Гражданское право

Цивільне законодавство встановлює різні форми відповідальності. До них належать: відшкодування збитків (ст. 203 ЦК); сплата неустойки (ст. 204 ЦК); втрата завдатку (ст. 195 ЦК) та ін.

Форми цивільної відповідальності поділяються на загальні і спеціальні.

Загальною формою відповідальності є обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Загальний характер цієї форми відповідальності обумовлюється тим, що, по-перше, збитки є найбільш поширеними наслідками порушення цивільних прав; по-друге, стягнення збитків здійснюється в усіх випадках порушення зобов'язання, за деякими винятками, передбаченими законом або договором; по-третє, відшкодування збитків — це засіб відповідальності, який застосовується при порушенні будь-якого зобов'язання (як договірного, так і позадоговірного). Норма загальної частини ЦК (ст. 203), дія якої поширюється на всі види зобов'язань, якщо інше не встановлено в спеціальній нормі, закріплює правило, що в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відшкодування збитків як засіб цивільної відповідальності має всі її ознаки. В разі порушення зобов'язань боржник примушується відшкодувати завдані цим збитки. Відшкодування носить майновий характер (передача майна або грошова компенсація). Стягнення збитків — це покладення на боржника додаткового обов'язку, якого він не мав до порушення зобов'язання. Відшкодування збитків боржни-

338

Глава 25

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ цивільних ПРАВ І ОБОВ'ЯЗКІВ

ком проводиться на користь кредитора, тобто майно або грошова сума переходить від боржника до кредитора.

Обов'язковою підставою виникнення цивільної відповідальності у формі відшкодування збитків є наявність шкоди, яка настала у зв'язку з правопорушенням.

Збитки — це об'єктивне зменшення яких-небудь майнових благ кредитора, пов'язане з обмеженням його інтересів як учасника певних суспільних відносин.

В юридичній науці зустрічається визначення збитків як грошової оцінки тієї шкоди, яка спричинена неправомірними діями однієї особи майну іншої1.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК обсяг збитків, які підлягають відшкодуванню, складають витрати, зроблені кредитором внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, втрата або пошкодження майна кредитора, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Збитки поділяються на два різновиди: 1) пряма (реальна) шкода та 2) упущена вигода (неодержані доходи).

Пряма (реальна) шкода може виражатися у: 1) витратах кредитора, які він зробив у зв'язку з порушенням зобов'язання; 2) втраті майна, яке належало кредиторові або 3) пошкодженні цього майна. Пряма шкода у своїй сутності відображує різницю між майном, що існувало, та наявним майном кредитора, тобто зменшення розміру цього майна.

Шкода у цивільному праві може мати як майновий, так і особистий характер. Шкода — це негативні наслідки майнового і немай-нового характеру, які настали для суб'єкта права стосовно як до існуючих, так і можливих (ще не існуючих) благ.

Невиконання боржником свого зобов'язання перед кредитором створює загрозу майновим інтересам останнього. Щоб уникнути негативних майнових наслідків, кредитор робить витрати.

Не всі витрати кредитора вважаються законом збитками та підлягають відшкодуванню боржником. Відшкодуванню підлягають лише ті витрати, які характеризуються двома ознаками. По-перше, відповідно до чинного цивільного законодавства кредиторові компен-суються лише ті витрати, які ним вже були зроблені як наслідок по-

1 Див.: Новицкий И. Б., Лунц Л. А. Общее учение об обязательстве. М. 1950 - С. 365.

339

Розділ IV ________ЗОБОВ 'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ_______

рушення зобов'язання. По-друге, до витрат можуть бути віднесені сплата грошових сум кредитором у процесі очікування виконання зобов'язання, доцільність яких відпала внаслідок його невиконання (наприклад, орендна плата за складське приміщення для товару, який не був наданий), а також витрати, що зробив кредитор вже після порушення зобов'язання (наприклад, оплата транспортних послуг при поверненні постачальникові недоброякісної продукції).

Втрата майна можлива у вигляді як фізичної загибелі речей, так і юридичної неможливості повернення речей до майнової сфери кредитора (неможливість витребування майна у добросовісного набувача — ст. 145 ЦК).

Пошкодження майна — це поломка, руйнування або інші його зміни, що викликають зниження цінності цього майна внаслідок обмеження можливості використання його за призначенням.

Другий різновид збитків — упущена виёода, або неодержані кредитором доходи. Упущена вигода відображує різницю між можливим розміром майна кредитора у майбутньому, якщо б зобов'язання було виконано, та наявним майном.

Витрати можуть набути значення збитків як у момент, коли кредитор їх робить, так і тоді, коли вони перетворюються на збиток пізніше у зв'язку з іншими обставинами. У першому випадку боржник, який порушив зобов'язання, тим самим спричиняє загрозу майновим інтересам кредитора. Щоб захистити свої інтереси, кредитор робить витрати для досягнення того ж результату, який передбачався при виконанні зобов'язання, або для того, щоб запобігти заподіянню ще більшої шкоди. У другому випадку кредитор робить витрати заради підготовки умов для досягнення певного результату, маючи на увазі виконання зобов'язання боржником. Якщо останній порушує зобов'язання, мета не досягається і витрати кредитора є невиправданими, тобто збитковими. Наприклад, підприємство або суб'єкт підприємницької діяльності планує діяльність, у тому числі одержання прибутку, на певний період своєї господарської діяльності, враховуючи укладені ним договірні зобов'язання. Таким чином, якщо боржник порушує зобов'язання, кредитор позбавляється можливості одержати доход за певний період своєї діяльності.

Упущена вигода відрізняється від прямої шкоди тим, що розмір її встановити можливо з деяким припущенням.

Цивільно-правова відповідальність грунтується на принципі повного відшкодування збитків, заподіяних порушенням зобрв'язан-

340

Глава 25 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ І ОБОВ'ЯЗКІВ

ня. Це означає, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню боржником, становить суму, рівну тій шкоді (включаючи упущену вигоду), якої зазнав кредитор внаслідок порушення зобов'язання. Обов'язок доказування факту наявності збитків та їх розміру покладений на кредитора. При визначенні розміру збитків до уваги беруться лише точні дані, які мають безспірне підтвердження.

Чинне законодавство окремо не передбачає обов'язку боржника відшкодовувати кредиторові збитки, пов'язані з інфляцією. При вирішенні спорів з питань відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, слід виходити з того, що відшкодуванню підлягають фактичні збитки (пряма і упущена вигода), розмір яких залежить від умов інфляції. Однак у кожному конкретному випадку позивач повинен довести, наскільки існуюча інфляція вплинула на розмір заподіяних йому збитків і яких заходів він вживав щодо їх зменшення.

В окремих випадках законодавець передбачає винятки із загального принципу повної відповідальності — так звану обмежену відповідальність. Стаття 206 ЦК закріплює можливість встановлення обмеженої відповідальності окремих зобов'язань.

Цивільно-правова відповідальність може обмежуватися розміром прямої шкоди в майні, вартості втраченого майна, розміром виключної неустойки або іншими межами.

Не кожне порушення зобов'язання тягне за собою збитки в майновій сфері потерпілої особи. У цих випадках до порушника застосовується спеціальна форма цивільної відповідальності — стягнення неустойки.

Неустойка (штраф, пеня) — це грошова сума, встановлена законом або договором, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Значення неустойки полягає в тому, що вона є не тільки формою цивільно-правової відповідальності, а й одним із засобів забезпечення виконання зобов'язання.

Неустойка є спеціальною формою цивільної відповідальності, тому що застосовується лише у випадках, коли її сплата передбачена законом або договором. Неустойка — це штрафна санкція, яка

341

Розділ IV ЗОБОВ 'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

застосовується при порушенні договорів (форма договірної відповідальності).

В нормативних актах зустрічаються поняття пеня, штраф, неустойка, але всі вони об'єднуються загальним поняттям «неустойка» в тому широкому значенні, в якому це поняття розроблено в науці цивільного права.

Відмінність між штрафом і пенею полягає в способі нарахування і сплати неустойки. Штраф — це певна, тверда грошова сума або відсоткове відношення до певної суми, які стягуються одноразово. Пеня — це відсотковий показник від грошової суми, який нараховується за кожний день прострочення виконання зобов'язання.

Підставами виникнення права на неустойку є:

1) фактична підстава, тобто порушення забезпеченого неустойкою зобов'язання;

2) юридична підстава, тобто джерело виникнення права на неустойку.

В кожному конкретному випадку для виникнення права на неустойку необхідна наявність обох цих підстав.

З огляду на характер порушення (фактичну підставу) неустойка поділяється на неустойку в разі невиконання і неустойку в разі неналежного виконання зобов'язання. Слід особливо відмітити неустойку в разі прострочення, але ця неустойка є різновидом неустойки за неналежне виконання з тими ж самими наслідками.

Якщо за критерій класифікації взяти джерело виникнення права на неустойку (юридичну підставу), то є два різновиди неустойки: 1) законна і 2) договірна.

Залежно від співвідношення неустойки з правом на відшкодування збитків відрізняють чотири види неустойки:

1) штрафну неустойку — кредитор має право вимагати сплати неустойки і також повного відшкодування збитків без урахування суми неустойки, тобто неустойка та збитки стягуються сукупно;

2) залікову неустойку — кредитор має право вимагати сплати неустойки, а також відшкодування збитків у частині, не покритій неустойкою, тобто неустойка залічується у рахунок збитків;

3) альтернативну неустойку — кредитор має право вимагати або сплати неустойки, або відшкодування збитків, тобто він має право обирати одну з двох можливостей, не поєднуючи їх;

4) виключну неустойку — кредитор має право вимагати тільки

342

Глава 25 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ІОБОВ 'ЯЗКІВ

сплати неустойки, але не відшкодування збитків, тобто наявність неустойки виключає право вимагати відшкодування збитків1.

За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (залікова неустойка). Всі інші види неустойки мають місце тоді, коли законом або договором встановлено інше співвідношення між збитками і неустойкою. В проекті нового ЦК, з огляду на сутність неустойки як штрафної санкції, закріплено загальне правило про сплату штрафної неустойки.