановлюється судом, якщо походження від неї дитини підтверджене достовірними доказами.

Стаття 1345

Походження дитини при штучній інсемінації та імплантації (штучному заплідненні)

1. У разі штучної інсемінації (запліднення) дружини, проведеної за письмовою згодою її чоловіка, він вважається батьком дитини, народженої його дружиною.

2. У разі штучного запліднення шляхом імплантації зародка, зачатого подружжям, в організм іншої жінки (донора), вважається, що народжена нею дитина походить від цього подружжя.

232

3. Якщо зародок, зачатий чоловіком (одним із подружжя) та іншою жінкою, штучно імплантовано в організм його дружини, вважається, що дитина, яка народилася, походить від цього подружжя.

Стаття 1346

Особливі випадки встановлення походження дитини

1. Якшо дитина народилася після смерті особи, яка перебувала з її матір'ю в шлюбі, померлий може бути записаний батьком за умови, якщо від дня його смерті до народження дитини минуло не більше 10 місяців.

2. Якщо мати, яка перебуває в шлюбі, при реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дитини, і просить в актовому записі не зазначати чоловіка батьком дитини, її прохання може бути задоволене тільки за наявності її письмової заяви про це і письмової заяви її чоловіка про згоду на це.

Стаття 1347

Оспорювання батьківства

1. Оспорювання батьківства в разі перебування батьків дитини у шлюбі може мати місце лише у випадку доведення неможливості того, що чоловік матері міг бути батьком дитини.

2. Право на оспорення батьківства мають особа, яка записана батьком дитини у книзі реєстрації актів про народження, і мати дитини. Дитина має право вчинити позов про оспорення батьківства не пізніше як через рік після досягнення нею повноліття.

3. Особа, записана батьком дитини у книзі реєстрації актів про народження, має право оспорити цей запис протягом року від часу, коли їй стало відомо або повинно було стати відомо про те, що вона не є батьком дитини.

4. Особа, записана батьком дитини згідно з її заявою (стаття 1342) або згідно із спільною заявою її і матері дитини, не має право оспорювати батьківство, якщо в момент подання заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини.

Ніхто не може оспорити батьківство після смерті особи, яка записана батьком.

5. Мати дитини може вчинити позов про оспорення батьківства і запису про батька у книзі реєстрації актів про народження протягом року від дня запису про народження дитини.

6. Не допускається оспорювання батьківства після смерті дитини.

233

Стаття 1348 Оспорювання материнства

Особа, записана матір'ю дитини в книзі реєстрації актів про народження, має право оспорити цей запис протягом року з моменту, коли їй стало відомо або повинно було стати відомо про проведений запис.

Жінка (донор), яка народила дитину при штучному заплідненні, не має права оспорювати запис про матір у книзі реєстрації актів про народження.

Стаття 1349

Права та обов'язки дітей, шо народилися від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі

1. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2. Діти, походження яких встановлене за спільною заявою батьків, за заявою батька або за рішенням суду, мають ті самі права та обов'язки щодо батьків та їхніх родичів, що й діти, які народилися від осіб, що перебувають у шлюбі.

Стаття 1350

Запис батьків дитини, якщо батьківство не встановлене

1. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, запис про матір дитини здійснюється за заявою матері.

2. При народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька, поданої відповідно до статті 1342 цього Кодексу, рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини у книзі реєстрації актів про народження здійснюється за прізвищем матері, ім'я батька дитини — за вказівкою матері дитини або особи, яка звернулася за реєстрацією народження дитини.

3. У разі смерті матері, визнання її недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також у разі якщо її немає і якщо неможливо встановити місце її проживання, запис про батька дитини здійснюється за заявою родичів, інших осіб або адміністрації лікувального закладу, в якому перебувала мати в момент народження дитини, згідно з правилами, передбаченими п.2 цієї статті.

Стаття 1351

Запис походження дитини, батьки якої не встановлені

Прізвище, ім'я і по батькові дитини, батьки якої не встановлені, записується згідно із вказівкою адміністрації дитячого закладу, до якого передана дитина.

234

Стаття 1352 Прізвище дітей

1. Якщо батьки мають спільне прізвище, це прізвище присвоюється і дітям. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а за відсутності згоди — за рішенням органів опіки та піклування.

Якщо батьки або один з них мають подвійне прізвище, питання про присвоєння прізвища дитині вирішується батьками при реєстрації її народження. У випадках коли батьки мають різні прізвища, за їхнім бажанням дитині може бути присвоєне подвійне прізвище шляхом з'єднання прізвищ обох батьків.

2. Припинення шлюбу між батьками або визнання його недійсним не має наслідком зміну прізвища дітей.

3. Якщо той з батьків, у якого дитина залишилася жити після припинення шлюбу або визнання його недійсним, бажає присвоїти їй своє прізвище, органи опіки та піклування, виходячи з інтересів дитини, можуть дозволити зміну прізвища дитини.

У такому самому порядку вирішується питання про зміну прізвища дитини, у запису акта про народження якої відомості про батька були внесені за заявою матері, за спільною заявою батька і матері дитини або за рішенням суду.

4. Зміна прізвища дитини, яка досягла 10 років, провадиться з урахуванням її думки.

5. Той з батьків, прізвище якого носить дитина, повідомляється про порушення клопотання про зміну прізвища дитини і його думка, поряд з іншими обставинами, повинна враховуватися органами опіки та піклування при вирішенні питання про зміну прізвища дитини, виходячи з її інтересів.

Глава 90

Права та обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дітей

Стаття 1353 Рівність прав та обов'язків батьків

Батьки мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і в тих випадках, якщо вони розлучені чи проживають окремо від дітей.

235

Стаття 1354

Обов'язки батьків щодо захисту прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей

Захист прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей покладається на батьків, які здійснюють цей обов'язок без спеціальних повноважень.

У випадках коли неповнолітні діти відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати захист своїх прав самостійно, обов'язок батьків, передбачений у п.1 цієї статті, є додатковим.

Стаття 1355

Права і обов'язки батьків щодо виховання дітей

1. Батьки мають право на особисте виховання дітей, а також право передавати дітей на навчання чи виховання до навчально-виховних закладів, що, однак, не звільняє їх від обов'язку батьківського піклування.

2. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, що суперечать законові та моральним засадам суспільства.

3. Виховання батьками своїх дітей є правом і обов'язком. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їхній фізичний, духовний, моральний і соціальний розвиток, навчання, виховання в них почуття поваги до прав і свобод людини, готувати дітей до самостійної праці.

4. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей.

5. Діти мають право вимагати від батьків належного виконання обов'язку щодо їх виховання. У разі неналежного виконання батьками цього обов'язку діти мають право звернутися за захистом своїх прав і інтересів до відповідного органу опіки та піклування, який зобов'язаний вжити необхідних заходів.

Стаття 1356

Вирішення батьками питання про виховання дітей

1. Питання виховання дітей вирішуються батьками спільно.

2. Один з батьків, який проживає окремо від дітей, зобов'язаний брати участь у їх вихованні і має право спілкуватися з ними. Той із батьків, з яким проживають діти, не має права перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає їхньому нормальному розвиткові.

3. Якщо батьки не можуть дійти згоди щодо участі у вихованні дітей одного з батьків, який проживає окремо, порядок

236

участі визначається органами опіки та піклування з урахуванням думки обох батьків і з урахуванням інтересів дитини.

У тих випадках, коли один з батьків не виконує рішення органу опіки та піклування, останній, а також кожен з батьків мають право звернутися за вирішенням спору до суду, який виносить своє рішення.

При злісному невиконанні рішення суду той з батьків, який проживає окремо, виходячи з інтересів дитини, має право звернутися з позовом до суду про передання йому дитини.

Стаття 1357

Право батьків на відібрання дітей від сторонніх осіб

Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення.

Суд може відмовити в переданні батькам або одному з них дитини, якщо дійде висновку, що таке передання суперечить її інтересам. Про прийняте рішення суд повідомляє орган опіки та піклування.

Стаття 1358

Право діда та баби на спілкування з онуками

Дід і баба мають право спілкуватися зі своїми неповнолітніми онуками. У разі відмови батьків від надання дідові чи бабі можливості спілкування з онуками справа вирішується органами опіки та піклування, виходячи з інтересів дітей та умов їхнього нормального розвитку.

Якщо батьки не виконують рішення органу опіки та піклування, дід і баба мають право звернутися за вирішенням спору до суду.

Стаття 1359

Вирішення питання про місце проживання дітей, якщо батьки проживають окремо

1. Якщо батьки проживають окремо, від їхньої згоди залежить, з ким із них повинні проживати малолітні діти, тобто такі, що не досягли 14 років. У разі недосягнення згоди спір вирішується судом з урахуванням інтересів дітей та їхнього бажання.

2. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, якій виповнилося 14 років, визначається нею самостійно.

Стаття 1360

Забезпечення інтересів дітей при вирішенні спору про їхнє місце проживання

1. При вирішенні спору про дітей у випадках, передбачених

237

статтею 1333 цього Кодексу, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу турботу та увагу до дітей, їхній вік і прихильність дитини до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання тощо. Висловлене дитиною бажання не є обов'язковим для суду, якщо суд визнає, що залишення дитини з тим чи іншим із батьків суперечить її інтересам.

2. Якщо суд визнає, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, дитина може бути передана її дідові, бабі, іншим родичам або іншим особам за їхньою згодою.

У разі неможливості такого передання суд передає дитину органові опіки та піклування.

Стаття 1361

Позбавлення батьківських прав

1. Батьки або один з них можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей, зокрема, при відмові без поважних причин взяти дитину з пологового будинку (відділення), або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на дітей своєю аморальною поведінкою, а також якщо батьки є хронічними алкоголіками чи наркоманами.

Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають усі права, основані на факті спорідненості з дітьми: на одержання аліментів від повнолітніх дітей, на відшкодування шкоди і пенсійне забезпечення у зв'язку з їхньою смертю, право на успадкування майна дітей за законом.

2. Батьки, позбавлені батьківських прав, не можуть виконувати обов'язки щодо виховання і розвитку дітей.

3. Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку щодо утримання дітей і не позбавляє останніх будь-яких інших прав, які їм належать.

4. Позбавлення батьківських прав здійснюється судом.

Стаття 1362

Заведення справ про позбавлення батьківських прав

Позивачами у справах про позбавлення батьківських прав може бути один з батьків, особи, які взяли дітей на постійне виховання з утриманням, або опікуни (піклувальники), а також організації, які відповідно до правових актів здійснюють обов'язки щодо охорони прав та інтересів неповнолітніх (орга-

238

ни опіки та піклування, будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати тощо).

Позови про позбавлення батьківських прав не можуть бути вчинені щодо усиновлювачів.

Стаття 1363

Передання дитини на виховання іншим особам чи органам опіки та піклування

1. При позбавленні батьківських прав одного з батьків дитина передається на виховання іншому з батьків. Позбавляючи батьківських прав обох батьків, суд передає дитину на виховання іншим родичам за їхньою згодою або у разі неможливості передає іншим особам за їхньою згодою з урахуванням бажання дитини і думки органу опіки та піклування.

2. Якщо зазначених осіб немає, дитина передається під опіку органів опіки та піклування. У виняткових випадках залежно від конкретних обставин суд може в цьому разі допустити негайне виконання рішення.

Стаття 1364

Побачення з дитиною батьків, позбавлених батьківських прав

Органи опіки та піклування можуть дозволити батькам, позбавленим батьківських прав, побачення з дитиною, з урахуванням її бажання, а також бажання того з батьків, який не позбавлений батьківських прав, або осіб, яким дитина передана на постійне виховання з утриманням, якщо такі побачення не впливають шкідливо на дитину.

Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржене до суду особами, зазначеними в частині першій цієї статті.

Стаття 1365

Поновлення в батьківських правах

1. Поновлення в батьківських правах провадиться судом за позовом особи, позбавленої батьківських прав, якщо це відповідає інтересам дитини.

2. Поновлення в батьківських правах неможливе, якщо діти усиновлені й усиновлення не скасоване чи не визнане недійсним.

3. При вирішенні питання про поновлення в батьківських правах суд вимагає письмового висновку органу опіки та піклування, враховує думку дитини, іншого з батьків, якщо він не позбавлений батьківських прав, або особи, якій дитина передана на постійне виховання з утриманням.

Суд перевіряє, наскільки змінилися обставини, які стали підставою для позбавлення батьківських прав, і враховує пове-

239

дінку та спосіб життя особи, позбавленої батьківських прав.

4. Повторне звернення із заявою про поновлення в батьківських правах можливе не раніше ніж через рік відмови в позові.

5. Поновлення в батьківських правах допускається лише до досягнення дитиною повноліття. Стаття 1366 Відібрання дітей без позбавлення батьківських прав

1. Суд може прийняти рішення про відібрання дитини і пере-дання її на опікування органів опіки та піклування, не позбав-ляючи батьків батьківських прав, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування має право прийняти рішення про негайне відібрання дитини у батьків або інших осіб, на вихованні у яких вона фактично перебуває. У цих випадках орган опіки та піклування зобов'язаний у семиденний строк після прийняття рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини.

3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

4. При задоволенні позову про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав суд обов'язково вирішує питання про стягнення з батьків коштів на утримання дітей.

Стаття 1367

Участь органів опіки та піклування у розгляді спорів, пов'язаних із вихованням дітей і визначенням їх місця проживання

1. При розгляді судом спорів, пов'язаних із вихованням дітей і визначенням їх місця проживання, незалежно від того, ким учинений позов, до участі у справі має бути залучений орган опіки та піклування.

2. Орган опіки та піклування повинен провести обстеження умов життя дитини та осіб, що бажають взяти її на виховання, і надати суду акт обстеження та свій висновок по суті спору.

Глава 91 Права батьків і дітей на майно

Стаття 1368 Роздільність майна батьків і дітей

240

За життя батьків діти не мають права на їхнє майно, як і батьки не мають права на майно дітей.

Стаття 1369

Право спільної власності батьків і дітей

Майно може належати батькам і дітям за правом спільної власності: спільної часткової або у випадках, коли майно набуте в результаті спільної праці батьків і дітей, якщо діти досягли 14 років, — спільної сумісної, якщо інше не обумовлено письмовою угодою між ними.

Стаття 1370

Управління майном дітей

1. Якщо у неповнолітнього є майно, батьки управляють ним без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку та піклування.

2. Дохід від майна неповнолітнього в першу чергу має бути використаний на його утримання та виховання.

3. Батьки за спільною згодою разом вирішують питання управління майном дитини. Спори, що виникають між батьками про майно малолітніх і неповнолітніх дітей, вирішуються органами опіки та піклування.

У тих випадках, коли один з батьків не виконує рішення органу опіки та піклування, останній, а також кожен з батьків мають право звернутися за вирішенням спору до суду, який виносить своє рішення.

4. Взаємна згода батьків при вирішенні питань відчуження майна дітей або передання його у володіння і користування третім особам передбачається.

При вчиненні правочинів щодо майна дітей одним з батьків вважається, що він діє зі згоди іншого з батьків. Інший з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання право-чину недійсним як укладеного одним з батьків без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

5. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли.

6. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном неповнолітнього має наслідком відповідальність згідно із законом і правовими актами.

Глава 92 Аліментні обов'язки батьків і дітей

9 7-64

241

Статта 1371 Обов'язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей

1. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

2. Одруження дітей до досягнення повноліття не звільняє батьків від аліментного обов'язку щодо них.

Стаття 1372

Утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.

Стаття 1373

Аліменти, що стягуються з батьків на неповнолітніх дітей

1. Аліменти на неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються у розмірі: на одну дитину — чверті, на двох дітей — третини, на трьох і більше дітей — половини заробітку (доходу) батьків.

Розмір аліментів не може бути меншим половини неоподатковуваного мінімуму доходів платника і більшим десяти неоподатковуваних мінімумів доходів на кожну дитину.

2. Розмір цих часток і мінімальний розмір аліментів, передбачений в п. 1 цієї статті, можуть бути зменшені судом, якщо:

1) той із батьків, з якого стягуються аліменти, є інвалідом першої чи другої групи;

2) у того з батьків, що зобов'язаний платити аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у встановленому цією статтею розмірі виявилися б менш забезпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти;

3) дитина працює і має заробіток або має дохід від майна, достатній для забезпечення її життя і нормального розвитку;

4) існують інші поважні причини, що заслуговують на увагу. Стаття 1374

Звільнення батьків від сплати аліментів неповнолітнім дітям Суд може звільнити батьків від сплати аліментів, якщо:

1) дитина перебуває на повному утриманні навчально-виховних, медичних, соціальних та інших закладів і не потребує додаткових коштів для забезпечення свого життя і розвитку;

2) якщо дитина працює і має заробіток (дохід), достатній для забезпечення свого нормального розвитку, а заробіток (дохід) батька, який сплачує аліменти, незначний.

Стаття 1375

Визначення розміру алментів у разі присудження їх за кількома

242

рішеннями суду або постановами судді

1. Якщо одному із батьків присуджені аліменти за кількома рішеннями суду або постановами судді, що перевищують у цілому розмір аліментів, передбачених у статті 1346 цього Кодексу, платник аліментів може вчинити позов до кожної особи, на користь якої відбулися рішення суду або постанова судді про стягнення аліментів, про відповідне зниження розміру аліментів.

2. Суд визначає новий розмір аліментів за цим позовом у відповідній частці, що припадає на кожного з дітей. Стаття 1376

Стягнення аліментів на неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі

1. Утих випадках, коли той з батьків, який зобов'язаний сплачувати аліменти, має нерегулярний, змінний заробіток (дохід) або коли частину заробітку (доходу) він одержує в натурі, а також в інших випадках, коли стягнення аліментів у частці до заробітку (доходу) неможливе або ускладнене, аліменти на прохання особи, яка їх вимагає, можуть бути визначені у твердій грошовій сумі, що має сплачуватися щомісяця.

У цих випадках розмір аліментів визначається виходячи з припущеного заробітку (доходу) батьків з урахуванням того заробітку (доходу), який платник аліментів одержав за минулий рік.

Якщо річна сума заробітку (доходу) була більшою за заробіток (дохід), який, за припущенням суду, платник міг одержати, одержувач аліментів має право на відповідну доплату. Якщо ж ця сума виявиться меншою, платник аліментів не має права на зворотні виплати.

2. У такому самому порядку на прохання стягувача визначається розмір аліментів, якщо діти перебувають на утриманні кожного з батьків, які проживають окремо, і один з батьків є менш забезпеченим. За відсутності такого прохання стягнення аліментів провадиться у частці до заробітку (доходу). Стаття 1377

Обов'язок батьків брати участь у додаткових витратах на утримання дитини

1. Батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на утримання дитини, спричинені винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво дитини тощо).

Додаткові витрати можуть мати разовий характер чи характер періодичних платежів на певний строк, визначений судом.

9*

243

2. Розмір додаткових витрат визначається у твердій грошовій сумі з урахуванням матеріального та сімейного становища батьків.

Стаття 1378

Утримання дітей, влаштованих у дитячі заклади

1. Витрати на утримання дітей, влаштованих у дитячі заклади, можуть бути стягнені з їхніх батьків, зобов'язаних оплачувати перебування дітей у цих закладах, у розмірах, встановлених у статті 1373 цього Кодексу.

2. Кошти на утримання дітей стягуються з кожного із батьків, якщо вони не звільнені за законом від внесення плати на утримання дітей.

Стягнення аліментів, присуджених раніше одному з батьків, опікуну (піклувальникові), у цих випадках припиняється.

3. Кошти, зазначені у п.1 цієї статті, для дітей, влаштованих у дитячі заклади, перераховуються на особисті рахунки цих дітей в ощадні банки, якщо зазначені суми перевищують витрати на їх утримання.

Стаття 1379

Час, з якого присуджуються аліменти на неповнолітніх дітей

1. Аліменти на користь неповнолітніх дітей присуджуються з дня подання заяви до суду.

2. Аліменти за минулий час можуть бути стягнені, якщо позивач подасть суду докази, що він вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення останнього від їх сплати. У цьому разі з урахуванням обставин справи суд може присудити аліменти, але не більше як за три роки.

Стаття 1380

Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей

1. Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, якщо вони є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

2. Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх працездатних дітей до досягнення ними двадцятитрьохрічного віку, якщо вони у зв'язку з продовженням навчання потребують матеріальної допомоги. За час перерви у навчанні (академічна відпустка, відпустка по вагітності, пологах та доглядом за дитиною, військова служба тощо) аліменти з батьків не стягуються.

Стаття 1381

Розмір аліментів на повнолітніх дітей

1. Аліменти з батьків на користь повнолітніх дітей (стаття

244

1

1380 цього Кодексу) визначаються відповідно до матеріального і сімейного становища особи, з якої стягуються аліменти, та особи, шо одержує їх.

2. Розмір аліментів встановлюється у частці до заробітку (доходу) платника аліментів і не може перевищувати: на одну дитину — чверті, на двох дітей — третини, на трьох і більше дітей — половини заробітку (доходу) батьків, але не може бути меншим половини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину.

Стаття 1382

Обов'язок дітей щодо утримання батьків

1. Повнолітні діти зобов'язані утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, і піклуватися про них.

2. Повнолітні діти зобов'язані також брати участь у витратах, спричинених винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво, оплата праці осіб, які доглядають за батьками тощо).

3. Влаштування батьків у заклади для осіб похилого віку не звільняє їхніх повнолітніх дітей від обов'язку щодо їх утримання.

4. Діти можуть бути звільнені від обов'язку щодо утримання своїх батьків і стягнення витрат, спричинених винятковими обставинами, якщо судом буде встановлено, що батьки ухиляються від виконання батьківських обов'язків.

Стаття 1383

Розмір аліментів на батьків

1. Аліменти на батьків стягуються з повнолітніх дітей у частці до заробітку (доходу) відповідно до матеріального і сімейного становища кожного з дітей і батьків та з урахуванням можливості батьків одержувати аліменти одне від одного. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягають стягненню з повнолітніх дітей, не може бути меншим половини неоподатковуваного мінімуму доходу осіб.

2. Якщо той з дітей, до кого вчинено позов про стягнення аліментів, не працює у зв'язку з веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших причин, аліменти визначаються із середньої заробітної плати у даній місцевості.

3. У разі якщо батьки мають кілька дітей, а позов вчинено до одного або кількох із них, суд при визначенні розміру аліментів повинен враховувати обов'язок і інших повнолітніх дітей утримувати батьків.

245

Стаття 1384 Зміна розміру аліментів на повнолітніх дітей і батьків

Визначений судом розмір аліментів може бути зменшений або збільшений судом за заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного становища будь-кого з них.

Стаття 1385

Види заробітку (доходу), що підлягають обліку при стягненні аліментів

Види заробітку (доходу), що підлягають обліку при відрахуванні або стягненні аліментів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 1386

Стягнення аліментів на неповнолітніх дітей за постановою судді

1. Стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, коли немає спору, здійснюється за постановою судді без заведення цивільної справи.

Якщо до заяви про стягнення аліментів не додано письмової згоди особи, яка зобов'язана платити аліменти, суддя не пізніше наступного дня після одержання заяви повідомляє її про цю заяву і пропонує протягом десяти днів, якщо вона і заявник живуть в одному районі (місті), а в інших випадках — протягом двадцяти днів повідомити про свою згоду на стягнення аліментів або подати заперечення. Незалежно від того, чи надійде згода особи, що зобов'язана платити аліменти, в зазначений строк, суддя не пізніше наступного дня після закінчення строку виносить постанову про стягнення аліментів.

2. У разі незгоди з цією постановою особа, що зобов'язана платити аліменти, а також інші заінтересовані особи, мають право подати про це заяву до суду. У цьому разі суддя скасовує постанову і заява про стягнення аліментів розглядається в порядку позовного провадження.

Стаття 1387

Порядок сплати або стягнення аліментів

1. Аліменти сплачуються добровільно особою, яка зобов'язана платити аліменти, особисто або через відповідний орган за місцем її роботи, одержання пенсії, стипендії тощо.

2. Власник або уповноважений ним орган щомісяця відраховує аліменти із заробітної плати (пенсії, стипендії, допомоги тощо) платника аліментів на підставі його письмової заяви і виплачує або переказує їх особі, зазначеній у заяві.

246

При переході особи, з якої відраховуються за заявою аліменти, на іншу роботу або при зміні нею місця проживання про це повідомляється одержувач аліментів, а відрахування аліментів провалиться на підставі нової поданої платником аліментів заяви за новим місцем роботи, одержання пенсії, стипендії.

3. Відрахування аліментів на підставі заяви може провадитися і тоді, коли загальна сума, що підлягає відрахуванню згідно із заявою і виконавчими документами, перевищує половину належних боржникові заробітної плати і прирівняних до неї платежів та виплат, а також коли з боржника стягуються за судовим рішенням аліменти на дітей від іншої матері.

4. Добровільний порядок сплати аліментів не виключає права стягувача аліментів у будь-який час звернутися до суду із заявою про стягнення аліментів.

Стаття 1388

Сплата аліментів при виїзді за кордон

1. При виїзді особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, за кордон на постійне місце проживання в держави, з якими Україна має угоди про правову допомогу, сплата аліментів провадиться згідно із зазначеними угодами.

2. При виїзді особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти неповнолітнім дітям, за кордон на постійне місце проживання в держави, з якими Україна не має угод про правову допомогу, стягнення аліментів за заявою їх платника або одержувача провадиться до виїзду зазначеної особи за весь період до досягнення дитиною повноліття, виходячи із заробітної плати (доходу) цієї особи за останній місяць роботи на момент виїзду або ж п'ятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів на час проведення розрахунків.

3.

Стаття 1389

Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами

1. Заборгованість за аліментами, які сплачуються добровільно, може бути відрахована за заявою боржника (за місцем роботи, одержання пенсії, стипендії тощо) або стягнута судом.

2. Стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час може бути проведено не більше як за трирічний строк, що пе-

247

редував пред'явленню виконавчого листа до стягнення.

3. У тих випадках, коли за виконавчим листом, пред'явленим до стягнення, відрахування аліментів не провадилося у зв'язку з розшуком платника аліментів, стягнення аліментів має провадитися за увесь минулий період.

4. Стягнення заборгованості провадиться незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадках, передбачених статтею 1380 цього Кодексу, — 23 років.

Стаття 1390

Визначення розміру заборгованості за аліментами

Заборгованість за аліментами визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного платником аліментів за час, протягом якого не провадилося стягнення. Якщо платник аліментів у цей період не працював або якщо не будуть пред'явлені документи, які підтверджували б його заробіток (дохід), заборгованість визначається виходячи із заробітку (доходу), одержуваного на час стягнення заборгованості. Якщо відповідач і на час визначення заборгованості не працює, обчислення заборгованості провадиться виходячи із середньої заробітної плати для даної місцевості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється судовим виконавцем, а в разі спору — визначається судом.

Стаття 1391

Відповідальність за прострочення сплати аліментів

1. При виникненні заборгованості з вини особи, що зобов'язана сплачувати аліменти за постановою або рішенням суду, вона сплачує стягувачеві аліментів неустойку в розмірі одного процента від суми несплачених аліментів за кожний день прострочення.

2. Суд може врахувати майнове становище платника аліментів і зменшити розмір неустойки або звільнити платника аліментів від її сплати.

Стаття 1392

Повне або часткове звільнення від сплати заборгованості за аліментами

1. Суд може за позовом платника аліментів звільнити його повністю або частково від заборгованості за аліментами, якщо несплата аліментів виникла через хворобу або з інших поважних причин, або якщо його матеріальне та сімейне становище не дає в даний час можливості сплатити заборгованість.

2. Суд може звільнити від сплати заборгованості, якщо вста-

248

новить, що вона утворилася внаслідок непред'явлення виконавчого листа до виконання з вини особи, на користь якої присуджені аліменти.

Глава 93 Аліментні обов'язки інших членів сім'ї та родичів

Стаття 1393 Аліментний обов'язок діда, баби

Дід і баба, якщо вони є матеріально спроможними, зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх онуків, які потребують матеріальної допомоги, якщо у них немає батьків, чоловіка (дружини) або якщо батьки, чоловік (дружина) не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання.

Стаття 1394

Аліментний обов'язок онуків

Повнолітні онуки, якщо вони є матеріально спроможними, зобов'язані утримувати непрацездатних діда чи бабу, які потребують матеріальної допомоги, якщо в останніх немає чоловіка (дружини), повнолітніх дітей або якщо з поважних причин вони не мають змоги надавати їм належне утримання.

Стаття 1395

Аліментний обов'язок повнолітніх рідних (повнорідних і непов-норідних) братів і сестер

1. Повнолітні рідні (повнорідні і неповнорідні) брати і сестри, якщо вони є матеріально спроможними, зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають батьків, чоловіка (дружини) або якщо батьки, чоловік (дружина) не в змозі з поважних причин надавати їм належне утримання.

2. Повнолітні брати і сестри, які є матеріально спроможними, зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка (дружини), батьків або повнолітніх дітей

Стаття 1396

Аліментний обов'язок вітчима, мачухи, а також інших осіб, які взяли до себе дитину як члена сім'ї

Вітчим і мачуха, а також інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, якщо вони є матеріально спроможними, зобов'язані утримувати її, якщо у дитини немає батьків, дща і баби, повнолітніх рідних (повнорідних і неповнорідних) братів і сестер або якщо ці

249

особи з поважних причин не можуть надавати їй утримання, за умови, що вони проживали з дитиною не менше п'яти років.

Стаття 1397

Аліментний обов'язок пасинка, падчерки, а також осіб, які до досягнення 18 років перебували на утриманні та вихованні у сторонніх осіб або родичів

1. Повнолітні пасинок і падчерка, а також повнолітні особи, які і до досягнення 18 років перебували на утриманні у сторонніх осіб або родичів, якщо вони є матеріально спроможними, зобов'язані утримувати непрацездатних вітчима, мачуху, а також непрацездатних сторонніх осіб або родичів, у яких вони перебували на утриманні, якщо перелічені особи потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали дітям систематичну матеріальну допомогу не менше п'яти років.

2. Цей обов'язок виникає, якщо у зазначених у п.1 цієї статті осіб немає батьків, діда, баби, повнолітніх дітей, рідних (пов-норідних і неповнорідних) братів і сестер, чоловіка (дружини) або якщо вони не можуть їм надати належне утримання.

Стаття 1398

Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, а також з осіб, які взяли на виховання дитину як члена сім'ї

1. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, а також з осіб, які взяли на виховання дитину як члена сім'ї, на утримання неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці до заробітку (доходу) платника аліментів відповідно до його та особи, яка одержує їх, матеріального і сімейного становища.

2. Якщо позов вчиняється не до всіх зобов'язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов'язку всіх зобов'язаних осіб надавати утримання. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягають стягненню, не може бути меншим половини неоподатковуваного мінімуму доходу осіб.

Стаття 1399

Зміна розміру аліментів і звільнення від їх сплати

У тих випадках, коли матеріальне або сімейне становище особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінилося, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Стаття 1400

Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших

250

членів сім'ї та родичів. Повне або часткове звільвення гід заборгованості за аліментами

Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, а також повне або часткове звільнення їх від сплати заборгованості провадиться відповідно до правил, передбачених статтями 1389, 1390, 1392 цього Кодексу.

Глава 94 Усиновлення

Стаття 1401 Поняття усиновлення (удочеріння)

Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття у сім'ю малолітньої або неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.

Стаття 1402

Особи, які можуть бути усиновлені

1. Усиновлення допускається лише щодо малолітніх і неповнолітніх дітей і виключно в їхніх інтересах.

2. Діти, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку, можуть бути усиновлені після досягнення ними двомісячного віку за наявності письмової згоди батьків на усиновлення.

3. Саме усиновлення дітей з пологових будинків (відділень) та лікувально-профілактичних закладів не провадиться.

4. Якщо немає відомостей про батьків та родичів дитини, залишеної матір'ю в пологовому будинку, складається відповідний акт, що є підставою для переведення її до державного дитячого закладу.

Стаття 1403

Усиновлювачі

Усиновлювачами можуть бути повнолітні дієздатні громадяни — як подружжя, так і окремі особи.

Між усиновлювачем та усиновленою дитиною різниця у віці має бути не менш як 15 років. За наявності поважних причин цю різницю може бути скорочено під час розгляду заяви про усиновлення. У разі усиновлення дітей родичами різниця у віці між усиновдювачами та усиновленими до уваги не береться.

Особи, які не перебувають у шлюбі, не можуть спільно усиновити одну й ту саму дитину.

Стаття 1404

Особи, які не можуть бути усиновлювачами

251

Не можуть бути усиновлювачами:

1) особи, визнані судом недієздатними або дієздатність яких є обмеженою;

2) особи, які подали завідомо неправдиві документи щодо усиновлення;

3) особи, позбавлені батьківських прав;

4) особи, які були усиновлювачами, якщо усиновлення скасоване або визнане недійсним з їхньої вини;

5) особи, які за станом здоров'я не можуть забезпечити дитині належне виховання і догляд;

6) особи, які перебувають на обліку у психоневрологічних та наркологічних диспансерах або в самих цих установах;

7) особи, які на час усиновлення не мають постійного заробітку або інших встановлених законом видів доходу;

8) особи, які бажають оформити усиновлення з метою одержання матеріальної чи іншої вигоди.

Стаття 1405

Особи, які мають переважне право на усиновлення

1. За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну й ту саму дитину, переважне право надається громадянам України:

1) в сім'ї яких виховується і утримується дитина;

2) що є подружжям;

3) що здійснюють усиновлення сестер і братів разом, не розриваючи родинних зв'язків;

4) які здійснюють усиновлення рідних дітей та усиновлених дітей свого чоловіка (дружини);

5) що є родичами.

2. Усиновлення дитини громадянином іншої держави допускається лише у випадках, якщо дитина не' може бути передана в сім'ю громадян України, що забезпечила б їй належне виховання і розвиток.

Стаття 1406

Згвда дитини на усиновлення

Для усиновлення дитини, яка досягла десяти років, необхідною є 'и згода.

Згода дитини на усиновлення не вимагається, якщо дитина проживає в сім'ї усиновлювача і вважає його своїм батьком чи матір'ю.

Стаття 1407

Згода батьків ва усиновлених дитини

252

1. Для усиновлення потрібна письмова згода батьків дитини.

2. Якщо батько або мати дитини неповнолітні і не перебувають у шлюбі, на усиновлення цієї дитини потрібна, крім того, згода їхніх законних представників.

3. Батьки мають право відкликати згоду на усиновлення до винесення судом рішення про усиновлення.

4. Згода батьків має бути свідомою, непримусовою, без отримання будь-якої винагороди, посвідчена державним нотаріусом або адміністрацією державного дитячого закладу, в якому перебуває, утримується чи виховується дитина.

Батьки можуть дати згоду на усиновлення лише після народження дитини.

Стаття 1408

Усиновлення без згоди батьків

Усиновлення без згоди батьків може бути проведено в разі:

1) якщо батьки невідомі;

2) якщо батьки позбавлені батьківських прав;

3) якщо батьки визнані недієздатними, безвісно відсутніми або обмежені у дієздатності;

4) якщо батьки понад шість місяців не проживають разом з дитиною і без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють до дитини батьківської уваги і турботи.

Стаття 1409

Згода іншого з подружжя на усиновлення

1. На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода іншого з подружжя.

2. Усиновлення може бути проведене без згоди іншого з подружжя, якщо вони припинили сімейні відносини і протягом трьох років спільно не проживають, а також якщо інший з подружжя визнаний безвісно відсутнім.

Стаття 1410

Згода опікунів, піклувальників на усиновлення

Для усиновлення дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, потрібна письмова згода опікуна, піклувальника.

У разі відмови опікуна (піклувальника) дати згоду на усиновлення це питання вирішується органами опіки та піклування.

Стаття 1411

Згода дитячих виховних та лікувальних закладів на усиновлення

Для усиновлення дітей, які перебувають під опікою або 253

піклуванням окремих осіб чи окремих державних, громадських або приватних дитячих закладів, необхідна письмова згода опікуна (піклувальника).

У разі відмови опікуна (піклувальника) дати згоду на усиновлення це питання вирішується органом опіки та піклування.

Суд має право в інтересах дитини винести рішення про усиновлення без згоди опікуна (піклувальника).

Стаття 1412

Забезпечення таємниці усиновлення

1. Таємниця усиновлення охороняється законом.

2. Особи, яким стало відомо про усиновлення у зв'язку з виконанням службових обов'язків, зобов'язані зберігати таємницю усиновлення.

Особи, які розголосили таємницю усиновлення всупереч волі усиновлювачів, можуть бути притягнені до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Видача відомостей про усиновлення провадиться у встановленому законом порядку.

3. При усиновленні дитини громадянином іншої держави таємниця усиновлення зберігається, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Стаття 1413

Централізований облік дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків для передання їх на усиновлення

Керівники закладів, у яких перебувають, утримуються або виховуються діти, зобов'язані в тижневий строк із дня, коли їм стало відомо, що дитина залишилася без опіки (піклування) батьків, повідомити про це відділи та управління районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських чи районних у містах Рад, на які покладається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування.

Відділи та управління районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських або районних у містах Рад, на які покладається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування, у місячний строк із дня надходження інформації про зазначених дітей та в разі неможливості їх усиновлення, передання під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян України надсилають дані про них до уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

254

Уряд Автономної Республіки Крим. обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у місячний строк із дня надходження інформації та в разі неможливості усиновлення дітей, передання 'їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім ї громадян України на території даної або будь-якої іншої області України зобов'язані передати цю інформацію до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України для централізованого обліку.

За невиконання вимог, передбачених частинами першою, другою, третьою цієї статті, надання недостовірних даних, а також за дії, пов'язані з приховуванням дитини від усиновлення, передання під опіку (піклування) чи на виховання у сім'ї громадян України, керівники закладів, у яких перебувають, утримуються або виховуються діти, посадові особи відповідних органів державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та органів місцевого самоврядування несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Стаття 1414

Облік дітей, які можуть бути усиновлені, та облік осіб, які бажають усиновити дитину

Облік дітей, які можуть бути усиновлені, а також облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах Рад, на які покладається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування. Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, управліннями освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також Центром по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України,

Облік іноземних громадян, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно Центром по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.

Стаття 1415

Неприпустимість посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення дітей

Посередницька комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян України або громадян інших держав забороняється.

Стаття 1416

255

Рішення про усиновлення

1. Рішення про усиновлення приймається судом за заявою особи, що бажає стати усиновлювачем.

2. Присутність майбутніх усиновлювачів при прийнятті рішення про усиновлення є обов'язковою.

Стаття 1417

Чяс виникнення усиновлення

Усиновлення виникає з часу набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Стаття 1418

Порядок передання дітей на усиновлення та здійснення контролю за умовами їхнього проживання і виховання

Порядок передання дітей на усиновлення, а також здійснення контролю за умовами їхнього проживання і виховання в сім'ях усиновлювачів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 1419

Правові наслідки усиновлення

1. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті та майнові права усиновлювачів та їхніх родичів з усиновленими, їхніми спадкоємцями як родичами за походженням.

З моменту усиновлення припиняються взаємні особисті та майнові права й обов'язки між батьками і дітьми та їхніми родичами з походження.

При усиновленні дитини однією особою ці права та обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або батька, якщо усиновлювачем є жінка.

2. Якщо один із батьків дитини помер, а другий одружився і його жінка (чоловік) усиновила дитину, суд за заявою діда, баби, братів та сестер за походженням померлого батька дитини може зберегти правовий зв'язок між ними та усиновленою дитиною, якщо це відповідає інтересам дитини.

Стаття 1420

Право усиновлювача визначати прізвище, ім'я та по батькові усиновленого

1. На прохання усиновлювачів усиновлюваному присвоюється прізвище усиновлювачів і зазначені ними ім'я та по батькові.

Якщо усиновлювачі мають різні прізвища, за домовленістю між усиновлювачами усиновлюваному присвоюється прізвище одного з них.

256

2. За заявою усиновлювачів можуть бути змінені дані про місце народження усиновленої дитини, а у виняткових випадках — дата її народження, але не більше як на шість місяців.

Прізвище, ім'я, по батькові усиновленої дитини, якій виповнилося десять років, а також відомості про місце і час її народження можуть бути змінені лише за її згодою.

3. При усиновленні дитини жінкою або чоловіком, які не перебувають у шлюбі, прізвище матері (батька) усиновленої дитини встановлюється відповідно до прізвища усиновлювача, а ім'я та по батькові встановлюються за їхньою вказівкою.

Стаття 1421

Право усиновлювачів на запис іх батьками дитини

За заявою усиновлювачів у рішенні суду про усиновлення вони можуть бути названі батьками дитини.

Якщо дитина досягла десятирічного віку, на запис усиновлювачів батьками потрібна її згода.

Стаття 1422

Порядок зміни прізвища, імені та по батькові усиновлюваного

На прохання усиновлювачів суд може зазначити в рішенні про запис їх батьками усиновленої дитини в книгах реєстрації актів про народження. У цьому разі до актового запису про народження вносяться відповідні зміни і з їх урахуванням видається нове свідоцтво про народження. Раніше видане свідоцтво анулюється.

Стаття 1423

Усиновлення дітей, що є громадянами України, іноземними громадянами на території України

Усиновлення дітей, що є громадянами України, іноземними громадянами на території України провадиться відповідно до глави 94 цього Кодексу у випадках, коли були вичерпані всі можливості щодо усиновлення, взяття під опіку (піклування) чи на виховання цих дітей в сім'ї громадян України та коли ці діти перебувають на обліку в Центрі по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України не менше одного року з дня взяття їх на облік. У разі якщо іноземні громадяни перебувають у родинних стосунках з дітьми або у випадках захворювання дитини на хворобу, передбачену переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення провадиться без додержання строків перебування на централізованому обліку дітей. Усиновлення дітей, що є громадянами України, іноземними громадянами на території України дозволяється за умови

257

одержання дозволу Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.

Діти, що є громадянами України, можуть бути усиновлені громадянами інших держав у випадках, коли відповідно до законодавства держави усиновлювача їм будуть забезпечені всі права в обсязі не меншому, ніж передбачено законодавством України, а також якщо їм будуть забезпечені гарантії і норми, встановлені щодо усиновлення законами країни усиновлювача.

За усиновленими дітьми зберігається громадянство України до досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

Стаття 1424

Усиновлення дітей іноземними громадянами, які перебувають у шлюбі з громадянами України на території України

Усиновлення дітей іноземними громадянами, які перебувають у шлюбі з громадянами України на території України, провадиться відповідно до глави 94 цього Кодексу в порядку, передбаченому для громадян України.

Стаття 1425

Усиновлення дітей, які є іноземними громадянами або особами без громадянства, на території України громадянами інших держав

Усиновлення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків і які є іноземними громадянами або особами без громадянства, на території України громадянами інших держав провадиться відповідно до законодавства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Стаття 1426

Переважне право серед інших іноземних громадян на усиновлення дітей

Переважне право серед інших іноземних громадян на усиновлення дітей, які є громадянами України і які проживають на території України, мають іноземні громадяни країн, що уклали міжнародні договори з Україною про усиновлення дітей-сиріт. Укладання договорів провадиться відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини та законодавства України.

Стаття 1427

Нагляд за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами

Нагляд за межами України за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами, здійснюється за дорученням Міністерства закордонних справ України відповідно консульською установою, в якій діти перебувають на об-

258

ліку до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 1428

Визнання усиновлення недійсним

1. Усиновлення може бути визнане судом недійсним, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів або з недодержанням вимог цього Кодексу.

2. Усиновлення визнається недійсним, якщо усиновлювач не мав наміру породити між ним та дитиною прав та обов'язків батьків і дітей (фіктивне усиновлення).

Стаття 1429

Наслідки визнання усиновлення недійсним

1. Усиновлення визнається недійсним з часу набуття чинності рішенням суду про усиновлення.

2. Визнання усиновлення недійсним має наслідком припинення усіх прав та обов'язків, які виникли раніше і передбачені законом для усиновлювача, усиновленої дитини та їхніх родичів за походженням. Дитина за рішенням суду передається батькам, а якщо це неможливо чи суперечить інтересам дитини, — на піклування органів опіки та піклування.

Стаття 1430

Особи, які мають право вимагати визнання усиновлення недійсним

Усиновлення може бути визнане недійсним за заявою усиновлювача, усиновленого, який досяг шістнадцятирічного віку, осіб, згода яких потрібна на усиновлення, і органу опіки та піклування.

Стаття 1431

Скасування усиновлення

1. Усиновлення може бути скасоване, якщо воно суперечить штересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання.

2. Усиновлення може бути скасоване, якщо дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення.

3. Усиновлення може бути скасоване, якщо між усиновлюва-чем і дитиною склалися незалежно від волі усиновлювача відносини, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

4. Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття, крім тих випадків, якщо діяння усиновленого (усиновлювача) загрожують життю або здоров'ю усиновлювача (усиновленого), іншого з подружжя або їхніх дітей.

259

Стаття 1432 Наслідки скасування усиновлення

1. Усиновлення вважається скасованим з часу набуття чинності рішенням суду про скасування усиновлення.

З цього часу взаємні права та обов'язки усиновленого та його спадкоємців і усиновлювача та його родичів припиняються і поновлюються взаємні права і обов'язки дитини та її нащадків з батьками і родичами за походженням.

2. Дитина за рішенням суду передається батькам, а якщо це неможливо чи суперечить інтересам дитини, — на піклування органів опіки та піклування.

3. З урахуванням інтересів дитини за рішенням суду за нею може бути збережене прізвище, ім'я та по батькові, присвоєні їй при усиновленні, або їй може бути присвоєне прізвище, ім'я та по батькові, які дитина мала до усиновлення.

Стаття 1433

Особи, які мають право звертатися із заявою про скасування усиновлення

Право звертатися із заявою про скасування усиновлення належить батькам, усиновлювачам, усиновленому й органам опіки та піклування.

Стаття 1434

Порядок поновлення актового запису про народження в разі визнання усиновлення недійсним чи скасування усиновлення

Після прийняття рішення про визнання усиновлення недійсним чи скасування усиновлення суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення суду, яке набуло чинності, до державних органів реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Державні органи реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про скасування усиновлення чи визнання його недійсним зобов'язані внести відповідні зміни до запису акта про народження дитини.

Розділ III Опіка та піклування

Глава 95

Загальні положення про опіку та піклування Стаття 1435 Поняття опіки та піклування

260

Опіка та піклування — це система засобів, спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки.

Стаття 1436

Органи опіки та піклування

Органами опіки та піклування є відділи опіки та піклування в органах виконавчої влади районів, міст, районів в містах, селищах, селах.

Органи опіки та піклування провадять свою діяльність відповідно до цього Кодексу і правил, що затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 1437

Повноваження органів опіки та піклування

Органи опіки та піклування:

1) вирішують питання про встановлення і припинення опіки та піклування;

2) здійснюють нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників;

3) забезпечують тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки та піклування;

4) розглядають спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей;

5) вживають заходів щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою та піклуванням;

6) беруть участь у вирішенні судами спорів, пов'язаних із захистом особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою та піклуванням;

7) провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та інших осіб, які потребують соціального захисту.

Стаття 1438

Керівництво органами опіки та піклування і контроль за їхньою

ДІЯЛЬНІСТЮ

Керівництво органами опіки та піклування здійснюється відповідними органами виконавчої влади.

Рішення органів опіки та піклування про призначення чи звільнення опікунів і піклувальників, а також з інших питань опіки та піклування можуть бути оскаржені заінтересованими особами у встановленому законом порядку.

261

ґуШ KyUOTBbBHCHdU ИИБЯИНЧІГВйїЮПЦ І ИМВНАЯЩО

нгаинчіпюСігящ і шнХжію кни^івниніц

•ЩІ KULBJO

•вХюпи Бі ихщо woHRido МИКБЭ ояооБьтеиі кочіс ^юпц ві юппо БдинчігвяХюіщ иь БнЛящо кннэьвн. е-аАюпц БІ ияшо ЛИБІЙО кннэшй іізоні^оїґія v^

•вннваЛігящ иь Аяшо иіиної-^<оэн odu кэчл.эвнетР кннБаАігяіц ві иящо HBJdo ииь < 'AiMawow e Aaodio аіоньвош этшещ эн энэээ^ й-ннваХігящ ві ияшо вннэкаоны.эя odu кннашід

•srssso вннаїгаонеїзя odu вннэгпн! вннэээния M0d^3

ІЯЇ В"ВАЭ

•вхинчігеаЛюїщ иь внАящо ет їіїї вннвіии BHHamidiia off — вннваАїшвігя эаоэвг

_l?39B? ВННВЯАГЯШ ИЬ ИЯЩО ІЮОНЇҐІХдОЗН IEBd а І Ю

зои^ вннэжэюдо Hioaaodu онивлэн швек^яодої ю

a^IUO HHEJdO 'ВННБЯАіі-ЯЩ ИЬ ИЯШО qiOlAQSdiOU ІД

„ ^пнхшоняоиэн odu ^аізоїмоСТя KHH^xdaffo визіц

ВННБаХіГЯІІІ ИЬ ИЖПО ЧКЯ^'

»о хиппп ві ^аіП7 х{нііігоняоиан і ХІШ.ІІГОІГБИ вннвяХ іьиих oiroln KHHBaCifXju сі юппо fliHKJdo юієк.яодо

От ішлиз

•вннваАігяш BJ іНйяоіПґіа эп odu шикоїГіяои 'агачівд КННБЯ^ЮИІ ^с внов оїп 'оиоїґія ОІГЕЮ АУІОЙ иігоя 'вніг йя nodi:

;инвсв,вооое 'БНШИЇҐ кзчізАаохиа одв BoqJaXwHdi/ to^B в '^іґвюїто оіоькіиіг OJoнaвжdэtr яиня^э^ •^

•КННВЯ/ЇЮІЩ В1 ЮІЩО HHBJd(

'•Ечяои онивізн iHBEK,aoQOt — 'вннваХюііи иь и-ящс 4Hhndu хитщ е гав 'дюо odu жо^ві в 'HKBaadi "д кннвяижяоігс odu одв 'вннвяохия оіґоіп яріек, ><янїґо) иквячівд кннвнохия знжзігвнан odu 091 ^айгапії сэд кзиігитиігвє от 'ysiw хініїїгоняоиан tu оиовгя оігвіз кияк 'nnBEiHBJdo ві HHBirewodJ •t

«mm 'Ч^іо uoLCgadJLOo pw '900 odu кі.кгиоіпяои яоєк.аооо

6m вАївіз

ягаинчігввАгміи ( ajiL&nuo ^їімїц •внне&Сігхіи вх ихшо вннаїгяонеюд 96 BOTITJ

нення правочинів, що їх за законом ці особи не можуть укладати самостійно.

3. Піклувальники над особами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, дають згоду на вчинення цими особами право-чинів відповідно до закону.

4. Піклувальники над дієздатними особами надають цим особам допомогу при здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також охороняють їх від зловживання з боку третіх осіб.

Стаття 1448

Управління майном осіб, які перебувають під опікою

1. Опікун зобов'язаний піклуватися про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

2. Якщо підопічний за станом розумового розвитку та здоров'я може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління майном підопічного, повинен враховувати його бажання.

3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для утримання та догляду за підопічним, за рахунок пенсії, доходів від належного підопічному майна та інших джерел.

4. Без дозволу органів опіки та піклування опікун не має права укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних підопічному майнових прав, здійснювати розділ або обмін житлової площі, видавати письмові зобов'язання та вчиняти інші угоди, які істотно ущемляють інтереси підопічного.

5. Якщо підопічний є власником нерухомого або особливо цінного рухомого майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування сам здійснювати таке управління або укласти договір про довірче управління цим майном з іншою особою.

Стаття 1449

Правочини, які не може вчиняти опікун

1. Опікун, його дружина (чоловік) та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному на підставі договору дарування або безоплатного користування. Опікун не може представляти підопічного при укладенні угод або ведені судових справ між підопічним і подружжям та його близькими родичами.

264

2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою. Стаття 1450 Правочини, на вчинення яких не може давати згоду піклувальник

1. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між своїми близькими родичами, іншим з подружжя та підопічним, крім передання майна підопічному на підставі договору дарування або безоплатного користування.

2. Піклувальник не може представляти підопічного при укладенні договорів або веденні судових справ між підопічним та подружжям піклувальника або його близькими родичами.

Стаття 1451

Виконання опікунами і піклувальниками своїх обов'язків

Обов'язки щодо опіки та піклування виконуються безоплатно. В окремих випадках за наявності у підопічного достатніх коштів з дозволу органу опіки та піклування може встановлюватися певна плата за виконання окремих дій чи послуг, пов'язаних з опікою і піклуванням.

Глава 98

Звільнення опікунів і піклувальників вщ їхніх обов'язків. Припинення опіки та піклування

Стаття 1452

Звільнення опікунів і піклувальників вщ виконання обов'язків на їхнє прохання

Опікуни і піклувальники можуть бути на їхнє прохання звільнені від виконання своїх обов'язків, якщо орган опіки та піклування визнає, що це прохання викликане поважною причиною.

Стаття 1453

Звільнення опікунів і піклувальників у разі неналежного виконання ними обов'язків і відповідальність за зловживання правами

1. Органи опіки та піклування з власної ініціативи, за клопотанням підопічних, інших осіб можуть звільнити опікуна і піклувальника. •

2. При зловживанні правами і залишенні підопічних осіб без нагляду і турботи опікун і піклувальник можуть бути притягнені до пеоедбаченої законом відповідальності.

Стаття 1454

Припинення опіки

265

1. Опіка припиняється у разі:

1) досягнення малолітнім 14 років;

2) поновлення особи у дієздатності.

За рішенням органу опіки та піклування опіка припиняється у разі видужання або значного поліпшення здоров'я особи, над якою вона була встановлена, за заявою опікуна, підопічного або з власної ініціативи органу опіки та піклування.

За рішенням органу опіки та піклування опіка також припиняється у разі передання дитини батькам чи усиновлювачам.

2. Особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без додаткового рішення про це.

Стаття 1455

Припинення піклування

Піклування припиняється у разі:

1) настання повноліття;

2) укладення неповнолітнім шлюбу;

3) скасування обмеження у дієздатності;

4) за заявою особи, піклування над якою було встановлене через неможливість самостійно здійснювати свої права.