Гражданское право

332

вий засіб заподіяння шкоди — про джерело підвищеної небезпеки. В зв'язку з цим за статтею 450 ЦК України використовуються три взаємопов'язані категорії:

1) підвищена небезпека для оточення;

2) діяльність, яка пов'язана з підвищеною небезпекою;

3) джерело підвищеної небезпеки.

Які соціально-економічні фактори викликали до життя зазначені категорії? Сучасний рівень розвитку народного господарства нашої країни характеризується значним технічним потенціалом. Це машини, механізми, виробниче устаткування, різні знаряддя праці, будівельні конструкції, експлуатація яких, як свідчить досвід, пов'язана з можливістю заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, їхньому майну, а також майну організацій. Внаслідок цього законодавством в зазначених нормах передбачено відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. Водночас стаття 450 ЦК України не розкриває суті підвищеної небезпеки, джерела підвищеної небезпеки. Це — завдання цивілістичної науки. Розроблено кілька теорій, в яких виражені погляди на суть джерела підвищеної небезпеки. Найбільшого визнання у науці і в судово-арбітражній практиці набули теорії діяльності (М.М.Агарков, Б.С.Антимонов) та об'єктів або предметів матеріального світу (О.О.Красавчиков, М.С. Малеїн).

Аналіз основних положень теорії діяльності дає змогу сформулювати три висновки* по-перше, під джерелом підвищеної небезпеки слід розуміти діяльність, яка пов'язана з використанням певних предметів, головним чином техніки; по-друге, підвищену небезпеку створює не «мертвий об'єкт», а пов'язана з ним діяльність; по-третє, підвищена небезпечна діяльність характеризується тим, що вона пов'язана з такими видами техніки, в яких закладена рухова система, та експлуатація їх при сучасному рівні розвитку техніки безпеки повністю не виключає можливості заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди.

Зміст теорії об'єктів або предметів матеріального світу складається з таких положень:

1) джерелом підвищеної небезпеки є те, що її створює;

2) матеріальний вираз джерела підвищеної небезпеки слід шукати у вивченні елементів виробничих сил — знарядь і засобів виробництва;

3) знаряддя і засоби виробництва створюються людським розумом і руками. Людина використовує їх у своїй цілеспрямованій свідомій діяльності. Водночас ці предмети матеріального світу пов'язані з дією об'єктивних законів природи: механічних,

333

фізичних, хімічних, біологічних, які існують поза свідомістю людини і не залежать від неї;

4) суть джерела підвищеної небезпеки полягає в тому, що предмети, створені людиною, залишаються під діянням законів природи;

5) предмети — джерела підвищеної небезпеки — мають специфічні особливості або властивості, які можуть шкідливо впливати на навколишнє середовище, в тому числі і на людину.

Різниця між названими теоріями полягає в тому, що згідно з теорією діяльності джерело підвищеної небезпеки — це діяльність, пов'язана з використанням певних предметів. За змістом теорії предметів або об'єктів матеріального світу джерело підвищеної небезпеки — предмети, що пов'язані з діяльністю з приводу їх використання. Ці відмінності, на наш погляд, непринципові. Сильнішою є їх схожість, яка полягає, за думкою авторів обох теорій, у тому, що джерело підвищеної небезпеки характеризується непідконтрольністю з боку осіб, які управляють відповідною діяльністю або користуються певними предметами, внаслідок чого повністю не виключається можливість заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди.

Усвідомлення зазначених теорій наводить на думку, що буде ближче до істини, якщо об'єднати положення цих теорій у єдину систему знань про суть джерела підвищеної небезпеки, а також використати ознаки джерела підвищеної небезпеки, які містяться в них, для його визначення.

За допомогою цих теорій і запропонованого визначення джерела підвищеної небезпеки можна з'ясувати цивільно-правові категорії, що містяться у статті 450 ЦК України:

1) підвищена небезпека для оточення — це діяльність, яка створює високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди;

334

2) діяльність, пов'язана з підвищеною небезпекою, — це діяльність по використанню, транспортуванню, збереженню предметів, речовин, яка не піддається безперервному і всеосяжному контролю людиною;

3) джерело підвищеної небезпеки — це будь-яка діяльність, у тому числі діяльність по використанню, транспортуванню, збереженню предметів матеріального світу (наприклад, техніки), яка створює високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди через неможливість безперервного і всеосяжного контролю за нею людиною.

Стаття 450 ЦК України передбачає приблизний перелік організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою: транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів тощо. Виходячи з цього переліку, неважко скласти уявлення про джерела підвищеної небезпеки. Це різні транспортні засоби (локомотиви, автобуси, трамваї, тролейбуси, автомашини та ін.), устаткування промислових підприємств (верстати, механізми, конструкції), будівельна техніка (бульдозери, екскаватори, баштові крани).

Отже, чинним законодавством визнано за необхідне встановити приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки. В зв'язку з цим судово-арбітражна практика визнала джерелами підвищеної небезпеки: здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, мотоцикли, вибухові, отруйні, займисті речовини. Слід зазначити, що практика не відносить до джерел підвищеної небезпеки:

велосипеди, вогнепальну і холодну зброю, свійських тварин, гужовий транспорт. Позиція чинного законодавства щодо при-мірного переліку джерел підвищеної небезпеки є правильною, бо відповідає потребам практики. Адже в такому випадку суди та арбітражні суди вправі визнавати джерелами підвищеної небезпеки нові види техніки, різні види енергії.

Проте є й інша точка зору, відповідно до якої перелік джерел підвищеної небезпеки повинен бути вичерпним (Б.С-Антимо-нов). На користь неї наводяться аргументи про те, що в кожному випадку особа, якій належить джерело підвищеної небезпеки, повинна знати, що вона підлягає цивільній відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки саме як володілець останнього. З цією точкою зору важко погодитися, бо неможливо скласти вичерпний перелік джерел підвищеної небезпеки і, отже, в нього необхідно безупинно вносити зміни та доповнення. Разом з тим, ця позиція наводить на думку про необхідність законодавчого закріплення в Цивільному кодексі України ознак джерела підвищеної небезпеки:

335

1) нспідконтрольність відповідної діяльності безупинному і всеосяжному контролю з боку людини;

2) високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди цією діяльністю.

Підстави відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Об'єктивні підстави відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, збігаються із загальними об'єктивними підставами відповідальності за заподіяння шкоди (ст.440 ЦК України). Це шкода, протиправність діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточення, причинний зв'язок між джерелом підвищеної небезпеки і шкодою, що настала. Наведемо кілька зауважень щодо протиправності діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою, і причинного зв'язку між джерелом підвищеної небезпеки і шкодою. Діяльність, яка пов'язана з використанням засобів механізованого транспорту, інших машин з двигунами тощо, сама по собі правомірна. Проте правомірність експлуатації джерел підвищеної небезпеки зовсім не означає правомірності заподіяння ними шкоди особі або майну. Отже, заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки завжди є неправомірною дією. Відшкодування за статтею 450 ЦК України проводиться, коли шкода безпосередньо заподіяна джерелом підвищеної небезпеки. Якщо шкода заподіяна хоч й під час експлуатації джерела підвищеної небезпеки, але не ним, відшкодування за заподіяну шкоду за статтею 450 ЦК України виключається. Так, судова практика виходить з того, що залізниця не відшкодовує шкоду, заподіяну машиністу або пасажирові під час руху поїзда твердим предметом, який кинутий збоку. Згідно з статтею 450 ЦК України обов'язок по відшкодуванню заподіяної шкоди виникає незалежно від вини заподіювача шкоди, тобто і за випадково заподіяну шкоду. В цьому полягає істотна особливість відшкодування за статтею 450 ЦК України порівняно з відшкодуванням на загальних підставах (ст.440 ЦК України). Безвинний характер обов'язку по відшкодуванню шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, підтверджується змістом обставин, які виключають застосування статті 450 ЦК України. До числа таких обставин відносяться непереборна сила і умисел потерпілого. Отже, в усіх інших випадках, в тому числі і при відсутності вини володільця джерела підвищеної небезпеки, останній відшкодовує шкоду потерпілому.

Обов'язок по відшкодуванню шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, називається в заголовку статті 450 ЦК України відповідальністю. Оскільки ця відповідальність застосовуєть-

336

ся і при відсутності вини заподіювача шкоди, в цивілістичній літературі вона іменується відповідальністю незалежно від вини. Необхідно підкреслити, що судова та арбітражна практика тлумачить і застосовує статтю 450 ЦК України відповідно до її буквального тексту, заголовку та змісту статті. Наприклад, в ухвалі судової колегії по цивільних справах Верховного Суду України зазначено: «Посилання відповідача на те, що державна автомобільна інспекція не визнала вини шофера у нещасному випадку, не може служити підставою для звільнення автоколони від обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну позивачеві, оскільки організація несе відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки і у випадку відсутності вини шофера у заподіянні шкоди».'

Відповідальність незалежно від вини за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, в сучасних умовах науково-технічного прогресу, ускладнення всіх сторін життя суспільства — важливий правовий інструмент забезпечення соціальної справедливості. Вона зумовлена особливо шкідливими якостями джерел підвищеної небезпеки, оскільки останні в процесі експлуатації не піддаються безупинному і всеосяжному контролю з боку людини. Ніякі спеціальні знання, навички, досвід не дають можливості ні передбачити тих шкідливих наслідків, які настають у конкретній життєвій ситуації, ні запобігти їм. Окрім того, відповідальність незалежно від вини стимулює володільців джерел підвищеної небезпеки до прийняття всіх можливих заходів щодо запобігання заподіяння шкоди, заохочує їх до участі в створенні нової, більш безпечної техніки. За афористичним виразом Б.С.Ан-тимонова, стимулювати, спонукати до безпечної діяльності можна і без обвинувачень.

Суб'єкти зобов'язань по відшкодуванню шкоди, заподіяної джерелом підвищевоі небезпеки. Зобов'язаною стороною у відносинах по відшкодуванню шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (ст.450 ЦК України). Зазначені організації та громадяни на практиці і в літературі називаються володільцями джерел підвищеної небезпеки. В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. передбачається приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки. До них, зокрема, належать:

'Приклад, запозичений із узагальнення судової практики Верховного Суду України.

337

1) власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо);

2) організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи);

3) організації і громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду);

4) громадяни, які мають доручення на управління транспортним засобом;

5) організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування (п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.).

Звичайно, вказівки пункту 4 Постанови не вичерпують усіх випадків розв'язання питань про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Так, в судовій практиці вирішуються питання про суб'єкта відповідальності, якщо джерело підвищеної небезпеки — автомашина — є об'єктом спільної власності. Судова практика виходить з того, що суб'єктом відповідальності в зазначених випадках є той з учасників спільної власності, наприклад, один з подружжя, який експлуатував автомашину у момент заподіяння шкоди. Нерідко судова практика розв'язує питання про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо його заподіянню сприяла неправомірна, винна поведінка третьої особи. Так, Верховний Суд України вважає, що стаття 450 ЦК України не передбачає звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності і в тих випадках, коли заподіянню шкоди джерелом підвищеної небезпеки сприяла неправомірна винна поведінка третьої особи. Отже, суб'єктом відповідальності перед потерпілим є володілець джерела підвищеної небезпеки.

1) шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним;

338

2) при наявності вини лише володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується;

3) при наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного;

4) при відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному заподіянні шкоди незалежно від його розміру жоден не має права на відшкодування.

Зазначені положення поширюються на наземні транспортні засоби. Якщо шкода заподіяна взаємодіями (зіткненням) морських або повітряних суден, підстави відповідальності за заподіяну шкоду передбачені відповідними статтями Кодексу торговельного мореплавства та Повітряного кодексу України.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну ним, якщо доведе, що володіння джерелом було втрачено не з його вини, а в результаті протиправних дій інших осіб, наприклад, внаслідок угону транспортного засобу. В подібних випадках до відповідальності за статтею 450 ЦК України притягаються особи, які фактично володіли джерелом підвищеної небезпеки в момент заподіяння шкоди. Коли володіння джерелом підвищеної небезпеки було втрачено не тільки в результаті протиправних дій інших осіб, а й з вини самого володільця, тоді відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладено як на особу, що протиправне заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, так і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них. Відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки може наступити, зокрема, якщо з його вини не була забезпечена належна охорона джерела підвищеної небезпеки.

Не є володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка експлуатує джерело підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела, наприклад, шофер, машиніст, оператор та інші. Зазначені положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. набувають важливого значення для судової практики, оскільки дають відповіді на запитання, що виникають в судовій практиці і відносно яких у чинному законодавстві немає відповідних правових норм.

Суб'єкти права вимоги. Положення статті 450 ЦК України виходять з підвищеної небезпеки для оточення. Отже, особи з оточення, коли їм заподіяно шкоду джерелом підвищеної -небезпеки, набувають прав на відшкодування шкоди, і вони є суб'єктами права вимоги або уповноваженими особами. До них відносяться:

339

1) особи, пов'язані з володільцями джерел підвищеної небезпеки цивільно-правовими відносинами (пасажири транспортних засобів, відвідувачі зоопарків, екскурсанти, підрядчики та ін.);

2) пішоходи.

Працівники, що перебувають у трудових відносинах з володільцем джерела підвищеної небезпеки і яким заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки в зв'язку з виконанням ними трудових обов'язків, не є суб'єктами права вимоги в розумінні статті 450 ЦК України. Перед ними володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає тільки за наявності своєї вини на підставі статей 440, 456 ЦК України. Саме такий висновок випливає із роз'яснень пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. в редакції 8 липня 1994 р. (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 липня 1994 р. «Про внесення змін і доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.»): шкоду, заподіяну працівникові у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків, відшкодовує відповідно до статей 440, 456 ЦК України організація або громадянин, з яким потерпілий перебував у трудових відносинах при наявності їх вини. Отже, якщо організація або громадянин є володільцями джерел підвищеної небезпеки, то перед потерпілим працівником, якому шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, вони відповідають тільки при наявності їх вини.

На наш погляд, негативний підхід до вирішення проблеми відповідальності перед робітником за випадкове заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки є застарілим. В умовах прискореного розвитку науково-технічного прогресу значно зростає як його руйнівна сила, так і можливість настання випадкового шкідливого результату. Тому особи, які обслуговують сучасну техніку, повинні бути захищені передусім законом від можливого настання несприятливих наслідків експлуатації цієї техніки, тобто і при випадковому заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки життю і здоров'ю робітників при виконанні ними своїх службових обов'язків. У зазначених випадках треба було б застосовувати статтю 450 ЦК України про безвинну відповідальність володільців джерел підвищеної небезпеки. Іншими словами гіе Іеве Гегепаа необхідно поширити режим безвинної відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, передбачений статтею 450 ЦК України, на робітників, які перебувають з володільцем у трудових відносинах.

Обставини, що звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності по відшкодуванню шкоди. Відповідальність

340

за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, границі, за якими відповідальність виключається. Межа відповідальності визначає сферу дії обставин, які виключають відповідальність. До них відносяться непереборна сила та умисел потерпілого. Чому саме ці обставини, на думку законодавця, звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності?

Володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли шкода виникла внаслідок непереборної сили. Отже, в подібних випадках причинний зв'язок встановлюється між дією непереборної сили і шкодою, що настала. І немає причинного зв'язку між джерелом підвищеної небезпеки і шкодою. Відсутність однієї з підстав відповідальності, звичайно, виключає відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки. Тепер щодо умислу потерпілого. Наприклад, громадянин кидається під колеса автомашини, внаслідок чого йому заподіяно пошкодження здоров'я. Потерпілий передбачав і бажав настання шкідливих наслідків. За цих обставин відшкодування шкоди потерпілому з боку володільця джерела підвищеної небезпеки було б невиправданим.

Щодо юридичного значення грубої необережності потерпілого, то вона є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки стаття 450 ЦК України не передбачає грубу необережність в якості обставини, що звільняє володільця від відповідальності. Отже, ця стаття сполучається із статтею 454, як загальною нормою, тільки до певних меж, а саме: якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування, належного з володільця джерела підвищеної небезпеки, повинен бути тільки зменшений (п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.).