Досить актуальним питанням сучасності є проблема злочинності в суспільстві, а насамперед питання про співучасть у злочинах, яке ми розглянули в даній курсовій роботі та можемо зробити наступні висновки.
1. Аналіз об’єктивних ознак співучасті, і насамперед її кількісного показника, дає підстави робити висновки про те, що всі учасники спільної злочинної діяльності володіють загальними ознаками суб’єкту злочину. Проте це зовсім не свідчить про безвідповідальність тих, хто цілеспрямовано використав осіб, що перебували в стані неосудності чи неповнолітніх, у своїх злочинних намірах. У таких випадках винні несуть відповідальність як опосередковані виконавці злочину.
Об’єднання декількох осіб, яким не притаманні загальні ознаки суб’єкта злочину, утворюють групу як соціальне явище. Але така група не відповідає ознакам співучасті, бо її учасники не є особами в юридичному розумінні цього слова. Група осіб, що перебувають на момент вчинення злочину в стані неосудності, чи група неповнолітніх не може розглядатись як кваліфікуюча обставина. Винні, які умисно використали в своїх злочинних намірах осіб, які не володіють загальними ознаками суб’єкта злочину, несуть відповідальність за фактично вчинене такими особами як опосередковані виконавці злочину.
2.

Наступна об’єктивна ознака співучасті – спільна діяльність. Це співвідношення індивідуальних “вкладів” з боку кожного співучасника, об’єднуючи їх в єдиний процес діяльності, із загальною спрямованістю для досягнення єдиного злочинного результату.
Спільність як конструктивна ознака співучасті є за своєю природою об’єктивно-суб’єктивною. З точки зору свого об’єктивного вираження вона перебуває у взаємозв’язку дій співучасників. Основою взаємозв’язаності є функціональний зв’язок, який існує на двох рівнях: на рівні створення умов, тобто на стадії готування, та на рівні виконання, сукупність функціональних зв’язків усіх рівнів є показником ступеня згуртованості дій співучасників; єдності злочинного результату і причинного зв’язку між діями кожного співучасника і загальним, спільним результатом. Суб’єктивний елемент ознаки спільності виражається в психологічному зв’язку співучасників у процесі вчинення ними злочинного діяння.
3. Співучасть може характеризуватися тільки умисною виною. Умисна вина характеризує як спільність участі у вчиненні злочину, так і саме діяння. Передусім слід зазначити, що сам закон, ст.26 КК України, говорячи про умисел при співучасті, не вказує на види такого умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим.
Визнаючи співучасть при непрямому умислі, слід зазначити, що в таких випадках йдеться про настання побічних наслідків і про психічне ставлення до них. Схема вчинення злочину з непрямим умислом зводиться до наступного: особа свідомо спрямовує свої зусилля на одержання бажаного злочинного результату, усвідомлюючи при цьому, що своїми діями вона спричинить і побічний результат, який буде мати місце поряд з бажаним, проте ставиться до нього байдуже, тому що важливіше всього для неї досягнення бажаного результату. Переносячи сказане на співучасть, слід відзначити, що спільний результат, який є для співучасників, що діють з прямим умислом, і спільною єдиною метою, являє собою побічний цілеспрямований результат для співучасника, який діє з непрямим умислом. Наявність умислу (прямого чи непрямого) на вчинення спільно з іншими особами суспільно небезпечного діяння – є суб’єктивною ознакою співучасті.
4. При співучасті спільна діяльність винних спрямована на досягнення конкретного злочинного наслідку. Наявність спільного умислу виключає вину з необережності. За необережно спричинені наслідки кожна особа повинна відповідати самостійно залежно від її ролі у спричиненні таких наслідків.
5. Проаналізувавши точки зору прихильників різних теорій, я вважаю, що при характеристиці злочинної групи та злочинної організації слід виключити з її структури ознаку стійкості, оскільки вона є оціночною категорією, в яку автори вкладають різний зміст – довготривалість існування, безперервність злочинної діяльності, постійність складу угруповання, систематичність вчинення злочинів, одноманітність форм і методів злочинної діяльності і т.ін. Для правозастосовчих органів недопустиме використання багатозначних термінів, що тлумачаться по-різному. В силу чого, стійкість не може виступати як диференційована ознака ні організованої групи, ні злочинної організації.

6. У складі злочинної групи окремі її учасники можуть виконувати різні функції, переліченні в ст.27 КК України. Діяння, вчинені членами злочинної групи (крім групи осіб), не є співвиконавськими у власному розумінні цього слова.
Для забезпечення принципу індивідуальної відповідальності та повної і об’єктивної кваліфікації дій співучасників, що діють у складі злочинної групи, вважаємо, що діяння кожного співучасника даних форм співучасті слід кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини з обов’язковим посиланням на ст.27 КК України. Тільки за таким правилом кваліфікації буде дана об’єктивна оцінка діянь, вчинених кожним із учасників даних форм співучасті.
7. Підставою поділу співучасників злочину на види слід вважати характер і ступінь участі, що виявляється в зовнішній його ролі, яку виконує кожний із співучасників, вчиняючи злочинне діяння, а також у межах усвідомлення вчиненого. Саме характер і ступінь участі повинні бути враховані судом при призначенні покарання.
Об’єктивні ознаки виражаються в характері дій, які виконуються тим чи іншим співучасником, і вони є підставою поділу співучасників на види, передбачені в кримінальному законі – виконавець, організатор, підбурювач і пособник. Виділення названих видів співучасників має за мету показати характер злочинної діяльності співучасників, маючи на увазі різний ступінь суспільної небезпеки дій кожного з них. Крім того, класифікація видів співучасників дає підстави для встановлення порядку їх відповідальності і диференціації покарання залежно від фактичної виконаної ролі у вчиненні злочину.
8. Характер і ступінь участі існують як дві сторони однієї медалі, як дві її характеристики – з якісної і кількісної сторін, а тому будь-якому якісному співвідносне кількісне. Ми маємо на увазі проблему суміщення ролей при вчиненні злочину в співучасті, а саме їх кваліфікацію.
Суміщення ролей повинно відображатися при кваліфікації вчиненого, а саме: кваліфікувати діяння слід за відповідними частинами ст.27 та статтею Особливої частини КК України, при складних формах співучасті і відповідно враховувати при призначенні покарання. Тільки в такому випадку повною мірою буде відображено і характер, і ступінь участі кожного із співучасників у спільному вчиненні злочину.

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Курсовые работы по праву:

Курсовая работа. Банкротство, как условие прекращение деятельности юридических лиц. 2001

Курсовая работа. Вещественные доказательства в гражданском процессе: понятие, виды, особенности исследования и оценки. 2001

Курсовая работа. Гражданские процессуальные правоотношения. 2001

Курсовая работа. Правові проблеми кредитування в сучасних умовах. 2001

Курсовая работа. Обвиняемый и гарантии его процессуальных прав . 2001

Курсовая работа. Організація роботи в районному (міському) суді. 2009