Правоохранительные органы

Мельник М. Л, Хавронюк М. І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2002.- 576 с.
Глава 2. Законодавство про правоохоронні

органи. Концепція судово-правової реформи

в Україні та її етапи

Вище вже зазначалось, що предмет курсу «Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність» складають різні правові інститути та окремі положення тих чи інших галузей права.

Тому пізнання загальних положень про судову владу і правосуддя, структури і організації діяльності правоохоронних органів, їхніх функцій та повноважень, правового статусу і відповідальності їх працівників, соціального і правового захисту працівників правоохоронних органів, окремих напрямків правоохоронної діяльності потребує вивчення багатьох актів законодавства. Якщо рахувати лише закони, акти Президента і Кабінету Міністрів України, то навіть у цьому випадку мова йде про понад сто правових актів, а разом з відомчими та міжвідомчими правовими актами їх кількість сягає кількох тисяч. Ця обставина суттєво відрізняє курс «Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність» від інших юридичних, дисциплін, наприклад, від курсу «Кримінальне право», який вивчається переважно на базі одного закону - Кримінального кодексу України,

і суттєво ускладнює вивчення правової бази курсу «Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність».

Але подолати труднощі такого характеру можна за допомогою класифікації правових актів, які складають цю базу.

Основними критеріями такої класифікації є два: юридичне значення правових актів та їх зміст.

* * *

За юридичним значенням усі нормативно-правові акти про правоохоронні органи та правоохоронну діяльність, як власне і акти з інших питань, відрізняються між собою переважно тим, який державний орган їх прийняв і в якому порядку.

Найвище місце у цій ієрархічній системі належить Конституції України. Відповідно до ст. 8 Основного Закону, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Прийняття будь-яких змін до Конституції України є складним процесом, визначеним безпосередньо в Основному Законі України (розділ XIII).

Із ст. 9 Конституції України і ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» (в якій зокрема зазначено: «якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України») випливає, що друге місце в системі правових актів посідають чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Вони не можуть суперечити Конституції України, але укладення міжнародних договорів, які суперечать їй, є можливим після внесення відповідних змін до Конституції України. За загальним принципом, загальновизнані норми міжнародного права потребують імплементації у національне законодавство.1

На третьому місці - закони. Згідно з ст. 19 Конституції

1 Детальний перелік міжнародних актів з питань правоохоронної діяльності наведено в кінці цієї книги.

8

України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Серед законів особливо слід виділити закони, прийняті референдумом. Фактично роль законів виконують рішення Конституційного Суду України, відповідно до яких закони та інші правові акти можуть бути визнані неконституційними повністю чи в окремій частині і втрачають чинність з дня ухвалення такого рішення (ст.

152 Конституції України). Слід також мати на увазі, що протягом шести місяців (листопад 1992- травень 1993 pp.) Кабінету Міністрів України надавалось право приймати декрети, які мали силу законів. Окремі із них Є чинними досі.

Із статей 85, 106, 117, 137, 150 Конституції України випливає, що далі в ієрархії нормативно-правових актів знаходяться постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, ще далі - постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Завершують ієрархію нормативно-правові акти, що приймаються відомствами (відомчі та міжвідомчі накази, положення, інструкції, правила та інші нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, господарського управління і контролю тощо), а також рішення органів місцевого самоврядування, які відповідно до ст. 144 Конституції України є обов'язковими до виконання на відповідній території.

* * *

Залежно від їх основного змісту усі нормативно-правові акти про правоохоронні органи та правоохоронну діяльність можна поділити на кілька груп.

1. Акти загального характеру. До них можна віднести Конституцію України, Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, ратифіковані Україною згідно з Законом від 17.07.1997 p., Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (Резолюція 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17.12.1979 р.) та ін.

2. Акти про суд, правосуддя і судоустрій. Це передусім

закони України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Про Конституційний Суд України», укази Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення належних умов діяльності суддів та функціонування судів» від 15.12.1999р. №1564/99, «Про створення апеляційних господарських судів і затвердження мережі господарських судів України» від 11 липня 2001 р. № 511/2001 та ін.

3. Акти про статус окремих правоохоронних органів. До них відносяться закони України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про державну податкову службу України» та ін., а також укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відомчі акти, видані в розвиток вказаних законів, Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, затверджене указом Президента України від 31.07.1998р. № 827/98 тощо. Слід також враховувати, що окремі правоохоронні функції виконуються органами, які за іншими своїми ознаками не є правоохоронними (розвідувальні органи, державні і приватні охоронні та приватні детективні структури тощо), а у складі інших органів існують окремі посадові особи, які виконують функцію дізнання (начальники виправно-трудових установ, капітани морських судів, що перебувають у далекому плаванні). Але ці факти не дають підстав для висновку про те, що до актів про статус окремих правоохоронних органів слід відносити Закон України «Про розвідувальні органи» чи положення пунктів 5 і 8 ст. 101 Кримінально-процесуального кодексу України.

4. Частково питання соціального і правового захисту відповідних працівників регулюються актами про окремі правоохоронні органи. Проте існують і спеціальні акти, присвячені виключно питанням про соціальний і правовий захист працівників правоохоронних органів. Це закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист», а також укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відомчі акти,

10

видані в розвиток цих законів. Слід враховувати, що працівники окремих правоохоронних органів власне є військовослужбовцями, інші прирівнюються до них в тих чи інших питаннях соціального забезпечення. Варто також зазначити, що соціальне забезпечення окремих працівників правоохоронних органів може регулюватися за допомогою відповідних норм законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», «Про державні нагороди України» та інших відповідних актів законодавства.

5. Акти про окремі напрямки правоохоронної діяльності. Серед них закони України «Про оперативно-розшу-кову діяльність», «Про боротьбу з корупцією», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» та ін. Крім того, правоохоронної діяльності безпосередньо стосуються окремі положення Кримінально-процесуального і Виправно-трудового кодексів України, законів України «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану», «Про державну таємницю» та ін. Нарешті, слід вказати і на підзаконні акти, такі як: Державна програма боротьби зі злочинністю, затверджена постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 р. №3325; Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затверджена указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837; Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затверджена указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000; Указ Президента України «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» від 18 лютого 2002 р. № 143/2002; Перелік відомостей для термінового інформування Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та їх регіональних органів міністерствами, відомствами, іншими державними установами з питань державної, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 1994р. № 847; постанова Кабінету Міністрів України від ЗО вересня 1992 р. № 555 «Про вступ України до Інтерполу»; постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. № 220 «Про Національне центральне бюро Інтерполу»;

11

постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 109 «Про хід виконання Програми заходів щодо запобігання злочинності у сфері економіки, затвердженої розпорядженням Президента України від 10 лютого 1995 р. № 35»; постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1996р. №1201 «Про невідкладні заходи щодо зміцнення законності і правопорядку»; Інструкція про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі із злочинністю, затверджена наказом МВС, Голови СБУ, Голови Держкомкордону, Голови Держмиткому, Командуючого Національної гвардії, Міністра оборони, Міністра юстиції України від 10 серпня 1994 р. № 4348/138/151/ 11-2-2870/172/148-407/2-90-442; Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затверджена наказом МВС, Генеральної прокуратури, СБУ, Держ-комкордоиу, Держмиткому, Державної податкової адміністрації України від 9 січня 1997 р. № 3/1/2/5/2/2 та ін.

6. Акти про органи (установи, діяльність яких безпосередньо пов'язана з діяльністю правоохоронних органів. Це закони України «Про Вищу раду юстиції», «Про державну виконавчу службу», «Про адвокатуру», Положення про Міністерство юстиції України, затверджене указом Президента України від 20.12.1997 р. № 1396/97, указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» від 30.09.1999 р. № 1240/99 тощо.

* * *

Постановою Верховною Радою України № 2296-ХІІ від 28 квітня 1992 р. була схвалена Концепція судово-правової реформи.

Важливість її прийняття на той час обґрунтовувалась прийняттям Декларації про державний суверенітет України і Акта проголошення незалежності України, необхідністю створення умов для реального забезпечення прав і свобод громадян, затвердження верховенства закону. У Концепції констатувалось, що «суди не завжди надійно охороняли права і свободи людини, являли собою важливий інструмент командно-адміністративної системи і змушені були бути провідниками її волі. Суд не мав влади, а влада безконт-

12

рольно користувалась судом» І проголошувалось, що «судово-правова реформа повинна привести судову систему, а також всі галузі права у відповідність із соціально-економічними та політичними змінами, що відбулись у суспільстві».

Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової влади визначались перебудова судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

- шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади;

- реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою;

- створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади;

- поступово здійснити спеціалізацію судів;

- максимально наблизити суди до населення;

- чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи;

- гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.

Протягом останніх десяти років перелічені завдання бу ли переважно виконані: демократичні ідеї судоустрою і правосуддя, статусу суддів, судового захисту прав та сво бод людини і громадянина отримали конституційні та інші гарантії їх дотримання, були відображені в законах України «Про судоустрій України», «Про статус суддів» та інших, знайшли своє підтвердження в рішеннях Конституційного Суду України тощо. .

-•

Якщо проаналізувати визначені Концепцією три етапи еудово-правової реформи, то можна переконатися, що перші два із них вже майже подолані.

Так, на першому етапі пропонувалося, зокрема, внести низку змін до Закону «Про судоустрій України», Кримінально-процесуального та Цивільного процесуального кодексів України, прийняти закони про Конституційний Суд України, конституційне судочинство, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу, провести

13

інтенсивну роботу по підготовці Кримінально-процесуального та деяких інших кодексів України. Що й було зроблено. Разом з тим, до сьогодні не виконані завдання: першого етапу реформи, не розроблені нормативні акти з питань оптимального навантаження суддів, слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення (підготовка типових проектів приміщень, раціонального порядку діловодства з використанням сучасних науково-технічних засобів) тощо.

На другому етапі передбачалось: запровадити організаційні структури зі спеціалізації здійснення правосуддя в Україні, створити адміністративні суди, суди що розглядають сімейні справи, у справах неповнолітніх, створити Вищий апеляційний суд України, завершити створення Інституту законодавства і правової реформи тощо.

Третій етап передбачав вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи, внесення змін до чинного законодавства з питань удосконалення діяльності судової влади, органів досудового розслідування, прокуратури, юстиції, адвокатури, проведення подальшої роботи по спеціалізації судів, реалізацію наукових програм з удосконалення судово-правової реформи. Частково пройдено і цей етап: прийнято Закон України «Про адвокатуру», новий Закон України «Про прокуратуру», чітко визначено повноваження Міністерства юстиції України та ін. Але зрозуміло, що третій етап у принципі може продовжуватися тривалий час, адже удосконалювати як законодавство, так і організацію діяльності відповідних органів треба постійно.

Щодо реформування органів досудового розслідування, прокуратури, адвокатури, юстиції, Концепція передбачала необхідність вжиття значної кількості заходів, які так і за-лишись не реалізованими. Це стосується, зокрема: створення державного Фонду відшкодування збитків, заподіяних потерпілим злочином; законодавчого закріплення реальної процесуальної самостійності слідчого, його прав і обов'язків; створення єдиного слідчого апарату; визначення науково-обґрунтованих критеріїв навантаження слідчих та забезпечення їх технічними засобами.

Отже, окремі положення Концепції судово-правової реформи запишись не реалізованими. Частково це можна по-

14

яснити змінами політичних, соціально-економічних умов життєдіяльності держави, виробленням нових підходів, дискусійністю окремих положень Концепції. Наприклад, і сьогодні залишається спірним питання про створення Слідчого Комітету.

Таким чином, сьогодні слід орієнтуватися не на безкінечне продовження третього етапу судово-правової реформи, а на розробку оновленої Концепції судово-правової реформи. Така Концепція як звід основних ідей, що стосуються приведення правоохоронної системи України у відповідність з сучасними світовими стандартами і положеннями Основного Закону України щодо прав людини, демократії, взаємовідносин між людиною, суспільством і державою, поділу державної влади і забезпечення незалежності судової влади тощо, мала бути цілком оновлена ще після прийняття у 1996 р. Конституції України. На жаль, цього не сталося, що стало одним із факторів, які обумовили певне гальмування процесу судово-правової реформи, незавершеності реалізації окремих перехідних та інших положень Конституції України.

Так, на сьогодні остаточно не сформована система досудового слідства і не введено в дію закони, що регулюють її функціонування. Залишається остаточно нез'ясованим, про які саме закони, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, йдеться у п. 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Не прийнято багато базових законів, які безпосередньо стосуються діяльності правоохоронних органів і давно мали б бути прийняті: Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий, Кодекс про адміністративні правопорушення, а також Адміністративно-процесуальний кодекси, закони «Про конституційне судочинство», «Про органи дізнання і досудового слідства», «Про тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України», «Про систему виконання покарань та пенітенціарну службу в Україні», «Про профілактику злочинності», «Про забезпечення громадського порядку в Україні», «Про правову та кримінологічну інформацію», «Про статистику злочинності та корупції», «Про легалізацію коштів, здобутих злочинним шляхом», «Про надання інформації правоохоронним органам суб'єктами господарської діяльності», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про при-

15

ватну детективну та охоронну діяльність», «Про професійну Охоронну діяльність», «Про місцеву поліцію (про поліцію місцевого самоврядування)».

Особливо це стосується законів України, які випливають безпосередньо із положень Конституції України. Йдеться, зокрема, про закони, які б врегулювали: порядок проникнення до володіння особи у невідкладних випадках (ст. ЗО Конституції України); винятки із права на втручання в особисте та сімейне життя (статті 31 і 32 Конституції України); обмеження права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання і права вільно залишати територію України (ст. 33 Конституції України); порядок надання правової допомоги (ст. 59 Конституції України); умови виконання наказів та розпоряджень (ст. 60 Конституції України) тощо.

Постійно має здійснюватися приєднання до міжнародних договорів: про правову допомогу у кримінальних справах, про видачу правопорушників (про екстрадицію), про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання, про співпрацю у попередженні злочинності, нелегальної міграції, наркоманії, проституції та інших негативних суспільних явищ.

Існує нагальна необхідність у прийнятті нової Державної програми боротьби "їі злочинністю, а також Концепції реформування правоохоронних органів і Закону України «Про правоохоронні органи та правоохоронну діяльність».

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Мельник М. Л, Хавронюк М. І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2002.- 576 с. - Правоохранительные органы
  2. Глава 2. Законодавство про правоохоронні органи. Концепція судово-правової реформи в Україні та її етапи - Правоохранительные органы
  3. 1.3. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади - Административное право
  4. Глава 1. Судова влада за концепцією розподілу влад. Правосуддя - Правоохранительные органы
  5. § 1. Правосуддя, його ознаки та принципи - Правоохранительные органы
  6. Список використаної літератури - Теория государства и права
  7. 8.4. Управління юстицією - Административное право
  8. Глава 1. Предмет, метод і система курсу «Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність» - Правоохранительные органы
  9. Глава 1. Державні органи і установи, діяльність яких безпосередньо пов´язана з діяльністю правоохоронних органів - Правоохранительные органы
  10. § 2. Юридична природа екологічної безпеки - Экологическое право
  11. § 1. Правові засади національної екологічної безпеки - Экологическое право
  12. Нормативно-правові акти - Хозяйственное право
  13. Нормативні акти - Хозяйственное право
  14. Нормативні акти - Хозяйственное право
  15. Нормативно-правові акти - Хозяйственное право
  16. IV. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ НАРОДУ УКРАЇНИ - Теория государства и права
  17. §3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ - Административное право
  18. НОРМАТИВНЫЕ АКТЫ И ЛИТЕРАТУРА - Административное право
  19. § 2. Класифікація нормативно-правових актів про діяльність суду, правоохоронних та правозахисних органів - Правоохранительные органы
  20. § 2. Система органів юстиції та організація їх роботи - Правоохранительные органы

Другие научные источники направления Правоохранительные органы:

    1. І. Є. Марочкін, В. В. Афанасьев, В. С. Бабкова та ін. Організація судових та правоохоронних органів [Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти. 2000
    2. Чувилев А.А., Чувилев Ан.А.. Правоохранительные органы: Учебное пособие.. 2000
    3. B.C. Ковальський. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навчальний посібник. 2002