Гражданское право
О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 480 с. |
§ 3. Зміст і тлумачення договору |
Зміст договору як спільного юридичного акта сторін станйв-лять, по-перше, умови, щодо яких сторони дійшли згоди, і, по-друге, ті умови, що приймаються ними як обов'язкові в силу чинного законодавства. Іншими словами, зміст договору — це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Якщо договір оформлено письмово у вигляді одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, то відповідні умови фіксуються в пунктах договору, в яких можуть міститись і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства. Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору, Відповідно до статті 153 ЦК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні Для договорів даного виду, а також всі умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди. 2* 35 Отже, істотними вважаються насамперед ті умови договору, які названі такими за законом. Коло цих умов можна визначити, проаналізувавши норми ЦК і спеціальних нормативних актів, що регулюють даний вид договірних відносин. Так, за статтею 11 Закону «Про оренду майна державних підприємств та організацій» істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна), строк дії договору, орендна плата, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання зобов'язань. Істотними є також ті умови договору, які прямо не названі такими у нормативних актах, але конче потрібні для договору даного виду (наприклад, умова про ціну необхідна для будь-якого сплатного договору). Бажано, щоб у законі була закріплена презумпція, що договір вважається сплатним, якщо інше не випливає із законодавчих актів, угоди сторін або суті договору. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін. Проте кожна із сторін може наполягати на узгодженні й таких умов, які в законі прямо не названі істотними і за своїм характером не є необхідними для даного виду договору. Було б недоцільно ігнорувати ці умови, бо за ними іноді криються важливі інтереси суб'єктів цивільних правовідносин. Тому в частині другій статті 153 ЦК України до істотних віднесено й усі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.Серед договірних умов, крім істотних, виділяють також звичайні та випадкові умови. Звичайні — це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативному акті і стають обов'язковими для сторін внаслідок самого факту укладення договору. Від істотних вони відрізняються тим, що не потребують окремого погодження і про них не обов'язково застерігати у тексті договору. Наприклад, якщо в договорі майнового найму сторони не обумовили, хто з них — наймодавець чи наймач — буде проводити поточний ремонт зданого в найом майна, то діятиме диспозитивне правило, зазначене в пункті 4 статті 265 ЦК України, а саме: обов'язок проводити за свій рахунок поточний ремонт покладається на наймача. Випадковими прийнято вважати такі умови договору, які погоджені сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Тому випадкові умови можна виявити при порівнянні 'їх із звичайними умовами: якщо якусь умову включено до дого- 36 вору на зміну чи на доповнення до правил, викладених у законодавчому акті, то порівняно із звичайно прийнятими в договорам: даного виду умовами вона виявиться випадковою. Наприклад, якщо за договором майнового найму обов'язок проводити поточний ремонт майна буде покладено на наймодавця, то ця умова для даного конкретного договору буде вважатися випадковою. Всі умови — істотні, звичайні, випадкові — після укладення договору стають однаково обов'язковими і сторони повинні їх дотримуватись. Нерідко буває так, що після укладення договору приймається законодавчий акт, який передбачає інші правила, ніж ті, що ними керувалися сторони при укладенні договору, і ці нові правила погіршують становище однієї чи обох сторін договору. В Законі «Про оренду майна державних підприємств та організацій» (пункт З ст. 11) на цей випадок передбачено, що умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору і тоді, коли після його укладення законодавством установлено правила, які погіршують становище орендаря. Проте це положення стосується лише орендних відносин і не поширюється на інші види договорів. Доцільно було б мати норму загального характеру про те, що коли після укладення договору новий законодавчий акт передбачає інші правила, ніж ті, що ними керувалися сторони при укладенні договору, умови раніше укладеного договору зберігають чинність, крім випадків, коли в законодавчому акті зазначено, що його дія поширюється й на відносини, які виникли з раніше укладених договорів. Зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін. Проте воля і волевиявлення учасників договору формуються насамперед під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовідносин сторін. Договір же є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель стосунків осіб, окреслена в загальних рисах у законі, наповнюється конкретним змістом, набуває своєї «плоті і крові». Ось чому в договорі немає потреби дублювати положення, які є звичайними і передбачені у відповідних нормативних актах (наприклад, про відповідальність за порушення умов договору), оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, чи включені вони в договір, чи ні. На визначення змісту договорів можуть впливати й адміністративні акти, зокрема державні замовлення. Так обов'язковими є акти прикріплення покупців до постачальників при укладенні ними договорів на поставку товарів за міждержавними (у межах '-НД) економічними зв'язками. 37 У визначенні змісту договорів, які укладаються між організаціями або між організаціями і громадянами, важчиву роль відіграють типові, або взірцеві, договори. Зазначені у цих договорах умови вважаються зразковими. Типові, або взірцеві, договори є передусім уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин. Крім того, типовий договір — це своєрідний нормативно-правовий акт, який заповнює правове регулювання певної сфери господарських відносин через недостатнє врегулювання їх актами вищої юридичної сили. Типові, або взірцеві, договори часто використовуються при укладенні так званих публічних договорів і договорів про приєднання. Публічний договір є узагальненим поняттям договорів, що укладаються в різних сферах обслуговування громадян і юридичних осіб (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Публічним визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. При цьому ціна товарів (робіт, послуг) а також інші умови публічного договору встановлюються однаково для всіх споживачів, крім випадків, коли законодавчими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів. Підприємець не повинен віддавати переваги одній особі перед іншою щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Відмова підприємця від укладення публічного договору при наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів або послуг не допускається. Затверджуючи правила, що є обов'язковими або рекомендуються сторонам при укладенні та виконанні публічних договорів (типові або взірцеві договори, положення тощо), відповідні державні органи певною мірою забезпечують відповідність змісту конкретних договорів чинному законодавству.Договором про приєднання визнається договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною тільки шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Сторона, яка приєдналася до договору, може вимагати розірвання або зміни договору і відшкодування заподіяних їй збитків, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звичайно надаваних їй прав, виключає чи 38 обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася до договору. При цьому вважається, що сторона, яка приєдналась, виходячи із своїх розумних інтересів, не прийняла б цих умов при наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимоги щодо зміни або розірвання договору пред'явлені стороною, що приєдналася до договору у зв'язку із здійсненням своєї підприємницької діяльності, сторона, яка надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналась, знала або повинна була знати, на яких умовах укладає договір. При укладенні договорів, а найчастіше при їх виконанні і вирішенні спорів, пов'язаних з порушенням договірних зобов'язань, виникає потреба у з'ясуванні змісту договору в цілому або окремих його умов, тобто в тлумаченні договору. Російське цивільне законодавство початку XX ст. передбачало можливість буквального тлумачення договору, коли його зміст визначався із словесного значення термінів, навіть якщо з усіх обставин було видно, що зміст договору не відповідає справжнім намірам контрагентів. І лише в разі сумніву, викликаного словесним розумінням, законодавство давало право суду з'ясувати зміст договору, виходячи з намірів сторін та їхньої доброї совісті. На відміну від російського, французьке законодавство встановило головне правило тлумачення договорів, виходячи із загального наміру сторін. У чинному цивільному законодавстві немає положень, які б визначали підходи до тлумачення договорів. Зокрема, суди при розгляді спорів виходять з норм Цивільно-процесуального кодексу, які зобов'язують їх до всебічного з'ясування дійсних прав і взаємин сторін, до встановлення справжнього змісту тексту договору, поданого сторонами до розгляду. Оскільки договір набуває все більшої ваги в регулюванні відносин ринкової економіки і потреба в тлумаченні договорів самими сторонами або органами, які покликані вирішувати цивільно-правові спори, виникає дедалі частіше, доцільно було б передбачити в Цивільному кодексі України норму про тлумачення УГОД (договорів). При тлумаченні угоди суд, арбітражний або третейський суд беруть до уваги буквальне значення виразів, що в ній містяться. Якщо буквальне значення якоїсь умови угоди незрозуміле, його встановлюють шляхом порівняння цієї умови з іншими умовами і розумінням угоди в цілому. Якщо таким шляхом тлумачення не вдається встановити зміст угоди, то з'ясову- 39 ють дійсну спільну волю сторін з урахуванням мети угоди. При цьому враховують усі обставини, які передували укладенню угоди, переговори і переписку, практику, що склалась у взаєминах сторін, звичаї ділового обороту, наступну поведінку учасників. Тлумачення умов договору здійснюється за тими самими правилами, що й тлумачення угоди, але при цьому можуть враховуватись також взірцеві умови (взірцеві договори), якщо навіть у конкретному договорі і немає посилання на ці умови. |
Релевантная научная информация:
- О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 480 с. - Гражданское право
- § 3. Зміст і тлумачення договору - Гражданское право
- § 1. Поняття основних принципів трудового права України - Трудовое право
- § 6. Значення керівних роз´яснень Верховного Суду України для однакового застосування судами чинного законодавства про працю - Трудовое право
- Список використаної літератури - Теория государства и права
- Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права (предмет і система) - Международное право, европейское право
- Розділ 3. Правові методи регулювання у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
- Розділ 4. Проблеми застосування іноземного права (тлумачення, кваліфікація, застереження) - Международное право, европейское право
- Розділ 5. Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - Международное право, европейское право
- Розділ 11. Шлюбно-сімейні відносини - Международное право, европейское право
- § 3. Принципи діяльності адвокатури - Адвокатское право
- Адвокатура Франції - Адвокатское право
- ДОДАТКИ - Адвокатское право
- 2.2. Адміністративно-правові норми - Административное право
- 10.1 - Поняття підприємницької діяльності та її суб´єкти - Административное право
- § 1. Функції правової деонтології - Правовая деонтология
- 8.3. Національні методи стимулювання експорту - Таможенное право
- 9.1. Визначення характеру угоди. Основні види зовнішньоторговельних договорів (контрактів) - Таможенное право
- 9.2. Основні вимоги до змісту зовнішньоекономічних договорів (контрактів) купівлі-продажу товарів - Таможенное право
- Додаток 2 Словник термінів - Таможенное право
Другие научные источники направления Гражданское право:
-
1. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник. 1994
2. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Учебник. 1994
3. О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1995
4. А.А. Пушкин В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I. 1996
5. Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. 2000