Гражданское право

Поняття договору. За договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості (частина перша ст.413 ЦК України). Договір схову — реальний, відповідно до цього він набуває чинності з моменту передачі речі на зберігання, а не з часу досягнення згоди про це. Проте договори схову можуть бути й консесуальними, в основному, між організаціями, коли одна організація бере на себе зобов'язання прийняти на схов майно, що буде передане їй іншою організацією (частина друга ст.413 ЦК України). Наприклад, договори зі складами, елеваторами, холодильниками тощо.

Договір схову вважається безоплатним. Але він може бути і сплатним, якщо це спеціально передбачається законом чи договором (частина третя ст.413 ЦК України). Між громадянами договір схову, як правило, безоплатний, але він може стати оп-латним, якщо при укладенні договору сторони обумовлять це.

275

Іноді організації також надають безоплатні послуги по охороні майна, наприклад: зберігання верхнього одягу в гардеробах театрів, установ, здача речей в камеру схову готелів тощо. Якщо нормативним актом передбачено стягнення організацією плати за зберігання майна, то договір, що укладається з такою організацією, має бути тільки сплатним.

Договір схову належить до розряду двосторонніх договорів, бо як в сплатному, так і в безоплатному договорах схову існують певні права та обов'язки обох сторін. Зокрема, охоронець зобов'язаний забезпечити схоронність майна і повернути його другій стороні, яка зобов'язана забрати майно, що було на зберіганні (ст.421 ЦК України), і відшкодувати охоронцеві витрати, необхідні для збереження майна (частина друга ст.417 ЦК України).

Сторони договору. В договорі схову беруть участь дві сторони

— охоронець та особа, яка передає майно на зберігання. У цивільному праві ця особа називається поклажодавцем. Він може бути як громадянином, так і юридичною особою. Охоронцями повинні бути дієздатні громадяни та організації, що мають статус юридичної особи. Охоронні функції організація може здійснювати в межах своєї основної діяльності або як додаткове зобов'язання за інших договірних чи позадоговірних відносин.

— майно замовника, а перевізник — вантаж відправника. Обов'язок цих осіб зберігати майно виникає не в силу договору схову, а відповідно до підстав договору комісії, підряду, перевезення і розглядається як додатковий елемент основних зобов'язань зазначених контрагентів.

Зобов'язання по зберіганню майна може виникати на підставі прямої вказівки закону без укладення договору схову. Наприклад, міліція чи виконкоми місцевих Рад народних депутатів зобов'язані зберігати здані їм знайдені речі протягом шести місяців (ст.138 ЦК України); бездоглядна або приблудна худоба передається на тимчасове утримання відповідним сільськогосподарським підприємствам, керівники яких не мають права відмовитись від прийняття худоби (ст.139 ЦК України). Коли схов здійснюється на підставі інших договорів або на підставі вказівок закону, до нього застосовуються правила про договір схову, визначені у частині першій статті 415, статтях 413, 416, 418-422

276

ЦК України за умови, що інше не встановлено законом або спеціальними актами (ст.424 ЦК України).

Предмет і об'єкти договору. Предметом договору схову є послуги, що надаються охоронцем поклажодавцеві та які направлені на забезпечення схоронності майна. Предмет договору схову не слід ототожнювати з його об'єктами, що передаються на зберігання. Такими об'єктами можуть бути як індивідуально-визначені речі, так і речі, що мають родові ознаки. Отже, слід особливо наголосити, що залежно від того, яка річ передається на зберігання, різними бувають і правові наслідки в разі її загибелі, псування чи неправомірних дій охоронця щодо цієї речі. Якщо об'єктом схову є індивідуально-визначена річ, то власником її залишається поклажодавець. У такому разі, керуючись статтею 130 ЦК України, ризик випадкової загибелі речі або випадкового зіпсування речі несе поклажодавець. Однак частина перша статті 418 ЦК України вносить певні корективи в це правило щодо організацій, які здійснюють схов в межах своєї основної діяльності (елеватори, холодильники, камери схову). За випадкову загибель чи зіпсування майна вони несуть відповідальність навіть при умові, що його власником залишається поклажодавець, бо єдиною підставою зняття відповідальності з таких охоронців є дія непереборної сили.

Залишаючись власником зданої на схов індивідуально-визначе-ної речі, поклажодавець має право на її повернення і відшкодування збитків згідно із статтями 415, 419 ЦК України. Якщо на схов здано речі, визначені в договорі лише родовими ознаками, то при відсутності іншої угоди ці речі переходять у власність охоронця (ст.423 ЦК України). Отже, ризик випадкової загибелі чи зіпсування таких речей покладається на охоронця і він зобов'язаний повернути поклажодавцеві рівну або обумовлену сторонами кількість речей того самого роду та якості, звичайно, за умови, якщо загибель речей не сталася внаслідок дії непереборної сили.

Форма договору схову регламентується статтею 414 ЦК України, що передбачає залежність форми договору від вартості переданого на схов майна, строку та суб'єктів договору. Договір схову, в якому хоча б однією стороною є громадянин, укладається обов'язково у письмовій формі, якщо вартість переданого на схов майна перевищує обумовлену на даний період суму. Виняток зроблено для речей, які здаються на короткострокове зберігання в гардероби установ театрів, їдалень тощо. Замінником письмової форми тут слугує видача охоронцем номера або жетона (знака легітимації). Недодержання письмової форми позбавляє сторони права в разі спору посилатися на показання свідків

277

для підтвердження факту укладення договору. Припустимі лише письмові докази. Проте якщо сторони, порушивши форму договору, не заперечують самого факту укладання договору і спір виникає про тотожність речей, переданих на схов, і речей, що повертає охоронець, допускаються показання свідків (частина друга ст.414 ЦК України).

Передача на схов майна будь-якої вартості під час надзвичайних обставин (пожежа, повінь тощо) може доводитися показаннями свідків.

Строк. Договір схову може укладатися на певний строк і без зазначення строку (ст.415 ЦК України). Строк у договорі схову встановлюється в інтересах поклажодавця. Згідно з цим він може вимагати від охоронця повернення майна достроково незалежно від строку схову. Проте охоронець не має права вимагати від поклажодавця забрати достроково своє майно. В договорах без зазначення строку охоронець вправі у будь-який час відмовитись від договору, але зобов'язаний надати поклажодавцеві достатній строк для одержання ним свого майна.

Права та обов'язки сторін. Охоронець зобов'язаний вжити всіх необхідних або передбачених договором заходів для збереження майна (частина перша ст.416 ЦК України).

Обсяг та характер заходів, які повинні вживатися охоронцем, визначаються видом договору, а також його оплатністю чи безоплатністю. Наприклад, ломбард має вжити застережних заходів проти псування речей від вологості, молі тощо. Холодильник повинен забезпечити збереження продуктів відповідно до інструкцій та санітарних правил. У безоплатному договорі між громадянами охоронець повинен дбати про передане йому на схов майно, як про своє власне (частина друга ст.416 ЦК України). Отже, такого охоронця не можна звинувачувати в тому, що він не вжив певних заходів схоронності майна, якщо ці заходи він не застосував для збереження власного майна, наприклад: не провітрював, не пересипав нафталіном речі тощо. Охоронець не має права користуватися зданим на схов майном, якщо це спеціально не передбачено договором (частина третя ст.416 ЦК України). Охоронець зобов'язаний повернути майно по закінченні строку схову або за першою вимогою поклажодавця незалежно від строку схову.

Поклажодавець повинен своєчасно одержати майно від охоронця, тобто взяти назад здане на схов майно після закінчення строку, зазначеного в договорі, проте в безстрокових договорах схову після закінчення строку зазначеного охоронцем (ст.421 ЦК України).

278

охоронцеві продати невитребуване майно. Гроші, виручені від його реалізації, видаються поклажодавцеві за відрахуванням сум, належних охоронцеві. Якщо охоронцем виступає громадянин, він вправі вимагати продаж невитребуваного майна по суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України для виконання судових рішень. Якщо охоронцем є організація, то продаж невитребуваного майна провадиться в порядку, передбаченому в статуті (положенні) цієї організації (ст.421 ЦК України).

Поклажодавець за сплатним договором схову зобов'язаний оплатити охоронцеві винагороду. Розмір винагороди визначається затвердженими в установленому порядку таксами, ставками, тарифами, а при відсутності таких — за згодою сторін. В разі безоплатного схову Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати охоронцеві витрати, необхідні для збереження майна (ст.417 ЦК України).

Поклажодавець повинен відшкодувати охоронцеві збитки, завдані властивостями зданого на схов майна, коли охоронець, приймаючи майно на схов, не знав і не повинен був знати про ці властивості (ст.422 ЦК України). Це правило застосовується при укладенні договору схову, а також у разі, якщо схов здійснюється на підставі інших договорів чи в межах вказівок закону (ст.424 ЦК України).

Відповідальність за збереження майна. Охоронець відповідає за втрату, нестачу, пошкодження майна, переданого на зберігання. Відповідальність охоронця може бути повною і обмеженою. При повній відповідальності охоронець відшкодовує поклажодавцеві як прямі збитки, так і неодержані доходи (ст.203 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 419 ЦК України повна відповідальність можлива, якщо це передбачено законом або договором. В протилежному випадку настає обмежена відповідальність, на підставі якої за втрату та нестачу майна охоронець відповідає лише в розмірі вартості втраченого майна чи майна, якого не вистачає, а за пошкодження майна — в розмірі суми, на яку знизилась його вартість (пункти 1, 2 частини першої ст.419 ЦК України). Якщо при здачі майна на схов була зроблена його оцінка, відповідальність охоронця обмежується сумою оцінки. Проте якщо буде доведено, що дійсна вартість пошкодженого, втраченого майна або майна, якого не вистачає перевищує цю суму, то охоронець відповідатиме в межах дійсної вартості (частина друга ст.419 ЦК України). Якщо внаслідок пошкодження якість майна змінилася настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням, Поклажодавець вправі від

279

нього відмовитись і вимагати відшкодування його вартості (частина третя ст.419 ЦК України). Отже, і тут має місце обмежена відповідальність.

Відповідальність за правилами статті 419 ЦК України застосовується також до випадків, коли схов здійснюється на підставі інших договорів чи на підставі вказівок закону, якщо інше не встановлено законом чи спеціальними правилами про ці договори (ст.424 ЦК України).

Стаття 420 ЦК України передбачає особливий випадок відповідальності за збереження майна в готелях, будинках відпочинку, санаторіях, гуртожитках тощо. Вони відповідають за збереження майна громадян, яке знаходиться у відведених йому приміщеннях, хоча б це майно і не було осібно здане на збереження цим організаціям, за винятком грошей і дорогоцінностей. Розмір відповідальності цих організацій також визначається за правилами статті 419 ЦК України.

В цивільному праві відповідальність, як правило, настає за наявності вини особи, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином (ст.209 ЦК України). В зобов'язаннях по схову майна передбачається виняток з цього правила. Згідно з частиною першою статті 418 ЦК України організація, що здійснює схов в межах своєї професійної діяльності, звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження майна лише тоді, коли доведе, що шкода спричинена непереборною силою. У науці цивільного права дану відповідальність називають підвищеною у тому розумінні, що вона настає незалежно від вини охоронця.

Відповідальність охоронця зменшується, якщо поклажодавець не забере майно в строк, обумовлений договором, а при схові майна без зазначення строку — в строк, визначений охоронцем. У такому разі охоронець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу чи пошкодження невитребуваного майна, заподіяних випадково або внаслідок простої необережності охоронця. Він відповідає тільки при наявності з його боку умислу чи грубої необережності (частина друга ст.418 ЦК України).