Гражданское право

О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 480 с.
§ 3. Установчі договори
Поняття установчих договорів,' їх юридична характеристика.

Спільна діяльність окремих осіб може здійснюватись шляхом створення нового самостійного суб'єкта права — юридичної особи.

''У проекті нового ЦК України положення про установчі договори містяться у главі «Юридичні особи». Узв 'язку з цим дана тема у майбутньому буде, очевидно, розглядатись в іншій частині підручника.

294

Чинне законодавство України (закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про банки і банківську діяльність», декрети Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства», «Про страхування», постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань» від 27 квітня 1993 р. №302 та інші акти законодавства) здебільшого вимагає при створенні юридичної особи двома (кількома) засновниками укладати установчий договір.

Особливість і специфіка установчого договору полягають в тому, що він не тільки регулює взаємовідносини за спільною діяльністю (наприклад, відносини щодо створення юридичної особи та наділення її майном), а й визначає правовий статус юридичної особи, є складовою частиною установчих документів. Дія установчого договору після державної реєстрації (створення) юридичної особи зберігається та продовжується до моменту припинення її діяльності.

Установчі договори є дво- та багатосторонніми угодами, у зв'язку з цим кількість сторін в них не може бути менше двох. Вони є також консесуальними угодами.

Різновиди установчих договорів. Внаслідок того, що установчі договори необхідні для створення різних за своїми завданнями і функціями господарських утворень, їх предметне можна поділити на установчі договори страхових компаній, комерційних банків, довірчих товариств, фондових бірж, споживчих товариств, адвокатських об'єднань, виробничих, торговельних і посередницьких фірм, асоціацій, консорціумів, концернів та інших юридичних осіб.

Проте, незважаючи на таку розмаїтість для багатьох названих осіб, при укладанні установчого договору необхідно грунтуватися на положеннях Закону України «Про господарські товариства». Це обумовлено тим, що деякі законодавчі акти («Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу»), які визначають правові форми підприємств, безпосередньо відсилають до Закону України «Про господарські товариства».

Цей закон визначає два основних різновиди установчих договорів: що діють водночас зі статутом юридичної особи (акціонерні товариства, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю) та які є єдиним установчим документом (повне і командитне товариство).

Зміст установчих договорів. Зміст установчих договорів, тобто сукупність умов спільної діяльності, визначається відповідними законами та сторонами установчих договорів.

295

Закон «Про господарські товариства» визначає вимоги щодо змісту установчих документів шляхом перелічення певних положень, які повинні бути закріплені у них. Однак цей перелік умов є спільним як для установчого договору, так і для статуту. Так, стаття 4 Закону «Про господарські товариства» встановлює, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір, порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, які потребують одностайності або кваліфікованої більшості голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Інші закони, такі як «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», Декрет «Про довірчі товариства», доповнюють закон «Про господарські товариства» визначенням переліку умов, які обов'язково повинні містити відповідно статути комерційного банку, фондової біржі, установчий договір довірчого товариства.

Перелік питань, які слід закріпити в установчому договорі, а які в статуті, визначається, виходячи з юридичної природи та призначення кожного з цих документів.

При укладенні установчого договору сторони закріплюють перш за все свою волю на створення юридичної особи певного виду.

Це становить предмет установчого договору юридичної особи.

В установчому договорі засновники визначають порядок спільної діяльності по створенню юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі в діяльності. Договором визначаються також умови та порядок розподілу між учасниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників (учасників) із її складу.

Зобов'язання учасників установчого договору складаються з виконання необхідних дій, що направлені на передачу майна юридичній особі, яка створюється, здійснення організаційних заходів щодо ЇЇ державної реєстрації та подальшу участь в діяльності юридичної особи.

Строки внесення вкладів можуть встановлюватися законодавством або сторонами установчого договору. Наприклад, при створенні товариства з обмеженою відповідальністю учасники відповідно до вимог статті 52 Закону «Про господарські товариства» зобов'язані до моменту реєстрації товариства внести не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу, що

296

підтверджується документами, виданими банківською установою.

Іншу частину вкладу учасник вносить не пізніше року після реєстрації товариства. Учасники установчого договору можуть передбачити санкції за несвоєчасне виконання цього зобов'язання.

Учасники можуть робити вклади через заставу будинків, споруд, обладнання тощо, цінних паперів, прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будь-яких прав інтелектуальної власності, грошових коштів тощо.

Для підприємств з іноземними інвестиціями Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» встановлює вичерпний перелік видів майна іноземного інвестора, що кваліфікується як іноземна інвестиція. Це конвертована валюта, права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на розвідування, розроблення, видобування чи експлуатацію природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями тощо.

Оцінка вкладів здійснюється учасниками установчого договору згідно з порядком, що визначається ними. Оцінка іноземних інвестицій проводиться учасниками на основі цін міжнародних ринків на момент їх внесення (ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування»).

В установчому договорі може визначатися зобов'язання учасників не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію (постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 09.08.93 №611 // Урядовий кур'єр. — 1993. — 19 серп.).

Обсяг прав та обов'язків учасників установчого договору залежить від обраної правової форми юридичної особи. Відповідно до статті 3 Закону «Про підприємства в Україні» асоціація є договірним об'єднанням, створеним з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників.

Однак, якщо підприємства (учасники) об'єдналися для спільної діяльності у корпорацію, то вони делегують окремі повноваження централізованого регулювання діяльності кожного з них.

Установчий договір набуває чинності з моменту його підписання усіма учасниками. З цього моменту між ними виникають правовідносини по створенню юридичної особи та діяльності в її межах, тобто зобов'язання спільної діяльності. Державна реєстрація установчого договору не має для нього юридичного зна-

297

чення, оскільки необхідна лише для того, щоб створене ним підприємство (організація) набуло прав юридичної особи.

Зареєстрований установчий договір підлягає перереєстрації у випадках зміни форми власності, організаційної форми чи назви юридичної особи (Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» від 16 грудня 1993 р.). Отже, учасники установчого договору можуть протягом усього часу його дії вносити до нього зміни, крім уже зазначених.

Слід зауважити, що після державної реєстрації юридична особа стає власником майна, переданого йому засновниками (учасниками) у власність. У зв'язку з цим тут не виникають відносини спільної часткової власності, що існують у договорах про спільну діяльність.

Чинне законодавство надає правонаступникам (спадкоємцям) учасників товарист переважне право вступу до них. В інших випадках учасники це право можуть спеціально передбачати в установчому договорі.

Правонаступники (спадкоємці) можуть відмовитися від вступу до товариства або, навпаки, учасники установчого договору можуть відмовити їм. Внаслідок цього правонаступникам (спадкоємцям) видається у грошовій чи натуральній формі частка майна, що належала спадкодавцю.

Учасник створеної юридичної особи може за згодою решти учасників відступити свою частку або її частину одному чи кільком учасникам чи самій юридичній особі, а якщо установчий договір не містить ніякої заборони на її відступлення, то й третім особам. При відступленні від частки учасники користуються переважним правом її придбання пропорційно їх часткам у статутному капіталі або в іншому погодженому між ними розмірі.

Установчий договір (і створена ним юридична особа) припиняє свою дію після закінчення строку, на який він укладався, або після досягнення мети, поставленої при його створенні, за рішенням вищого органу юридичної особи про припинення її діяльності, на підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом України «Про банкрутство» та з інших підстав. Якщо при створенні юридичної особи установчий договір набув чинності до державної реєстрації і як правовий регулятор зобов'язання самостійно існував у правовому просторі і часі, то з моменту виключення юридичної особи з реєстру установчий договір втрачає свою чинність. Деякі його положення (наприклад, положення про конфіденційність) можуть діяти і після припинення установчого договору.

298

Глава 17

Зобов'язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу)

Організація конкурсів (від лат. сопсигз — змагання) в нашій країні — одна з форм змагання у створенні високоякісних творів літератури, науки, мистецтва і техніки. Так, проводяться тематичні конкурси винахідників і раціоналізаторів, конкурс на створення кращої картини, оповідання, повісті, музичного твору, архітектурного проекту тощо. Це викликало необхідність правового регулювання конкурсів у цивільному кодексі.

Згідно з статтями 435—439 ЦК України передбачаються категорії зобов'язань, які покликані цивільно-правовими засобами заохочувати вчинення певних суспільно-корисних дій, тобто завдяки конкурсу досягти найкращого розв'язання технічного, наукового, художнього, архітектурного й іншого завдання за винагороду.

Зобов'язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу), є різновидом зобов'язань або зобов'язальних відносин, на підставі яких одна сторона (влаштовувач конкурсу), оголосивши конкурс, зобов'язана сплатити обіцяну винагороду особам (учасникам конкурсу), які подали роботи, що визнані гідними винагороди відповідно до умов конкурсу.

Учасниками зазначених зобов'язальних відносин виступають: з боку влаштовувачів конкурсів — державні, кооперативні або інші громадські організації, яким право оголошувати конкурс надано їх статутами (положеннями) або чинним законодавством України. Наприклад, право оголошувати конкурс надано об'єднанням творчих працівників (спілкам журналістів, письменників, кінематографістів тощо), редакціям газет, журналів.

Учасниками конкурсу можуть бути громадяни (індивідуально чи колективно), організації.

Предметом конкурсу є як дії (виконання музичного, художнього твору), так і результат дій (створення машини, картини, роману).

Конкурс у цивільному праві є сукупністю односторонніх угод, які повинні бути вчинені як влаштовувачем конкурсу, так і його учасниками. Наприклад, за своєю юридичною природою, оголошення конкурсу є одностороннім волевиявленням влаштовувача конкурсу, тобто односторонньою угодою. Оголошення про конкурс повинно містити обов'язкові умови, передбачені частиною другою статті 435 ЦК України, такі як:

299

1) виклад завдання (шляхи розкриття теми твору, його обсяг, коло питань, що підлягають висвітленню, тощо);

2) строк виконання завдання (певний проміжок часу, конкретна календарна дата), не пізніше якого повинен бути представлений результат (рукопис, картина, план) або в межах якого повинна бути виконана робота (наприклад, виконання музичного твору);

3) розмір винагороди (зазначення кількості призових місць, а також розміру й кількості премій по кожному призовому місцю);

4) місце подання роботи (точна адреса і найменування організації, якій подається робота);

5) порядок і строк порівнювальної оцінки робіт (зазначення органу, що приймає рішення за підсумками конкурсу, строк винесення рішення про виплату винагороди тощо).

Відсутність хоча б однієї із зазначених умов в оголошенні про конкурс позбавляє його юридичної сили, і він визнається у судовому порядку недійсним.

Інші умови конкурсу є необов'язковими і визначаються влаштовувачем конкурсу на свій розсуд.

Оголошення про конкурс повинно широко повідомлятися у газетах, журналах, у наказах відповідного відомства, на радіо, телебаченні. Умови конкурсу повинні бути сформульовані чітко, ясно і, звичайно, мають бути незмінними, в противному разі немає можливості їх виконати.

Відповідно до частини першої статті 436 ЦК України, як виняток, допускається зміна умов конкурсу в межах строку, встановленого для подання робіт. Зміна умов конкурсу допустима лише за умови, коли в учасників конкурсу залишається достатньо часу для виконання робіт відповідно до змінених умов конкурсу. Якщо зміна умов конкурсу мала місце незадовго до закінчення строку, встановленого для подання робіт, і учасники конкурсу позбавлені змоги виконати роботи відповідно до змінених умов, то влаштовувач конкурсу зобов'язаний відшкодувати збитки, викликані зміною умов конкурсу.

Щодо зміни умов конкурсу повинно бути повідомлено в тому самому порядку, в якому був оголошений конкурс.

Сам по собі факт обіцяння винагороди (премії) за краще виконання відповідної роботи породжує обов'язок влаштовувача конкурсу сплатити обіцяну винагороду особі, робота якої відповідає умовам конкурсу.

Обіцяння винагороди за краще виконання певної роботи має публічний характер, тобто обіцяння дається невизначеній кількості осіб, іншими словами, всім особам, роботи яких будуть визнані гідними винагороди відповідно до умов конкурсу.

300

У зв'язку з цим конкурс, що регулюється главою 39 ЦК України, називається ще відкритим на відміну від закритого конкурсу.'Останній є різновидом договору замовлення. Замовлення на створення твору (проекту будови, пам'ятника) на одну й ту саму тему іноді дається кільком конкретним особам.

Якщо обіцяння винагороди за виконання роботи дається певним особам, то це обіцяння слід розглядати як пропозицію укласти договір.

Для того щоб скористатися правами, що виникають з умов оголошеного конкурсу, його учасники повинні вчинити ряд дій:

а) досягти розв'язання завдання (технічного, наукового, художнього тощо), передбаченого умовами конкурсу. Творча діяльність учасника конкурсу — юридичний факт, який породжує винахідницькі або авторські правовідносини, що існують незалежно від правовідносин, які випливають з конкурсу;

б) подати роботу на конкурс у призначений строк і відповідно до умов конкурсу. Подання роботи на конкурс є односторонньою угодою з боку учасника конкурсу.

Подання робіт на конкурс породжує обов'язки влаштовувача конкурсу. Зокрема, останній зобов'язаний забезпечити оцінку робіт і винесення рішення щодо присудження винагороди (премії) відповідним учасникам конкурсу в строки і в порядку, встановлені в оголошенні про конкурс. Зазначене рішення є адміністративно-правовим актом, у якому виконується обіцяння влаштовувача конкурсу про виплату винагороди.

В тому випадку, коли влаштовувач конкурсу не виконує зазначеного обов'язку, учасники конкурсу вправі звернутися з позовом до суду щодо примушення його до виконання свого обов'язку.

Рішення жюрі або конкурсної комісії судовому оскарженню не підлягає. Воно може бути оскаржене учасниками конкурсу в адміністративному порядку, наприклад, поданням скарги у вищестоящий орган по відношенню до влаштовувача конкурсу.

Коли винесено рішення про сплату винагороди (премії), воно повинно бути виконано влаштовувачем конкурсу. У разі його відмови від сплати винагороди премійовані учасники можуть здійснити належне їм право на одержання винагороди в судовому порядку.

Винагорода переможцю конкурсу за своїм розміром не є еквівалентною досягненому результату і має в основному заохочувальний характер. У зв'язку з цим одержання премії за конкурсом не перешкоджає сплаті авторської винагороди за використання премійованої роботи.

ЗОЇ

Водночас необхідно враховувати, що кінцевою метою конкурсу є використання найкращих робіт. Ось чому при оголошенні конкурсу на твори літератури, науки і мистецтва влаштовувач набуває права використання премійованих робіт. Спосіб їх використання передбачається в оголошенні про конкурс. Отже, переможець конкурсу зобов'язаний уступити частину своїх авторських повноважень влаштовувачеві. У зв'язку з цим виникає питання, що не знаходить одностайного розв'язання в юридичній літературі, а саме: чи переходить до влаштовувача право власності на річ, в якій втілений премійований і використовуваний за конкурсом твір? Очевидно, це питання повинно вирішуватися на підставі оголошення про конкурс або відповідно до загальних правил, встановлених законом чи типовим договором для даного виду авторських договорів.

Одержання премії і уступка частини авторських повноважень не позбавляє переможця конкурсу решти авторських прав, в тому числі і права на одержання авторського гонорару за використання твору. Проте в цій частині стаття 438 ЦК України, що регулює названі відносини, є диспозитивною і застосовується остільки, оскільки інше не встановлено оголошенням про конкурс. Отже, в умовах конкурсу може бути зазначено, що використання влаштовувачем премійованого твору не підлягає оплаті за ставками авторського гонорару.

Правовідносини за конкурсом припиняються, якщо виконано обіцяння про винагороду. Щодо осіб, роботи яких не одержали винагороди (премії), то винесення рішення про оцінку цих робіт породжує обов'язок влаштовувача повернути їх учасникам конкурсу. У випадку невиконання цього обов'язку з боку влаштовувача учасник конкурсу вправі пред'явити до нього віндикацій-ний позов, а при неможливості останнього — позов про відшкодування збитків. Це правило теж має диспозитивний характер. В оголошенні про конкурс може бути передбачено, що влаштовувач не повертає робіт, які не одержали премії за конкурсом.

вернуться к содержанию
вернуться к списку источников
перейти на главную страницу

Релевантная научная информация:

  1. О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 480 с. - Гражданское право
  2. § 1. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства - Хозяйственное право
  3. § 3. Система господарського законодавства - Хозяйственное право
  4. §3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб - Гражданское право
  5. § 1. Поняття та основні види зобов´язань за спільною діяльністю - Гражданское право
  6. § 3. Установчі договори - Гражданское право
  7. § 1. Поняття угод. Види угод - Гражданское право
  8. Щербина В. С. Господарське право України. Навч. посібник-К.: Атіка, 1999,-336с - Хозяйственное право
  9. 6.2. Структура адміністративного процесу (види адміністративних проваджень та їх стадії) - Административное право
  10. 9.3. Управління культурою - Административное право
  11. 10.1 - Поняття підприємницької діяльності та її суб´єкти - Административное право
  12. 10.2. Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності - Административное право
  13. § 3. Органи спеціальної компетенції та їхні повноваження у сфері забезпечення екологічної безпеки - Экологическое право
  14. 3. Методи правового регулювання господарських відносин - Хозяйственное право
  15. 3. Форми господарських товариств - Хозяйственное право
  16. 2. Поняття та види іноземних інвестицій - Хозяйственное право
  17. § 2. Умови здійснення підприємництва - Хозяйственное право
  18. § 3. Завдання, права та обов´язки суб´єкта господарського права - Хозяйственное право
  19. § 5. Державна реєстрація підприємства - Хозяйственное право
  20. § 6. Припинення діяльності підприємства - Хозяйственное право

Другие научные источники направления Гражданское право:

    1. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник. 1994
    2. Е.А. Суханов. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Учебник. 1994
    3. О.А.Підопригора. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1995
    4. А.А. Пушкин В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I. 1996
    5. Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. 2000