Гражданское право

Розглядаючи цивільне право в цьому аспекті, слід відзначити, що на відміну від галузі цивільного права, яке регулює майново-вартісні та особисті немайнові відносини, наука цивільного права (цивіліс-тична наука) регулювання тих чи інших відносин не здійснює і мети такої не переслідує. Мета цивілістичної науки інша — пізнавальна. Навпаки, цивільно-правова галузь, регулюючи соціальні зв'язки, сама по собі, зрозуміло, ніякої пізнавальної та іншої теоретичної діяльності не здійснює і здійснювати не може.

Однак це зовсім не означає, що між регулятором суспільних відносин — галуззю цивільного права і наукою цивільного права існує якась протилежність. Навпаки, між зазначеними категоріями є найтісніший взаємний зв'язок. Проте їх ототожнення буде завжди помилковим. Співвідношення між ними полягає в тому, що йдеться про два різні аспекти того, що приховується за поняттям цивільного права. Дослідження взаємозв'язку науки і права з гносеологічної точки зору свідчить про те, що зазначена галузева юридична наука розглядає галузь цивільного права як один із елементів свого предмета пізнання. І тут наука відіграє роль активного «пізнавального» фактора, а її об'єкт пізнання (галузь права) ніякої активності не набуває. Проте саме «пасивність» об'єкта пізнання (галузі права) обумовлює назву науки як галузевої.

Таким чином, розглядаючи науку в порівнянні з правом, можна зробити висновок про те, що цивільно-правова наука, нічого не регулюючи, пізнає право і його регулюючий вплив на суспільні відносини, що виникають в тій чи іншій сфері соціального життя.

32

Водночас, розглядаючи науку і право з огляду на існуючий між ними |соціально-динамічний зв'язок, слід підкреслити, що правова галузь активно впливає на розвиток науки. Наприклад, розробка і прийняття новітнього законодавства завжди викликали і викликають посилення творчої діяльності, завдяки чому наука набувала подальшого розвитку. З іншого боку, не слід вважати, що наука цивільного права розвивається виключно в фарватері законодавчої чи правозастосовної І практики. Відповідні досягнення цивілістичної науки у вивченні j фактів реальної дійсності, стану законодавства і практики його за-* стосування сприяють розвиткові галузі цивільного права і законодавства, допомагаючи законодавцеві виявити і усунути недоліки в правовому регулюванні, встановити соціально адекватні сучасним сус-: пільним відносинам правові норми і інститути.

Як галузь правознавства цивілістична наука може розглядатися в двох аспектах. З одного боку, це сфера людської діяльності, функцією (напрямком) якої є вироблення і використання теоретично систематизованих знань про відносини, що складають предмет цивільно-правового регулювання, спрямована на здобуття нових знань та їх використання в законодавчій, правозастосовній, господарській, підприємницькій практиці тощо. З іншого боку, цивілістична наука уявляється як елемент змісту правової культури суспільства. І в цьому розумінні вона є не що інше, як своєрідна скарбниця, система знань про явища цивільно-правового значення. Це система знань про саму сутність правової галузі, її особливості, цивільно-правові форми і зміст суспільних зв'язків тощо. Зазначені знання тісно пов'язані зі специфікою предмета цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

Тому в цілому науку цивільного права можна визначити як систему знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, яка вивчає соціальний зміст і форму цього регулювання майнових і особистих немайнових відносин в їх становленні, розвитку і дії, формулюючи здобуті знання у вигляді цивільно-правових категорій та ідей.

Розкриваючи зміст цього визначення, необхідно підкреслити, що як система знань цивілістична наука вивчає не тільки норми спорідненої з нею правової галузі, а й врегульовані цими нормами суспільні

2 «Цивільне npuo України» З Ч

Розділ 1 ВСТУП ДО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава З НА УКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

відносини; практику застосування цивільного законодавства; юридичні факти; цивільні правовідносини; юридичну техніку1; результати аналізу й узагальнення практики застосування цивільних норм2 тощо. 1 це зрозуміло. Наприклад, зв'язок цивілістичної науки з юридичною практикою (особливо практикою роботи загального суду, арбітражного суду, а також інших органів, що застосовують норми права) є безперечним. І цей зв'язок багатоплановий.

Наука своїми теоретичними дослідженнями відчутно допомагає юридичній практиці точніше з'ясовувати і застосовувати норми чинного права.

Монографічні дослідження, присвячені окремим правовим інститутам, наукові статті, в яких узагальнюється практика з тих чи інших найважливіших категорій цивільних прав, освічують шлях практиці застосування норм цивільного законодавства. Наприклад, такі праці, як «Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности» (О. А. Красавчиков, 1966); «Имущественная ответственность за неправильные действия должностных лиц» (В. Т. Нор, 1974); «Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций» (Я. Н. Шевченко, А. А. Собчак, В. В. Луць, Д. В. Боброва, М. И. Штефан, 1988); «Розвиток права власності громадян в Україні» (О. В. Дзера, 1996); «Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів (покупців)» (Л. М. Іваненко, 1998); «Зобов'язальне право» (за ред. О. В. Дзери, 1998) та ін., не тільки є внеском у розвиток самої науки, а й мають досить вагоме практичне значення, оскільки сприяють адекватному розумінню ключових інститутів чинного законодавства з боку правознавців-практиків, а отже, і безпомилковій реалізації цих інститутів.

Разом з тим юридична практика не тільки сприймає теорії, уявлення та наукові ідеї, що розробляються цивілістичною наукою. Вона також узагальнює застосування чинного законодавства при розгляді цивільних спорів з справ відповідних категорій правозастосування. При цьому практика майже завжди стикається з необхідністю теоретичного осмислення результатів узагальнень власного правозастосування.

Маються на увазі перш за все узагальнення, здійснювані, наприклад, Верховним Судом України та Вищим арбітражним судом Укра-

1 Див.: Красавчиков О. А. Советская наука гражданского права (пбнятие, предмет, состав и система). -Свердловск, 1961. - С. 42.

- Див.: Цивільне право: Підручник. - К., - 1997. - С. 26.

їни. В керівних роз'ясненнях цих судових органів міститься чимало розсудів, що мають теоретичне значення, оскільки при цьому з'ясовуються питання не тільки про те, як, а й чому саме так слід чи не слід застосовувати норми цивільного права.

Характерним у цьому відношенні може бути, наприклад, положення, що міститься в п. 9 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995р. № 02-5/45 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних податкових інспекцій та зворотним стягненням списаних ними у безспірному порядку сум». Тут наводиться, зокрема, судження про те, що «чинне законодавство не передбачає винятків щодо поширення позовної давності на вимоги про визнання недійсними актів державних органів. Тому до позовів про визнання недійсними актів державних податкових інспекцій слід застосовувати загальний строк позовної давності, тобто три роки»1.

Можна навести чимало подібних прикладів також з відповідних постанов Верховного Суду України. Тому не виникає сумнівів, що керівні роз'яснення вищих судових органів України багато в чому мають творчий, тобто науковий, характер.

Все це створює передумови для висновку про те, що цивілістич-на наука не тільки пов'язана і взаємодіє з правозастосовною практикою, а й має з нею елементи єдності. Більш того, сама наука чи не найголовнішою вбачає для себе мету, пов'язану з вирішенням проблем, що мають практичне значення.

Можна було б продовжити перелік обставин, які характеризують цивілістичну науку в цілому, але й наведених досить для того, щоб упевнитися в тому, що наука, про яку йдеться, надзвичайно різнобічне, багатоманітне і складне явище, що в свою чергу безпосередньо позначається на самому предметі цієї галузі правознавства.

З викладеного неважко помітити, що наука цивільного права не створюється сама з себе, а, найскоріше, є наслідком пізнання законів і різноманітних соціальних явищ. Звичайно, вона не позбавлена і власних проблем, бо з розширенням та поглибленням уявлень про оточуючу її дійсність виникає потреба в переосмисленні тих чи інших суто теоретичних напрацювань, які раніше вважалися безсумнівними.

Для прикладу візьмемо хоча б проблему вини в цивільному праві. Деякий час існувала ситуація, коли серед учених-цивілістів були, мо-

1 Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - К , 1997 -С. 140.

34

35

Глава З НАУКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

І'оіділ І ВСТУП ДО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

жна так сказати, виключно одностайними погляди на вину як на суб'єктивне ставлення особи до своїх дій і можливих негативних їх наслідків. Але змінилась соціально-економічна ситуація. З'явилися суб'єкти господарських відносин ринкового типу. Деякі юридичні особи стали визнаватися власниками майна. І якщо хтось це майно протиправне пошкодив, то для його власника найчастіше байдуже, яким саме було у заподіювача шкоди ставлення до власної поведінки та її наслідків. Зацікавленість власника в подібних ситуаціях полягає в одному — у відшкодуванні заподіяної шкоди. Тому цивіліс-тнчну думку стало занепокоювати питання: а чи сумісне з традиційною цивілістичною думкою існуюче в науці ставлення до вини як до суб'єктивного ставлення правопорушника до своїх дій та їх наслідків? І, мабуть, настав час і існують всі підстави для перегляду психологічної концепції вини в цивільному праві.

Тобто можна сказати, що багатоманітність і різнобічність науки, про яку йдеться, обумовлені тим, що все те, чим ця наука займається (вивчає), є надзвичайно багатоманітним і різнобічним.

Питання про те, чим займається наука, — це питання про її предмет.

В широкому розумінні слова предмет науки — «це сукупність явищ, які повинна вивчати дана наука у вирішенні своїх завдань і досягненні цілей, поставлених практикою»1.

Стосовно предмета цивільно-правової науки перш за все цілком зрозумілим є те, що вона не займається розпізнаванням самих речей, юридичних чи фізичних осіб, а вивчає насамперед суспільні відносини, що можуть виникати з участю зазначених осіб з того чи іншого приводу. Різновидом суспільних відносин є цивільно-правові відносини, що складають один із елементів предмета галузі науки і являють собою одну із форм існування суспільних відносин.

Суспільні відносини, що регулюються цивільно-правовою галуззю і водночас вивчаються спорідненою з нею наукою, диференцю-ються на майнові та особисті немайнові відносини.

Як предмет елемента науки зазначені відносини досліджуються на рівні монографічних творів та інших наукових джерел. Слід відмітити, що це один із найскладніших напрямків наукових досліджень.

' Красавчиков О. А. Советская наука гражданского права... -- С. 144.

36

Через пізнанння відносин, що складають предмет цивільно-правового регулювання, цивілістична наука займається дослідженням самої одноіменної з нею правової галузі. Проте не слід думати, що наука є дзеркальним відображенням системи галузевих правових норм. Стосовно останніх наука формує систему теоретичних обстежень, правових ідей, понять, а також знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

Відомо, що наука цивільного права вивчає цивільно-правові відносини і норми не тільки в їх статичному стані, айв аспекті їх динаміки і розвитку. Тому до предмета цієї галузі правознавства належить вивчення практичного застосування цивільно-правових норм. Інтерес до судової, судово-арбітражної правозастосовної практики з боку цивільно-правової науки обумовлений об'єктивними причинами. Однією з найголовніших з них видається об'єктивна потреба науки у з'ясування питань, що виникли на порядку денному із глибини реальної дійсності, а не з логіки людського мислення. Вирішення таких питань сприяє адекватному додержанню наукою певних напрямків досліджень проблем, наукове розв'язання яких максимально сприяло б задоволенню потреб практики.

Вивчаючи правовідносини і цивільно-правові норми в розвитку, тобто в їх виникненні, зміні і припиненні, наука виходить з того, що завжди існує потреба у з'ясуванні також самих підстав, завдяки яким відбувається динамічний розвиток цивільно-правових явищ. Для науки завжди існує потреба у з'ясуванні самої сутності, наприклад, не тільки цивільно-правових відносин, а й причин їх виникнення, зміни чи припинення. Тому до складових частин предмета цивільно-правової науки належать також юридичні факти (дії, події тощо).

Таким чином, предмет цивільно-правової науки складають майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються цивільним правом, а також галузь цивільного права як система норм та інститутів, практичний досвід застосування цивільно-правових норм і юридичні факти.

Розкриваючи зміст наведеного визначення предмета цивілістичної науки, слід звернути увагу на те, що цей предмет має дві сторони: «фактичну» і «юридичну». З «фактичної» сторони він охоплює майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються галуззю цивільного права; а з «юридичної» — норми та інститути цивільного права, джерела цивільного права, правозастосовну практику, юридичні факти.

37

Розділ 1 ВСТУП ДО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава З НАУКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Як результат пізнання свого предмета наука цивільного права становить величезну суму галузевих правових знань, які хоча б за своїм кількісним показником мають характер систематизованих, а не хаотичних.

Виходячи з елементів предмета цивільно-правової науки, можна зробити висновок про те, що її система в основному збігається з системою правової галузі, яку ця наука вивчає. Однак систему науки і систему права не слід ототожнювати, оскільки система науки знає такі розділи, яких немає і бути не може в системі цивільного законодавства.

По-перше, система науки за своїми контурами і підрозділами значно багатіша і різноманітніша, ніж система галузі права. Наука цивільного права вивчає не тільки окремі правові норми та інститути цивільного права, з яких складається зазначена галузь, а також правові відносини та практику застосування законодавства і сам закон (відповідні розділи науки про цивільно-правові відносини, джерела права, поняття, систему, предмет цивільного права тощо).

По-друге, система науки багатіша спорідненої з нею галузі права тим, що вона вивчає чинне цивільне законодавство в розвитку і у порівнянні з тим, яким воно було в Україні в минулому.

По-третє, система науки містить підрозділи, які до законодавства взагалі не належать, а є суто теоретичними (наприклад, вчення про поняття, предмет та методологію науки цивільного права; співвідношення цивілістичної науки з загальною теорією права тощо).

У своїх найбільш загальних контурах і підрозділах система науки цивільного права охоплює теоретичні положення про предмет, метод, джерела цивільного права, цивільно-правові відносини, суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, представництво, позовну давність.

Серед найважливіших підрозділів цивільно-правової науки — вчення про речеві права, зобов'язання, авторське та патентне право, спадкове право.