Гражданское право

Заміна кредитора відбувається на основі договору, за яким кредитором стає інша особа. До особи, яка зайняла місце кредитора, що вибув, переходять належні первісному кредиторові права. Так, позикодавець, одержавши лише частину боргу від позичальника, передає розписку на решту боргу своєму синові. Останній стає кредитором у зобов'язанні, що виникло на основі договору позики. Передача кредитором своїх прав за зобов'язанням іншій особі називається уступкою вимоги, або цесією. Кредитор, який поступився своїми правами, називається цеден-том, а особа, на користь якої право поступається, — цесіонарієм.

Для виникнення цесії необхідна згода між первісним кредитором і новим, що стосується згоди боржника, то вона не потрібна, оскільки становище боржника не міняється. Разом з тим, необхідно повідомити боржника про цесію, щоб боржник знав, кому виконати зобов'язання. Якщо боржник не був повідомлений про цесію, то в силу статті 199 ЦК України виконання зобов'язання первісному кредиторові визнається в порядку цесії виконанням належному кредиторові. До цесіонарія переходять також права, що забезпечують виконання зобов'язання (частина третя ст.197 ЦК України). Цедент відповідає лише за недійсність вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником (частина друга ст.198 ЦК України).

Оформлення цесії підпорядковується загальним правилам про форму угоди і оформлення виконання зобов'язання. За загальним правилом цесія може застосовуватись у будь-яких зобов'язаннях. Відповідно до частини першої статті 197 ЦК України уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. Так, не допускається уступка вимог про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здо-

17

ров'я або заподіянням смерті (частина друга ст.197 ЦК України). Житлове законодавство забороняє уступку права на державну жилу площу, крім його обміну. Транспортні статути і кодекси забороняють, за винятком окремих випадків, передачу іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій і позовів до органів транспорту.

У відносинах між організаціями уступка вимоги допускається, і в умовах ринкових відносин сфера її значно розширюватиметься. Разом з тим, уступка вимоги не повинна порушувати правил фінансування, суперечити державному замовленню, яким встановлено договірні відносини між визначеними особами (підприємствами).

Вибуття із зобов'язання первісного боржника і вступ у нього нового боржника називається заміною боржника, або переведенням боргу (ст.201 ЦК України). Переведення боргу, на відміну від цесії, можливе лише за згодою кредитора (частина перша ст.201 ЦК України). Якщо для боржника не має значення особа кредитора, якому він повинен провести виконання, то кредиторові не байдуже, хто буде боржником, оскільки від ділових здібностей останнього, від його професійного рівня і матеріальних можливостей залежить виконання зобов'язання. З цих самих причин порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу (частина третя ст.201 ЦК України). Вони зберігають силу лише за умови, якщо поручитель або заставодавець виявлять згоду відповідати за нового боржника.

Переведення боргу — це договір між первісним і новим боржником. Воно повинно бути оформлене за правилами, які передбачені для форми угод. Письмова форма необхідна, якщо в цій самій формі виражено зобов'язання, за яким учиняється переведення боргу.

При переведенні боргу обов'язки первісного боржника передаються новому боржникові в повному обсязі. Тому новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора усі заперечення, основані на відносинах між кредитором і первісним боржником (частина друга ст.201 ЦК України).

Переведення боргу допускається у відносинах між громадянами, за винятком тих, які пов'язані з особою боржника. Між організаціями також можливе переведення боргу, його межі аналогічні межам, встановленим щодо цесії.

У двосторонніх зобов'язаннях заміна осіб означає одночасно уступку вимоги і переведення боргу.

18

Глава З Припинення зобов'язань

Зобов'язальне правовідношення діє протягом певного строку. Під час дії зобов'язання можуть відбутись зміни в його суб'єктному складі, змісті, і в певний момент воно може припинитись. Припиненням зобов'язання називається такий його стан, при якому в силу обставин, передбачених законом, суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Обставини, які ведуть до припинення зобов'язання, називаються підставами (способами) припинення зобов'язання. Припинення зобов'язання може бути спричинене різними обставинами: одні з них не залежать від волі учасників зобов'язального правовідношення, інші є наслідком дій самих учасників зобов'язання. Передбачені в законі способи припинення зобов'язальних правовідносин мають неоднакову сферу дії. Одні з них діють лише відносно одного виду зобов'язань і передбачені в нормах, які регламентують даний вид зобов'язань (ст.ст.392, 269, 270 ЦК України). Інші стосуються припинення всіх або більшості зобов'язань і у своїй сукупності утворюють загальні підстави припинення зобов'язань (ст.ст.216-223 ЦК України).

Розглянемо окремі способи припинення зобов'язань.

Виконання зобов'язання. Основним і нормальним способом припинення зобов'язання є його виконання, за допомогою чого досягається мета, заради якої і встановлювалося зобов'язання. У частині першій статті 216 ЦК України підставою припинення зобов'язання визнається лише належне виконання, тобто виконання з дотриманням вимог щодо суб'єктів, предмета, строків, місця і способів виконання. Неналежне виконання не тягне за собою припинення зобов'язання. На сторону, яка його допустила, покладаються додаткові юридичні обов'язки — відшкодування збитків кредитору, спричинених неналежним виконанням, сплата неустойки. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від реального виконання зобов'язання.

Виконання, що припиняє зобов'язання, повинне відповідним чином бути посвідчене. Вимога письмового оформлення виконання необхідна: а) коли зобов'язання виражено в письмовій формі незалежно від того, чи її вимагає закон, чи сторони за своєю волею надали зобов'язанню такої форми; б) коли вимагає закон, хоч зобов'язання укладено в усній формі (частина друга ст.43 ЦК України); в) у разі пред'явлення відповідної вимоги боржником. При виконанні зобов'язань, які не виражені у пись-

19

мовій формі, боржник вправі вимагати від кредитора розписку, що посвідчує виконання зобов'язання. Якщо зобов'язання виражене в усній формі і при його виконанні боржник не вимагає розписки, то ніякого оформлення не проводять. Документ, що посвідчує факт виконання зобов'язання, його зміст і порядок оформлення визначається нормативними актами про відповідні види договорів (наприклад, поставки, капітального будівництва, перевезення тощо).

Відповідно до статті 216 ЦК України, якщо на посвідчення зобов'язання видано борговий документ (розписку, квитанції тощо) і його передано кредитору, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а при неможливості повернення зазначити це в розписці, що ним видається. Закон встановлює презумпцію припинення зобов'язання у разі знаходження боргового документа у боржника. Тому сам факт знаходження його у боржника підтверджує виконання зобов'язання. Обов'язок доведення іншого покладається на кредитора. При відмові кредитора посвідчити виконання зобов'язання зазначеними у статті 216 ЦК України способами боржник вправі затримати виконання. У такому випадку кредитор вважається таким, що прострочив, з усіма наслідками, передбаченими в статті 215 ЦК України.

Зарахування — це такий спосіб припинення зобов'язання, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав або строк яких не зазначений чи визначений моментом витребування. Зарахування проводиться за таких умов:

1) вимоги повинні бути зустрічними, тобто такими, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де боржник одного зобов'язання є кредитором іншого зобов'язання; 2) вимоги повинні бути однорідними, тобто предметом обох зобов'язань повинні бути речі одного і того самого роду. Практично зарахування застосовується лише щодо грошей; 3) настання строку виконання зобов'язання з усіх вимог. До зарахування можуть бути пред'явлені вимоги, відносно яких строк виконання настав або не визначений, або визначений моментом витребування. Для зарахування вимог ніяких пільгових строків не надається, оскільки ніяких фактичних дій чинити не потрібно.

Наявність згаданих умов дає право будь-якій із сторін провести зарахування. За своєю юридичною природою зарахування є односторонньою угодою, яка викликає відповідні юридичні наслідки. Якщо зустрічні вимоги рівні, то зобов'язання припиняється, якщо нерівні, то зобов'язання з більшою сумою зберігається, але в меншому розмірі. Відповідно до статті 218 ЦК України

20

окремі вимоги не підлягають зарахуванню. Зазначені у статті 218 випадки недопустимості зарахування встановлені відносно двох видів вимог: 1) вимоги, неможливість зарахування яких обумовлена погашенням самої вимоги (минув строк позовної давності);

2) вимоги, пов'язані з суворо цільовим характером коштів (утримання відповідних осіб, відшкодування шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті). Законом можуть бути передбачені й інші випадки, коли не допускається зарахування.

Збіг боржника і кредитора в одній особі. Відповідно до статті 219 ЦК України зобов'язання припиняється збігом боржника і кредитора в одній особі. Такий збіг настає в силу правонаступ-ництва. Стосовно до громадян збіг кредитора і боржника можливий, коли спадкоємець і спадкодавець були між собою в зобов'язальному право відношенні. При правонаступництві спадкоємець набуває прав або обов'язків спадкодавця і стає одночасно кредитором і боржником. Проте оскільки ніхто щодо себе не може бути боржником чи кредитором, то зобов'язання припиняється.

Щодо організацій зобов'язання можуть припинятися збігом боржника і кредитора у зв'язку із злиттям юридичних осіб або приєднанням однієї юридичної особи до іншої за умови, якщо в зобов'язанні одна з них була кредитором, а інша боржником. Підставою для набуття всіх прав і обов'язків у нової юридичної особи є правонаступництво (частина друга ст.37 ЦК України).

Якщо згодом цей збіг припиняється, то в силу частини другої статті 219 зобов'язання виникає знову. Це правило встановлено в інтересах кредитора. Воно застосовується у тих випадках, де спадкування мало місце після оголошення громадянина померлим (ст.21 ЦК України), а згодом судове рішення про оголошення громадянина померлим було скасоване судом на підставі ст.22 ЦК України. Правило частини другої статті 219 не застосовується до організацій. У випадку поділу або виділення юридичної особи, яка виникла внаслідок злиття або приєднання, права і обов'язки визначаються роздільним балансом.

Угода сторін. Відповідно до статті 220 ЦК України зобов'язання може припинятись угодою сторін. Вона може застосовуватись у випадку, коли сторони не приступили до виконання зобов'язання або виконали його частково. Формами угоди є складення боргу, мирова угода і новація.

В односторонніх зобов'язаннях складення боргу означає звільнення кредитором боржника від обов'язку виконати зобо-в язання. Зобов'язання в даному випадку припиняється внаслі-

21

док двох односторонніх угод. Кредитор, складаючи (прощаючи) борг боржника, виражає свою волю на припинення зобов'язання, чим вчиняє односторонню угоду, а боржник, не заперечуючи на складення з нього боргу, також вчиняє односторонню угоду, яка спрямована на припинення зобов'язання. У двосторонніх зобов'язаннях складення боргу здійснюється шляхом уступки взаємних вимог (мирова угода).

Зобов'язання між громадянами, а також громадян з організаціями можуть, за загальним правилом, припинятись угодою сторін. Виняток становлять зобов'язання, сам характер яких виключає такий спосіб їх припинення (наприклад, зобов'язання, що виникають внаслідок ушкодження здоров'я, заподіяння смерті). Якщо в односторонньому зобов'язанні кредитором виступає підприємство, то незалежно від форми власності, яка становить його майнову основу, припинення зобов'язання в сучасних умовах також можливе шляхом складення боргу. Окремим випадком припинення зобов'язання за угодою сторін є новація (оновлення). Під новацією розуміють угоду сторін, за якою боржник бере на себе обов'язок виконати інші зобов'язання або те саме, але на інших підставах. Внаслідок новації попереднє зобов'язання припиняється і виникає нове, при цьому вважається, що припинення першого зобов'язання настало з метою задоволення інтересу кредитора. Нове зобов'язання виникає між тими самими особами, відрізняючись від попереднього своїм змістом, або виконується те саме, але на іншій правовій підставі. Так, замість існуючого договору найму жилого будинку, власником якого є наймодавець, укладається сторонами договір купівлі-продажу будинку. Зміст зобов'язання, що виникає на підставі договору купівлі-продажу будинку, буде істотно відрізнятись від змісту зобов'язання, що грунтується на договорі найму жилого будинку. У другому випадку боржник, який повинен сплатити 40 млн. крб. за куплений набір меблів, зобов'язується сплатити ту саму суму як позику, в підтвердження якої видає розписку.

Оскільки при новації згода сторін про припинення первісного зобов'язання здійснюється з метою виникнення нового, то дійсність останнього залежить від першого. Якщо первісне зобов'язання визнається недійсним, то недійсним стає і нове зобов'язання. Новацію необхідно відрізняти від заміни виконання в зобов'язанні, а також від зміни окремих умов виконання зобов'язання (постачальник, який повинен поставити газові плити, поставляє за згодою кредитора газові колонки, зміна строків і способів виконання тощо). У цих випадках зобов'язання не припиняється, а змінюється. Угода між організаціями про припи-

22

нення зобов'язання не може суперечити акту планування. Якщо зобов'язання не грунтується на акті планування, воно може бути припинене згодою сторін в загальному порядку.

Угодою сторін можуть бути припинені договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт, якщо подальше виконання робіт неминуче призведе до негативного результату або в разі виявлення недоцільності зазначених робіт. Новація, як спосіб припинення зобов'язання, в принципі, може застосовуватись до зобов'язань між організаціями, які виникли з договорів, що грунтуються на державному замовленні. Немає ніяких перепон у використанні новації для припинення планово-договірного зобов'язання з метою виникнення договірного.

Угода про припинення зобов'язання в формі мирової угоди і новація є двосторонніми угодами і укладення їх підпорядковується статтям 43, 44 ЦК України. Способи припинення зобов'язання між організаціями повинні бути оформлені письмово. Мирова угода може бути судовою (арбітражною) і на неї в такому випадку поширюються норми, встановлені в цивільному процесуальному законодавстві (Цивільний процесуальний кодекс України і Арбітражно-процесуальний кодекс України). Позасудова (поза-арбітражна) мирова угода підлягає оформленню відповідно до загальних правил про форму угод.

Крім припинення зобов'язання згодою сторін в окремих випадках, передбачених законом, зобов'язання може припинятися за волевиявленням однієї з сторін. Право на одностороннє припинення зобов'язання, як правило, обумовлене порушенням іншою стороною своїх обов'язків (ст.ст.231, 234, 259, 329, 341, 347, 415 та інші ЦК України). Враховуючи особистий характер договору доручення, стаття 392 ЦК України передбачає право сторін на припинення договору без будь-яких мотивів.

З переходом до ринкової економіки підстави одностороннього розірвання організацією зобов'язання повинні бути розширені.

Зміна плану (ст.221 ЦК України). У сучасних умовах розвитку нашої економіки зберігаються акти планування. Існуючий зв'язок договірного зобов'язання з актом планування обумовлює правило, згідно з яким зміна акта планування тягне за собою припинення або зміну зобов'язання. Якщо зміни стосуються акта планування, обов'язкового тільки для однієї сторони, зобов'язання не припиняється і за його невиконання настає відповідальність на загальних підставах.

23

При зміні акта планування сторони зобов'язані розірвати або внести відповідні зміни в існуюче між ними зобов'язання. Зміна або припинення зобов'язання повинні бути оформлені в порядку, який встановлений законодавством, що регулює відповідний вид зобов'язання. При недосягненні між сторонами згоди про зміну або припинення зобов'язання спір передається на розгляд арбітражного суду.

Неможливість виконання зобов'язання (ст.222 ЦК України) — це ситуація, при якій виключається можливість боржника вчинити дії, що становлять зміст зобов'язання. Наприклад, якщо індивідуально визначена річ, яку боржник повинен був передати кредитору, знищена, виконати таке зобов'язання реально неможливо. У грошових зобов'язаннях неможливість виконання виключається, оскільки гроші завжди є в обороті. Неможливість виконання може бути викликана різними причинами. Однак не кожна з них може бути підставою припинення зобов'язання. Якщо неможливість виконання викликана виною боржника, то зобов'язання не припиняється, воно трансформується в правоохоронне відношення, в якому реалізується цивільна відповідальність.

Відповідно до статті 222 зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не несе відповідальності. Такою обставиною вважається правомірне невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Фактом, який є підставою такої юридичної оцінки поведінки боржника, є вина кредитора, про що зазначено в статті 210 ЦК України.

Другою обставиною, що виключає відповідальність боржника, оскільки поведінка його правомірна, є наявність фактів, які створюють неможливість виконання або неналежне виконання зобов'язання. Закон не дає переліку цих фактів, у літературі залежно від характеру їх виділяють три види неможливості: фізичну, юридичну, економічну. Кожна з них має свої особливості, а спільним є те, що всі вони становлять об'єктивну обставину, подолання якої від боржника не залежить. У даному випадку йдеться про відсутність другої ознаки, яка необхідна для визначення бездіяльності як протиправної: «міг діяти». Наприклад, художник узяв на себе обов'язок створити за відповідним сюже'-том твір образотворчого мистецтва, але потрапивши в автомобільну аварію, одержав травму правої руки, в зв'язку з чим втратив змогу малювати. В іншому випадку сільськогосподарське колективне підприємство, не поставило торговельній організації ранні ягоди (полуниці) через несприятливі погодні умови (не-

24

врожай полуниць спричинений частими зливами в період дозрівання). Такі події відносять до фізичної неможливості виконання зобов'язання. Юридичну неможливість виконання зобов'язання становлять випадки, коли перепоною виконання був індивідуальний правовий чи нормативний акт. Так, продукція, що є предметом зобов'язання, знята в установленому порядку з виробництва даного постачальника, постановою уряду заборонено вивозити відповідну продукцію за межі країни. Економічна неможливість полягає в тому, що реальне виконання потребує надмірних зусиль і витрат, що призведе до великих збитків, які падають на боржника.

Третьою обставиною, яка викликає неможливість виконання зобов'язання, є відсутність вини боржника в невиконанні зобов'язання. На відміну від перших двох випадків, коли невиконання зобов'язання вважається правомірним, у третьому випадку невиконання є протиправним, але відсутня вина, і тому зобов'язання припиняється (наприклад, випадкова загибель речі, яка настала в межах строку виконання). Проте якщо випадковість сталася після прострочення, боржник не звільняється від відповідальності (частина перша ст.213 ЦК України) і несе її на загальних підставах.

Для правильної оцінки наслідків істотним є момент настання неможливості виконання. Якщо вона існувала в момент виникнення зобов'язання (первинна неможливість), то зобов'язання визнається недійсним. Виникнення неможливості виконання зобов'язання в період його дії викликає припинення зобов'язання, і така неможливість називається наступною неможливістю. Момент настання останньої має велике значення для вирішення питань, які стосуються інтересів сторін. Якщо до виникнення неможливості виконання сторони не вчинили ніяких дій по виконанню, то кожна з них залишається в тому положенні, в якому була.

Припинення зобов'язання смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи (ст.223 ЦК України). Смерть громадянина (або оголошення його померлим) — кредитора чи боржника — за загальним правилом не тягне припинення зобов'язання. Майновий характер прав і обов'язків, які входять у зміст зобов'язання, обумовлюють перехід їх у випадку смерті боржника або кредитора до їхніх спадкоємців, а в силу спадкового правонаступ-ництва відбувається заміна осіб у зобов'язанні. Разом з тим, у силу статті 556 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за борги спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ним майна. Тому при недостатності або відсут-

25

ності майна померлого боржника для погашення його боргу зобов'язання припиняється частково або повністю.

Смерть громадянина (або оголошення його померлим) веде до припинення особистих зобов'язань: зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведене без особистої участі боржника (частина перша ст.223 ЦК України). Наприклад, смерть автора, який за договором літературного замовлення повинен був створити відповідний твір, є підставою для припинення зобов'язання, що виникло з даного договору. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо виконання проводиться особисто для кредитора (частина друга ст.223 ЦК України). Так, зобов'язання припиняється у випадку смерті особи, на користь якої стягувалось відшкодування шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я. Окремі, передбачені в законі, особисті (немайнові) права громадян можуть переходити за спадщиною. Так, після смерті автора до його спадкоємців переходять: право на опублікування, відтворення і розповсюдження твору, тобто особисті права, які необхідні для реалізації майнового права — права на одержання винагороди. Аналогічне положення у винахідницькому праві. Спадкоємці винахідника успадковують такі особисті права, як право на подання заявки на видачу патенту, право на одержання патенту, право на одержання винагороди.

Деякі зобов'язання особистого характеру припиняються смертю і боржника, і кредитора. До таких зобов'язань належить договір доручення. Даний договір припиняється не тільки смертю довірителя чи повіреного, а й визнанням будь-кого з них недієздатним, обмежено дієздатним чи безвісно відсутнім (пукт З ст.392 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 223 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора). На відміну від реорганізації, де завжди є правонас-тупництво, при ліквідації правонаступництва немає, права і обов'язки ліквідованої юридичної особи не переходять до інших організацій. З цієї причини зобов'язання, учасником якого була ліквідована юридична особа, припиняється.

Наведене правило має винятки. В силу частини другої статті 466 ЦК України при ліквідації юридичної особи належні потерпілому платежі у зв'язку з ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті повинні бути капіталізовані за правилами страхування і внесені його органам для виплати їх у розмірах і в строки, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди. Час'-тина третя статті 466 ЦК України передбачає правило, згідно з

26

яким у разі ліквідації юридичної особи позови про відшкодування шкоди, заподіяної ліквідованою юридичною особою, пов'язані з ушкодженням здоров'я чи смертю громадянина, пред'являються до вищестоящої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи.