Гражданское право

Пред'явлення віндикаційного позову може мати місце лише за наявності сукупності таких умов. По-перше, необхідно, щоб власник був позбавлений фактичного володіння майном. По-друге, необхід-

281

Глава 20 ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Розділ III ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА

но, щоб майно, що належить власникові, збереглося в натурі і знаходилося у фактичному володінні іншої особи. Якщо ж майно знищено, перероблено або спожито, право власності щодо нього припиняється і власник у цьому разі може захищати свої майнові інтереси за допомогою зобов'язально-правового позову (наприклад, про відшкодування шкоди). По-третє, віндикація можлива лише стосовно індивідуально визначеного майна, оскільки власник може вимагати повернення майна, яке належить йому на праві власності. По-четверте, позивач і відповідач не перебувають в зобов'язальних відносинах щодо майна, яке витребовується власником.

Позивачем за віндикаційним позовом за загальним правилом є власник майна.

Відповідачем за віндикаційним позовом виступає фактичний володілець майна, незаконність володіння якого підлягає доведенню при судовому розгляді справи, оскільки згідно зі ст. 49 Закону «Про власність» володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом. Поділ володільців майна на законних і незаконних залежить від підстав його набуття, а не від свідомості особи. Незаконне володіння — це фактичне володіння, яке не спирається на правовий титул. Йдеться про випадки самочинного заволодіння майном, його крадіжку, привласнення особою знахідки, а також про випадки придбання майна в особи, яка не мала права на його відчуження.

Незаконні володільці відповідають перед власником майна неоднаково, залежно від того, чи є вони добросовісними або недобросовісними набувачами майна. Набувач майна відповідно до ст. 145 ЦК вважається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати, що особа, у якої він придбав майно, не мала права його відчужувати. Якщо ж набувач знав або повинен був знати, що особа, у якої він придбав майно, не мала права його відчужувати, він вважається недобросовісним набувачем майна. Виходячи з презумпції добросовісності набувача майна, обов'язок по доведенню недобросовісності набувача майна лежить на особі, яка звернулась з віндикаційним позовом до суду.

При вирішенні долі віндикаційного позову в суді має значення й те, як (оплатно чи безоплатно) майно перейшло до набувача.

282

Якщо у недобросовісного набувача, який придбав майно за плату, воно завжди може бути витребувано власником, то у добросовісного набувача таке витребування може мати місце лише у випадках, передбачених законом. Так, згідно зі ст. 145 ЦК власник може витребувати майно у добросовісного і оплатного набувача лише у разі, коли воно було загублено власником або особою, якій майно було передано власником у володіння; або у останніх відповідне майно було викрадене; або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. У тих випадках, коли майно перейшло до оплатного і добросовісного набувача за волею особи, якій власник у свою чергу передав це майно, задоволення віндикаційного позову власника майна не може мати місця. Так, якщо власник майна передає його за договором оренди орендарю, а останній продав це майно третій особі (сплатному і добросовісному набувачеві), то власник не може витребувати зазначене майно від оплатного і добросовісного набувача саме через те, що це майно перейшло за волею власника до орендаря, а також за волею орендаря до третьої особи. Той факт, що орендар не мав права продавати майно, нічого не змінює, закон надає перевагу інтересам не власника, а добросовісного і оплатного набувача, виходячи з того, що власник допустив необачність у виборі контрагента (орендаря) і тому мусить нести всі невигідні наслідки своєї необачності. Власник майна може вимагати від орендаря відшкодування збитків, які були завдані йому порушенням договору оренди, але це вже буде зобов'язально-правовий позов.

Згідно з ч. 2 ст. 145 ЦК у випадках придбання особою майна при продажу його в порядку, встановленому для виконання судових рішень, власник майна не може витребувати його у добросовісного набувача, хоча б і довів, що це майно раніше було загублено ним або викрадено у нього, а вже потім воно потрапило до боржника, відносно котрого було винесено судове рішення, на підставі якого майно було продано.

Якщо ж майно було набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник згідно з ч. З ст. 145 ЦК має право витребувати майно в усіх випадках. При цьому не має значення, чи вибуло це майно за волею власника або особи, якій майно передано власником у володіння чи поза їх волею.

Стаття 147 ЦК містить спеціальні правила щодо витребування грошей і цінних паперів.

283

або їх було викрадено). Встановлення цього правила пов'язане з необхідністю сприяння стабільності вільного обігу грошей і цінних паперів на пред'явника. Ці обмеження не стосуються іменних цінних паперів, обіг яких не є вільним, а передача їх здійснюється відповідно до ст. 1 Закону «Про цінні папери і фондову біржу» шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який посвідчує перехід прав за іменним цінним папером до іншої особи).

Гроші і цінні папери на пред'явника можуть бути витребувані від недобросовісного набувача власником у всіх випадках.

Згідно з ч. 2 ст. 50 Закону «Про власність» на вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлена трирічна позовна давність.

При поверненні речей з чужого незаконного володіння здійснюються розрахунки відповідно до ст. 148 ЦК. При цьому істотне значення також має добросовісність або недобросовісність набувача майна. Витребуючи майно з чужого незаконного володіння, власник має право вимагати від недобросовісного володільця повернення або відшкодування всіх доходів, які ця особа здобула або повинна була здобути за весь час володіння, а від добросовісного набувача — всіх доходів, які він здобув і повинен був здобути з того часу, коли дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна.

В свою чергу володілець (як добросовісний, так і недобросовісний) має право вимагати від власника відшкодування понесених ним необхідних витрат на майно з того часу, з якого власникові належать доходи від майна. Необхідними витратами слід вважати такі витрати, без здійснення яких майно б загинуло або зазнало істотного погіршення, що призвело б до втрати можливості використання майна за своїм призначенням. Від необхідних витрат слід відрізняти витрати, що були понесені на поліпшення майна (речі).

Добросовісний володілець має право залишити зроблені ним поліпшення, якщо вони можуть бути відділені від майна без його пошкодження.

Якщо ж поліпшення є невіддільними, добросовісний володілець має право вимагати відшкодування понесених ним витрат на поліпшення майна, але не більше розміру збільшення вартості речі.

В ст. 148 ЦК немає правила, згідно з яким слід вирішувати долю поліпшень речі, зроблених недобросовісним володільцем, незалежно від того, чи є вони віддільними або невіддільними від поліпше-

284

ного майна. В літературі з цього приводу висловлені різні точки зору'. На нашу думку, слід визнати право недобросовісного володільця на залишення за собою поліпшень, які є віддільними від речей, якщо власник не погоджується на відшкодування понесених ним витрат. Що ж стосується поліпшень, які є невіддільними від речей, то вони повинні переходити до власника безкоштовно.