Гражданское право

69

здійснюється також у сферах оптової торгівлі та громадського харчування.

Торговельна діяльність в Україні регулюється Законами України «Про підприємництво», «Про пшприємства в Україні», «Про споживчу кооперацію», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення», «Про захист прав споживачів», іншими актами законодавства. Особливе значення в системі правового регулювання роздрібної торговельної діяльності мають Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. «Про порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення», «Правила продажу продовольчих товарів» і «Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами», «Правила продажу непродовольчих товарів», затверджені відповідно наказами Міністерства зовнішніх економічних зв'язків від 28 грудня 1994 р., від 13 березня 1995 р. та від 27 травня 1996 р.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення» (надалі — Правила торговельного обслуговування населення) визначені загальні умови заняття торговельною діяльністю, основні вимоги до торговельного обслуговування громадян, які набувають товари для власних побутових потреб у підприємств (об'єднань їх), установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців та іноземних юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі (надалі — торговельні підприємства).

Торговельні підприємства в сфері роздрібної торгівлі можуть мати магазини, палатки і кіоски (приміщення, які не мають торговельного залу для покупців), спеціально пристосовані для дрібної торгівлі пересувні засоби (авто магазини, лотки тощо). Магазини — це стаціонарні пункти роздрібного продажу товарів, які займають окремі приміщення чи будови і мають торговельний зал для покупців. Вони можуть бути: за товарною спеціалізацією — продовольчі, промислові, змішані, за товарним асортиментом — спеціалізовані, неспеціалізовані, універмаги, універсами, будинки торгівлі, торговельні центри; за формою торгівлі — звичайного типу, самообслуговування, торгівлі за зразками, торгівлі за попередніми заявками, дрібнооптові, фірменної торгівлі.

Торговельні підприємства повинні дотримуватися певних організаційних вимог. Так, на фасаді торговельного приміщення повинна бути вивіска з вказівкою найменування торговельного підприємства і власника чи уповноваженого ним органу. Біля входу в це приміщення розміщується інформація про режим

70

роботи, який встановлюється за погодженням з виконкомами місцевих Рад (державної адміністрації).

У випадках здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також продажу товарів з використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця встановлюється табличка із зазначенням найменування, місця розташування і номера телефону торговельного підприємства, а також прізвище, ім'я по батькові продавця. На робочому місці підприємця-громадянина встановлюється табличка із зазначенням його адреси, номера свідоцтва про державну реєстрацію і найменування органу, який здійснив цю реєстрацію.

Розрахунки за продані товари торговельними підприємствами здійснюються за готівку, в безготівковому порядку, банківськими чеками або в іншому порядку відповідно до чинного законодавства. Товари можуть продаватися також у кредит. При цьому розрахунки з покупцями за товари мають проводитися через електронні контрольно-касові апарати або з використанням товарно-касових книг щодо окремих форм торговельної діяльності, визначених Кабінетом Міністрів України.

Торговельні підприємства зобов'язані обслуговувати покупців протягом визначеного робочого часу. Вхід покупців до торговельного залу припиняється з початком обідньої перерви чи по закінченні робочого часу. Про початок обідньої перерви і закінчення робочого дня покупців інформують за 10 хвилин. Покупці, які отримали касові чи товарні чеки, або підібрали необхідний товар, обслуговуються і по закінченні зазначеного часу.

Покупець має право на вільний вибір товару, перевірку його якості, комплектності, міри, ваги й ціни, демонстрацію безпечного і правильного використання. Вибрані покупцем непродовольчі товари можуть зберігатися в торговельному підприємстві протягом двох годин з відміткою часу наступної оплати. Після закінчення обумовленого часу невикуплений товар знову пропонується до продажу.

За бажанням покупця великогабаритні товари (меблі, будівельні матеріали, піаніно, холодильники, пральні машини тощо) можуть зберігатися в торговельному підприємстві протягом доби. За погодженням з адміністрацією підприємства цей строк може бути продовжено шляхом укладення окремого договору зберігання такого товару. До залишеного на зберігання проданого товару додається копія касового чека або квитанція із зазначенням строку зберігання товару і табличка з написом «Продано».

Правилами торговельного обслуговування населення, Правилами продажу продовольчих товарів. Правилами комісійної торгівлі та іншими актами законодавства врегульовані й інші відносини

71

щодо організації та здійснення торговельного обслуговування громадян. Проте вони не містять спеціальні вимоги до форми укладення договору роздрібної купівлі-продажу, тому такий договір має укладатися з дотриманням відповідних положень цивільного законодавства про форму угод. Однак продавець у разі продажу зобов'язаний видати споживачеві (покупцеві) квитанцію, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ, що засвідчує факт купівлі. Щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, факт укладення договору купівлі-продажу може підтверджуватися відповідною відміткою торговельного підприємства про дату продажу в технічному паспорті чи іншому документі, що його заміняє (ст.14 Закону «Про захист прав споживачів»).

Аналіз законодавства, що регулює відносини роздрібної купівлі-продажу, засвідчує, що покупцям-громадянам законодавче надаються певні привілеєві права, а торговельним підприємствам встановлюються додаткові обов'язки, оскільки для останніх торговельне обслуговування населення є їх основною професійною діяльністю. Так, відповідно до статті 3 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі (в тому числі покупці), які перебувають на території України, під час придбання товарів для задоволення своїх побутових потреб мають, зокрема, право на:

— державний захист своїх прав;

— гарантований рівень споживання;

— належну якість товарів, торговельного та інших видів обслуговування;

— безпеку товарів;

— необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів;

— відшкодування збитків, завданих товарами неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я товарами у випадках, передбачених законодавством;

— об'єднання в громадські організації споживачів.' Цим Законом особливо детально врегульовані відносини, пов'язані із здійсненням споживачем прав у разі придбання ним товару неналежної якості. Споживач, як вже зазначалось, має право на придбання товару, в тому числі комплектуючих виро-

'Закон «Про захист прав споживачів» поширюється лише на ті відносини купівлі-продажу, в яких продавцями виступають підприємства, організації, установи або підприємець-громадянин, а покупцем (споживачем) — громадянин, який купує (має намір купити) товари для власних побутових потреб.

72

бів.

Гарантійний термін зазначається в паспорті на товар або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару. Для медикаментів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, який вважається гарантійним.

Гарантійні строки щодо речей, які продаються через роздрібні торговельні організації, обчислюються з дня роздрібного продажу (ст.236 ЦК України). Термін придатності обчислюється від дати виготовлення, яка вказується на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання (ст.13 Закону «Про захист прав споживачів»). При цьому на перебіг строку придатності не повинна впливати та обставина, що той чи інший конкретний товар може зберігати свої споживчі якості і після того, як цей строк минув.

У випадках, коли момент укладення договору купівлі-продажу і момент передачі товару споживачеві (покупцеві) не збігаються, гарантійні терміни обчислюються від дня доставки товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (під'єднання) чи складання — від дня їх здійснення. Якщо цей день, а також день передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало в споживача ще до укладення договору купівлі-продажу, гарантійний термін має обчислюватися від дня укладення договору купівлі-продажу.

На сезонні товари (одяг, хутряні вироби тощо) гарантійний термін, встановлений Кабінетом Міністрів України, обчислюється з початку відповідного сезону. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172 затверджено Перелік сезонних товарів, гарантійні терміни щодо яких обчислюються з початку відповідного сезону. За цим Переліком гарантійні терміни обчислюються: щодо одягу весняно-літнього асортименту — з 1 квітня, осінньо-зимового асортименту — з 1 жовтня; щодо взуття зимового асортименту — з 15 листопада по 15 березня, весняно-осіннього асортименту — з 15 березня по 15 листопада, літнього асортименту — з 15 травня по 15 вересня.

При виконанні гарантійного ремонту гарантійний термін збільшується на час перебування товару в ремонті, який обчис-

73

люється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків.

Права споживача (покупця), що придбав товар неналежної якості, на який встановлено гарантійний термін, передбачені у статті 14 Закону «Про захист прав споживачів». Так, споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного або інших термінів, установлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготовлювача:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на "їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на аналогічний товар належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Такі самі права передбачені статтею 234 ЦК України для покупців, які не є споживачами. Однак, на відміну від Закону «Про захист прав споживачів», у цій статті здійснення зазначених прав можливе лише щодо недоліків, не застережених продавцем, а вимоги пред'являються покупцем лише до продавця. Водночас в обох випадках покупець має право пред'явити продавцеві, що продав товар неналежної якості, будь-яку з перелічених вимог.

Законом «Про захист прав споживачів» регламентовано порядок здійснення покупцем прав у разі придбання ним товару неналежної якості. Зазначені вище вимоги споживач ставить продавцеві за місцем купівлі-продажу товару, виготовлювачу або підприємству, що виконує 'їхні функції (такі функції можуть виконувати також представництва і філії), — за місцем розташування споживача. Продавець, виготовлювач чи підприємство, що виконує їхні функції (надалі — представник), зобов'язані прийняти товар неналежної якості і задовольнити вимоги споживача. Доставка великогабаритних товарів і товарів понад п'ять кілограмів продавцю, виготовлювачу ('їхньому представникові) та повернення їх споживачеві здійснюються їхніми засобами, а в разі невиконання цього зобов'язання чи відсутності зобов'язаних осіб у місці перебування споживача доставка і повернення товарів можуть бути здійснені споживачем за рахунок цих осіб.

Вимога споживача про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірити якість — протягом 14 днів, якщо не досягнуто іншої домовленості сторін. За відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню

74

V двомісячний термін з часу подання відповідної заяви. Якщо таку вимогу неможливо задовольнити в зазначений термін, споживач вправі заявити зобов'язаним особам інші вимоги, передбачені в пункті першому статті 14 Закону «Про захист прав споживачів». Звичайно ж ці вимоги він вправі заявити і тоді, коли у продавця, виготовлювача, 'їхнього представника є можливість замінити неякісний товар.

У разі заміни товару з недоліками на аналогічний товар належної якості, на який ціна змінилася, перерахунок вартості не проводиться, а на такий самий товар іншої моделі перерахунок вартості проводиться виходячи з цін, що діяли на час обміну. При розірванні договору розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на аналогічний придбаному товар здійснюються виходячи з його вартості на час пред'явлення цієї вимоги, а у разі зниження ціни — виходячи з вартості товару на час купівлі.

Продовольчі товари неналежної якості продавець зобов'язаний замінити на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші за умови виявлення недоліків у межах строку придатності.

Якщо покупцем пред'явлено вимоги про безоплатне усунення недоліків товару (маються на увазі непродовольчі товари), то вони повинні бути усунуті протягом 14 днів або за згодою сторін в інший термін. На вимогу покупця на час ремонту йому надається (з доставкою) аналогічний товар незалежно від моделі. Для цього виготовлювач і продавець зобов'язані на договірній основі утворювати обмінний фонд товарів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Його постановою від 19 березня 1994 р. №172 до такого обмінного фонду віднесені, зокрема, телевізори, магнітоли, магнітофони, радіоприймачі, холодильники, морозильники^ пральні машини.

За неналежне виконання таких вимог встановлені санкції. Так, за кожний день затримки виконання вимоги про надання аналогічного товару та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений термін (14 днів) споживачеві повинна виплачуватися неустойка в розмірі одного відсотка від вартості товару.

Споживачеві надано право пред'явити виготовлювачу вимогу про безоплатне усунення недоліків товару також після закінчення гарантійного терміну. Така вимога може бути заявлена протягом установленого терміну служби (експлуатації), а якщо такий термін не встановлено, — протягом 10 років, але за умови виявлення істотних недоліків, що допущені з вини виготовлювача. Якщо цю вимогу не буде задоволене у встановлені терміни, споживач вправі за своїм вибором пред'явити інші вимоги, передбачені пунктом першим статті 14 Закону «Про захист прав споживачів».

75

Вимоги споживача розглядаються після пред'явлення ним квитанції, товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо товарів з гарантійними термінами — технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює.

У продажу можуть бути також товари, на які гарантійні терміни не встановлено. Щодо таких товарів споживач має право пред'явити відповідні вимоги продавцю, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, а щодо нерухомого майна — не пізніше трьох років від дня 'їх передачі споживачеві.

Принципово новим для цивільного права України стало положення статті 17 Закону «Про захист прав споживачів» про те, що підлягає відшкодуванню у повному обсязі шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну покупця (споживача) продукцією, яка містить конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності. Причому право на таке відшкодування визнається і за тим потерпілим споживачем, який не перебував у договірних відносинах з продавцем. Правда, і раніше чинне законодавство прямо не заперечувало можливості відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю або майну покупця використанням товару неналежної якості. Така шкода могла розглядатися як різновид збитків. Однак відсутність безпосереднього правового регулювання таких відносин позбавляла, як правило, потерпілих покупців надійного правового захисту. Суди приймали до розгляду переважно позови громадян про відшкодування шкоди, заподіяної 'їхньому майну внаслідок самозапалювання телевізорів, якщо таке наставало в період гарантійного строку. Інакше вирішено це питання в Законі «Про захист прав споживачів», відповідно до статті 10 якого шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача, підлягає відшкодуванню, якщо вона настала протягом установленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено — протягом 10 років з часу виготовлення товару. Відзначаючи в цілому позитивне значення наведеної норми для захисту прав громадян, не можна обійти увагою той факт, що у викладеній редакції вона дає змогу виготовлювачам продукції встановлювати якомога нижчий строк експлуатації її з метою скорочення строку можливої відповідальності перед споживачами.

Окремо в Законі «Про захист прав споживачів» оговорюються правові наслідки порушення права споживача на інформацію про товари (ст.18). Зокрема, якщо надання недостовірної або неповної інформації про товар, а також про виготовлювача (продавця) спричинило придбання товару, який не має необхідних

76

споживчих властивостей, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Підлягають відшкодуванню винною особою також збитки, завдані споживачеві товарами, придбаними в результаті недобросовісної реклами.

При розгляді вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про товари чи недобросовісною рекламою, має діяти припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики товарів, які він набуває.

Привілеєві права покупців, які не притаманні звичайним зобов'язальним відносинам, передбачені статтею 20 Закону «Про захист прав споживачів». Відповідно до цієї статті споживач (покупець) має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Таке право він може реалізувати протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі, якщо товар не споживався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також товарний чи касовий чек або інші документи, видані споживачеві. У разі відсутності на момент обміну аналогічного товару споживач вправі або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або одержати назад гроші у розмірі купівельної ціни, або здійснити обмін товару на аналогічний при наступному надходженні відповідного товару у продаж.'

Допустимість обміну (повернення) товарів належної якості фактично надає покупцеві правові переваги порівняно з продавцем, який зобов'язаний задовольнити зазначені вимоги покупця, незважаючи на відсутність з його боку будь-якого порушення умов договору і згоди на задоволення таких вимог. Тому, на наш погляд, правову ситуацію, за якою покупець здає всупереч волі продавця товар належної якості і вимагає повернення купівельної його вартості, слід розглядати як одностороннє розірвання договору без достатніх на це підстав, що водночас суперечить основоположним принципам зобов'язального права, яке не пе-

' Кабінетом Міністрів України затверджується перелік товарів належно! якості, які не підлягають обміну (поверненню). До такого Переліку включені продовольчі товари, лікарські препарати та засоби, предмети сангігієни, а також окремі види непродовольчих товарів.

77

редбачає безпідставного одностороннього розірвання договору. За таких умов лише продавець вправі встановити для покупця пільгові умови щодо обміну (повернення) куплених товарів належної якості.

Законом «Про захист прав споживачів» врегульовані й інші відносини, пов'язані із захистом прав покупців, відшкодуванням моральної шкоди, відповідальністю за порушення законодавства про захист прав споживачів тощо.

До прийняття Закону «Про захист прав споживачів» відносини між продавцями і покупцями в роздрібній торгівлі були певною мірою врегульовані Типовими правилами обміну промислових товарів, куплених в роздрібній торговельній мережі державної і кооперативної торгівлі, затвердженими наказом Міністерства торгівлі СРСР і Держстандарту СРСР від 1 лютого 1974 р., аналогічними за змістом республіканськими Правилами обміну промислових товарів, куплених в роздрібній торговельній мережі державної і кооперативної торгівлі (надалі — Правила обміну промислових товарів) та деякими іншими нормативними актами щодо окремих видів товарів, наприклад, взуття.

Загалом, Правила обміну промислових товарів містили положення, які обмежували права покупців, визначені цивільним законодавством, істотно знижували ступінь їх правової захищеності. Так, покупець, який придбав товар неналежної якості, щодо якого встановлено гарантійний термін, насамперед повинен був звертатися з вимогою про його ремонт. І лише тоді, коли відремонтовані товари потребували другого чи третього ремонту (залежно від виду товару і складності ремонту) або взагалі не могли бути відремонтовані протягом встановленого часу, покупець мав право обміняти неякісні вироби на інші тієї самої марки з відповідним перерозрахунком грошової суми або вимагати повернення купівельної ціни, сплаченої під час укладення договору. Тому громадяни (покупці) змушені були насамперед звертатися з вимогами про ремонт неякісних виробів до підприємств-виготовлювачів товарів або до спеціальних гарантійних майстерень, які могли за власним розсудом кваліфікувати складність ремонту та походження поломки виробу таким чином, щоб не допустити його обміну на якісний виріб або уникнути повернення його купівельної вартості. Внаслідок цих та інших штучно створюваних перешкод громадяни досить часто були позбавлені можливості користуватися придбаними ними речами, а торговельні підприємства практично не несли майнової відповідальності перед покупцями за продаж неякісних товарів.

78

За Правилами обміну промислових товарів покупцеві, який виявив явні недоліки в куплених ним товарах, щодо яких не встановлені гарантійні строки (одяг, тканини, хутро, килими тощо), надавалося право за своїм вибором обміняти цей товар за місцем придбання лише протягом 14 днів або отримати грошову суму за повернену річ. При виявленні у купленій речі прихованих недоліків, підтверджених лабораторним аналізом чи бюро товарних експертиз, покупець мав право на її обмін у магазині протягом шести місяців з дня купівлі. Таким чином, реалізація покупцями в таких випадках своїх прав була поставлена в залежність від характеру недоліків (явні чи приховані), що не узгоджувалося з цивільним законодавством. Не передбачалося Правилами право покупця на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок придбання речі з недоліками.

Правилами обміну промислових товарів покупцеві надавалося право лише обміняти товар належної якості на аналогічний товар (щодо якого не встановлено гарантійні строки), якщо куплений товар не підійшов йому за формою, фасоном, кольором, розміром. Розірвання договору з поверненням товару і його купівельної вартості покупцеві можливе було тільки за згодою продавця. Отже, ь всі підстави вважати, що чинне законодавство про захист прав споживачів є значно прогресивнішим порівняно з тим, що діяло раніше, незважаючи на його певну незавершеність і недосконалість.

Купівля-продаж в зовнішньоторговельному обігу. Особливості цього виду купівлі-продажу обумовлені участю в товарообігу іноземних суб'єктів господарської діяльності, необхідністю захисту економічних і політичних інтересів держави, міжнародними звичаями та договорами. Основні принципи, умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної торгівлі визначені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», іншими актами законодавства.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється шляхом укладення угод купівлі-продажу, міни (бартеру), підряду, оренди, спільної діяльності тощо. Зовнішньоекономічний договір (в зовнішньоекономічній практиці його іменують контрактом) — матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (в тому числі торговельної) та її іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення 'їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічних відносинах.

Продавцями і покупцями в зовнішньоекономічному договорі купівлі-продажу можуть бути усі суб'єкти зовнішньоекономіч-

79

ної діяльності, перелічені у статті 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Крім юридичних осіб, таке право, зокрема, мають і фізичні особи, які постійно проживають на території України і зареєстровані підприємцями. Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладення договору відповідно до законів України та (або) закону країни, де його укладено. Такий договір укладають з дотриманням загальних і спеціальних вимог чинного законодавства України з урахуванням міжнародних договорів України. При цьому його учасники мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законами України.

Так, зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу повинен укладатися у письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України. Якщо стороною в договорі є фізична особа, потрібен підпис лише цієї особи. Від імені інших суб'єктів зовнішньоекономічний договір підписують особа, яка має таке право за посадою відповідно до установчих документів, та особа, яку уповноважено дорученням, виданим за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособове, якщо установчі документи не передбачають інше.

Зовнішньоекономічні договори (контракти) мають укладатися з врахуванням «Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», затвердженого 05.10.95 Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України. (Бізнес. — 1995. — 17 жовтня). Однак застосування положень цих статей не є обов'язковим, оскільки чинний Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» безпосередньо не передбачає визнання зовнішньоекономічних угод, укладених з порушенням форми та порядку їх підписання, недійсними, але допускає таку можливість, якщо такі угоди не відповідають вимогам законів України або міжнародних договорів України (ст. 6).

Недодержання форми зовнішньоекономічних (зовнішньоторговельних) угод і порядку їх підписання може призвести до недійсності угоди (ст.45, 568 ЦК України).

80

Г

Потреби міжнародного товарообігу обумовили необхідність уніфікації певних правил про укладення договорів купівлі-продажу. Для цього Міжнародною торговельною палатою у 1953 р. були розроблені Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів (у редакції 1990 р.). З метою однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами підприємницької діяльності України при укладенні договорів, а також учасниками відносин, що виникають у зв'язку з такими договорами, Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» (надалі — Правила ІНКОТЕРМС) було встановлено, що ці Правила застосовуються при укладенні суб'єктами підприємницької діяльності України усіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних, предметом яких є товари (роботи, послуги).

Єдині правила, які мають застосовуватися в міжнародній купівлі-продажу, були також зафіксовані в 1980 р. в Конвенції 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

Купівля-продаж на біржах, аукціонах. Значну роль у становленні і функціонуванні ринкової економіки відіграють товарні і фондові біржі (об'єкт діяльності останніх — операції з цінними паперами), правове становище яких визначається відповідно Законами України «Про товарну біржу» і «Про цінні папери і фондову біржу».

На біржі укладаються різноманітні угоди (біржові операції), в тому числі й купівлі-продажу. Біржовим угодам притаманні усі юридичні ознаки цивільно-правових (позабіржових) угод і водночас вони мають свої характерні особливості. Наприклад, відповідно до статті 15 Закону «Про товарну біржу» біржовою операцією вважається угода, що відповідає сукупності таких умов:

а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;

б) якщо її учасниками є члени біржі;

в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.'

Угоди, зареєстровані на біржі, не потребують нотаріального посвідчення і вважаються укладеними з моменту 'їх реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам. Порядок та умови здійснення біржових опе-

'На наш погляд, поняття «біржова угода» та «біржова операція» не бажано ототожнювати, оскільки вони можуть Інколи не збігатися.

81

рацій регламентуються Правилами біржової торгівлі, які розробляються відповідно до чинного законодавства і затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або уповноваженим ними органом.

Розвиток ринку цінних паперів в Україні здійснюється відповідно до Концепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні, схваленої постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.і

Нині стала набувати поширення аукціонна торгівля. Аукціон — це організаційно-правовий спосіб продажу товару в обумовлений час і в певному місці тому покупцеві, який на засадах змагальності запропонує найвищу ціну. Аукціони можуть проводитися за власним розсудом продавця (за встановленими ним правилами), на підставі актів законодавства (наприклад, щодо об'єктів приватизації) і в примусовому порядку (наприклад, за судовими рішеннями про продаж майна боржника).

Умови та порядок проведення аукціонів об'єктів приватизації детально визначені Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України №56 від 4 лютого 1993 р. (із змінами і доповненнями від 29.03.95)2 та іншими актами приватизаційного законодавства. З урахуванням значимості об'єктів купівлі-продажу можуть проводитися спеціалізовані аукціони, наприклад, з продажу іноземної валюти на Українській міжбанківській валютній біржі, сільськогосподарської продукції, сертифікатні аукціони.

Цивільним процесуальним кодексом України безпосередньо визначено порядок продажу з прилюдних торгів будинку, на який судом звернено стягнення (ст.394—402).

Можливий також продаж майна на конкурсних умовах. Така форма купівлі-продажу застосовується переважно щодо об'єктів приватизації державного майна, порядок здійснення її визначено Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств. Відповідно до пункту 4.1 цього Положення продаж об'єктів за конкурсом — це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, що запропонував найкращі умови подальшої експлуатації його (некомерційний конкурс) або за рівних фіксованих умов — найвищу ціну (комерційний конкурс).

№2.

'Голос України. — 1995. — 31 жовтня. державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - С.27—78; Бізнес. — 1995. — 11 травня.

82

Купівля-продаж майна державних підприємств у порядку приватизації. Правові підстави і засади приватизації майна державних підприємств та порядок її здійснення визначаються Законами України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизаційні папери», Державною програмою приватизації, яка щорічно перезатверджується, та іншими численними актами законодавства, які в цілому утворюють самостійну галузь приватизаційного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» приватизація майна державних підприємств — це відчуження майна, що перебуває у державній, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону. Під відчуженням об'єктів приватизації треба розуміти особливий вид угоди, оформлюваної договором купівлі-продажу. Передумови укладення такої угоди та її зміст залежать від застосовуваного способу приватизації. За законом приватизація державного майна здійснюється способом:.

— продажу об'єктів приватизації та незавершеного будівництва на аукціоні, за конкурсом, в тому числі з виключним застосуванням майнових сертифікатів, вільноконвертованої валюти;

— продажу часток (акцій, паїв) у майні підприємств на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;

— викупу майна державного підприємства, зданого в оренду;

— викупу об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створених працівниками цих об'єктів.'

Відчуження майна державних підприємств, яке підлягає приватизації, має оформлятися відповідним договором купівлі-продажу. Законодавство про приватизацію вичерпно визначає коло суб'єктів і об'єктів приватизації, сторін у договорі купівлі-продажу та істотні умови договору. Продавцем у такому договорі виступає відповідний державний орган приватизації. Покупцями об'єктів приватизації можуть бути: громадяни України, іноземні особи, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених законом випадків;

юридичні особи інших держав. Водночас не можуть бути покупцями: юридичні особи щодо об'єктів, перелік яких визначається

'Державною програмою приватизації можуть бути встановлені й інші способи приватизації державного майна.

83

державною, республіканською (Автономна Республіка Крим) та місцевими програмами приватизації; юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків; органи державної влади і управління; працівники органів приватизації (крім випадків використання ними приватизаційних паперів).

Фізичні особи мають право у встановленому порядку створювати для спільного здійснення приватизації господарське товариство або товариство покупців.'

Відповідно до статті 27 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» до договору купівлі-продажу можуть включатися передбачені планом приватизації зобов'язання щодо збереження досягнутих на момент угоди номенклатури та обсягу виробництва продукції (послуг), завершення будівництва жилих будинків, утримання об'єктів соціально-побутового призначення тощо. Термін дії цих зобов'язань не повинен перевищувати 5 років. При цьому забороняється включати до договору умови, не передбачені планом приватизації та умовами аукціону, конкурсу без згоди покупця і продавця. Відповідні вимоги до оформлення договору купівлі-продажу сформульовані також у статті 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Однак в обох випадках договори купівлі-продажу об'єктів приватизації підлягають нотаріальному посвідченню і наступній реєстрації місцевою Радою.

На відносини купівлі-продажу об'єктів приватизації можуть поширюватися також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає з законодавства про приватизацію. Зокрема, на підставі норм ЦК України можуть визнаватися недійсними договори купівлі-продажу об'єктів приватизації.

З метою впорядкування та уніфікації угод про відчуження об'єктів приватизації Фондом державного майна України розроблені і рекомендовані взірцеві договори купівлі-продажу державного майна на аукціоні, за конкурсом, за викупом та інші, а також перелік формалізованих документів, необхідних для оформлення продажу.2

'Більш детально про правові засади приватизації див.: Пилипен-ко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського права України. — К., 1995. - С. 141-157.

державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1995. - №2. - С. 45-78; - №4. - С.39-53.

84

Форвардні, ф'ючерсні та опціонні операції (угоди). Такі угоди притаманні економічним відносинам ринкового спрямування. Їх визначення було дано в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст.1).'

Форвардна операція — це господарча операція суб'єкта підприємництва, що передбачає придбання (продаж) форвардної угоди, тобто зобов'язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений час у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату укладення форвардної угоди.

Ф 'ючерсна операція — господарча операція суб'єкта підприємництва, що передбачає придбання (продаж) ф'ючерсної угоди, тобто зобов'язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений час у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату здійснення реалізації.

Операція з опціоном — господарча операція суб'єкта підприємництва, що передбачає продаж (купівлю) опціону, тобто права придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у будь-який момент протягом визначеного часу, з фіксацією ціни реалізації на дату укладення (придбання) опціону. Продавець опціону несе зобов'язання щодо збереження безумовної і безвідкличної пропозиції про реалізацію права покупця опціону на придбання (продаж) зазначених об'єктів протягом строку дії опціону. При цьому покупець (продавець) форвардної чи ф'ючерсної угоди має право на відмову від її виконання виключно за наявності згоди іншої сторони угоди. Покупець опціону має право на свій розсуд відмовитися від придбання (продажу) обумовлених об'єктів.

22 травня 1997 року до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» були внесені істотні зміни, в т. ч. і щодо визначення зазначених угод.2

За новою редакцією Закону форвардний контракт, наприклад, визначений як «стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

'Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №4. — Ст.28. 2 Див: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №27. — ст. 181.

85

В усіх перелічених угодах їх виконання віддалене у часі від моменту їх укладення. Однак, якщо форвардна і ф'ючерсна угоди передбачають їх виконання у майбутньому у «певний час», то операція з опціоном — «у будь-який момент протягом певного часу». Ф'ючерсні та опціонні угоди останнім часом застосовують на біржах, аукціонах. Особливо поширеними стали ф'ю-черсні біржові угоди, предметом яких є стандартний контракт на стандартизований товар, якого на момент укладення угоди не існує.' Форвардна угода фактично передбачає поставку товару в майбутньому і може бути позабіржовою.2