Правоохранительные органы

Мельник М. Л, Хавронюк М. І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2002.- 576 с.
Глава 2. Недержавні правоохоронні організації
До недержавних правоохоронних організацій можна віднести передусім:

1) адвокатуру;

2) громадські організації, створені відповідно до ст. 36 Конституції України для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення відповідних інтересів у сфері охорони правопорядку;

3) підприємницькі судово-експертні організації;

4) недержавні охоронні та детективні підприємства і організації.

Так, згідно з ст. 1 Закону України «Про адвокатуру» адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Діяльність згаданих громадських організацій регулюється законами України «Про об'єднання громадян», «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Останнім, зокрема, визначено, що громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону створюються для участі в охороні громад-

494

ського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордонним військам України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин. Такі формування можуть бути створені на засадах громадської самодіяльності як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та Прикордонним військам України, асоціації громадських формувань тощо. Цим Законом визначено порядок створення, реєстрації громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, їх основні завдання, права і обов'язки тощо.

Відповідно до Закону України «Про судову експертизу» судово-експертна діяльність може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами. Ліцензія видається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

* * *

У Російській Федерації ще 11 березня 1992 р. прийнято Закон «Про приватну детективну й охоронну діяльність у Російській Федерації». Подібні закони є звичним явищем і в інших країнах. Наприклад, саме на підставі них у США приватною охоронною і детективною діяльністю займається 1,8 млн чоловік, що в 1,7 раза більше, ніж загальний склад поліції, а крім вирішення завдань по боротьбі зі злочинністю це приносить державі більш як 9 млрд доларів щорічного прибутку.

В Україні на сьогодні персонал суб'єктів охоронної діяльності складає понад 100 тисяч осіб у складі Державної служби охорони при МВС України і відомчої охорони усіх форм власності, а також близько 20 тисяч осіб у складі понад тисячі суб'єктів підприємницької діяльності і кількох сотень громадян-підприємців. Проте діяльність недержавних охоронних підприємств та організацій, крім окремих загальних положень Закону України «Про підприємни-

495

цтво» регулюється лише підзаконними нормативно-правовими актами.

До них, зокрема, відносяться, постанова Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. №615 «Про за-, ходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності», постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.1994р. №316 «Про Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних ДОЗВОЛІВ (ліцензій) На ЗДІЙСНеННЯ ОКреМИХ ВИДІВ ДІЯт

льності», наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 30.11.1993 р. № 123 «Про затвердження Переліку робіт з підвищеною небезпекою», спільний наказ Міністерства охорони здоров'я та Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 23.09.1994р. № 263/121 «Про затвердження Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі», Інструкція про порядок здійснень ня контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з охорони власності, охорони громадян, а також за діяльністю служб охорони підприємств та організацій усіх форм власності, затверджена наказом МВС України від 14.04.1998 р. № 257, Інструкція про умови і правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації та контроль за їх дотриманням, затверджена наказом МВС України від 28.02.1994р. №112, Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій з надання послуг по охороні державної, колективної і приватної власності, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації, затверджена наказом МВС України від 30.08.1993 р. № 534.

Заради об'єктивності слід зазначити, що ще у січні 1999р. на розгляд Верховної Ради України було внесено проекти законів «Про професійну охоронну діяльність», «Про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України», «Про недержавну охоронну діяльність», а в грудні того ж року на їх заміну - проект закону «Про охоронну діяльність».

Детективної ж діяльності як такої законодавство України не регламентує взагалі.

Зрозуміло, що визначення в окремому законі правових,

496

організаційних і економічних основ здійснення того чи ін шого виду підприємницької діяльності, її об'єктів і суб'єктів, повноважень останніх тощо не може не зробити позитивного впливу на розвиток відповідного виду діяль ності, створення нових підприємств і робочих місць, роз ширення бази оподатковування. Не винятком у цьому кон тексті є і охоронна та детективна діяльність. Але зазначе ний законопроект так і не було прийнято як закон, зокрема через те, що ним пропонувалось встановити привілейоване становище підприємств Державної служби охорони МВС України. .

Цікавим є питання про те, чи є фактично дозволеною в Україні приватна детективна діяльність. .

Взагалі приватна детективна діяльність - це вид підприємницької діяльності, пов'язаної з наданням на платній договірній основі відповідних послуг фізичним і юридичним особам із метою захисту прав, свобод і законних інтересів клієнтів. В інших країнах вона здійснюється, як правило, підприємствами (громадянами-підприємцями), які мають ліцензії, що видаються поліцейськими службами (органами міліції). При цьому, наприклад, у Росії (відповідно до ст. З Закону РФ «Про приватну детективну й охоронну діяльність у Російській Федерації» видами приватної детективної діяльності визнаються: збір відомостей у цивільних і кримінальних справах на договірній основі з учасниками процесу; вивчення ринку, збір інформації для ділових переговорів, виявлення некредитоспроможних або ненадійних ділових. партнерів; встановлення обставин неправомірного використання в підприємницькій діяльності фірмових знаків і найменувань, недобросовісної конкуренції, а також розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю; з'ясовування біографічних та інших даних про особу окремих громадян (з їхньої письмової згоди) при укладенні ними трудових договорів та інших контрактів (крім відомостей про особисте життя, про політичні і релігійні переконання); пошук безвісти зниклих громадян; пошук втраченого громадянами або підприємствами, установами, організаціями майна.

У США, Франції, Німеччині, Великобританії та інших країнах види приватної детективної діяльності істотно не від-, різняються від вищенаведених, хоча існують певні особливості.

497

Наприклад, за законодавством більшості штатів США, крім перелічених, видами детективної діяльності визнаються: збір інформації, що стосується злочинів, правопорушень або інших дій, що створюють загрозу для країни або її окремого штату; забезпечення цілості речових доказів для використання їх у суді, надання в розпорядження органів попереднього слідства і дізнання. Японські приватні розшукові бюро добувають, накопичують і реалізують відомості про потенційних наречених і наречених, вивчають окремі сегменти ринків товарів і послуг не тільки в Японії, але й в інших країнах.

Наведений перелік видів приватної детективної діяльності дає підстави дійти висновку, що суттю такої діяльності є збір інформації, за яку певні юридичні і фізичні особи (а в окремих випадках і держава) готові сплачувати винагороду.

Це може бути інформація про осіб, події, процеси, тенденції тощо, з сукупності якої можна виділити відомості: 1) з цивільних (у тому числі трудових, спадкових тощо) і кримінальних справ; 2) з питань здійснення господарської діяльності, у тому числі недобросовісної конкуренції; 3) про особу окремих громадян, а також про їхнє місцезнаходження; 4) про місцезнаходження загубленого майна.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про підприємництво» підприємницькою є, зокрема, діяльність по наданню послуг, ознаками якої є самостійність та ініціативність, систематичність, здійснення її на власний ризик і з метою одержання прибутку. Всі ці ознаки цілком характерні і для приватної детективної діяльності. Разом з тим, остання як вид підприємницької діяльності не віднесена Законом «Про підприємництво» чи іншим законом України ні до заборонених видів підприємницької діяльності, ні до тих її видів, що можуть здійснюватися тільки державними підприємствами й організаціями, ні до тих, що можуть здійснюватися іншими підприємствами й організаціями на основі ліцензій.

Оскільки ж відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, можна зробити висновок про те, що в Україні діяльність по наданню на платній договірній основі послуг фізичним і юридичним особам, що полягає у збиранні певних відомостей, є дозволеним видом підприємницької діяльності.

498

Однак законодавством передбачені обмеження щодо здійснення приватної детективної діяльності у певних її напрямках та формах.

Так, порушення кримінальної справи, вжиття заходів до встановлення події злочину й осіб, винних у його вчиненні, до їх покарання, відповідно до ст. 4 Кримінально-процесуального кодексу України, є прерогативою органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Разом з тим, як зазначено у ст. 66 КПК України, докази можуть бути подані підозрюваним, обвинувачуваним, його захисником, потерпілим, обвинувачем (у справах приватного обвинувачення ним може бути і потерпілий), цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами й організаціями. Отже, в силу цієї норми підозрюваний або ж потерпілий вправі самостійно здійснити пошук таких джерел доказів як речові докази або документи, що можуть бути засобами для розкриття злочину і викриття винного або ж, навпаки, для спростовання обвинувачення або пом'якшення покарання.

У цивільному і господарському процесах докази подають безпосередньо сторони (позивач і відповідач), їх представники, а також інші особи (статті 27, ЗО Цивільного процесуального кодексу України, статті 22 і 28 Господарського процесуального кодексу України). Зрозуміло, що вони самі їх і збирають.

Будь-яка особа, відповідно до статей 1 і 18 Закону України «Про звернення громадян», має право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, до підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, у засоби масової інформації, до посадових осіб із зауваженнями, скаргами і пропозиціями, заявами і клопотаннями, взяти участь у перевірці заяви або скарги, ознайомитися з матеріалами цієї перевірки, отримати письмову відповідь про результати розгляду заяви.

Згідно з статтями 29 і 32 Закону України «Про інформацію» будь-яка особа вправі звернутися до державних органів і вимагати видачі будь-якого офіційного документа, незалежно від того, чи стосується цей документ її особисто (крім документів, що містять державну таємницю, конфіденційну інформацію, інформацію про особисте

499

життя інших громадян та деякі інші види інформації, перелічені у статті 37 цього Закону).

Відомості з питань здійснення господарської діяльності -про ті або інші сегменти ринку, про кредитоспроможність і надійність ділових партнерів, про обставини неправомірного використання в підприємницькій діяльності фірмових знаків і найменувань, про недобросовісну конкуренцію, про розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю тощо можуть збиратися громадянами-підприємцями або службами внутрішньої безпеки комерційних структур практично без обмежень.

Збирання відомостей, якщо це необхідно для наступного звернення до суду або до органів, що мають право порушувати кримінальну справу (наприклад, якщо мова йде про вчинення діловим «партнером» таких злочинів, як фіктивне підприємництво, шахрайство, підприємницьке шпигунство, розголошення комерційної таємниці, приховування банкрутства, фіктивне банкрутство тощо), підприємство або громадянин-підприємець можуть також доручити особі, що спеціалізується на збиранні такого роду відомостей. Тут треба мати на увазі лише одне: згідно з ст. 387 Цивільного кодексу УРСР громадяни, на відміну від підприємств, не мають право одержувати винагороду за виконання договору доручення, крім випадків, прямо зазначених у законі.

У страховій справі, як випливає зі ст. 24 Закону України «Про страхування», встановленням причин настання страхового випадку і розміру збитків займається аварійний комісар— особа з вищою освітою, яка має спеціальну кваліфікацію, підтверджену посвідченням (сертифікатом) і діє на підставі договору зі страхувальником, її права (зокрема, право одержувати необхідні пояснення від сторін, причетних до страхового випадку, бути присутнім при проведенні офіційного розслідування органами дізнання, попереднього слідства й інших державних органів) визначені Типовим положенням про організацію діяльності аварійних комісарів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №8 від 5 січня 1998р.

Відомості про особу окремих громадян можуть збиратися будь-якими підприємствами, організаціями, заснуваннями, незалежно від форми власності і громадянами, але лише за попередньою згодою особи, щодо якої такі відомо-

500

сті збираються. Це прямо визначено у ст. 23 Закону України «Про інформацію» і в рішенні Конституційного Суду України від ЗО жовтня 1997 р. у справі К. Г. Устименко.

Що ж до відомостей про місцезнаходження особи і про місцезнаходження загубленого майна, то право здобувати такі відомості за законодавством України нічим не обмежується, якщо тільки встановлення таких відомостей не є у даному випадку прерогативою органів попереднього розслідування й оперативно-пошукових органів (розшук осіб, які готують або вчинили злочин, осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання тощо).

Зрозуміло, що приватна детективна діяльність характеризується не тільки певними видами, але й методами, способами і засобами її здійснення.

Наприклад, відповідно до ст. 5 згадуваного вище Закону РФ «Про приватну детективну й охоронну діяльність у Російській Федерації» у ході приватної детективної діяльності допускаються: усне опитування громадян і посадових осіб (з їхньої згоди); вивчення предметів і документів (з письмової згоди їхніх власників); зовнішній огляд будівель та інших об'єктів; спостереження для одержання необхідної інформації; використання відео- і аудіозапису, кіно- і фотозйомки, технічних та інших засобів, що не заподіюють шкоди життю і здоров'ю громадян і навколишньому середовищу, а також засобів оперативного радіо- і телефонного зв'язку; у разі потреби надання послуг, пов'язаних з небезпекою для життя - використання спеціальних засобів (захисних жилетів і шоломів, газових пістолетів, наручників, гумових палиць).

За законодавством України будь-які громадяни мають практично не менший обсяг відповідних прав. Так, ніхто не може заборонити їм: з'ясувати що-небудь в інших громадян за згодою останніх, вивчити на тих же умовах належні цим громадянам або юридичним особам предмети і документи, зробити зовнішній огляд будь-якого об'єкта, якщо тільки він не є режимним, використовувати відео- і аудіозапис, кіно- і фотозйомку, радіо- і телефонний зв'язок, інші технічні засоби (крім спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації), при необхідності використовувати отримані у встановленому порядку мисливську зброю,

501

1

газові пістолети і револьвери, пневматичну зброю й інші спеціальні засоби захисту (крім електрошокових пристосувань і спеціальних засобів, що є на озброєнні правоохоронних органів).

У Законі про приватну детективну діяльність, який рано чи пізно буде прийнято в Україні, повинні знайти відображення: види детективної діяльності та їх відмінність від адвокатської практики, охоронної й інших суміжних видів підприємницької діяльності; її конкретні форми, методи і засоби здійснення; особливості легітимації (реєстрації, ліцензування) приватної детективної діяльності, а також її припинення; повноваження приватних детективів і обмеження у сфері здійснення цих повноважень; можливості і правила застосування певних спеціальних засобів, а також зброї (вогнепальної, холодної, газової, пневматичної) приватними детективами; гарантії соціального і правового захисту приватних детективів; контроль і нагляд за здійсненням приватної детективної діяльності.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Мельник М. Л, Хавронюк М. І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2002.- 576 с. - Правоохранительные органы
  2. Глава 2. Недержавні правоохоронні організації - Правоохранительные органы
  3. Глава 1. Державні органи і установи, діяльність яких безпосередньо пов´язана з діяльністю правоохоронних органів - Правоохранительные органы
  4. Біленчук П. Д., Сливка С. С Правова деонтологія / За ред. акад. П. Д. Біленчка. - Київ: АТІКА, 1999. - 320 с. - Правовая деонтология
  5. 1.1. Загальне поняття управління та його види - Административное право
  6. 1.3. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади - Административное право
  7. 3.1. Поняття суб´єктів адміністративного права - Административное право
  8. 6.3. Провадження у справах про адміністративні правопорушення - Административное право
  9. 8.2. Управління безпекою - Административное право
  10. 2.1. Поняття і сутність криміналістичної методології - Кримминалистика
  11. § 3. Зовнішня культура юриста - Правовая деонтология
  12. ВСТУП - Правоохранительные органы
  13. Глава 1. Предмет, метод і система курсу «Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність» - Правоохранительные органы
  14. Глава 2. Законодавство про правоохоронні органи. Концепція судово-правової реформи в Україні та її етапи - Правоохранительные органы
  15. Глава 3. Поняття правоохоронної діяльності, правоохоронних функцій та правоохоронних органів - Правоохранительные органы
  16. Глава 2. Судовий устрій України. Статус суддів - Правоохранительные органы
  17. Додатки - Правоохранительные органы
  18. Глава 2. Структура, чисельність, повноваження та організація діяльності правоохоронних органів. Основні та допоміжні служби і підрозділи в структурі правоохоронних органів - Правоохранительные органы
  19. 2. Банківська діяльність - Хозяйственное право
  20. §2. Право на селекційні досягнення в галузі тваринництва - Гражданское право

Другие научные источники направления Правоохранительные органы:

    1. І. Є. Марочкін, В. В. Афанасьев, В. С. Бабкова та ін. Організація судових та правоохоронних органів [Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти. 2000
    2. Чувилев А.А., Чувилев Ан.А.. Правоохранительные органы: Учебное пособие.. 2000
    3. B.C. Ковальський. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навчальний посібник. 2002