Правоохранительные органы

Судова влада займає особливе місце в системі державної влади. Воно обумовлене специфікою її правової природи, функцій, завдань та засобів їх досягнення. На судову владу покладається здійснення функції правосуддя. Як зазначено у ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Таким чином, жодний інший орган, жодна інша посадова особа не може в нашій країні здійснювати правосуддя, а отже і реалізовувати судову владу. Особливістю судової влади є також те, що судові рішення ухвалюються судами від імені держави і є обов'язковими до виконання на всій території України. Судова влада у системі державної влади є, так би мовити, вирішальною, оскільки саме їй належить останнє слово у вирішенні спору (соціального конфлікту), у застосуванні закону.

Судова гілка влади є незалежною. Вона самостійно через специфічні органи (суди) здійснює свої передбачені законом повноваження; втручання в її діяльність з боку інших гілок влади є недопустимим.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону (ч.

зазначається у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» від 12 квітня 1996 р. № 4, незалежність судової влади та її рівноправність з іншими гілками влади є ознаками правової держави, в якій кожен громадянин має право на захист своїх прав і свобод повноважним, незалежним, неупередженим і об'єктивним судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Виходячи з того, що незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості, суддя при здійсненні правосуддя, підкоряючись тільки законові та приймаючи рішення в судовій справі, повинен керуватися лише законом, виходити із власного його розуміння та переконання, які ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади, юридичних чи фізичних осіб.

Незалежність суддів забезпечується, зокрема, особливим порядком захисту майна судці та членів його сім'ї, їх недоторканністю, яка поширюється і на майно судді та членів його сім'ї. Слід зазначити, що новий Кримінальний кодекс України передбачив ряд нових складів злочинів, пов'язаних з посяганням на незалежність судді. Так, поряд з втручанням в діяльність судових органів (ст. 376), погрозою або насильством щодо судці та його близьких родичів (ст. 377), окремими статтями встановлено відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна судді чи його близьких родичів (ст. 378), посягання на життя судді чи його близьких родичів (ст. 379).

Характерною особливістю судової влади є суворо регламентований законом процесуальний порядок її здійснення. Закон докладно регулює процедуру розгляду спорів, процесуальну форму судових рішень та судових документів, передбачаючи при цьому як загальні для всієї діяльності щодо здійснення правосуддя процесуальні засади, так і особливості процедури та процесуальної форми окремих видів такої діяльності.

Таким чином, судову владу характеризує те, що вона: 1)є особливим видом державної діяльності; 2) є незалеж-

53

ною, самостійною і виключною гілкою влади; 3) здійснюється за визначеною законом процедурою.

У самому загальному вигляді під судовою владою слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя.1

З метою формування в Україні незалежної судової влади, яка б на підставі закону забезпечувала здійснення справедливого правосуддя, на початку 90-х років минулого століття в нашій державі було започатковано судово-правову реформу. Ця реформа проходила у три етапи, які дещо не збігаються з етапами судово-правової реформи, визначеними Концепцією судово-правової реформи в Україні від 28 квітня 1992 р.2 Перший з них припадає на часовий проміжок від ухвалення Верховною Радою України вказаної Концепції до прийняття нею 28 червня 1996 р. Конституції України. На цьому етапі були вжиті певні заходи до створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства.

З прийняттям у 1996 р. Конституції України, яка багато в чому по-новому визначила місце і роль судової влади в системі державної влади, фактично розпочався другий етап судово-правової реформи. Він передбачав запровадження нової системи судге, реалізацію визначених ст. 129 Конституції України основних засад судочинства, зміну порядку оскарження судових рішень, наділення судів новими повноваженнями, зокрема в частині санкціонування арешту, тримання під вартою, проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. Цей етап завершився так званою малою судовою реформою (21 червня 2001 p.- 7 лютого 2002 р.), в результаті якої всі основні конституційні положення щодо правосуддя в Україні були деталізовані і розвинуті у відповідних законах України, а також був прийнятий новий Закон України «Про судоустрій в Україні».

Після цього судово-правова реформа вступила в третій етап, в процесі якого має бути: визначено програмні засади втілення в життя нереалізованих конституційних положень щодо правосуддя в Україні (це вимагає розробки і прийняття нової редакції Концепції судово-правової реформи,

1 Див. постанову Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. № 2296-ХН «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні».

2 Див. главу 2 розділу І цього посібника.

54

рішення про що було прийнято Верховною Радою України ще 21 травня 1999 p.); прийнято нові процесуальні кодекси; сформовано систему досудового слідства тощо.

* * *

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Правосуддя - це специфічний вид державної діяльності, що здійснюється судом на підставі закону у встановленому ним порядку, полягає у розгляді та вирішені судових справ з метою забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави і завершується постановлениям правосудного судового рішення, яке має загальнообов'язковий характер.

Основними ознаками правосуддя є те, що:

1) його суб'єктом може бути лише один державний орган - суд;

2) його сутність полягає у розгляді та вирішенні судових (цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних, конституційних) справ;

3) воно має за мету забезпечити гарантовані Конституцією України та законами права і свободи людини і громадянина, права і законні інтереси юридичних осіб, інтереси суспільства і держави;

4) воно здійснюється за визначеною законом процедурою;

5) його результатом є правосудне (законне і обгрунтоване) судове рішення, що має загальнообов'язковий характер.

За своєю суттю правосуддя являє правозастосовчу діяльність, що базується на суворому дотриманні закону.

55

Як вже зазначалося, формою здійснення правосуддя є судочинство, яке власне і полягає у розгляді та вирішенні судових справ. Отже, терміни «правосуддя» і «судочинство» хоча і є надзвичайно близькими за змістом, але не тотожними, що власне констатується на рівні закону, який вживає обидва ці терміни у дещо різних контекстах.

Правосуддя в Україні здійснюється на певних засадах, які являють собою вихідні (базові) положення, що визначають його сутність і спрямовані на забезпечення досягнення його мети. При цьому Конституція України визначає засади судочинства, а Закон України «Про судоустрій України» засади здійснення правосуддя.

Відповідно до ч. З ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

Визначені Законом України «Про судоустрій України» (глава 2) засади здійснення правосуддя в Україні певною мірою тотожні зі вказаними вище конституційними положеннями щодо основних засад судочинства, охоплюючи при цьому більш широкий спектр питань діяльності судів і встановлюючи базові положення не лише в частині судочинства, а усієї діяльності судів по здійсненню правосуддя. Засадами здійснення правосуддя закон визнає: здійснення правосуддя виключно судами; гарантування права на захист; здійснення правосуддя на засадах рівності учасників процесу перед законом і судом; надання можливості користуватися 56

правовою допомогою при вирішенні справ у судах; гласність судового процесу; провадження його державною, а за певних обставин іншою мовою; обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили; можливість оскарження судового рішення; колегіальний та одноособовий розгляд справ; самостійність судів і незалежність суддів; недоторканність суддів; незмінюваність суддів.

Зміст засад правосуддя визначено у Законі України «Про судоустрій України», а гарантії реалізації їх та основних засад судочинства у цьому Законі, Конституції України, багатьох інших законах України, зокрема Законі України «Про статус суддів», Кримінально-процесуальному, Цивільному процесуальному, Господарському процесуальному кодексах.