Гражданское право

Відповідно до статті 430 ЦК України за договорами про спільну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення спільної господарської мети. Дана стаття не містить вичерпного

'Див. «Про Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні». Указ Президента України від 20 вересня 1993р. №377/93// Урядовий кур 'єр. — 1993. — 19 жовтня).

288

переліку цілей спільної діяльності, оскільки передбачити в законі всю їх розмаїтість неможливо.

Слід зазначити, що останнім часом в Україні було прийнято цілу низку законодавчих актів, які зняли обмеження в здійсненні громадянами і юридичними особами господарської та іншої діяльності. Правовідносини, що виникли і склалися на новій нормативній базі, вийшли за межі правил деяких існуючих законів і, зокрема, положень глави 38 ЦК України, що регулює зобов'язання за договором про спільну діяльність.

Раніше, згідно з статтею 430 ЦК України, громадяни могли укладати договори про спільну діяльність для задоволення лише своїх особистих побутових потреб і тільки між собою. Юридичні особи могли укладати такий договір тільки для досягнення господарської мети. Проте законами України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо ці обмеження були зняті. Наприклад, відповідно до статті 4 Закону «Про власність» власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Окремо визначається право власника використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності (ст.6 Закону «Про власність»). Статтею 3 Закону «Про власність» допускається об'єднання майна, що є власністю громадян і юридичних осіб.

Отже, суб'єктами (сторонами або учасниками) договору про спільну діяльність виступають громадяни та юридичні особи. Проте участь юридичної особи у цих договорах повинна відповідати цілям, передбаченим її статутом. Щодо спільної мети договору про спільну діяльність, нове законодавство України припускає як господарську, так й іншу (наприклад, благодійну чи науково-дослідну) мету такого співробітництва.

Договори про спільну діяльність можуть бути дво- та багатосторонніми угодами. Вони також вважаються консесуаль-ними договорами, оскільки для укладення їх досить згоди сторін і не потрібен сам факт передачі внесків та здійснення спільних дій.

Багато суперечок в юридичній літературі виникає з приводу вирішення питання про оплатність чи безоплатність договорів про спільну діяльність.

10 7-244

289

який зробив майновий внесок, має право вимагати від інших відповідного зустрічного задоволення.'

Інші вчені обстоюють думку про безоплатний характер даних відносин, грунтуючи її на відсутності матеріального еквівалента діям учасника, що зробив майновий внесок.2

На підставі аналізу договорів про спільну діяльність можна констатувати, що вони можуть бути як сплатними, так і безоплатними. Такий критерій, як «зустрічне задоволення», не завжди свідчить про оплатність договорів про спільну діяльність, тому що оплатність (як ознака договорів купівлі-продажу, міни, поставки, майнового найму (оренди), комісії тощо) передбачає задоволення будь-яких майнових (економічних) інтересів, майнове задоволення. Наприклад, за договором про спільну діяльність по виробництву певної продукції один учасник зобов'язується надати приміщення, а другий — зробити внесок обладнанням для розміщення його у цьому приміщенні. Тут дійсно один учасник задовольняє свої майнові інтереси у потрібному йому приміщенні, а другий — в обладнанні, оскільки це майно спільно використовується. У випадках, коли сторони об'єднують майно, трудові зусилля для досягнення спільно, благодійної мети, то задоволення ними майнових інтересів (майнове задоволення) первісне відступає. У зв'язку з цим немає й ознаки оплатності даного договору, хоча сторони і роблять «зустрічне задоволення». Отже, найбільш прийнятним критерієм оплатності договорів про спільну діяльність виступає мета, що передбачає задоволення майнового (економічного) інтересу кожної із сторін.

Різновиди договорів про спільну діяльність. Чинний Цивільний кодекс України не містить вичерпного переліку різновидів договорів про спільну діяльність. Згідно із статтею 430 Кодексу сторони можуть укладати договори про спільну діяльність для будівництва шляхів, спортивних споруд, шкіл, житлових будинків тощо. Крім того, цивільне законодавство надало права громадянам і юридичним особам вільно і без обмежень здійснювати господарську та іншу діяльність. Отже, суб'єкти права можуть обирати науково-технічне, виробниче, творче співробітництво.

Зовнішньоекономічне законодавство України і, зокрема, стаття 45 Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим інозем-

Тражданское право. — М., 1993. Т. 2. — С. 370; Масляев А.И., Масляев И.А. Договорьі о совместной деятельности в советском гражданском праве. — М., 1988. — С. 18).

^ветское гражданское право. — М., 1980.— Т.2. — С. 338.

290

ного інвестування» від 20 травня 1993 р. передбачає договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, не пов'язані із створенням юридичної особи.

Договори про спільну діяльність поділяються на договори між українськими юридичними та фізичними особами і між ними та іноземними особами (зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність). Спільна діяльність без створення юридичної особи, тобто в рамках неправосуб'єктного об'єднання між українськими та іноземними особами, регулюється главою 38 ЦК України, якщо до договору буде застосовуватись українське право, положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» та іншими законодавчими актами.

Сторони договорів про спільну діяльність можуть переслідувати мету як отримання прибутку (доходу), так і досягнення іншого результату, наприклад, соціального ефекту. В зв'язку з цим договори про спільну діяльність поділяють на комерційні і такі, що передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню).

Зміст договорів про спільну діяльність. Договори про спільну діяльність, як правило, укладаються у простій письмовій формі. Цей договір містить положення про предмет договору, про внески, що роблять учасники договору, про керівництво сумісною діяльністю, строк дії договору та інші умови.

Предметом договору про спільну діяльність є той результат, на досягнення якого направлені дії учасників по об'єднанню внесків та спільної діяльності. Оформлення предмету договору дає змогу визначити юридичну природу взаємовідносин учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.

Важливе місце у договорі займають права та обов'язки учасників. Вони встановлюються законом і договором.

Закон надає учасникам договору про спільну діяльність право брати участь у веденні спільних справ (ст.431 ЦК України), право на доходи від спільного майна відповідно до своєї частки (ст.113 ЦК України). Крім того, сторони договору можуть визначати також й інші права, що доповнюють і розширюють надані законом.

Чітка організація спільної діяльності досягається шляхом закріплення у договорі цілого ряду обов'язків, що покладаються на учасників. Ці договірні обов'язки деталізують дії учасників у досягненні спільної мети і сприяють виконанню договору в цілому. Вони за своїм характером можуть бути організаційними, виробничими та загальними. Так, до останніх слід віднести обов'язки сторін дотримуватись умов договору, виконувати всі свої

ю*

291

зобов'язання перед іншими сторонами, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про спільну діяльність тощо. Організаційні включають обов'язки учасників зробити визначені договором внески.

Зокрема, учасники договору про спільну діяльність можуть робити внески грошима, яким-небудь рухомим і нерухомим майном (землею, будівлями, спорудами, обладнанням) і будь-якими пов'язаними з ними майновими правами, акціями, облігаціями;

грошовими вимогами та правом вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які мають вартість; будь-якими правами інтелектуальної власності, що мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, права на знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, промислові зразки, ноу-хау тощо.

Учасники договору про спільну діяльність можуть робити внески трудовою участю (ст.432 ЦК України). Трудова участь — це обумовлена договором сукупність практичних дій учасника, що полягає в безпосередньому виконанні трудових функцій для досягнення результату (мети) спільної діяльності. Внеском у спільну діяльність можуть бути також знання, ділові зв'язки, ділова репутація тощо, вартість яких оцінюється сторонами.

Строки здійснення учасниками внесків узгоджуються у договорі. Учасники можуть установлювати договірну відповідальність за несвоєчасне виконання цього та інших обов'язків як у формі штрафу (пені), так і у формі відшкодування збитків.

При укладенні договору про спільну діяльність визначається порядок ведення спільних справ учасників. Ведення спільних справ учасників договору здійснюється у спільних інтересах всіх необхідних дій, що забезпечують чітке виконання умов договору і досягнення його мети. Це — керівництво та організація спільної діяльності, координація зусиль учасників договору, відносини з третіми особами, контроль і звітність тощо.

Учасники договору про спільну діяльність ведуть спільні справи за загальною згодою (частина перша ст.431 ЦК України).

Однак з різних причин (організаційного, економічного та іншого характеру) учасники за згодою між собою доручають керівництво їх спільною діяльністю одному з учасників договору (частина друга ст.431 ЦК України). Якщо йдеться про співробітництво між юридичними особами, такого учасника прийнято називати головною організацією. Учасник, якому доручено керівництво спільною діяльністю, приймає на себе ведення спільних справ учасників договору. Цей учасник діє лише в межах по-

292

вноважень (прав та обов'язків), що визначаються у підписаному іншими учасниками договору дорученні.

Якщо за договором про спільну діяльність здійснюються іноземні інвестиції, учасники відповідно до вимог статті 47 Декрету «Про режим іноземного інвестування» зобов'язані організувати окремий бухгалтерський облік та звітність про операції, пов'язані з цим договором, і мають право на відкриття спільних рахунків в установах банків України для проведення розрахунків, пов'язаних з виконанням цього договору.

У договорі про спільну діяльність учасники можуть визначити порядок покриття витрат, передбачених договором, збитків, що будуть виникати при виконанні договору. Якщо договором такий порядок не передбачається, то спільні витрати й збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників (внесків учасників договору, майна, що створене або придбане внаслідок їх спільної діяльності). У разі якщо спільного майна учасників договору не вистачає для покриття усіх спільних витрат і збитків, то останні розподіляються між учасниками пропорційно їх внескам у спільне майно (ст.433 ЦК України).

Договір про спільну діяльність припиняється у випадках, коли досягнута його мета (цілі); закінчився строк дії (якщо такий строк учасники визначили у договорі); за загальною згодою учасників прийнято відповідне рішення; відбуваються події (дії), що роблять неможливим здійснення такої діяльності і не залежать від волі учасників та в інших випадках, передбачених в законі або договорі.

Право власності у договорах про спільну діяльність. При укладенні і виконанні договору про спільну діяльність між його учасниками (сторонами) у більшості випадків виникають відносини спільної власності. Іншими словами, для майнових внесків учасники договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Очевидно, договором можна встановити й інший правовий режим внесеного майна.

Відносини власності, що виникають між учасниками договору про спільну діяльність, регулюються Законом України «Про власність», Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами.

Учасники договору про спільну діяльність використовують або володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою.

Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між всіма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються договором.

Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору. Якщо під час виконання догово-

293

ру придбається яке-небудь майно (наприклад, засоби виробництва), то частка кожного учасника в ньому визначається відповідно до співвідношення внесків учасників, зазначених у договорі.

До об'єктів права спільної часткової власності за договором про спільну діяльність (майнові внески, створене майно тощо) не належать прибуток (доход), частина виробленої продукції, шо розподіляються між учасниками договору і надходять в повне Їх розпорядження.

Характер відносин у договорі про спільну діяльність передбачає стабільність правових (організаційних, майнових) зв'язків між учасниками, без яких неможливо було б належним чином здійснювати співробітництво. У зв'язку з цим законом встановлено заборону учаснику договору розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників (частина третя ст.432 ЦК України). Проте якщо така згода отримана, учасник може відчужувати (оплатно або безоплатно) іншій особі свою частку в спільному майні (частина четверта ст.113 ЦК України). При цьому учасник повинен дотримуватися вимог закону про право привілейованої купівлі частки іншими учасниками договору.

На частку учасника договору про спільну діяльність по його особистих зобов'язаннях може бути звернено стягнення третіми особами. Закон дає право кредитору учасника-боржника пред'явити позов про виділення його частки для звернення на неї стягнення (ст.116 ЦК України).

Відносини спільної часткової власності між учасниками договору про спільну діяльність припиняються із закінченням дії цього договору. Майно, що набуло статусу спільної часткової власності внаслідок здійснення спільної діяльності, після необхідних розрахунків з бюджетом та третіми особами розподіляється між учасниками договору пропорційно їх часткам (внескам) у спільному майні, якщо учасники не погодили інший порядок розподілу результату їх спільної діяльності.