Гражданское право

196

Договір перевезення конкретного вантажу є реальним, оскільки він вважається укладеним в момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються в договорі правами та обов'язками. Отже, договір перевезення — сплатний і двосторонній.

Підприємства повітряного, морського, автомобільного, річкового транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з відправників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові або навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень вантажів. Так, відповідно до статей 34-36 Статуту автомобільного транспорту за річним договором автотранспортне підприємство зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник — пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. В річному договорі встановлюються обсяги та умови перевезення, порядок розрахунків, а також визначаються раціональні маршрути і схеми вантажопотоків.

Договори на організацію перевезень на морському транспорті мають назву довготермінових (ст.128 Кодексу торговельного мореплавства), на річковому — навігаційних (ст.60 Статуту внутрішнього водного транспорту). На залізничному транспорті договори на організацію перевезень вантажів не укладаються.

Договори на організацію перевезень є консенсуальними, оскільки вважаються укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Вони не передбачають перевезення конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.

Зобов'язання по перевезенню конкретного вантажу виникає з договору перевезення, що укладається в момент прийняття перевізником від відправника вантажу разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору передує планове завдання, то сторони конкретизують його на основі оперативних документів: декадних заявок — на залізничному, річковому та повітряному транспорті. Згідно з статтею 28 Статуту залізниць начальник відділку залізниці до настання планового місяця за погодженням з вантажовідправником встановлює порядок виконання плану, що забезпечує рівномірність і ритмічність навантаження транспортних засобів протягом місяця та кожної доби, а також збільшення перевезень і виконання завдань по перевезенню вантажів маршрутами.

197

тейнерів з календарним розкладом, кількість транспортних засобів, шо будуть завантажені по окремих днях декади. Начальником відділку залізниці разом з вантажовідправником може встановлюватись порядок подачі заявок і на більш тривалий строк. Начальник станції за добу до настання декади повідомляє кожного вантажовідправника про кількість подання вагонів по днях декади, по родах вантажів і залізницях призначення. Заявка на позапланове перевезення подається перевізникові не пізніш як за п'ять днів до дня навантаження. Якщо в перевізника немає можливості надати засоби для такого перевезення або заявлене перевезення є нераціональним, начальник залізниці чи відділку залізниці повинен у триденний строк повідомити заявникові про вщмову у такому перевезенні (ст.ЗЗ Статуту залізниць).

З прийнятої до виконання заявки на позапланове перевезення виникає зобов'язання, за яким перевізник повинен подати перевізні засоби відправникові та прийняти від нього вантаж, а відправник — пред'явити вантаж до перевезення. Перевізник і відправник несуть майнову відповідальність за неподання перевізних засобів, непред'явлення до перевезення вантажу та за інші порушення обов'язків, що випливають з плану перевезення або прийнятої заявки на позапланове перевезення. Зокрема, відправник, який не пред'явив вантаж до перевезення автомобільним транспортом, сплачує автотранспортній організації штраф у розмірі 20% від вартості перевезення всієї непред'явленої кількості вантажу порівняно з місячним планом перевезення чи разовим замовленням. Вантаж, який пред'явлений відправником у стані, що не відповідає правилам перевезення, і не був приведений ним у належний стан в строк, шо забезпечує своєчасну відправку, вважається непред'явленим.

Так само автотранспортна організація, що не подала відправникові транспортні засоби, достатні для перевезення вантажу, передбаченого місячним планом перевезення або прийнятим до виконання разовим замовленням, повинна сплатити відправникові штраф у розмірі 20% від вартості перевезення всієї невиве-зеної кількості підготовленого до відправлення багажу, порівняно з місячним планом чи разовим замовленням. Надання перевізних засобів, не придатних до перевезення вантажу, передбаченого замовленням, прирівнюється до ненадання транспортних засобів (частини 2—4 ст.359 ЦК України, ст.128 Статуту автомобільного транспорту).

За неподання залізницею вагонів для виконання планів перевезення і за невикористання відправником поданих вагонів або відмову від них сплачується штраф. Окремо передбачена відпо-

І98

відальність за невиконання планів перевезення у контейнерах, по залізницях призначення (ст.144 Статуту залізниць). При невиконанні планів перевезення вантажів на річковому транспорті перевізник та відправник відповідають у розмірі 25% перевізної плати за всю непред'явлену або невивезену кількість вантажу. Таку саму відповідальність несе відправник за непред'явлення вантажу до перевезення. Штрафи за невиконання зобов'язань, що випливають з плану перевезення чи прийнятого до виконання замовлення на позапланове перевезення, є виключною неустойкою, адже збитки від неподання перевізних засобів та непред'явлення вантажу сторони одна одній не відшкодовують.

У транспортних статутах та кодексах наведено вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезення вантажів. Так, автотранспортна організація і відправник звільняються від відповідальності за порушення обов'язків, що виникли з плану перевезення, якщо це сталось у разі: 1) явищ стихійного характеру (заметів, повені, пожежі тощо); 2) аварії на підприємстві, внаслідок якої робота підприємства була припинена на строк не менше трьох діб; 3) тимчасового припинення або обмеження перевезення вантажів по визначених шляхах, встановлених в порядку, передбаченому Статутом автомобільного транспорту (частина 6 ст.359 ЦК України, ст.132 Статуту автомобільного транспорту).

Підстави для звільнення сторін від відповідальності за невиконання плану перевезення передбачені також у статтях 145, 146 Статуту залізниць, статті 63 Статуту внутрішнього водного транспорту. Отже, коли невиконання плану перевезення сталося з причин, які не зазначені в цих переліках, але не можуть бути визнані і як провина сторони у зобов'язанні, відповідальність з перевізника чи відправника не знімається. Це є передбачений статтею 209 ЦК України відступ від принципу винної відповідальності, тобто випадок відповідальності незалежно від вини.

Принцип реального виконання зобов'язань, які випливають з плану перевезення, полягає в тому, що на вимогу вантажовідправника неподані перевізні засоби в одному періоді перевізник повинен поповнювати у наступних періодах. Цей обов'язок перевізника кореспондує обов'язку відправника як постачальника за договором поставки поповнювати недопоставлену кількість продукції у наступних здавальних періодах. У даному випадку норми, що регулюють договірні відносини з поставок, взаємодіють з нормами транспортного законодавства. Зокрема, відповідно до статті ЗО Статуту залізниць залізниця в разі неподачі з її

199

вини перевізних засобів для виконання місячного плану перевезення вантажів зобов'язана на вимогу вантажовідправника виділити перевізні засоби для поповнення недовантаження протягом наступного місяця цього самого кварталу. Перевізні засоби, не подані в останньому місяці кварталу, повинні бути виділені у першому місяці наступного кварталу.

Порядок поповнення недовантажень, допущених з вини залізниці, погоджується нею з вантажовідправником, якщо перевезення вантажів здійснюється у прямому залізничному сполученні. Поповнення неподаних засобів для перевезення вантажів у змішаному залізнично-водному сполученні та на експорт погоджується Міністерством транспорту України з відповідними міністерствами та відомствами. При порушенні погодженого порядку залізниця за неподачу перевізних засобів і відправник за не-пред'явлення вантажів до перевезення несуть таку саму відповідальність, як і за невиконання плану перевезення. На морському і річковому транспорті поповнення недовантажень здійснюється у межах навігаційного періоду.

Сторонами в договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник.

Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки,

200

контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже в силу цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Однак обов'язок одержувача прийняти та вивезти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, за статтями 62, 63 Статуту залізниць вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції вантаж, який прибув на його адресу. В разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилась настільки, що виключається можливість повного або часткового використання вантажу.

Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними правилами обов'язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).

Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Такими документами при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна (ст.38 Статуту залізниць, ст.67 Статуту внутрішнього водного транспорту), автомобільним — товарно-транспортна накладна (ст.47 Статуту автомобільного транспорту), морським — коносамент (ст.134, 135 Кодексу торговельного мореплавства).

Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови надання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових приміщень (пункт 1 ст.134, 136 Кодексу торговельного мореплавства). Такий договір називається рейсовим чартером, чи цертепартією: він є консесуальним договором. Проте й при укладенні рейсового чартера для посвідчення прийняття вантажу до морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який на відміну від основних транспортних документів на інших видах транспорту є товаророзпо-рядчим документом (ст.128 ЦК України).

Чартер застосовується і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів та пошти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартера (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька

201

рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України^ст.61 Повітряного кодексу України),

Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрічних дій обох сторін: передачу перевізником транспортного засобу і пред'явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад, накладною). У ньому зазначаються найголовніші умови договору перевезення: найменування учасників, характеристика вантажу, дата прийому його для перевезення тощо.

Перевізник має право перевіряти ці документи щодо їх точності та достовірності. Основний перевізний документ супроводжує вантаж і в пункті призначення видається одержувачеві разом з вантажем.