Гражданское право

263

Глава 18 ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Розділ III ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕ ВІ ПРАВА

ся спільна часткова власність. Тому джерела формування та способи виникнення часткової власності є більш широкими, ніж сумісної. Так, спільна сумісна власність виникає у:

1) подружжя на майно, нажите під час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 КпШС);

2) членів сім'ї на майно, набуте в результаті спільної праці (ст. 17 Закону «Про власність»);

3) осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство (ст. 18 Закону «Про власність», ст. 16 Закону «Про селянське (фермерське) господарство»).

Однак у всіх випадках закон дозволяє визначати інший режим права спільної власності. Так, у подружжя можливе виникнення спільної не сумісної, а часткової власності на підставі шлюбного контракту, укладення якого передбачено ст. 27і КпШС. Тому всі норми Закону «Про власність» щодо сумісної власності носять диспозитивний характер. За письмовою угодою між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства відносно майна, набутого внаслідок спільної діяльності, може бути встановлено спільну часткову власність.

Як і спільна, сумісна власність передбачає взаємну згоду при здійсненні повноважень власника по володінню, користуванню та розпорядженню спільним майном. Особливе значення при цьому надається праву розпорядження. Здійснення цього повноваження кимось одним із суб'єктів тягне за собою припинення права власності для всіх суб'єктів спільної власності. Виходячи з того, що зазначені співвласники становлять не тільки майнову єдність, а й особисту, яка базується на виключно довірчих відносинах, угоди по розпорядженню спільним майном може здійснювати кожний з учасників. Причому згода інших учасників припускається (за винятком угод, які потребують нотаріального посвідчення). Якщо хтось з учасників, зловживаючи довірою інших, розпорядився майном на свій розсуд без урахування їх думки, співвласники можуть зазнати збитків, але не завжди.

264

редбачають наділення повноваженнями по укладенню угод одного з них або встановлюють механізм досягнення згоди всіма учасниками на відчуження спільного майна.

Як вже зазначалося, сумісна власність є власністю безчастковою і тільки у разі її припинення встановлюються частки участників. При цьому ці частки вважаються рівними незалежно від того, хто з учасників, що і скільки вклав у створення спільного майна. Дійсно, іноді важко і майже неможливо вирахувати вартість праці, наприклад, дружини, яка займається домашньою роботою, або бабусі, що допомагає в селянському господарстві тим, що доглядає за онуками. Адже ці особи безпосередньо продуктивною працею не займаються, їх діяльність явно вираженого доходу може і не приносити.

Норма про рівність часток учасників при виділі із сумісної власності носить диспозитивний характер. Інше може бути передбачене угодою між ними та у рішенні суду при розгляді спорів щодо поділу майна.

Кожен різновид спільної сумісної власності має свої, притаманні йому особливості. Стосовно майнових прав подружжя, закріплених в ст. 22 КпШС, зазначимо про рівність їх прав по володінню, користуванню та розпорядженню майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. При цьому, по-перше, до уваги береться лише належним чином зареєстрований шлюб. Фактичні шлюбні відносини не породжують виникнення сумісної власності, так само як і такий шлюб, який згодом визнано недійсним (ст. ст. 45, 15-17 КпШС). Власність, яка виникла у таких осіб під час перебування у фактичних шлюбних стосунках, є частковою (ст. 49 КпШС). По-друге, майно вважається нажитим подружжям і в тому разі, якщо воно є грошовими доходами від підприємницької діяльності одного з подружжя (відсотки на вклади, дивіденди за акціями) чи заробітної плати, в той час коли друге подружжя, наприклад, було зайняте вихованням дітей. Це стосується і придбаних на ці гроші речей. Серед останніх роздільною власністю подружжя є:

а) майно, що належало кожному з них до одруження;

б) майно, одержане під час шлюбу в дар або у порядку успадкування;

в) речі індивідуального користування, за винятком цінностей та предметів розкошу.

Разом з тим роздільна власність кожного з подружжя може бути йеретворена на їх сумісну власність (наприклад, коли майно, що було приватною власністю одного з подружжя, згодом було істотно

265

Глава 18 ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Розділ НІ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА

змінено за особисті кошти другого подружжя або за рахунок спільних доходів). Найчастіше це зустрічається при будівництві, переплануванні, капітальному ремонті жилого будинку або квартири, що спочатку належали одному з подружжя.

Як і в інших випадках, при розпорядженні спільним майном при здійсненні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою іншого. Для здійснення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення, згода іншого подружжя повинна бути висловлена в письмовій формі (ст. 23 КпШС). Недодержання цієї вимоги законодавства може бути підставою для визнання судом угоди, вчиненою одним з подружжя, недійсною за ст. 48 ЦК.

Підставами припинення спільної сумісної власності подружжя є:

1) розірвання шлюбу;

2) смерть одного із подружжя;

3) визнання шлюбу недійсним;

4) поділ спільного майна подружжя, який може бути здійснено й під час перебування їх у шлюбі.

У разі поділу майна, що є сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Суд має право відступити від рівності часток, виходячи з інтересів неповнолітніх дітей або інтересів одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд також може визнати майно, нажите кожним з подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному розірванні шлюбу, власністю кожного з них. Це є справедливим, бо якщо подружжя тривалий час разом не проживають, то і майно вони наживали не сумісно, і тому на таке майно не може поширюватися режим спільної власності.

Те з подружжя, яке ставить питання про поділ майна, може вимагати також виділу частки (вкладу, паю) в спільній власності, учасником якої виступало друге подружжя (наприклад, власності, що виникла з договору про сумісну діяльність). Це можливо також при витребуванні виділу частки вкладу з майна господарського товариства. Цьому не може бути перепон, бо Законом «Про господарські товариства» допускається здійснення виділу вкладу, наприклад, на вимогу нащадків померлого учасника, і тому схожу ситуацію з поділом майна подружжя слід вирішувати аналогічно.

Виходячи з того, що власність членів селянського (фермерського) господарства визнається спільною сумісною, їй притаманні всі риси останньої. Проте вона має і свої особливості, викликані'тим,

266

що селянське (фермерське) господарство за Законом «Про селянське (фермерське) господарство» визнається юридичною особою, яка повинна мати відокремлене майно. Як юридична особа селянське (фермерське) господарство створене для досягнення мети одержання прибутку шляхом здійснення діяльності у сільському господарстві, в цивільному обороті виступає від свого імені, укладаючи угоди по розпорядженню спільною власністю його членів. Необхідно при цьому, щоб хтось з них був уповноважений укладати такі угоди від імени останніх та господарства як юридичної особи. Це, як правило, голова господарства.

Стосовно спільної сумісної власності членів сім'ї слід відмітити таке. Суб'єктний склад цієї множинності осіб законодавче не встановлено і тому його визначення викликає певні труднощі. Так, не зрозуміло, чи входять до складу сім'ї тільки родичі або також можуть вважатися членами сім'ї інші особи, наприклад, утриманці. Крім того, не ясно, чи треба брати до уваги їх спільне проживання та ведення ними спільного господарства, вимоги про що висуває житлове законодавство (ст. 64 ЖК). Скоріше за все, норми житлового, сімейного та спадкового права слід застосовувати одночасно як в сукупності, так і вибірково, а також поряд з нормами підприємницького права.

Джерелом формування власності членів сім'ї є їх спільна праця. Причому тут не йдеться про працю, за яку кожен з них одержує заробітну плату за своїм місцем роботи. В першу чергу тут мається на увазі така праця членів сім'ї, що здійснюється ними сумісно і призводить до створення сукупного доходу, тобто про підприємницькі відносини. До того ж сумісну працю слід розуміти таким чином, що участь в одержанні сукупного доходу кожен з членів сім'ї повинен брати своєю особистою працею, а не грошовими, немайновими вкладами без обов'язкової трудової діяльності, як це має місце в господарських товариствах.

Складність розглядуваних правовідносин полягає у тому, що, як правило, до членів однієї сім'ї в першу чергу належить подружжя, яке практично завжди має сумісну власність на нажите під час шлюбу майно незалежно від праці кожного з них, про що вже йшлося. Та-

267

Глава 18 ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Розділ III ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІРЕЧЕВІПРАВА

ким чином, правовідносини власності подружжя з притаманною їм специфікою вплітаються у правовідносини власності членів сім'ї зі своїми особливостями, що ускладнює вирішення питань про поділ майна при розгляді спорів у суді. Крім того, спільна праця членів сім'ї передбачає їх сумісну діяльність, що в свою чергу може потягти за собою застосування зобов'язальних норм, а саме — про спільну діяльність. Не треба також забувати про норму ст. 79 КпШС, згідно з якою у разі виникнення спільної власності батьків та дітей правовідносини з приводу цієї власності регулюються на загальних підставах, передбачених нормами ЦК, а також ст. 78 КпШС щодо застосування спеціальних правил управління майном (правами на власність) дітей.

З урахуванням наведеного на практиці норма про речеві права членів сім'ї з виникненням у них сумісної власності практично не застосовується. Учасники таких правовідносин правомірно вважають за доцільне, використовуючи диспозитивність норми ст. 17 Закону «Про власність», передбачити особливості формування і розподілу створюваної власності в угоді між ними.

Крім перелічених в Законі «Про власність» способів формування спільної сумісної власності законодавство передбачає й інші, які умовно можна віднести до згаданих вище. Це насамперед одержання у власність квартири в результаті здійснення прав на приватизацію членами сім'ї наймача, що мешкають разом, згідно з законодавством про приватизацію державного житлового фонду. Наприклад, останнє не вимагає наявності спільної праці, яка привела до надання квартири в державному житловому фонді, а також пріоритетів наймача житла, який перебував на обліку для надання житла, та ін. Згодом у квартирі могли б мешкати й інші особи, яких не було включено до списку членів сім'ї при постановці на облік для одержання житла в державному житловому фонді та заселенні (наприклад, невістка та діти сина, що одружився пізніше). Не можна також стверджувати, що таке майно (приватизована квартира) було спільно нажите подружжям, тому що воно ними не наживалось, а стало їх власністю з спеціальних підстав, встановлених законодавством, а також за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, що мешкають в такій квартирі. До того ж спільна власність виникає не тільки у подружжя, а й у інших зазначених осіб, які, до речі, можуть і не бути членами однієї сім'ї, коли, наприклад, у квартирі мешкають батьки та сім'я сина, що вважають себе різними сім'ями. Всі наведені особи набувають право сумісної власності на квартиру в результаті її приватизації.

268

Водночас і набуття членом житлово-будівельного кооперативу на праві власності квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу за умови виплати пайових внесків у повному обсязі згідно із ст. 15 Закону «Про власність» не виключає прав його дружини, яка брала участь у формуванні коштів для паєнагромадження, що наживались подружжям під час шлюбу або належали другому подружжю на правах роздільної власності. Навпаки, цю норму необхідно застосовувати разом з ст. 16 цього ж Закону. Тому, незважаючи на те що власником квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу, вартість якої повністю виплачено, є член житлово-будівельного кооперативу, при посвідченні угод по відчуженню ним цієї квартири нотаріус витребує письмову згоду іншого подружжя. При такій формі переходу квартири у власність наприкінці по суті виникає право спільної сумісної власності між подружжям на відміну від приватизованої квартири державного житлового фонду, на яку набувають право сумісної власності всі члени сім'ї наймача.

Відмінність в суб'єктому складі сумісної власності в цих двох випадках полягає в підставах її виникнення: при приватизації держава наділила всіх громадян України можливістю набуття у власність житла в державному житловому фонді, а при переході квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу у власність його члена можливість виникнення права власності у другого подружжя пов'язана з умовами їх перебування у шлюбі та внесення коштів за рахунок спільно нажитого майна.