Гражданское право

Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. 1. Борисова та ін.]; За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с.
§ 2. Право власності в об'єктивному та суб'єктивному розумінні. Зміст права власності як суб'єктивного цивільного права
Економічні відносини власності закріплюються в нормах права, що складають право власності в об'єктивному розумінні. Цими нормами регулюються порядок набуття права власності, його здійснення через повноваження по володінню, користуванню та розпорядженню, припиненню та захисту. Зазначені норми становлять правовий інститут. Більшість з них є нормами цивільного права, але до складу цього правового інституту входять і норми інших галузей права, що регулюють та захищають приналежність матеріальних благ конкретним особам, — конституційного, кримінального, фінансового, адміністративного права та ін.

Категорії права власності у суб'єктивному розумінні передбачають розгляд його змісту як суб'єктивного цивільного права. При

194

виявленні сутності такого права слід проаналізувати, по-перше, правомочності, що надаються законом суб'єкту права власності, і, по-друге, обов'язки, що покладаються законом як на третіх осіб, так і на самого носія права власності.

Право володіння — право фактичного, фізичного та господарського панування особи над річчю, поєднане з правом захисту свого володіння від будь-якого порушення. Володіння за національним законодавством не становить особливого речевого права, окремого правового інституту, а є складовим елементом різних правових інститутів, у першу чергу власності. Володіння може бути передане за договором іншим особам — орендареві, зберігачеві, заставодержателю. При цьому управомочена особа виступає не як носій особливого самостійного суб'єктивного права володіння, а як носій певного суб'єктивного права, одним з елементів якого є правомочність володіння. Тобто володіння за українським законодавством завжди спирається на якесь-то право, а не існує самостійно. Володіння може спиратися на право власності, виникати з договору оренди, зберігання і т.

ін. Воно завжди і ймену-ється не правом володіння, а правомочністю володіння, що підкреслює його несамостійний, похідний характер. Ця правомочність має речевий характер і так само, як і право власності, є абсолютною в зв'язку з тим, що законом встановлений обов'язок усіх інших осіб утримуватися від її порушень.

Право України розрізняє володіння законне і незаконне, добросовісне і недобросовісне.

Законним є таке володіння, яке виникає внаслідок відповідного правовідношення (зберігач речі, комісіонер і т. ін.), спирається на певні правові підстави і тому має так званий титул володіння. Володіння, яке не грунтується на правових підставах, є незаконним (безтитульним). Цивільне право завжди виходить із презумпції законності володіння, тобто припускається, що особа, яка фактично володіє річчю, має на неї право, якщо не буде доведено інше. Добросовісним та недобросовісним можуть бути тільки незаконні володільці. Під добросовісними володільцями розуміються особи, які не знали і не могли знати про незаконність свого володіння річчю. Навпаки, недобросовісні володільці знали або повинні були знати про незаконність свого володіння, але, незважаючи на це, володіють річчю.

Право користування — право на здобуття з речі її корисних властивостей, привласнення плодів і доходів, що приносяться річчю. Воно часто є невіддільним від правомочності володіння, бо для ко-

7* 195

Розділ ПІ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕНІ ПРАВА

Глава 13 ПРАВО ВЛАСНОСТІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

ристування річчю необхідно щонайменше нею володіти. З передачею правомочності користування передається і правомочність володіння. Але правомочність володіння може бути передана іншій особі і без передачі правомочності користування (наприклад, при передачі речі у заставу, здачі майна до схову та т. ін.).

Право власності на плоди і доходи, що приносяться річчю в процесі її використання, згідно зі ст. 133 ЦК належить власнику речі, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою. Так, власнику належить право на плоди і доходи від речі, що знаходиться у зберігача, а відповідно до Закону України «Про оренду державного і комунального майна»1 власником продукції, яка виробляється на орендованому майні, та доходів є орендар.

Право розпорядження — право власника визначити юридичну долю речі — встановити різні конкретні правовідносини з третіми особами з приводу речей, які йому належать, припинити чи обмежити своє право власності. Поширеним засобом здійснення власником своєї правомочності по розпорядженню річчю є відчуження майна, що йому належить, під яким розуміється здійснення різного роду угод (продажу, дарування). Якщо правомочності по володінню та користуванню власник може передати іншій особі, то правомочність по розпорядженню, за загальним правилом, може здійснювати тільки власник. Винятки становлять випадки примусового продажу майна на задоволення вимог кредиторів (за договором застави, при банкрутстві). Однак здійснення розпорядження невла-сником не означає передачу йому власником своєї правомочності, а виходить з того права, яке надається за законом чи самим власником.

Мають місце випадки обмеження розпорядження майном, які стосуються відчуження майна, виключеного з обороту, а також об'єктів права державної власності. Так, відчуження державного майна потребує додержання механізму приватизації, способів приватизації та інших вимог, закріплених в законах України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а також в Державній програмі приватизації на відповідний рік.

Правомочності по користуванню та розпорядженню річчю тіс-но пов'язані між собою. Часто, користуючись річчю, власник тим

' В редакції Закону України від 14 беречня 1995 р. № 98/95-ВР (Відомості Верховної Ради України. 1995. - № 15. Ст. 99).

196

самим і розпоряджається нею, тому що у процесі використання речі може відбуватися зміна її юридичного становища.

Спірним є питання про знищення речі власником: це правомочність по користуванню чи розпорядженню? При розв'язанні цього питання слід виходити з того, що врешті-решт будь-яке використання речі призводить до її знищення — споживання одразу (харчі, паливо) чи поступово (наприклад, після закінчення строку амортизації основних фондів). Знищення власником речі іншим шляхом, крім використання, відбувається рідко (забій тварин, знищення непотрібної речі). По суті, таке знищення не є здійсненням правомочності розпорядження, тут має місце припинення волею власника самого права власності у зв'язку з припиненням існування самого об'єкта права власності. Але і це також охоплюється правомочністю розпорядження.

Звідси впливає, що відмінність між правомочностями по користуванню та розпорядженню річчю полягає в тому, що до останнього належать усі види зміни юридичного становища речей, здійснювані, як правило, з волі власника, а у виключних випадках — з волі інших осіб. Розпорядженням у такому регулюванні є не тільки відчуження речі, а й передача її в заставу, оренду і т. ін.

Таким чином, суб'єктивне право власності характеризується за допомогою відомої «тріади» правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню, які становлять його зміст.

Розкриття права власності в суб'єктивному значенні через повноваження по володінню, користуванню та розпорядженню недо-. статньо для його розуміння як суб'єктивного права. Здійснення власником зазначених повноважень, які і складають право власності, є одночасно здійсненням права власності. Виходячи із загальної посилки про те, що будь-яке суб'єктивне право складається з права на власні дії, права вимоги до певних осіб та права захисту від можливих порушень, а право власності є правом суб'єктивним, його здійснення можливе шляхом реалізації повноважень власника своїми діями через вимоги до певних осіб щодо здійснення ними дій на користь власника, а також захисту в разі порушення будь-якою особою.

По-перше, право на власні дії має для права власності (як і для інших абсолютних прав) первісне значення, оскільки, як правило, його зміст полягає не у вимозі вчинення кимось певних дій, а у здійсненні своїх прав самим власником.

Отже, у власника виникає

197

Розділ III ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА

Глава 13 ПРАВО ВЛАСНОСТІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

пряме та безпосереднє панування над річчю. Правомочності ж вимоги та захисту зазвичай виникають у власника при якихось порушеннях його права власності. В цьому полягає відмінність права власності від зобов'язальних прав, у яких визначальним є Право вимоги здійснення обумовлених дій іншою особою.

Власник здійснює свої повноваження без посередників своєю владою не тільки незалежно від інших, айв такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших осіб. Дії власника обумовлені його інтересом. Навпаки, ставлення особи до речі в зобов'язальних правовідносинах опосередковано діями зобов'язаних осіб, які повинні її передати, віддати чи здійснити іншу дію стосовно цієї речі. І тільки за умов здійснення таких дій можливим стає безпосередній зв'язок уповноваженої особи з річчю. Але при цьому вже зобов'язальні правовідносини трансформуються в речеві — відносини власності.

По-друге, що випливає з попередньої характеристики права власності, воно припускає виключне панування особи над річчю. Якщо власник своєю владою здійснює повноваження, надані йому його правом, то це обумовлює усунення втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов'язок утримуватися від здійснення подібних дій. По-третє, покладення такого обов'язку пасивного утримання на усіх третіх осіб надає власнику абсолютність влади. Право власності визнається настільки абсолютним, що виконання третіми особами обов'язку пасивного утримання само по собі достатньо, щоб інтереси вла-• сника юридичне були задоволені. Цим право власності відрізняється також від зобов'язальних прав як прав відносних. Взаємозв'язок цих відносин можна охарактеризувати таким чином: право власності є передумовою виникнення зобов'язальних правовідносин при необхідності задовільнення якихось інтересів власника (наприклад, передачі майна в оренду з метою одержання доходу та ін.). З іншого боку, право власності може в свою чергу виступити як наслідок встановлення чи виконання обов'язків (наприклад, за договором купівлі-продажу річ передається у власність).

По-четверте, право власності легко пристосовується. Так, обсяг правомочностей власника може видозмінюватися у зв'язку з різними обставинами: з настанням спеціальних законодавчих обмежень або за угодою між власником та суб'єктом зобов'язальних правовідносин (наприклад, мають місце обмеження при придбанні майна, зданого в оренду раніш за відповідним договором, що зберігає

198

силу для нового власника). При припиненні цих обмежень (закінченні строку договору оренди або якщо річ виключена з переліку вилучених з цивільного обороту) право власності поновлюється у повному обсязі.

По-п 'яте, панування власника над річчю носить правовий характер, тобто не пов'язане неодмінно з фактичним володінням річчю. Річ залишається у власності навіть у тому разі, коли вона викрадена, загублена та т. ін.

По-шосте, право власності, без сумніву, є найбільш широким з усіх майнових прав. Цей висновок випливає з того, що всі майнові права надають управомоченій особі можливість користуватися річчю в одному чи декількох відношеннях (орендар — володіти та користуватися, зберігач — володіти, заставодержатель — розпоряджатися у передбачених законом випадках та порядку). Право власності надає власнику найширший спектр повноважень по володінню, користуванню та розпорядженню.

Таким чином, право власності як суб'єктивне цивільне право є певною мірою дозволеної поведінки особи по володінню, користуванню та розпорядженню своїм майном на свій розсуд у межах, встановлених законом.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. 1. Борисова та ін.]; За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с. - Гражданское право
  2. § 2. Право власності в об´єктивному та суб´єктивному розумінні. Зміст права власності як суб´єктивного цивільного права - Гражданское право
  3. Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права (предмет і система) - Международное право, европейское право
  4. 2.1. Предмет і метод адміністративного права - Административное право
  5. 2.2. Адміністративно-правові норми - Административное право
  6. 4.1. Методи державного управління - Административное право
  7. 4.3. Форми державного управління - Административное право
  8. Поняття і форми права власності. Підстави виникнення права приватної власності. Предмети, що можуть бути придбані лише з особливого дозволу - Юридические документы
  9. § 1. Поняття та форми власності в економіці України. Право власності - Хозяйственное право
  10. §2. Предмет, методи та система цивільного та торгового права зарубіжних країн - Гражданское право
  11. §2. Елементи цивільно-правових відносин - Гражданское право
  12. §1. Правоздатність 5 дієздатність громадян: виникнення, зміст і припинення,, випадки обмеження. Визнання громадянина недієздатним - Гражданское право
  13. §6. Зміст угоди - Гражданское право
  14. §1. Поняття власності і права масності - Гражданское право
  15. §2. Зміст права власності - Гражданское право
  16. §3. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян - Гражданское право
  17. § 7. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки - Гражданское право
  18. § 1. Цивільне право як приватне право - Гражданское право
  19. § 1. Поняття і предмет цивільного права як науки - Гражданское право
  20. § 2. Методи дослідження науки цивільного права - Гражданское право

Другие научные источники направления Гражданское право:

    1. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник. 1994
    2. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Учебник. 1994
    3. О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1995
    4. А.А. Пушкин В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I. 1996
    5. О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1997