Курсовые работы по праву
Організація роботи в районному (міському) суді |
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ У РОБОТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ |
Аналіз системи міських судів в цілому дозволив дійти висновку про її ефективність, але, наряду з цим існує ряд питань, які можна віднести до проблемних. Будь-яке суспільство, як соціальна система, має потребу в певній організації та впорядкуванні суспільних відносин. Упорядкування останніх досягається за допомогою встановлення певних положень, що виступають як ціннісні орієнтири щодо особистості, соціальної групи. Вони регулюють діяльність та поведінку зазначених суб’єктів, організують їх у певному напрямку.[35, с. 115]. У цьому зв’язку можна говорити про організацію роботи суду, як соціальної системи, на яку покладається виконання однієї з основних функцій держави - забезпечення захисту гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави [28, ст. 2]. У Концепції розвитку системи правосуддя на 2004-2014 р.р., розробленої Комітетом Верховної Ради та центром політико-правових реформ, відмічається, що другий етап розвитку системи правосуддя ( 2007-2010 р.р.) має бути спрямований на оптимізацію судової системи і судочинства, досягнення її більшої зрозумілості і відкритості. [36]. Торкаючись питання незалежності суддів, слід відмітити, що незважаючи на конституційні гарантії, гарантії, передбачені Законом «Про статус суддів» щодо незалежності суддів, запобігання корупції і що цс в світовій практиці досягається завдяки застосуванню і чіткому дотриманню наступного набору взаємопов'язаних факторів: забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя; гарантії недоторканності суддів; достатньо високим заробітком; своєчасним і достатнім фінансуванням судів. Належне упорядкування, оптимізація діяльності суду сприяє вирішенню покладених на нього законом завдань, вимагає чіткої організації його роботи, створення необхідних передумов для ефективної реалізації постановленої мети і дає змогу з мінімальними зусиллями досягти її здійснення. Проблеми організації роботи суду, оптимізації його діяльності не є предметом науки кримінального та цивільного процесу. Створюючи предмет самостійного дослідження, вони, разом з тим, тісно пов’язані з судоустроєм, а особливо – з судочинством. Тому висвітлення деяких питань неможливо без дослідження проблем судоустрійного права, кримінального та цивільного процесів. На винесення законного та обґрунтованого рішення впливають одночасно фактори і організаційного, і процесуального характеру, які слід аналізувати у сукупності, оцінюючи значення та роль кожного з них . Основними питаннями місцевих судів є такі, як прийом відвідувачів у суді, розгляд звернень громадян та організацій, здійснення процесуальних дій та організаційних заходів з метою забезпечення розгляду справи, контроль за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, здійснення заходів щодо забезпечення складу народних засідателів та деякі інші, обумовлені судоустрійними та судочинними аспектами певної галузі права. Разом з тим, є й інша група питань, яка відноситься безпосередньо до організації роботи місцевого суду, серед яких – підбір кадрів, які мають необхідні, схильні до суддівської роботи здібності, якості і знання; службове навантаження; матеріально-технічне та інформаційне забезпечення судів; планування роботи; раціональний розподіл праці, створення її належних умов та підтримання організаційного порядку, здорової психологічної атмосфери у колективі та ін. Дослідження цих питань, обумовлених необхідністю упорядкування та оптимізації діяльності місцевого суду, уявляється актуальним в зв’язку з проведенням судово-правової реформи, прийняттям новішого законодавства, урахуванням світового досвіду організації та діяльності судів, імплементацією у національне законодавство норм міжнародного права. Організація роботи будь-якого колективу вимагає, по-перше, умілого розміщення людей, і, по-друге, узгодження діяльності, об’єднання зусиль із метою найефективнішого вирішення завдань, що стоять перед даною системою. Ці вимоги повною мірою стосуються і організації роботи місцевих судів. Виділяються два основних елементи організації роботи : раціональний розподіл праці та забезпечення взаємодії членів трудового колективу, які є хоча і важливими, але не єдиними [37, с.5] . Більш розгорнуте трактування організації роботи міститься у працях, присвячених наукової організації праці, у яких виділяються такі головні її компоненти: науково-обґрунтований розподіл і кооперація праці; поліпшення організації підготовки кадрів і підвищення кваліфікації працівників; раціональна організація робочих місць і створення таких умов праці, які б у найбільшій мірі сприяли збереженню здоров’я і підвищенню працездатності; запровадження науково обґрунтованого нормування; впровадження науково-обґрунтованої системи і методів роботи. Поняття «організація роботи суду» варто розглядати у двох аспектах: статиці й динаміці. Щодо першого, - то це комплекс заходів, спрямованих на раціональний розподіл праці, створення її належних умов і підтримку організаційного порядку, здорової психологічної атмосфери в колективі. Другий аспект – це повсякденна процесуальна й не процесуальна діяльність суддів, пов’язана з постановкою перед підлеглими конкретних завдань, контролем за їх виконанням і оцінкою здійсненої роботи. На практичному рівні зазначені аспекти організації роботи суду співіснують у єдності, утворюють систему організаційно-управлінських заходів і дій, спрямованих на своєчасне і якісне виконання завдань, що стоять перед місцевими судами, упорядкування та оптимізацію судової діяльності. Принципи організації судової діяльності знаходяться у зв’язку з загальними принципами державного управління. Серед них : збалансованість повноважень; персоналізація відповідальності як за прийняте, так і за неприйняте рішення; колегіальності та єдиноначалія; науковості. Поняття “організаційне керівництво діяльністю місцевого суду” обмежується лише повноваженнями голови цього суду ( його заступників) і не стосується решти проявів організаційного впливу на судову систему з боку органів законодавчої, виконавчої влади і вищестоящих судових адміністраторів - голів апеляційних судів та Верховного Суду України. Тому ефективність такої діяльності залежить в першу чергу від обсягу управлінських повноважень, яким наділений голова місцевого суду. Основні повноваження голови місцевого суду закріплені у ст. 24 Закону “Про судоустрій України”. Аналіз цих повноважень приводе до висновку, що вони у порівнянні з попередньою редакцією закону значно звужені. Так, у новому Законі “Про судоустрій України” виключено право голови місцевого суду звертатися із поданням про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. На мою думку, ліквідувавши право ініціювання дисциплінарної відповідальності судді головою місцевого суду, законодавець позбавив його реальних важелів організації належного судочинства в суді, який він очолює. На практиці зараз склалася така ситуація, що голова суду змушений місяцями переконувати посадових осіб, що наділені таким правом, ініціювати дисциплінарне провадження. Інколи цей процес затягується доти, поки не сплинуть процесуальні строки на протязі яких можна притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до позиції Верховного Суду України і Ради суддів України, голови місцевих судів і надалі мають право ініціювати дисциплінарну відповідальність суддів цих судів. Наявність таких протиріч у певній мірі пояснюється розбіжностями щодо визначення суб’єктів ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність суддів у чинному законодавстві. По-перше, це торкається суб’єктів, ініціюючих дане питання, відносно місцевих та апеляційних судів, коло яких закріплено у Законах “Про статус суддів” ( ст. 34) та “Про судоустрій України” ( п.2 ст. 97). По-друге, існують різні суб’єкти ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність, з одного боку – місцевих і апеляційних судів, з іншого – Вищого спеціалізованого та Верховного Суду України, тобто суб’єкти, позначені в законах “Про статус суддів”, “Про судоустрій в Україні” та “Про Вищу раду юстиції”( ст. 38). Якщо судді місцевих судів притягуються до дисциплінарної відповідальності колегіальними органами – кваліфікаційними комісіями суддів, що є надійним гарантом їх незалежності, то питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників апарату суду вирішує голова місцевого суду. У загальному вигляді суб’єкти та органи дисциплінарної влади визначені у ст. 147-1 Кодексу законів про працю України, зокрема, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, яким надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На мій погляд, позитивною практикою є доведення рішення по дисциплінарній справі як відносно судді, так і працівника апарату суду, до відома не тільки суддівського корпусу, але й до громадськості. Це сприяло б єдності дисциплінарної практики і підвищувало інформаційне забезпечення судової влади. Однією з основних проблем місцевих судів є те, що голова суду, одночасно користується такими протилежними засоби, як : а) адміністративно-командні – постановка завдань, контроль за їх виконанням, застосування заходів дисциплінарного впливу за невиконання покладених на працівника обов’язків тощо; б) соціально-психологічні – вплив на підлеглих через їх соціальні потреби і психологічні особливості. При цьому основу соціально-психологічного управління персоналом становлять досвід та інтуїція керівника, завдяки чому і забезпечується ефективне керівництво. Сучасний керівник потребує знань в галузі психології, педагогіки, соціології та інших суспільних наук. Від розсуду голови суду залежать розподіл справ між суддями, порушення питання про преміювання, підвищення в кваліфікаційному класі на начислення супровідних йому надбавок та інші питання кар’єрного та матеріально-побутового характеру. Недосконалість законодавства з цього приводу створює можливість втручання в процес прийняття рішень суддею з боку голови суду. І, як показали емпіричні дані, голови судів не нехтують можливістю вчинити вплив на суддю при здійсненні правосуддя. [30, с.39]. Ось чому законодавством та практикою повинні бути вироблені об’єктивні критерії, які б зводили до мінімуму можливість посягання на суддівську незалежність зі сторони голови суду. Зокрема, щодо розподілу справ між суддями. Одним із елементів механізму управління, без якого неможливо здійснювати цілеспрямований вплив на трудовий колектив з метою упорядкування та оптимізації його роботи є планування роботи місцевого суду. Як свідчить практичний досвід, планування роботи місцевого суду проводиться один раз у квартал або у півріччя. Разом з тим, слід погодитись з тими практичними та науковими працівниками, які вважають доцільним планувати роботу місцевого суду один раз у квартал [38, с.21]. Поквартальне планування дозволяє передбачити заходи, які повинні бути здійснені найближчим часом і тривалість строків виконання яких обчислюється одним або декількома днями. Як правило, план роботи місцевого суду складається з проведення наступних заходів: оперативних нарад; узагальнень практики роботи суду, в тому числі – розгляду певних категорій справ за визначений період; аналізу справ, рішення по яких були скасовані апеляційною або касаційною інстанцією; організації роботи з працівниками апарату суду, проведення їх навчання тощо (наприклад, один раз на місяць голова суду доручає певному судді провести заняття з працівниками апарату суду з визначеної у плані теми). Обов’язок складання та забезпечення виконання плану роботи суду, який покладається на голову місцевого суду, дозволяє виділити взаємозв’язок трьох стадій цієї роботи: розробку плану, перетворення його у життя, контролю за його виконанням. Обов’язковою вимогою ефективної організації роботи місцевого суду є контроль за виконанням планів, який повинен постійно знаходитись у полі зору керівника суду, оскільки цей контроль повинен бути систематичним. Безпосередньо він може здійснюватись як головою суду, так і його заступником за допомогою консультанта суду. Вважається, що контроль виконання плану роботи суду повинен включати в себе : 1) перевірку виконання певного завдання плану; 2) вивчення підзвітних матеріалів; 3) оцінку якості виконаних заходів; 4) безпосереднє ознайомлення з роботою тощо. До числа необхідних умов, які забезпечують належну організацію діяльності суду, на мій погляд, також варто віднести визначення і запровадження нормативів навантаження на суддів. Слід відзначити, що спроби визначити і затвердити науково-обґрунтовані нормативи навантаження на одного суддю робилися неодноразово. Однак останнім часом реалізацію відповідної програми щодо забезпечення діяльності судів було припинено зовсім. До того ж у зв’язку з ускладненням процедури першого призначення на посаду судді вакансії не заповнюються в середньому більш ніж один рік. На даний час основною проблемою місцевих судів України є виконання ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р. відповідно до якої на Україну покладається обов’язок забезпечити право кожного на справедливий та відкритий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом протягом розумного строку, встановленого законом. [39, ст. 6]. Можливо, для ефективного вирішення цієї проблеми доцільно використовувати в судовій політиці України Рекомендації № R(86) 12 Комітету міністрів Ради Європи від 16 вересня 1986 р. щодо заходів для недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суди. Цей документ, пропонує використовувати такі заходи, як сприяння, де це необхідно, примиренню сторін ( як поза судовою системою, так і до чи в ході судового розгляду); спрощення доступу до альтернативних способів вирішення спорів і підвищення їх ефективності як процедури, що заміняє судовий розгляд; страхування судових витрат та інші заходи, що спрямовані на зменшення навантаження на суддів і сприяють реалізації принципу доступності правосуддя. Я підтримую також точку зору тих наукових та практичних працівників, які вважають за необхідне уникнути дублювання функцій апарату суду і працівників Державної судової адміністрації [40, с. 5]. Прикладом тому – дублювання функцій судової міліції і судових розпорядників. Є доручним говорити про об’єднання цих інститутів у систему судових приставів, яка б підтримувала порядок у залі судового засідання і забезпечувала охорону приміщення судів. Назрілою необхідністю, в тому числі – і в світлі вказаних вище проблем, є законодавче врегулювання діяльності суду присяжних в Україні. Позитивне значення щодо забезпечення права судді на необхідні умови для здійснення професійної діяльності має реалізація принципу спеціалізації ( як зовнішньої, так і внутрішньої). Для цього, на мій погляд, необхідно забезпечити судову систему достатньою кількістю кваліфікованих фахівців (передбачається створення нової Концепції кадрової політики щодо суддів) та, звичайно, передбачити витрати на підвищення рівня утримання суддівського корпусу. На фоні заходів з поліпшення матеріально-технічного забезпечення судів, розробки таких організаційно-правових норм, як нормування праці, найбільше значення набуває вдосконалення як процесуальної організації, так і не процесуальної організації роботи суддів з метою максимального усунення витрат часу. В зв’язку з тим що при розгляді питань наукової організації праці у судах неможливо обійтись без розгляду проблем, пов’язаних з організацією особистої роботи голови суду (судді), оскільки “умовою організації діяльності інших осіб, є уміння організувати свою особисту діяльність”. Організація особистої роботи – це завдання, яке вирішується кожним суддею самостійно, виходячи з конкретних умов (індивідуальних особливостей, характеру, обсягу роботи суду тощо), та враховуючи загальні принципи організації роботи. Важливим елементом самоорганізації є аналіз витрат робочого часу і пошук невикористаних резервів. Економія робочого часу здійснюється, по-перше, за рахунок упорядкування і оптимізації особистої роботи (скорочення часу на телефонні розмови, проведення нарад; заповнення непередбачених пауз; делегування деяких своїх функцій підлеглим тощо) по-друге, за рахунок застосування наукових методів організації праці, підвищення професіоналізму. Відомо, що чіткість і визначеність у роботу вносить її планування. Воно створює раціональний режим трудового дня, допомагає правильно розподілити час, полегшує проведення контролю й самоконтролю. Як показує досвід практичної роботи, час, витрачений на складання плану, у кінцевому рахунку дає економію в цілому. Фахівці вважають, що більш складні і важливі справи повинні виконуватися в першій половині дня. З одного боку це диктується тим, що саме в цей час доби рівень працездатності вищий, ніж в іншій, особливо через 1-1,5 години після початку робочого дня. З іншого боку, невирішене питання або невиконана важлива робота впливають негативно психологічно, створюючи тим самим дискомфорт, що ускладнює (і навіть унеможливлює) виконання наступної роботи. Актуальною нині проблемою є розробка концепції впровадження у судову діяльність засобів електронної техніки. При цьому, як слушно зауважує В.Д. Бринцев, - виходячи з реального стану фінансування судів, слід передбачити два моменти : цільове виділення коштів з державного і місцевих бюджетів на реалізацію відповідної програми; поетапне втілення досягнень наукового прогресу в систему судочинства. [41, с. 39]. Можна виділити два основні напрями програмного забезпечення судової влади : 1) реалізація норм Конституції щодо повного фіксування судових процесів за допомогою технічних засобів; електронне забезпечення документообігу ( системи роботи з документами, реєстрації останніх, контролю за їх проходженням на різних етапах судового розгляду, видачі копій рішень суду тощо); нормативної бази, судової практики (прецедентів), методичних роз’яснень, тлумачень законодавства та інших джерел правової інформації; системи контролю за додержанням процесуальних строків; виконанням доручень, рекомендацій; архівного діловодства; судових процесів (крім стенографування); обліку діяльності присяжних та народних засідателів тощо. [42, с.103]. Складовими елементами функціональної моделі автоматизованого робочого місця судді місцевого суду можуть бути : система підтримки прийняття рішень; система оформлення супровідних документів; система звітності перед адміністрацією суду; система ведення судової статистики; 5) система планування дат проведення судових засідань. Для вирішення деяких проблем місцевих судів доцільним буде відокремлення різних видів діяльності, при якому кожний з працівників виконуватиме певну окрему, суворо визначену частину праці обсягу загальної роботи. Є необхідність функціонального розподілу праці у організаційнії структури управління. Під функціональним розподілом праці у суді розуміється чітке визначення і розмежування завдань та функцій між його структурними підрозділами та функціональних обов’язків працівників суду. В свою чергу функціональні обов’язки – це повноваження, передбачені законом, трудовим договором, які обумовлені посадою або виконуваною роботою. Визначити коло обов’язків кожного працівника необхідно для того, щоб він їх знав, виконував та відповідав за їх виконання. Що стосується суддів, то враховуючи їх специфічний статус як носіїв судової влади, їх повноваження згідно з законодавством поділяються на : - професійні; - функціональні; - процесуальні. Професійні обов’язки суддів обумовлені їх статусом. До них належать : обов’язок дотримувати Конституції та законів України при здійсненні правосуддя; забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків та інші обов’язки, закріплені у статтях 5 і 6 Закону України “Про статус суддів”. Функціональні обов’язки суддів містяться у Законі України “Про судоустрій”. Вони в свою чергу поділяються на: - судові; - організаційно-розпорядчі; - аналітичні; - методичні та - контрольні. Так, суддя місцевого суду відповідно до ст. 23 Закону України “Про судоустрій” здійснює : правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом; процесуальні та організаційні заходи з метою забезпечення розгляду справи; контроль відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під його головуванням; інші передбачені законом повноваження. С. Штогуном при вивченні організації та умов праці у місцевих загальних судах були зібрані дані про розподіл справ між суддями одного суду на підставі принципу спеціалізації, на підставі якого автор дійшов висновку, що спеціалізація суддів по розгляду кримінальних, цивільних, а також справ про адміністративні правопорушення, як засіб функціонального розподілу службових обов’язків у судах, зустрічається далеко не у всіх місцевих судах [43, с. 127]. Пояснюється це тим, що, по-перше, це реально можна вирішити при наявності не менш 6 суддів у місцевому судді, тому що під час відпустки, хвороби, відрядження, або очікування суддею обрання безстроково парламентом, яке інколи затягується до 3-6 місяців, справи певної категорії просто не будуть розглядатися у суді. По-друге, при сьогоднішній чинності законодавства, постійному внесенню змін та доповнень до нього, один суддя не може якісно розглянути кримінальну справу, адміністративну, трудовий і цивільно-правовий спір, не кажучи про скарги на дії посадових осіб і т.п. По-третє, порядок розгляду справ суддями місцевих загальних судів як по галузях права так і процесуально практично не змінився і лишається на тому ж рівні який був в посткомуністичній державі, тобто в тоталітарному суспільстві. Таким чином, на жаль поки що судова реформа залишає невирішеним основне питання, яке може суттєво вплинути на процес оптимізації діяльності місцевих судів – запровадження конституційного принципу спеціалізації суддів. Важливо відмітити те, що судово-правова реформа, яка проводиться в Україні з 1992 року, фактично аж ніяк не змінила в сторону покращення роботу місцевих загальних судів. При тій лавині змін в чинне законодавство яку ми маємо на сьогодні, з врахуванням рішень Конституційного Суду України, постанов Пленуму Верховного Суду України детально розглядати в один день трудові, сімейні, адміністративні та кримінальні справи фізично неможливо. Як показує практика робочий день судді приблизно виглядає так : в першу чергу розглядаються адміністративні справи, після цього цивільні, якщо вони є не надто складними, і в завершення їх розгляду суддя приступає до вирішення кримінальної справи. Думається, що при такому розкладі ретельно вивчити правові норми, які регулюють вирішення певних судових справ, практично неможливо. Важливим і надзвичайно актуальним питанням в роботі суддів місцевих загальних судів є строки розгляду справ. Слід відмітити, що в ЦПК змінені строки розгляду цивільних справ. Якщо раніше ст. 147 ЦПК України встановлювала такі строки розгляду цивільних справ: трудові справи – в семиденний строк; справи про стягнення аліментів і про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника, – у десятиденний строк всі інші справи – у п’ятнадцятиденний строк, то зараз строки по всім справам збільшено до двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а у справах про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – до одного місяця [32, ст 157]. Однак, основним моментом треба відмітити, що навантаження на суддів місцевих міських судів порівняно з місцевими районними судами переважно вище майже в два рази. Рівень усієї судової діяльності залежить від якості та своєчасності виконання своїх функціональних обов’язків кожним працівником місцевого суду, в тому числі – працівниками апарату суду. Своєчасне призначення судових справ до розгляду, вирішення скарг та інших звернень громадян, чітке та культурне обслуговування осіб, що звернулися до суду залежить від виконання ряду організаційно-технічних заходів. Тому функціональний розподіл обов’язків між працівниками секретаріату суду, секретарями судових засідань, секретарями суду та іншими працівниками апарату місцевого суду – важлива проблема правильної організації роботи, якої необхідно приділяти значну увагу у кожному місцевому суді. Таким чином концепція судової реформи є основним завданням перебудови судової системи в цілому і місцевих загальних судів, як первинної ланки цієї системи зокрема. Реформувати судочинство – це далеко непроста і швидкоплинна в часі справа, але орієнтири визначені в Конституції України і вони поступово втілюються в життя. Дієва система місцевих судів на Україні вже створена, однак існують деякі проблеми вдосконалення роботи судів: науково обґрунтоване проведення спеціалізації суддів, нормування їх робочого часу, поліпшення матеріально-технічного забезпечення судів, функціональний розподілу праці у організаційній структури управління, питання дисциплінарної відповідальності суддів та застосування елементів інформаційних систем із створенням автоматизованого робочого місця суддів. |
Релевантная научная информация:
- Адвокатура США - Адвокатское право
- 2.2. Адміністративно-правові норми - Административное право
- Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
- Розділ 13. Трудові відносини - Международное право, европейское право
- 1.3. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади - Административное право
- 5.3. Адміністративна відповідальність - Административное право
- 6.3. Провадження у справах про адміністративні правопорушення - Административное право
- 8.5. Управління внутрішніми справами1 - Административное право
- § 1. Формування юриста як професіонала - Правовая деонтология
- § 2. Правове регулювання транснаціональної екологічної безпеки - Экологическое право
- § 4. Правова організація єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації - Экологическое право
- РОЗДІЛ III ЯК ЗАЛИШАТИСЯ ЗАКОНОДАВЦЕМ В УМОВАХ ДЕМОКРАТІЇ: ВАЖЛИВІСТЬ ЗВ´ЯЗКУ З ГРОМАДЯНАМИ Тревор БРАУН ПРО ВІДКРИТІСТЬ ЗАКОНОТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ, ШВЕЦІЇ, ФРАНЦІЇ, БОЛГАРІЇ, УГОРЩИНІ, ПОЛЬЩІ - Теория государства и права
- РОЗДІЛ IV ІНФОРМАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО ЗНАЧЕННЯ І РОЛЬ БІБЛІОТЕК У її ПОШИРЕННІ Елеонора ВАЛЕНТАЙН - Теория государства и права
- Міжнародне право:7. Регіональні міжнародні організації - Международное право, европейское право
- §3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ - Административное право
- § 2. Класифікація нормативно-правових актів про діяльність суду, правоохоронних та правозахисних органів - Правоохранительные органы
- § 3. Координація правоохоронної діяльності - Правоохранительные органы
- § 1. Правосуддя, його ознаки та принципи - Правоохранительные органы
- §1.3 історії прокуратури - Правоохранительные органы
- § 4. Адвокат, його права та обов´язки - Правоохранительные органы
Другие научные источники направления Курсовые работы по праву:
-
1. Курсовая работа. Банкротство, как условие прекращение деятельности юридических лиц. 2001
2. Курсовая работа. Вещественные доказательства в гражданском процессе: понятие, виды, особенности исследования и оценки. 2001
3. Курсовая работа. Гражданские процессуальные правоотношения. 2001
4. Курсовая работа. Правові проблеми кредитування в сучасних умовах. 2001
5. Курсовая работа. Обвиняемый и гарантии его процессуальных прав . 2001
6. Курсовая работа. Співучасть у злочині. 2009
Конституционное право |
Хозяйственное право |
Трудовое право |
Аграрное право |
Гражданское право |
Уголовное право |
Теория государства и права |
Уголовный процесс |
Кримминология |
Международное право, европейское право |
Адвокатское право |
Административное право |
Гражданский процесс |
Справочная юридическая информация |
Кримминалистика |
Логика |
Налоговое право |
Правовая деонтология |
История государства и права |
Правоохранительные органы |
Риторика |
Семейное право |
Таможенное право |
Философия права |
Финансовое право |
Экологическое право |
Юридические документы |
Контрольные работы по праву |
Курсовые работы по праву |
Шпаргалки по праву |