Гражданское право

Традиційно в науці цивільного права наявність у правовій галузі ознак права приватного пов'язується з особливостями створення правової системи ще за часів римського права. Такий підхід може розглядатися як обумовлений тим, що саме римське право вважається основою розвитку правових систем європейських країн. Отже, і відлік часів, з яких починається цивільне право саме як приватне, здійснюється з часу появи римського права.

Дійсно, за даними історико-правових досліджень саме римському праву став відомий дуалізм, тобто його поділ на право публічне та право приватне.

Вважається, що в основу цього дуалізму був покладений зміст інтересу. І якщо йдеться про державний інтерес, правове становище держави, її органів або окремих посадових осіб, про регулювання відносин, що мають суспільний інтерес, то це сфера публічного права. А якщо йдеться про інтерес окремих приватних осіб, майнові відносини між ними, їх правове становище у зв'язку з цим, то це сфера приватного права1.

1 Див.: Римське приватне право: Підручник.

Розділ І ВСТУП ДО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 1 ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА

До речі, на цю обставину в юридичній і, зокрема, в цивілістич-ній теорії увагу звертає чимало дослідників. При цьому, вважається, що відомою мірою приватність цивільного права може розглядатися як результат своєрідної інтеграції права в одну систему цивільного права як права народів. Необхідність в такому об'єднанні викликана розвитком економічних відносин у римському суспільстві. Своє остаточне об'єктивне закріплення воно набуло в Своді цивільних прав Юстиніана1.

Однак уявляється, що з виникненням римського права справжнього його поділу на публічне та приватне у власному розумінні все ж таки не відбулося. В умовах рабовласницької соціально-економічної формації для цього не виникало навіть відповідних передумов. Відносини між громадянами, що охоплювалися правовим впливом, започатковувалися переважно за зразками звичаїв. За умов останніх приватність цивільного права, звичайно, відчувалася, проте тільки у зв'язку з тим, що майже вирішального значення і переваги над правовими нормами набували саме такі відносини, в наявності яких були зацікавлені їх учасники, але в межах дозволеного.

Спостерігаючи за генезою приватного права на рівні відповідних його джерел, видається можливим висновок про те, що в об'єктивному визначенні воно розпочало затверджуватися в законодавчій практиці тоді, коли з'явилися перші зачатки капіталістичної соціально-економічної системи виробничих відносин. Адже саме тоді набули особливої гостроти питання про межі втручання з боку держави до інтересів, що мали назву інтересів носіїв приватної власності представників буржуазії. Останні були чи не найбільше зацікавлені в недоторканності своєї власності, опануванні цією власністю до меж, що найбільше відповідали їх інтересам і, найголовніше, в тому, щоб ці інтереси були гарантовані в юридичному відношенні.

Отже, сама ідея поділу права на публічне та приватне хоча і виникла ще за часів появи римського права, проте втілення її в життя зайняло певний період. У цілому, звичайно, слід погодитися з точкою зору С. Алексеева, який зазначав, що теперішнє приватне право є відбиттям римського приватного права, наукового життя епохи Відродження і досягнення вчених цього періоду (гласаторів і постгласаторів) були сприйняті законодавством континентальної Європи і набули свого закріплення в Цивільному кодексі Наполеона і Цивільному уложенні в Німеччині2.

1 Див.: Підопршора А. А. Основи римського цивільного права. - К., 1990. - С. 42. - Див.: Алексеев С. С. Теория права. - М., 1994. С. 196-197.

Звичайно, втілення приватного права в життя на рівні законодавства в кожній країні Європи відбувалося по-різному. В розвитку законодавства з цього напрямку мали місце різноманітні суперечності.

І якщо ми розглядаємо цивільне право України в аспекті його при-ватності, то лише завдяки тому, що перешкоди до цього, які існували раніше, історично втратили свою значущість і в соціально-економічне середовище все глибше втілюються цивілізовані засоби правового впливу на майнові та особисті немайнові відносини, що є можливими як за участю тільки одних громадян, так і за участю громадян з юридичними особами незалежно від форм власності, а також держави.

Становлення незалежної та суверенної України як правової держави, що зорієнтована на принципи життя громадянського суспільства, демократичні перетворення в суспільстві, формування ринкової економіки, обумовили перш за все створення принципу служіння держави цивільному суспільству.

Досить відмітити, що відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до положень, викладених в ст. 8 Конституції України, остання має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Таким чином, в Україні створені загальні законодавчі передумови для втілення конституційних положень в життя. Насамперед це стосується проблеми законодавчого вирішення питання про механізм майнової відповідальності держави перед людиною за свою діяльність. Частково така відповідальність вже покладена на державу згідно з ст. 443 Цивільного кодексу України1 та Законом України від 1 грудня 1994 р. »Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»2. Крім цього, за Конституцією України на державу покладено конституційний обов'язок не тільки сприяти забезпеченню прав і свобод людини, а й утверджувати їх.

1 Далі, якщо інше не застережено, - ЦК.

- Відомості Верховної Ради України.

Розділ І ВСТУП ДО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 1 ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА

Отже, існують всі підстави для висновку про те, що є об'єктивною закономірність поділу права на приватне та публічне. Адже приватні справи людей he повинні бути сферою впливу з боку держави. Водночас обов'язком, що вважається публічним, для громадян є додержання законності.

Згідно з поділом права на приватне та публічне таким же чином має поділятися і галузеве законодавство, частина якого відбивала б пріоритети приватного права.

Щоправда, слід мати на увазі, що межі приватного права за рахунок тільки цивільно-правової галузі не можуть вважатися вичерпними. Вони значно ширше, і розширяються за рахунок деяких інших правових галузей, зокрема, сімейного, трудового, підприємницького права і т. ін. Та понад усе найбільш визначальне значення у сфері приватного права слід віддати галузі цивільно-правовій. Саме остання забезпечує основні засади регулювання, охорони приватних інтересів окремих суб'єктів права, а також компенсаційні гарантії на випадок, коли врегульовані і охоронювані законом цивільно-правові відносини порушуються, а учасники цих відносин стають потерпілими.

Можливості цивільно-правової галузі в цьому відношенні без-переЧнІ. Вони значно розширилися, особливо після прийняття таких законів України, як, Наприклад, «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про підприємництво» тощо. Завдяки останнім значною мірою утвердилися принцип Свободи договору; юридичні можливості використання громадянами свого майна у власних цілях; можливість діяти на власний ризик, а в межах відсутності суперечності чинному законодавству — і на власний розсуд.

І Що не менш важливо, це те, що всі права і обов'язки, які виникають із зазначених дій, набувають юридичного значення, а в разі їх порушення — підлягають правовому захисту, в тому числі в порядку, передбаченому процесуально-правовим законодавством.

Тому в цілому галузь цивільного права в аспекті її приват-пості може бути визначена як така, що юридична забезпечує рівність всіх суб'єктів майнових та особистих немайпових відносин, регулювання та охорону цих відносин, а також можливість відповідного впливу на них з метою забезпечення компенсаційних гарантій в разі їх порушення.

Звичайно, що наведене було б незавершеним без одного, як видається, істотного зауваження, а саме: поділ права на приватне та

публічне зовсім не свідчить про те, що між приватним та публічним правом таким чином проходить жорстка демаркаційна лінія. Тобто не слід з цього робити висновок, наприклад, про те, що правова галузь, якщо вона за своєю сутністю не охоплюється правом приватним, то її нормами не може бути допустимою певна дія з ініціативи лише приватної особи. Зокрема, кримінальне право до права приватного не має відношення, але в зазначеній правовій галузі існують норми, згідно з якими кримінально-правові відносини виникають лише за приватним обвинуваченням.

Водночас і відповідно до норм цивільного права, що містяться в законодавстві, існують випадки, коли цивільно-правові відносини з приватноправових підстав не виникають, а виникають з підстав, що охоплюються галуззю, наприклад, адміністративного права (ст. 4 ЦК).