Наша свідомість, можливо й не зводиться до слів, але донести до людей свої думки, емоції та побажання ми можемо тільки у формі слова. Мова фіксує наші знання про світ і дає змогу виразити ставлення до нього. Вона є основним засобом спілкування людей.

Слово виражає наше самовизначення серед собі подібних, формує багато в чому стосунки між людьми. Недаремно П. Мовчан говорив: "Мова — універсальна, але користуватися нею слід вкрай індивідуально.

Це своєрідний енергопровід: від одного до іншого, від одного до багатьох". Стародавні люди вбачали у слові магічну силу, якій підкоряється все, що є у світі. Майстрів слова, в першу чергу "практичних" ораторів, які досконало володіють секретами красномовства, завжди шанували, вони мали вплив у суспільстві, досягали своєї мети легше, ніж люди тяжковусті.

Виступаючи перед іншими, людина тим само виражає й утверджує себе, водночас впливаючи на слухачів. Слово "красномовство" й означає гарне, красиве мовлення, яким милуються слухачі. По суті, воно — сила, з допомогою якої вдається впливати на оточуючий світ, змінювати його, реалізувати власне бачення життя. Можна, щоправда, нажити через гострий язик чимало ворогів, але мудріше знати, що той, хто добре говорить, здатний і своїх ворогів перетворити на друзів. Про силу слова свідчить народна мудрість: "Немає нічого солодшого від язика; немає й нічого більш гіркого, ніж язик". Буває, що цілі угрупуван-ня, верстви суспільства або й народи перебувають під впливом обдарованих красномовців, які отримують в такий спосіб владу над свідомістю інших. Головна функція мови — функція спілкування, комунікативна.

Поруч з поетами, які говорили про речі високі, використовуючи віршовану форму, поставали оратори зі словом на політичні теми, промовами в судах тощо. Доброму промовцеві здебільшого вдавалося переконати аудиторію, виграти справу. У зв'язку з цим постала потре-

ба у вивченні законів ораторства, яке в розвиненому античному суспільстві стало вже справжнім мистецтвом.

Риторичне слово здавна вживається не тільки в суді, політиці чи офіційних сферах. Без риторики тією чи іншою мірою не може обійтися ні проповідник, ні викладач, ні державний діяч, ні юрист, ні бізнесмен. Чим більше розвинене суспільство, тим більше в ньому цінується вміння володіти словом. Недаремно ж у народі здавна живе вислів "золоте слово".

Отож, правду казав старогрецький філософ Аристотель, що дар мовлення має характер загальності й виявляється у найрізноманітніших обставинах.

Оратор має зважати на те, чого від нього очікує конкретна аудиторія, а не просто вийти на кафедру, аби "самовиразитися". Він мусить думати не лише про те, як він "сприймається", чи матиме успіх; важливіше те, що відбувається в свідомості слухача, а не на кафедрі. Мета промови — досягти бажаної реакції аудиторії. Оратор не має відчувати себе "зверхньою істотою". Він мусить мати слухача "у власній голові", бути співбесідником, а не "бити аудиторію" високими словами. Тому промова в основному має бути потрібна для звичайної бесіди.

Щоб володіти чиєюсь свідомістю, потрібно спочатку опанувати себе, навчитися керувати своїми думками та почуттями. Оратор мусить дисциплінувати думку, емоцію, жести, чітко визначити тему свого виступу і не відхилятися від неї. Разом з тим, вузький знавець свого предмета, "професіонал" швидко надокучить аудиторії. Отже, треба грунтовно знати фахову літературу. Але загальна ерудиція, знання філософії, художньої літератури, обізнаність у різних галузях науки ніяк не завадить. З допомогою риторики людина може навчитися грамотно й гарно будувати свій виступ перед людьми, що своєю чергою допоможе їй досягти успіху в житті.

след >

вернуться к содержанию

вернуться к списку источников

перейти на главную страницу

Помощь с написанием учебных работ

Релевантная научная информация:

Другие научные источники направления Риторика:

Сергеич П.. Искусство речи на суде. 1988

Корнилова Е.Н.. Риторика — искусство убеждать. Своеобразие публицистической античной эпохи: Учебное пособие. 1998

Л.А. Введенская, Л.Г. Павлова.. Культура и искусство речи. Современная риторика. 1998