Гражданское право

У правовому полі зазначені зміни відносин власності привели до пріоритетів, установлених законодавством для державної власності, її безстрокового захисту. Певні зміни відбулися і в правовому становищі юридичних осіб, бо основними їх різновидами стали державні підприємства. Поступово зникають кооперативи, акціонерні та інші господарські товариства, що не вписувалися у нові відносини власності і цивільного обороту.

191

Розділ III ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА

Глава 13 ПРАВО ВЛАСНОСТІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

З кінця 80-х років і особливо активно — з початку 90-х років в Україні знову відбуваються зміни у відносинах власності. З виникненням виробничих кооперативів набирає сили кооперативний рух та формується сектор недержавної власності. Створення господарських товариств закріплює процес розширення недержавної власності, а розпочата приватизація майна державних підприємств його поширила та поглибила.

Теорія права власності, що сформувалась у соціалістичний період, вже не могла застосовуватися до нових відносин і потребувала свого нового обгрунтування, виходячи із змінених економічних, соціальних та інших умов.

Відповідне законодавство України формується під впливом насамперед політичних і економічних підходів. Це значною мірою ілюструє Закон України «Про власність», який заклав підвалини для реформування колишнього законодавства про економіку, наголосивши на першочергових передумовах переходу до ринкового господарства. Втілення саме економічних конструкцій в цьому Законі на фоні політичних подій 1991 р. в Україні проявилося в наголошенні про рівність усіх форм власності в країні. Причому в Законі передбачаються такі форми власності, як індивідуальна (з 1993 р. вона стала іменуватися приватною), колективна та державна. Завдяки цьому Закону в чинний ЦК були внесені Істотні позитивні зміни.

Однак спроби привести у відповідність з наголошеними у Законі принципами інші норми та інститути цивільного права без кардинального перегляду відносин власності стали підставою і для негативних тенденцій у правовому регулюванні. Це проявилося, зокрема, у плутанині між правом колективної і спільної власності, що є спроєцьо-ваною проблемою плутанини у відносинах привласнення — спільного, групового, колективного, суспільного тощо. Це безпосередньо відбилося і на видах юридичних осіб, зокрема підприємств. З 1991 р. виникають індивідуальні, сімейні, спільні та інші підприємства, в яких проблеми власності залишались невирішеними.

Більш того, економічний вплив на юридичні конструкції проявився у виникненні нових суб'єктів права власності, що не є суб'єктами цивільного права, — трудових колективів державних підприємств, колективів орендарів. Проте слід наголосити на істотних змінах у законодавстві України, що сталися з прийняттям Закону «Про власність».

Як бачимо, економічна сутність категорії власності безпосередньо впливає на її правові форми. З відносинами власності більш ті-

192

сно пов'язані відносини привласнення матеріальних благ, що сприймаються як ставлення людини до певної речі як до своєї. Однак з цього приводу погрібно зробити декілька застережень.

Привласнення є економічним поняттям, тому що брати участь у процесі обігу без попереднього привласнення продукції неможливо, оскільки в противному разі не може йтися про відчуження цієї продукції. Останнє можливе лише за наявності права у відчужувача. І це право є правом власника. Таким чином, стан приналежності, при-власненості є виразом фактичних відносин, що породжують правові відносини. Для цього необхідні дві умови: ставлення до речі як до своєї і знаходження речі у суб'єкта привласнення — володіння нею.

Звичайно, ставлення особи до речі як до своєї можливе лише у тому разі, коли інші особи ставляться до цієї речі як до чужої. Фактичне панування над річчю лише певної особи може бути тільки при усуненні від такого панування інших осіб, які відповідно ставляться до цього і визнають та відчувають себе сторонніми відносно цієї речі.

Отже, ставлення до речі як до своєї має передусім суб'єктивний характер, якого зовсім недостатньо для твердження про існування права власності. Об'єктивно воно повинно бути поєднане з можливістю здійснення повноважень власника і перш за все повноваження розпорядження.

Стосовно володіння слід зазначити, що воно не тотожне привласненню, бо є передумовою привласнення і водночас результатом такого привласнення. Справді, перш ніж привласнити річ, необхідно нею володіти, тобто мати у себе. Не є взаємовиключним також висновок про те, що привласнення речі особою призводить до володіння нею, породжуючи останнє. Ці одномоментні аспекти протилежні за своєю сутністю і характеризують причинно-наслідковий зв'язок відносин привласнення.

193

Скловский К. И. Собственность в гражданском праве. - М., 1999. - С. 158.

7 «Цивільне право України»

Розділ ПІ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІПРАВА

Глава 13 ПРАВО ВЛАСНОСТІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Відомо, що про привласнення матеріальних благ може йтися як у виробництві, так і у споживанні, як при їх розподілі, так і при обміні. Виходячи з наведеного про взаємозв'язок володіння та привласнення, а також про широку сферу існування привласнення, слід дійти висновку про те, що відносини власності повинні розглядатись і регулюватись як правом власності, так і іншими правовими інститутами. Звідси власність виступає економіко-правовим явищем, в якому правова форма нерозривно злита з економічним змістом.

В узагальненому вигляді економічний аспект відносин власності можна звести до таких положень:

вони становлять виробничі відносини;

вони є економічними відносинами людей з приводу безпосереднього привласнення матеріальних благ;

вони характеризуються станом привласнення цих благ певними суб'єктами — юридичними або фізичними особами.

Із зазначеного про власність як економічну категорію випливає також майновий характер відносин з її приводу.

Отже, економічні відносини власності характеризуються як відносини між певними суб'єктами з приводу привласнення ними матеріальних благ, що виражається у володінні, користуванні та розпорядженні суб'єктами цими благами і пов'язане з ставленням до таких благ як до своїх.